Виборі таких форм просвіти, які полегшують сприймання пси­хологічної інформації, викликають інтерес до психологічних знань, формують потребу користуватися ними у житті. 4 страница

На останніх двох випадках слід зупинитися більш доклад­но, оскільки вони, на відміну від попередніх, потребують не стільки просвітницько-рекомендаційної, скільки власне пси­хологічної роботи, а консультант діє в умовах дефіциту інформації та часу. Що ж має встигнути зробити психолог у таких ситуаціях? У літературі найчастіше описується такий алгоритм дій:

1) встановлення контакту з клієнтом шляхом створення відповідного психологічного клімату;

2) визначення справжньої проблеми клієнта, його орієн­тації в ній, спільне чітке її формулювання;

3) визначення мети клієнта, його можливостей в її до­сягненні, обговорення позитивних способів дій;

4) вироблення альтернативних варіантів поведінки;

5) узагальнення психологом результатів взаємодії з клієнтом, мотивування його на втілення прийнятого рішення у життя.

Зрозуміло, що, проводячи разову зустріч, психолог має ке­руватися вказаними завданнями психологічного консульту­вання: уважно вислухати клієнта, розширити його уявлення про себе і свою життєву ситуацію, допомогти йому усвідоми­ти власну відповідальність за те, що з ним відбувається.

Взагалі слід сказати, що разова консультація — дуже відповідальний вид психологічної допомоги. Психолог мусить працювати, не знаючи докладно ні обставин життя клієнта, ні справжньої його мотивації стосовно тих та інших дій, ні зна­чення цих дій для нього та його оточення. Таким чином, проведення разової консультації вимагає від психолога надзвичайної спостережливості, проникливості, обережності, взагалі високого професіоналізму.

Короткотривале консультування. Цей вид психологічної допомога здійснюється протягом трьох-чотирьох зустрічей, кожна з яких триває приблизно годину.

Типовим варіантом такої роботи є випадки, коли клієнт потребує консультації просвітницько-рекомендаційного або діагностичного характеру. Досвід показує, що такі консуль­тації проводяться переважно для молодих людей, що збираються брати шлюб; молодих сімей, які переживають перші труднощі у подружньому житті; батьків, котрі відчувають безпорадність у вихованні дітей; для підлітків та юнаків, які бажають краще пізнати себе, визначитися професійно. В усіх цих випадках консультування будується на основі психодіагностичного обстеження клієнта, а інколи й оточуючих його осіб. Так, коли мова йде про консультування з приводу труднощів у сімейному житті, бажано обстежити не лише чо­ловіка або жінку, що звернулися до консультації, а й іншого члена подружжя; у випадку консультування батьківсько-дитячих стосунків обстежують дитину, батьків, а подекуди й інших членів сім'ї.

Розглянемо послідовність дій психолога у ході такого роду консультування.

1. Короткий контакт із клієнтом під час запису.

Запис на прийом до психолога, коли йдеться про стаціо­нарну психологічну консультацію, як правило, здійснюється секретарем-регістратором. Але в деяких випадках, наприклад в умовах школи, це виконує сам психолог або соціальний працівник. Тоді вже в ході запису у консультанта і клієнта складається певне враження одне про одного, починають встановлюватися певні взаємовідносини. Дуже важливо, щоб уже на цьому етапі клієнт відчував довіру і прихильність до психолога, зміцнив свою мотивацію стосовно консультації Під час запису інколи буває необхідно також роз'яснити клієнтові характер психологічного консультування, його зав­дання й можливості. Нарешті, у деяких випадках запис на консультацію використовують для опитування клієнтів, вру­чення їм спеціальних анкет, заповнення яких удома допома­гає краще підготуватися до зустрічі з консультантом.

2. Перша зустріч з клієнтом.

У ході першої зустрічі відбувається вже ґрунтовне зна­йомство з клієнтом. Він викладає свої скарги, причини звер­тання до консультації, свої очікування стосовно неї. Завдан­нями консультанта є, по-перше, встановлення психологічного контакту з клієнтом, по-друге, первинна діагностика, тобто складення враження про клієнта на основі аналізу його вер­бальної та невербальної поведінки і характеру спілкування з консультантом. Унаслідок діагностичного орієнтування пси­холог здійснює диференціацію клієнтів (визначає, чи зможе він сам надати допомогу конкретному клієнтові, чи його слід направити до іншого спеціаліста і якого саме), а також будує перші гіпотези щодо характеру проблеми клієнта і вибирає Напрям подальшої діагностичної роботи.

