Особистісно-професійні утворення психолога

Завдання прогнозу успішності психологів-практиків у трудовій діяльності залежить від удосконалення процесу формування готовності до особистісного стилю діяльності спеціаліста, який характеризувався б особистісною зрілістю, успішністю, вершинністю, гармонійністю, творчістю та майстерністю.

Потрібно досягнути якостей, які б характеризували особистість у вищій мірі продуктивності шкільного психолога-консультанта. Щоб іти в ногу з часом, майбутній професіонал цієї сфери має завжди прагнути до збагачення своїх знань, удосконалення власної професійної майстерності. Він мусить відчувати життєвий пульс сьогодення і спрямовувати свою професійну діяльність у русло постійного творчого пошуку. Багато хто відчуває позитивні відчуття один до одного й антипатія, яка отруює життя багатьох, зникає.

За критерієм творчості стилю життя психолог-консультант – це людина індивідуально-творчого стилю життя, який властивий особистостям з виразними особистісними характеристиками, адекватною, іноді навіть високою самооцінкою, людям цілеспрямованим, з розвинутими і різноманітними потребами й інтересами, що здатні приймати нетривіальні рішення, добре адаптуються в новому середовищі, не втрачаючи своєї самобутності [9].

Тобто, вершинні особистісно-професійні утворення спеціаліста консультативної взаємодії є основою готовності до особистісного стилю діяльності щодо надання ефективної психологічної допомоги на сьогоднішній день становлення нашого суспільства.

Науковці-дослідники стверджують, що професія психолога-практика у різних сферах консультативної діяльності висуває високі вимоги до тих, хто вирішив присвятити їй своє життя (Г.С.Абрамова, Ю.Є.Альошина, О.Ф.Бондаренко, Р.Джордж, Т.Крістіані, К.Роджерс, В.В.Рибалка, Г.О.Хомич та ін.). Саме тому за час навчання у вищому навчальному закладі студенти повинні не тільки набути необхідні знання з фахових дисциплін, а й розвинути відповідні психологічні якості, сформувати позитивне ставлення до майбутньої професії, від чого в повній мірі буде залежати успішність практичної діяльності (С.Д.Максименко, В.Г.Панок, Н.В.Чепелєва та ін.).

О.Ф.Бондаренко зазначає, що «...професійною вимогою до особи психолога-практика є його здатність бути відкритим до нового особистісного досвіду, здатність до суміщення рольових етичних стандартів з великою екзистенційною «ємністю» власного «Я» і, головне, здатність до вільного вибору, до вільної дії у межах власного життєвого світу» [39, с.198].

П.П.Горностай та С.В.Васьківська наголошують на такій професійній якості психолога-консультанта як орієнтування у теоретичних підходах для ефективної діяльності у сфері психоконсультування [75].

А.Комбс у своїх дослідженнях виділив те, що відмінності між ефективним та неефективним психоконсультантом в їх особистісних якостях та переконаннях. Він виділяє такі якості особистості психоконсультанта як людини, яка заслуговує довіру, дружелюбна, значима та є відкритою [71, с.44].

К.Роджерс на основі особистого досвіду та аналізу досліджень зробив висновок, що теорія і методи психоконсультанта менш значимі чим сприйняття клієнта та встановлення контакту. Він стверджував, що ефективний психоконсультант повинен бути привабливим та дружньо настроєною особистістю, яка навіює впевненість і довіру. Крім цього, К.Роджерс виділяв такі якості ефективності психолога-консультанта: конгруентність, позитивне ставлення та емпатію [184; 185].

Дж.Котлер виділяє такі дві якості психолога-консультанта, як цілеспрямованість та надійність [147]. К.Роджерс звертає увагу на таку рису психолога-практика як використання у процесі діяльності прийомів та технік з різних теоретичних підходів [184]. Це вміння виокремлюють й такі дослідники сфери консультування як Р.Браун, Дж.Браун, Д.Крістесен, Дж.Котлер та інші. Прибічники еклектичного підходу Дж.Котлер, Р.Браун, С.Гледдінг розкривають таке утворення спеціалістів даної сфери як гнучкість консультанта у процесі діяльності.

