Б) олігофренія –природжена або набута (у перші 3 роки життя дитини) інтелектуальна недостатність
По ступенях виразності інтелектуального недорозвинення олігофренія поділяється на три групи: дебільність, імбецильність і ідіотію.
Дебільність - найбільш легка по ступеню і найбільш розповсюджена форма олігофренії.
У діагностичному відношенні ця форма іноді представляє значних труднощів, тому що інтелектуальний дефект тут виражений негрубо. Маються елементи здатності до узагальнення. У дошкільному віці присутній примітивний задум у грі, можливість її найпростішої організації; у шкільному - визначена оцінка конкретної ситуації, орієнтація в простих практичних питаннях. Маються фразова мова, часто непогана механічна пам’ять. Усе це сприяє придбанню визначеного запасу знань, оволодінню навичками читання, писання, рахування, засвоєнню знань, передбачених програмою допоміжної школи.
При відсутності факторів, що ускладнюють, виявляються достатні старанність і працездатність. Відносна збереженість емоцій, їх більш виражена диференційованість полегшують вироблення самоконтролю.
І, проте, дебільності властиві усі компоненти олігофреничного недорозвинення інтелекту.
З інтелектуальним недорозвиненням тісно пов’язана незрілість особистості. Чітко виступають несамостійність суджень і поглядів, відсутність допитливості в ігровій, пізнавальній і трудовій діяльності, слабість ініціативи. Досить часті розрізнені неврологічні знаки, дисплазії статури, нерідкі цереброендокринні розлади.
При правильному вихованні і навчанні, своєчасному прищеплюванні трудових навичок, відсутності нервово-психічних розладів, що ускладнюють інтелектуальний дефект, соціальний прогноз цієї форми олігофренії сприятливий. При виконанні роботи, що не вимагає ініціативи, самостійності і швидкого перемикання, виявляється достатня продуктивність. Наявність практичного орієнтування, зацікавленості у своєму життєвлаштуванні сприяє придбанню трудових навичок і посильної соціальної адаптації.
Імбецильність - більш важкий ступінь слабоумства, ніж дебільність. Специфіка і виразність олігофренічного слабоумства виступають при імбецильності з більшою виразністю. Це, насамперед, виявляється в повній нездатності до відволікання від конкретної ситуації, утворенню навіть елементарних понять. Судження вкрай бідні і здебільшого без переробки запозичені від навколишніх.
Логічні процеси знаходяться на дуже низькому рівні. Діти не в змозі уловити основну ідею прочитаної їм розповіді, її зміст відтворюють тільки по навідних запитаннях.
Запас слів малий, іноді обмежений назвами окремих предметів. Мова маловиразна, фрази короткі, аграматичні. Нерідко відзначається недорікуватість.
Для діяльності характерна відсутність ініціативи, самостійності, оперування штампами, заснованими на наслідуванні. Доступні лише ті види праці, що складаються зі стереотипного повторення тих самих заучених прийомів. Інтелектуальна переробка власного досвіду відсутня. Зміна робочого чи побутового шаблона викликає стан розгубленості. Тому пристосування до життя й елементарних видів праці можливо лише при наявності постійної допомоги, контролю і керівництва.
Ідіотіяявляє собою найбільш важкий ступінь олігофренії. Відзначається грубе недорозвинення функцій сприйняття. Реакція на навколишнє слабка або неадекватна. Свідомість власної особистості смутна. Мислення власне кажучи відсутнє (алогія).
У зверненій мові сприймаються не її зміст, а інтонації і супровідні мову міміка і жести. Особливості власної мови залежать від глибини ідіотії. Мова буває обмежена окремими нечленороздільними звуками чи являє собою набір одиничних слів із грубим порушенням вимови, частим нерозумінням змісту.
Емоції вкрай елементарні і здебільшого зв’язані з фізичним самопочуттям, фізіологічними потребами. Джерелом задоволення і примітивних проявів радості є соматичне благополуччя, відчуття ситості, тепла, задоволення патологічних потягів (ненажерливість, онанізм, обсмоктування пальців, жування неїстівних предметів).
Почуття невдоволення викликається відчуттям холоду, голоду, болю, соматичним дискомфортом. Форми вираження афекту примітивні: радість виявляється в руховому збудженні; у стані злості спостерігаються агресія, схильність до самоушкодження.
В) деменція
Деменція – набуте, виникаюче в результаті хвороби ослаблення інтелекту, ослаблення пам`яті та емоційне оскудіння.
Деменція може виникати при:
1) судинних захворюваннях головного мозку;
2) ЧМТ;
3) пухлинах головного мозку, епілепсії;
4) деяких обмінних захворюваннях;
5) атрофічних вікових процесах;
6) гіповітамінозах;
У людини з деменцією з’являються розлади пам`яті (гіпомнезія та амнезія), страждають також активна увага, уявлення, проявляється неможливість абстрактного мислення, що значно ускладнює процес виконання людиною завдань та інструкцій лікаря. Різко страждають речові функції. Емоційне оскудіння доходить до того, що хворі живуть лише нижчими емоціями, зв`язаними з їх фізіологічними потребами. Втрачається критика, судження, поступки хворих стають дедалі безглуздими. Такі хворі не можуть активно брати участь у процесі лікування свого соматичного захворювання. Це значно ускладнює роботу лікаря, який має встановити постійний нагляд за таким хворим для доцільного виконання усіх призначень та ефективного лікування.