3. Психодіагностичне обстеження клієнта.

Результати первинної діагностики можуть висунути перед психологом завдання подальшої спеціальної діагностики осо­бистості клієнта (або діагностики членів його сім'ї, їх міжособистісних взаємин, спілкування, взаємодії і т. д.). З великого й різноманітного кола методичних засобів, що є в розпоряд­женні сучасної психології, консультант має вибрати ті, що найбільше відповідають специфічним завданням обстеження конкретного клієнта. При цьому консультант повинен урахо­вувати, що: недоцільно застосовувати великий набір методик, оскільки це утруднює усвідомлення та узагальнення отрима­ної інформації; небажано застосовувати громіздкі за обсягом і часом проведення методики, оскільки це може викликати у клієнта лише втому й роздратування.

4. Заключна зустріч.

Під час такої зустрічі проводиться бесіда за результатами обстеження, в ході якої обговорюються загальний психічний стан клієнта, виявлені труднощі та їхні причини, прогнозу­ються варіанти подальшого розвитку особистості клієнта, його стосунків з оточуючими, розкриваються умови, за яких цей розвиток може набути оптимальних форм. Іншими словами, предметом бесіди є психологічний діагноз, що відображає рівень актуального розвитку клієнта, і прогнозування цього розвитку.

Завдання психолога на заключній зустрічі такі:

- підтримка психологічного контакту з клієнтом, довірливих, відвертих взаємостосунків;

- залучення клієнта до співпраці, активності в обговоренні його проблем, їхніх причин, альтернативних варіантів розвит­ку його особистості та взаємостосунків з оточуючими;

- спільне вироблення програми дій, виконання якої сприя­тиме як профілактиці, так і подоланню негативних тенденцій і труднощів у розвитку;

- просвітницька інформація та реко­мендації психолога мають органічно вплітатися в контекст спільного обговорення системи заходів;

- мотивування клієнта на виконання розробленої програми, підтримка його віри в себе, в успіх своїх зусиль.

У ході короткотривалого консультування може здійсню­ватися також допомога людям у нормалізації їхніх міжособистісних стосунків. Таке консультування може бути зорієн­товане на батьків, що переживають труднощі у взаєминах з дітьми, особливо підлітками та юнаками; на підлітків і юнаків, що відчувають складнощі у контактах з дорослими та однолітками; на дорослу людину, яка мас проблеми у спілку­ванні; на подружню пару, що переживає різного роду конфлікти, складнощі у спілкуванні, проблеми, пов'язані зі зрадою, розлученням тощо.

Усі ці випадки потребують допомоги, яка має власне психологічний характер, тобто пов'язана із корекцією установок, ставлень, поведінки клієнта і здійснюється через певним чи­ном структурований процес спілкування між клієнтом і консультантом. На відміну від разової консультації під час короткостроко­вого консультування психолог має можливість більш доклад­но зупинитися на кожному з етапів роботи, зустрітися з іншими учасниками конфлікту, застосувати ширший реперту­ар засобів психологічного впливу. До останнього належать, зокрема, тестування клієнта з метою виявити ресурси його особистості, сфокусувати увагу на його можливостях; викори­стання чітко спланованих і зорієнтованих на проблему клієнта домашніх завдань; організація дискусій з приводу проблеми відповідальності клієнта, його розуміння себе і власної поведінки, здійснення ним конкретних дій для зміни ситуації; застосування спеціальних технік, запозичених з ар­сеналу психотерапії і спрямованих на поглиблення процесу консультування ("Експериментальний діалог", "Скульптура сім'ї" і т. д.).

Послідовність дій психолога у ході такого роду консульту­вання може мати такий схематичний вигляд.

