Розвиток уяви у дітей переддошкільного і дошкільного віку
Уява у дитини виникає на певному ступені її розвитку і проходить довгий шлях свого формування. Перші прояви уяви спостерігаються у дитини наприкінці другого і початку третього року життя, коли в неї є вже певні фізіологічні та психологічні передумови для створення образів об'єктів, яких вона сама не сприймала. В процесі активної взаємодії з навколишнім світом і дорослими людьми дитина на цей час вже набуває деякого життєвого досвіду, засвоює початки мови, у неї появляються нові потреби, завдяки чому стає можливим такий аналіз і синтез попередніх вражень, який дає перші образи уяви.
Уява дитини в своїх перших проявах тісно пов'язана з сприйманням навколишніх об'єктів. Сприймаючи той чи інший предмет, дитина приєднує до нього певні ознаки образу предмета, сприйнятого нею раніше і де в чому схожого з даним. Так, наприклад, строкаті крила метелика нагадують дитині квітку, і вона твердить, що метелик — це «літаюча квітка». В результаті сполучення цієї ознаки із схожою рисою іншого раніше сприйнятого предмета виникає новий образ.
Тісний зв'язок перших проявів уяви з сприйманням виявляється і в тому, що дітії півтора-двох років з задоволенням слухають невеличкі оповідання, в яких мова йде про предмети, події, добре їм знайомі з їх безпосереднього досвіду, і не можуть слухати розповідей про віддалені, незнайомі їм об'єкти. Наприкінці переддошкільного віку діти навчаються вже слухати і оповідання про незнайомі їм події (простенькі казочки тощо).
Ігри дітей переддошкільного віку також свідчать про обмеженість їх уяви, скованість її сприйманням. Переддошкільник у своїх іграх дуже зв'язаний з наявними предметами, йому важко замінити предмет, якого не вистачає, іншим, уявлюваним предметом. Отже, уява переддошкільника ще дуже обмежена за своїм змістом, вона має відтворюючий і мимовільний характер.
Дальше розширення зв'язків дитини з об'єктивною дійсністю, ознайомлення її з різними подіями, явищами і особливо з працею дорослих, збагачення її досвіду шляхом сприймання оповідань дорослих, казок тощо спричиняється до змін її уяви. Ці зміни виникають не зразу. Уява в дітей дошкільного віку поступово набуває нових якостей, які особливо помітно виступають вже у старших дошкільників. Уява дошкільників характеризується певними особливостями, які треба враховувати у виховній роботі з ними. Такими особливостями дитячої уяви є передусім її жвавість, нестійкість і водночас надзвичайна яскравість виниклих образів, мимовільний характер їх створення, довірливість до витворів уяви, їх тісний зв'язок з почуттями дитини.
Саме на ці особливості уяви дошкільника часто посилаються деякі зарубіжні психологи, твердячи, ніби у дошкільника уява багатша і різноманітніша, ніж у школяра. Справді ж дитина-дошкільпик може уявити собі значно менше, ніж школяр і доросла людина, бо володіє меншим запасом знань, з елементів яких створюються нові образи. Значно одноманітнішими, ніж у школяра і дорослої людини, є і засоби, якими користується дошкільник, створюючи нові образи. Враження ж багатства дитячої фантазії виникає внаслідок того, що дитина в силу обмеженості своїх знань, нерозуміння закономірностей відображуваних явищ легко порушує життєву реальність, особливо там, де уявлюване є бажаним.
Особливості уяви дошкільника мають і свою фізіологічну основу. Яскравість, жвавість виниклих образів тісно пов'язана з перевагою першої сигнальної системи у вищій нервовій діяльності дітей цього віку. Довірливість до витворів фантазії, змішування бажаного з уявлюваним перебуває у зв'язку з недостатньо зрілими процесами коркового гальмування і недостатнім розвитком регулюючої функції другої сигнальної системи. Чим молодший дошкільник, тим помітніше виступають вищезгадані особливості його уяви.
Образи уяви у дітей молодшого дошкільного віку ще нестійкі, напрям роботи уяви швидко змінюється під впливом зовнішніх вражень. Протягом короткого періоду часу діти кілька разів переходять від одних ігор до інших. Такими ж нестійкими є образи уяви, створювані в процесі інших видів діяльності.
У дітей середнього і особливо старшого дошкільного віку розвивається більша стійкість в роботі уяви. Це знаходить свій вияв у ігровій діяльності: діти можуть грати в одну сюжетну гру протягом довгого часу, незважаючи на перерву. Проявом більшої стійкості образів уяви є неодноразове повернення до певного сюжету малюнків, споруд. Значну роль в розвитку стійкості уяви відіграє проведення в дитячому садку спеціальних занять на певну тему.