Існує декілька способів сприяння прийняттю етично вірних рішень у консультуванні, однак одним із кращих є організація навчання, що має практикуватися під час підготовки майбутніх психоконсультантів. Подібні спецкурси можуть викликати значні зміни у студентів та підвищувати рівень знань етичних питань, питань пов’язаних із ненанесенням шкоди, проблем мультикультуралізму [71].

Дж.Котлер і Р.Браун визначили основні зміни в особистості, які повинні відбуватися після вибору в неї цієї професії: бути консультантом означає прийняти ряд зобов’язань, які мають відношення як до професії, так і до стилю життя; бути консультантом означає прийняти відповідальність за особистісний ріст і особисте удосконалення; бути консультантом означає допомагати іншим людям, не будучи зацікавленим в тому, щоб вони вибрали якийсь вибраний напрям дій; бути консультантом означає контролювати свої потреби, бажання і віддавання переваг заради інтересів клієнта; стати консультантом означає навчитися почувати себе комфортно в той час, коли інша людина відчуває дискомфорт; бути консультантом означає, щоб студенти-психологи вміли працювати із абстрактними ідеями і невизначеними обставинами [147, 18-23].

П.П.Горностай вказує на те, спираючись на дані психологів і власний досвід, що бажано, аби практичний психолог, незалежно від спеціалізації, мав такі якості: доброзичливість і низька агресивність; спрямованість на проблему, тобто на допомогу клієнту (мотивація психологічної допомоги в поєднанні з певною мірою альтруїзму); емпатія; гнучкість мислення; творча інтуїція [75].

С.В.Васьківська виділяє такі особистісні властивості, які визначають неабиякий вплив на ефективність проходження психоконсультативного процесу [55, с.36]:

· вміння співпереживати та співчувати;

· викликати довіру щирістю та відкритістю;

· аутентичність (самодостатність);

· сила «Я»;

· відкритість власному досвіду (як не парадоксально звучить, потрібно вміти вчитись навіть у клієнта);

· толерантність до невизначеності;

· вміння нести особистісну відповідальність;

· ставити реалістичні цілі;

· емпатія та сміливість щодо побудови глибоких стосунків з іншими людьми;

· особиста зрілість консультанта.

На думку автора, консультант має мати такі професійні якості:

· непересічні інтелектуальні здібності та розсудливість;

· оригінальність, винахідливість і різнобічність;

· вічно юна і невичерпна” цікавість;

· здатність до самостійного навчання;

· інтерес до людей як особистостей, а не як до матеріалу, яким можна маніпулювати;

· повага до чужої особистості;

· розуміння власних особистісних особливостей;

· почуття гумору;

· чутливість;

· терплячість, відсутність зарозумілості;

· здатність засвоювати терапевтичні позиції, вміння підтримувати добрі й ефективні стосунки з людьми;

· продуктивність;

· навички методичної праці;

· здатність витримувати тиск;

· усвідомленість і відповідальність;

· готовність до співробітництва;

· чесність, самоконтроль, стійкість;

· прогресивні уявлення про етичні цінності;

· широкий культурний світогляд;

· глибокий інтерес до психології, особливо до клінічних аспектів [55, с.36−37].

Ж.Вірна вказує на те, що професійну діяльність психолога можна вважати успішною, якщо психолог як особистість володіє:

· мотивацією досягнення успіху;

· позитивним уявленням про образ «Я»;

· когнітивною позицією по відношенню до успіху (неуспіху) [58].

Ефективно працюючі психоконсультанти – це ті люди, які в процесі свого життя успішно інтегрували в собі наукові знання і навички [37].

Таким чином, можна виділити такі якості, що характеризують сучасного ефективного психолога:

· надійність, чесність, щирість;

· компетентність;

· розкутість;

· дисциплінованість, зосередженість на меті;

· ентузіазм, терпимість до незрозумілого;

· толерантність;

· об’єктивність;

· готовність до нових ситуацій;

· ініціативність;

· високий рівень особистісної зрілості;

· терплячість, витримка, відкритість, кмітливість, винахідливість;

· комунікативність;

· творча гнучкість;

· здатність подавати теорію мовою практики;

· здатність успішно працювати з різними стилями управління;

· етичність;

· уміння виділити важливу проблему;

· розширення можливостей самовираження кожної особистості.