1. Первинний прийом

Характеризуючи консультування просвітницько-рекомен­даційного характеру, ми говорили про завдання психолога під час контакту з клієнтом у ході запису і першої зустрічі. Фак­тично ці завдання залишаються актуальними і для консультування власне психологічного характеру. Однак тепер психолог орієнтується не на діагностичне обстеження клієнта (хоча й це може відбуватися в ході консультування), а на більш повне осмислення його труднощів та їх подолання через включення самого клієнта в активну роботу з самопізнання і побудови конструктивних висновків. Конкретно це може виглядати так: здійснивши протягом годинної роботи з клієнтом необхідний обсяг дій (вислуховування клієнта, визначення проблеми, здійснення певного корекційного впливу і т. п.) і пересвідчившись, що клієнт бажає продовжити зустрічі з приво­ду обговорюваної ситуації, психолог разом з клієнтом визна­чається стосовно цілей і завдань подальшої роботи і пропонує клієнтові до наступної зустрічі виконати домашнє завдання, зміст якого відповідає його проблемі.

2. Подальша робота з клієнтом

У ході наступних зустрічей (їх може бути дві-три, а у разі сімейного консультування — до п'яти-шести) розглядаються виконані домашні завдання з тим, аби краще зрозуміти, що саме робить клієнт для існування своїх труднощів; застосову­ються спеціальні вправи й завдання, спрямовані на прояс­нення почуттів і переживань клієнта, а отже, на більш глибо­ке розуміння ним себе і власної поведінки; обговорюються і програються можливі альтернативні варіанти поведінки клієнта у стосунках з оточуючими людьми.

Усі ці та інші засоби впливу, які може використовувати на повторних зустрічах психолог-консультант у відповідності з проблемою клієнта та особливостями його особистості, мають на меті, по-перше, якомога повнішу реалізацію загальних завдань психологічного консультування (вислуховування клієнта і надання йому емоційної підтримки; орієнтація його на прийняття відповідальності за свою життєву ситуацію; розширення його уявлень про себе і оточуючих людей); по- друге, через реалізацію цих завдань — підвищення готовності клієнта до змін своєї поведінки; по-третє, ґрунтовну підго­товку його до цих змін через планування не лише стра­тегічних шляхів, а й негайних конкретних кроків.

3. Завершення роботи

Заключний етап роботи з клієнтом може організовуватись або як окремий епізод однієї з робочих зустрічей, або як спеціальна окрема зустріч. У будь-якому випадку завершаль­ний етап має містити в собі два моменти: а) психолог підби­ває загальний підсумок усієї роботи з клієнтом, акцентуючи увагу на її основних аспектах, прийнятих рішеннях, до­сягненнях клієнта (якщо такі є), мотивує його на подальші кроки; б) психолог дає зрозуміти, що він завжди відкритий для нових зустрічей з клієнтом, якщо у останнього виникне у цьому потреба.

Середньотривале консультування. Цей вид психологічної допомоги включає 10—15 зустрічей. Як правило, продовжен­ня зустрічей з клієнтом і перехід від короткострокового кон­сультування до середньотривалого і далі означають, що розпочинається більш глибока психокорекційна чи психоте­рапевтична робота з людиною (групою).

Тривале консультування. Психолог працює з клієнтом впродовж року.

Проведення психологічного консультування висуває ряд вимог до психолога-консультанта. Так, зокрема, людина, яка займа­ється психологічним консультуванням, повинна мати вищу пси­хологічну освіту, достатній практичний досвід роботи в ролі психолога-консультанта, підтверджений відповідними сертифі­катами.

Основним методом психологічного консультування, за Г. С. Абрамовою, є інтерв'ю. Воно спрямоване на те, щоб в процесі обговорення різноманітних тем зробити більш динамічним ставлення людини до різних властивостей її психіч­ної реальності. Інтерв'ю пропонує здійснення впливу за допомо­гою запитань і спеціальних завдань, які розкривають активні та потенційні можливості іншої людини.

Зазвичай описують покрокову модель інтерв'ю [2], [45]:

1 крок — «Привіт» — стадія інтерв'ю, на якій відбувається структурування, досягнення взаєморозуміння. Триває перша стадія від кількох секунд до десяти хвилин і завершується досягненням між клієнтом і психологом відповідності позицій. На цій стадії психолог демонструє клієнтові свою позицію у взаємодії.

Консультант стосовно клієнта може займати такі позиції:

— позиція «над клієнтом», коли мудрий, досвідчений, сильний консультант простягає руку допомоги слабкому, дезадаптовано- му, недосвідченому клієнту;

— позиція «на рівних», коли зникла дистанція між консультан­том і клієнтом, консультування приймає форму буденної розмови;

— позиція «радника», за якої консультант виступає в ролі осо­би більш компетентної у проблемі клієнта і допомагає йому розібратися в ній.