Образи уяви у дошкільників надзвичайно яскраві і жваві. Для створення образу дитини досить буває найвіддаленішої схожості між тим, що вона сприймає, і попередніми її враженнями. Жвавість уяви дітей виявляється і в тому, як вони перевтілюються в інших істот. Про це свідчать переживання дітей, які виникають при сприйманні ними казок, малюнків, вистав. Ось чому дорослі повинні бути розбірливими у виборі книжок для читання або розповіді дітям, а також бути обережними в розмовах, які ведуться в присутності дитини. Не слід викликати у дитини почуття страху нагадуванням про можливі небезпеки, які нібито загрожують дитині. Це виховує в дитини боязливість, полохливість, дитина починає боятися самотності, темряви, незнайомих людей.
Тонким психологічним аналізом Ушинський доводить, як небезпечно грати дитячою уявою і довірливістю. Стукаючи в стінку і говорячи при цьому «ось іде вовк», щоб «з'їсти» дитину, няня, звичайно, не розуміє, що дитина бачить і цього вовка, і як вовк наближається до неї. «Що б зробилося з самою нянею, якби вона сама справді побачила вовка? А вона повинна знати, що дитина вірить їй. Зневірити дитину в тому, у що вона повірила, неможливо, тому що тут вже не віра, а жвавість уявлення». Фізіологічну причину цього, зазначає Ушинський, треба шукати в надзвичайній вразливості дитячого мозку.
Слухаючи оповідання чи казку, дитина-дошкільник наче «бачить» героїв, бере участь у їх діях, вчинках, переживає разом з ними ряд почуттів. Високохудожня форма казки, сполучення в її змісті знайомого і незнайомого, незвичайного, використання таких форм перетворення дійсності, як зменшення і перебільшення, збуджують уяву дитини. У кожній казці є елементи дійсності. Разом з тим, якби в казці все було звичайним, казка не впливала б на уяву дитини.
Яскраві уявлення, які виникають у дітей при слуханні казок, оповідань, не зникають і після того, як замовк оповідач. Вони глибоко зберігаються і поновлюються під час ігор дітей, а також тоді, коли вони малюють, ліплять, будують. Слухаючи казки, оповідання і навчаючись уявляти собі героїв, їх дії і вчинки, взаємовідносини між дійовими особами, діти нагромаджують запас уявлень, які потім використовують при самостійному створенні образів у процесі ігрової, образотворчої та іншої діяльності.
Відтворююча уява дитини не лише виявляється в слуханні казок і оповідань, а й розвивається, набуваючи нових якостей на протязі дошкільного віку.
Якщо в слуханні казок, оповідань найбільше актуалізується репродуктивна уява дітей, то в їх іграх зароджується і формується творча уява. З наявних у них уявлень про навколишнє життя діти створюють все нові й нові сполучення. При цьому, чим молодша дитина, тим більше уява її потребує опори на сприймані нею і використовувані в грі предмети, які наділяються новими значеннями відповідно до змісту гри. Так, молодший дошкільник, уявляючи себе вершником, користується паличкою, стільцем або іграшковим конем; уявляючи себе лікарем, широко використовує предмети, які можуть виконати функцію термометра, трубки і т. д. Чим старшою стає дитина, тим менше вона відчуває потребу в конкретних атрибутах для гри, тим менше вона зв'язана з безпосередньо сприйманими в даний момент предметами, тим більше вона може доповнювати предмети, яких не вистачає, уявлюваними, мислено перетворювати реальні умови, в яких відбуваються дії.
Уява дітей молодшого і середнього дошкільного віку тісно пов'язана із зовнішньою діяльністю. Вона функціонує тоді, коли діти граються, малюють, ліплять, будують щось із будівельного матеріалу. Уявлювана ситуація в грі виникає в нерозривному зв'язку з виконуваними діями. Тільки починаючи діяти як певна особа, дитина переноситься в уявлювану ситуацію, перетворює реальні речі на уявлювані, що відповідають змісту виконуваних дій. Так, виступаючи в ролі машиніста, вона використовує поставлені один за одним стільці, а виступаючи в ролі льотчика, — використовує той же стілець як літак. Навіть слухаючи оповідання і уявляючи його зміст, дошкільник робить ряд рухів, виявляючи дійове ставлення до уявлюваного.