Вміла, усвідомлена та цілеспрямована діяльність може бути забезпечена тільки достатньою сформованістю системи умінь регуляції та саморегуляції, які використані для координації арсеналу психічних можливостей у діяльності.

Недостатня сформованість умінь саморегуляції, на нашу думку, є однією з основних причин труднощів і на шляху професійного самовизначення, і при засвоєнні вимог даної професійної діяльності, оволодінні необхідними в ній уміннями та знаннями. Дякуючи розвитку та вдосконаленню в студентів системи саморегуляції, в них формується сукупність умінь саморегуляції, на думку психологів-науковців: ставити завдання та визначати найбільш актуальні з них; аналізувати умови та виділяти найбільш значущі для досягнення поставленої мети; вибирати способи дій та організовувати їх послідовну реалізацію; оцінювати проміжні та кінцеві результати діяльності, підбираючи для цього найбільш ефективні критерії оцінки; виправляти допущені помилки (Н.І.Пов’якель [178]).

Як і всі формуючі вміння, вміння саморегуляції можуть бути предметом свідомого контролю. Саме на основі усвідомленої психічної саморегуляції та формуються соціально-опосередковані механізми управління індивідуально здобутим арсеналом неопосередковано-чуттєвого та опосередкованого досвіду.

Дослідженнями М.Й.Боришевського встановлено органічну єдність структури саморегуляції як процесу та множинного характеру функцій саморегулювання, що «зумовлюють здатність особистості оптимально використовувати власні внутрішні резерви та реальні можливості навколишнього середовища, забезпечувати адекватність своєї активності прийнятій програмі, вимогам певних правил, норм, принципів та інших ціннісно-орієнтаційних еталонів і на цій основі досягти значущих цілей, домагатися реалізації намічених програм» [40, с.26-27].

У психолога-практика є необхідність розвивати здатність звернення до власного досвіду для вирішення; специфічних професійних проблем, знання релевантних теорій та їх наукового підґрунтя для залучення при поясненні, орієнтації та прийнятті рішень, володіння стандартизованим репертуаром умінь для оцінки власних навичок, здатність до критичної перевірки процесів діяльності та їх окремих кроків з метою ревізії.

Як стверджує С.В.Васьківська щодо ознайомлення майбутніх психологів-практиків з консультуванням, «ця сфера діяльності психолога має консолідувати всі знання та спостереження, набуті ним раніше не тільки під час навчання, але й протягом життя. При цьому теоретичні розробки та дослідження мають об’єднатись в інтегральну цілісність із життєвим досвідом. Тільки завдяки такому об’ємному та мобільному оперуванню матеріалом можна зрозуміти сутність психологічних труднощів людини, визначити орієнтири для терапевтичної роботи» [55, с.239].

Підготовка психологів-практиків також має мати елементи відпрацювання роботи щодо розвитку власного досвіду (вміння звертатись до власної психічної реальності для побудови професійного психологічного процесу надання допомоги через стосунки «психолог-клієнт»), застосування релевантних теорій та їх наукового підґрунтя, перевірки процесів діяльності та їх окремих кроків з метою ревізії в умовах реального надання психологічної допомоги, тобто не в моделі «психолог-клієнт».

Психоконсультанти працюють у соціальному середовищі, а також в умовах, які вимагають розв’язання проблем. Це вимагає від них розвинутих навичків міжособистісних взаємовідношень та креативності. На думку Д.Б.Богоявленської, особистість психолога-профе­сі­о­нала має відзначатися двома параметрами: досконалим володінням те­оретичними знаннями як способами роботи і здатністю до шви­д­кої адаптації. «Професіоналізм – це не наявність мертвого багажу, а відчуття нового, бачення своєї справи в системі сучасної дійсності... не точне дотримування рецептури, а здатність до розвитку галузі знань, тобто творче ставлення до діяльності» [32, с.56].

Таким чином, практичний психолог у різноманітних сферах консультування – спеціаліст, діяльність якого спрямована на надання психологічної допомоги людині, сім'ї або групі осіб, що потрапили у складну життєву ситуацію, шляхом діагностування, корекції, розвитку, регуляції, консультування, терапії, психологічної просвіти.