Остання позиція консультанта є найбільш ефективною. Вона відповідає зазначеним принципам та характеризується відсутністю оцінок, відмовою від прямого виховного тиску, створенням атмосфери довіри, співчуття і доброзичливості.

У процесі консультування позиція психолога може змінюватися.

2 крок — «У чому проблема?». Ця стадія інтерв'ю розпочина­ється зі збору інформації про контекст теми, відбувається виділення проблеми, розв’язується питання про ідентифікацію потенційних можливостей людини.

3 крок «Чого Ви прагнете досяги?». На цій стадії психолог кваліфікує запит клієнта, орієнтуючись на будову його психічної реальності й її можливу модальність. Відбувається формулювання проблеми для клієнта і визначення вектора бажаних змін у проблемі клієнта.

4 крок. – «Що ще можна зробити?». Це стадія, на якій відбувається пошук альтернативних рішень.

5 крок - «Чи будете Ви це робити?». Полягає в узагальненні всіх попередніх кроків й у переході від навчання до дії. Психолог докладає зусиль для зміни думок, дій і почуттів клієнта в його повсякденному житті, поза ситуацією інтерв’ю.

Висновки

Крім знань та вмінь, психолог-консультант повинен бути наділений рядом спеціальних особистісних якостей: любити лю­дей, бути проникливим, добрим, терплячим, відповідальним і ко­мунікабельним. Р.Мей зазначав, що головне у психолога-консультанта — це «доброзичливість і прагнення зрозуміти кліє­нта, допомогти йому побачити себе з кращого боку і усвідомити свою цінність як особистості».

Література

1. Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию. – М.: Изд. Центр «ACADEMIA», 1996. – 224 с.

2. Абрамова Г. С. Практикум по психологическому консультированию. – Екатеринбург. «Деловая книга», М.: Изд. Центр ««ACADEMIA»,1995. – 128 с.

3. Бурменская Г. В., Карабанова О. А., Лидерс А. Г. Возрастно- психологическое консультирование. – М.: 1990.

4. Дуткевич Т. В., Савицька О. В. Практична психологія: вступ у спеціальність. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – С. 104-110.

5. Мэй Р. Искусство психологического консультирования. – М.: КЛАСС, 1994. – 144 с.

6. Немов Р. Основы психологического консультирования. – М.: Владос, 1999. – 528 с.

7. Основи практичної психологїї/ Панок В. Г., Титаренко Т. М., Чепеєлєва Н. В. – Київ, Либідь, 2001. – 534 с. – С. 267-282.

8. Основи консультативної психології: Методичні рекомендації для студентів педінститутів спеціальності «Практичний психолог в закладах народної освіти» / Укладач О. Ф. Бондаренко. – К.: РНМК Міносвіти України, 1992. – 116 с.

9. Психологічне консультування (психологічна служба молоді) / [Укладач Федорук В.М.]. – Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, 1996. – 32 с.

10. Рабочая книга школьного психолога / Под ред. И. В. Дуб­ровиной.- М.: Международная педагогическая академия, 1995. – 376 с.

Запитання й завдання

1. Які позиції існують у визначенні поняття "психологічне консультування"?

2. За якими суттєвими ознаками відрізняється психологічне консультування від інших видів психологічної допомоги?

3. Назвіть загальні завдання психологічного консультування.

4. Схарактеризуйте принципи психологічного консультування.

5. Які види психологічного консультування Ви можете назвати?

6. Що являє собою разова консультація?

7. Опишіть алгоритм проведення разової консультації власне психологічного характеру.

8. Що таке короткострокове консультування, які його види?

9. Схарактеризуйте послідовність дій психолога у ході корот­кострокового консультування просвітницько-рекоменда­ційного характеру. Сформулюйте завдання психолога на кожному з етапів роботи.

10. 10. Якими є орієнтовна послідовність дій психолога та завдан­ня кожного етапу роботи при короткостроковому консуль­туванні власне психологічного характеру?

Лекція № 5.

Тема. Психодіагностична та психокорекційна робота психолога

Мета. Розкрити сутність діагностичної та корекційної роботи психолога, вимоги до цих видів роботи; показати їх взаємозв’язок.

План.

1. Психодіагностична робота практичного психолога.

2. Психокорекція, її мета та завдання.