В зв'язку з розвитком мови, збагаченням зв'язків між мовними і безпосередніми подразненнями зменшується у дітей потреба в руховій активності. Чим старшим стає дошкільник, тим більше мовні акти доповнюють дії, виконувані в грі. Іноді й деякі уявлювані дії виконуються лише в мовному плані.
Так, старша дошкільниця, яка виконує роль учительки, всю перерву проробляє в мовному плані. «Ось я вже пішла, ось я вже пообідала, я вже прийшла, давайте знову працювати». Доповнення зовнішньої діяльності мовними описами виниклих образів уяви має місце не лише в ігровій, а і в інших видах діяльності. Так, наприклад, малюючи, дошкільники більше передають свої образи через словесний опис, ніж через малюнок, розповідаючи про те, іцо «не намалювалось» (Л. Божович).
В розвитку уяви дошкільника мова стає не лише джерелом даних, необхідних для створення багатьох і різноманітних нових образів, а й засобом об'єктивації створюваних образів, засобом спрямовування роботи уяви, підкорення її певному завданню. В процесі уяви старших дошкільників велику роль починає відігравати загальний задум, словесно сформульований вихователем або колективом дітей, які беруть участь у грі. Створення і закріплення ігрової ситуації відповідно до цього задуму тісно пов'язані з мовним вираженням її змісту, що знаходить свій вияв у визначенні ігрового значення предметів, використовуваних у грі і розподілі ролей. Словесно сформульований задум спрямовує уяву дошкільників і в інших видах діяльності: в малюванні, ліпленні, розповідях за малюнком, слуханні музики тощо, сприяючи тим самим формуванню довільних рис в уяві.
Отже, на протязі дошкільного віку відбувається ряд важливих змін в уяві дітей: зміст створюваних уявлень стає багатшим, різноманітнішим, що знаходить свій вияв у сюжетних творчих іграх, малюнках, спорудах з будівельного матеріалу, розповідях дітей. У створюваних дітьми середнього і особливо старшого дошкільного віку уявленнях відображаються предмети і події не лише найближчого, а й віддаленішого оточення; розвивається більша стійкість уявлень, що перебуває в тісному зв'язку з формуванням довільності уяви, уява поступово звільняється від безпосередньої зв'язаності з зовнішньою руховою активністю дитини, виникає критичне ставлення до витворів уяви, оцінка їх з погляду того, «чи буває воно так насправді, чи не буває». Виникають елементи цілеспрямованості, довільності в уяві дітей.
Розвиток уяви у школярів
Вимоги до створення образів уяви значно зростають в шкільному віці, коли діяльність дітей стає складнішою, змістовнішою і різноманітнішою.
Уява має велике значення в збудженні й підтримуванні розумової активності учнів. М. Горький підкреслював важливість цієї «творчої властивості» дітей. Яскраві образи, що виникають в учнів при слуханні і читанні, підтримують їх увагу до предмета. Учні неуважні до предмета, якщо він не викликає у них живих образів. Тим самим уява і розвивається в процесі такої діяльності.
Уява виступає як необхідна передумова засвоєння знань учнями. Вона підпорядковується мотивам навчальної діяльності дітей, стає важливим засобом виконання пізнавальних і трудових завдань і розвивається в процесі їх виконання.
Навчання вимагає засвоєння учнями знань не лише про безпосередньо сприймані об'єкти, а й про об'єкти, недоступні їх безпосередньому сприйманню. В розумінні і запам'ятанні такого матеріалу уява відіграє дуже важливу роль. Без уяви учні не можуть засвоїти знань про те, чого самі вони не бачили, не чули. Уява є важливим засобом розуміння предметів і явищ, однією з психологічних передумов успішного здійснення переходу думки від конкретного до абстрактного і конкретизації загальних понять.
Значення уяви в здійсненні цього переходу помітно виступає уже в навчальній роботі молодших школярів. Засвоєння учнями змісту читаних оповідань, розв'язання ними арифметичних задач, розуміння географічних явищ, історичних подій потребує створення нових образів і дає для нього потрібні стимули.
Дані спостережень і спеціальних досліджень показують, що учні молодших класів успішно справляються з такими завданнями в роботі над текстом оповідання, як, наприклад, складання заголовків до його частин, тільки тоді, коли вони наочно уявляють собі ті події, про які йде мова в кожній його частині.
Створення таких уявлень допомагає учням зрозуміти зміст тексту, узагальнити в коротких назвах його окремі частини і краще його запам'ятати.
Значення уяви в розв'язанні молодшими школярами арифметичних задач добре ілюструють дослідні факти, які доводять, що учні успішніше знаходять способи їх розв'язання, коли правильно уявляють подані в умовах задач конкретні ситуації.
Серйозні вимоги до створення молодшими школярами образів об'єктів, яких вони самі безпосередньо не сприймали, ставить засвоєння ними певних географічних та історичних понять. Як показують спостереження, цей процес успішно проходить у молодших школярів тоді, коли для нього створюються певні умови: конкретний, образний опис явищ, порівняння їх з відомими дітям явищами, унаочнення тощо. При відсутності цих умов в учнів можуть виникати жваві, але не відповідні дійсності уявлення. Запобігаючи їх утворенню і сприяючи формуванню відповідних уявлень, учитель значно полегшує засвоєння учнями матеріалу з історії і географії.
Збагачення знань учнів у процесі вивчення різного навчального матерілау, дальші успіхи в засвоєнні ними усної і письмової мови приводять не тільки до збагачення змісту образів їх уяви, а й до зміни способів їх утворення. Процес цей набуває дедалі більш довільного характеру. Про це свідчать дані дослідження особливостей образів, що виникають в учнів різних класів при читанні тих самих байок (А. П. Семенова).
Читання і вивчення художньої літератури вимагає уяви і розвиває її. Чим вища майстерність автора, чим художніший твір, тим яскравішими і повнішими є образи, створювані на основі словесного опису. Запам'ятовуючись, вони збагачують запас уявлень учнів, що впливає в свою чергу на розвиток їх творчої уяви. Дуже важливе значення при цьому має спрямовуване вчителем опанування учнями мовних художніх засобів, яке збагачує їх можливості формування і об'єктивації нових уявлень.
Отже, вивчення учнями основ наук приводить до розвитку їх репродуктивної і творчої уяви. В процесі навчання в школі і позашкільної роботи учнів не лише нагромаджується матеріал для створення ними багатьох і різноманітних образів, а й формується їх уміння довільно його використовувати відповідно до поставлених перед собою завдань. Ці зміни в роботі уяви особливо помітно виступають у підлітків і юнаків. В цьому віці багатшає їх уява, ґрунтовнішою стає критична оцінка відповідності її образів об'єктивній дійсності. Набуті уміння і навички дозволяють школярам цього віку краще втілювати витвори своєї уяви в малюнках, моделях, конструкціях, літературних творах.
Усвідомлення ними зростання своїх фізичних і духовних сил, ознайомлення з грандіозними захоплюючими перспективами розвитку різних галузей праці в соціалістичному суспільстві спонукає їх уявляти свою бажану майбутню діяльність, породжує мрії про майбутню активну участь у перетворенні природи, у створенні нових матеріальних і культурних цінностей, в боротьбі за щасливе життя трудящих. Для молоді характерними є фантазії, прагнення бути чудо-богатирем, творити великі діла для народу і в галузі науки і в інших галузях (Калінін).
Мрії є і в учнів молодшого шкільного віку. Але особливо вони розвиваються і набувають важливого значення в житті підлітків і юнаків. У підлітковому і юнацькому віці починають складатися професійні інтереси, формуються ідеали. Мрія відіграє важливу роль у їх формуванні. Живий, яскравий образ того, ким хоче стати юпак чи дівчина, впливає на їх діяльність, поведінку, на вироблення рис, необхідних для майбутнього життя.
Виховання уяви
У зв'язку із значенням уяви в навчальній і трудовій діяльності, в формуванні підростаючої особистості перед школою постає завдання розвивати цю, за висловом В. І. Леніна, якість величезної цінності.
Недооцінка значення організації певних умов для розвитку уяви може привести до того, що її діяльність набуває небажаної спрямованості, або відбувається кволо, непродуктивно.
Однією з основних умов розвитку змістовної уяви є набування людиною глибоких знань, яскравих, різноманітних уявлень, утворених на основі її безпосередніх сприймань. У зв'язку з цим стає зрозумілою важлива роль у розвитку уяви систематичних життєвих спостережень, екскурсій, використання засобів унаочнення. Чим різнобічніші сприймання людини, чим багатший її життєвий досвід, тим яскравішими, повнішими і точнішими бувають створювані нею нові уявлення. Малий запас уявлень зумовлює бідність уяви. У навчальній діяльності недостатність уявлень може навіть привести до створення хибних образів.
Але самої наявності уявлень ще не досить для створення нових образів. Як ми вже бачили, останнє передбачає їх розчленування, вилучення певних деталей, зміну окремих сторін, нове їх сполучення. У зв'язку з цим важливо викликати активну розумову діяльність учнів, потрібну для створення нових образів, виховувати у них уміння уявляти.
Щоб «розворушити» бездіяльну уяву учня, К. С. Станіславський застосовував ряд запитань, змушуючи уявити те, про що його питають. Коли ж виявлялось, що уява учня надто «лінива», він «підказував» йому відповідні зорові образи, щоб «у нього створилась якась подоба уявлюваного життя». Досвідчені вчителі вдаються до аналогічних способів, стимулюючи виникнення в учнів жвавих і правильних уявлень. Вони звертаються до них (на уроках історії) з такими, наприклад, запитаннями: «Якщо ти заплющиш очі, чи можеш уявити собі боярина?» або «Якщо б у натовпі людей був боярин (поміщик, селянин і т. д.), ти б впізнав його? Який він? Опиши». «Яким ти уявляєш собі смерда? Порівняй боярина і смерда» (Кодюкова).
Важливою умовою правильного відображення дійсності в уяві є достатнє розуміння уявлюваних явищ.
Дослідні дані показують, що правильні уявлення про історичні, географічні і інші об'єкти успішно формуються в учнів тоді, коли цей процес спирається на розуміння ними істотних властивостей уявлюваних явищ. При таких умовах опис цього явища включає ряд суджень, міркувань, узагальнень (Редько, Кабанова-Меллер і ін.). Формуванню уявлень дуже сприяє включення цього процесу у виконання учнями таких практичних завдань, для яких він потрібний. Наприклад, розглянути технічну деталь, мислено повернути її на 90° і накреслити проекцію цієї деталі в її новому положенні або скласти план уявлюваноі" місцевості і т. д.
Як у навчальній, так і в трудовій діяльності робота уяви значно пожвавлюється під впливом почуттів. Кращі вчителі широко використовують тісний зв'язок уяви з почуттями. Так, пояснюючи матеріал про гори, їх висоту над рівнем моря, вони розповідають про ті труднощі, на які наражаються мандрівники, піднімаючись на їх вершини.
Створення нових змістовних образів вимагає підпорядкування діяльності уяви певній меті, добору відповідного матеріалу. Без відповідного регулювання процес уяви може перетворитись на потік хоч і яскравих, але випадкових образів. К. С. Станіславський підкреслював важливість активної, дійової уяви, доводячи, що як не можна діяти заради самої дії, так само не можна й фантазувати заради самої фантазії. Необхідно спрямовувати роботу уяви відповідно до певного завдання.
У зв'язку з цим важливим у вихованні плодотворної уяви є формування критичного ставлення до витворів фантазії, їх порівняння з дійсністю, оцінка важливості цих витворів та можливості їх реалізації.
Важливе значення в розвитку уяви учня має вивчення мови, оволодіння мовними засобами, зокрема художніми, використовуваними в усній і письмовій мові, виразна, яскрава, образна, насичена фактами, порівняннями мова вчителя.
Велику роль в розвитку уяви школяра відіграє читання художньої, науково-популярної і науково-фантастичної літератури. Художній опис дає учням можливість наочно уявити собі картину, змальовану автором, перенестись в зображувану ним обстановку, «бачити» і «чути» героїв твору, переживати найрізноманітніші їх почуття. Щоб читання художньої літератури стало «школою уяви» (Теплов), необхідно озброювати учнів умінням читати художню літературу, домагатися, щоб учні активно викликали у себе різноманітні образи, уявляли зображувані в творах ситуації. Опанування таким умінням читати художню літературу вдосконалює уяву, підвищує пізнавальну, виховну цінність читання.
Виховуючи увагу учнів, треба зважати на наявні в ній індивідуальні особливості. Зокрема треба придивлятися до тих учнів, у яких виявляється тенденція замінювати точне пригадування того, що вони сприймали, фантазуванням, перебільшений нахил до мріяння, не пов'язаного з поліпшенням щоденної їх діяльності. Треба допомагати таким учням виправляти ці негативні риси їх фантазії, виробляти у них уміння контролювати її, підпорядковувати тим завданням, що стоять перед ними, включати цих учнів у життя шкільного колективу.
Важливим засобом розвитку творчої уяви учнів є широке залучення їх до участі в різних видах творчої діяльності в стінах школи і поза нею, в роботі технічних, художніх та інших гуртків при школах, клубах, в палацах юних піонерів, дитячих технічних станціях.
Особливо міцніє і удосконалюється здатність створювати змістовні, зрілі образи уяви в процесі трудової діяльності, в зв'язку з розв'язанням різноманітних завдань, що їх ставить перед людиною суспільне життя. Розвиток здорової плодотворної уяви є важливим не лише для збагачення знань людини і успіху її творчої діяльності, а й для формування ініціативи, сміливості в думках і діях.