3. Особливості психокорекційної роботи з дітьми.

Зміст лекції.

1. Психодіагностична робота практичного психолога.

Психодіагностична робота практичного психолога — це один з найскладніших напрямків та форм діяльності практичного психоло­га, який потребує спеціальної підготовки та сформованості діагнос­тичних, прогностичних та організаторських вмінь спеціаліста-психолога. Психодіагностика може реалізовуватися як самостійна форма роботи (психологічна експертиза), так і входити як структур­на складова у психокорекцію та психоконсультування.

Психодіагностика передбачає обстеження психіки індивіда (або соціально-психологічних характеристик соціальної групи) за допомогою спеціальних методик з метою встановлення психоло­гічного діагнозу.

Психологічний діагноз — це опис індивідуальних особливос­тей психіки конкретної людини (або соціально-психологічних особливостей конкретної соціальної групи).

Для психодіагностичного обстеження використовують психо- діагностичні методи, тобто дослідницькі методи психологічної науки. Особливістю психодіагностичних методів є їх вимірювально-дослідницька спрямованість, що й забезпечує кількісну та (або) якісну оцінку явища, яке вивчається. Основними вимогами до психодіагностичних методів є:

а) стандартизація інструментарію, в основі якої лежить понят­тя норми;

б) надійність і валідність інструментарію;

в) жорстка регламентація процедури обстеження.

Психодіагностичні методи конкретизуються у трьох основних діагностичних підходах, які практично охоплюють все різнома­ніття діагностичних методик:

1. «Об'єктивний» підхід — діагностика здійснюється на уснові успішності (результативності) і способу (особливостей) виконання діяльності. Це переважно тести особистості та тести інтелекту, а та­кож тести спеціальних здібностей та тести досягнень.

3. «Суб'єктивний» підхід — діагностика здійснюється на ос­нові даних, які повідомлює про себе досліджуваний, самоописів особливостей особистості, поведінки в конкретних ситуаціях. Це різноманітні опитувальники.

4. «Проективний» підхід — діагностика здійснюється на ос­нові аналізу особливостей взаємодії з нейтральним, ніби безосо­бовим матеріалом, який в силу його певної невизначеності стає об'єктом проекції. Це різноманітні проективні методики дослі­дження особистості.

Психодіагностичне обстеження може проводитися у індивіду­альній та груповій формі. Вибір форми психодіагностичного об­стеження, залежить від мети та методик, які використовуватиме практичний психолог.

Індивідуальне обстеження передбачає роботу практичного психолога з людиною впродовж визначеного терміну. При гру­повому обстежені кожна людина отримує бланк відповіді та сти- мульний матеріал. Розміщення людей в приміщенні при групо­вому пси ході агностичному обстеженні повинно забезпечувати необхідні умови для зосередженої роботи.

Перевагами індивідуального психодіагностичного обстеження є можливість отримувати додаткову інформацію, оскільки прак­тичний психолог може спостерігати за процесом роботи людини під час діагностики, її поведінкою, емоційними реакціями на за­вдання тощо.

Перевагами групового психодіагностичного обстеження є економія часу на обстеження значної групи осіб. Але через це страждатиме точність і якість отримуваної інформації. Тому, як правило, після групового психодіагностичного обстеження засто­совується індивідуальне психодіагностичне обстеження для уто­чнення даних.

Процедура психодіагностичного обстеження передбачає реа­лізацію трьох етапів:

а) збір даних відповідно до задачі дослідження;

б) обробка та інтерпретація отриманих даних;

в) постановка діагнозу або прогнозу.

Якщо деталізувати ці основні етапи процедури психодіагностич­ного обстеження, то ми отримуємо такий покроковий її опис:

1. Запит, завдяки якому формулюється мета обстеження.

2. Збір анамнезу — відомостей про особливості розвитку до моменту обстеження. Можливо збір інформації про обстеж} вано- го у батьків, педагогів, колег по роботі та керівництва. Спостере­ження за обстежуваним у різних ситуаціях.

3. Складання програми психодіагностичного обстеження, яка повинна містити мету, перелік методик діагностики, обладнання, опис умов та режиму обстеження.

4. Встановлення психологічного контакту з обстежуваним.

5. Реалізація програми писхологічного обстеження з фіксаці­єю результатів у протоколі.

6. Обробка результатів обстеження.

7. Первинна інтерпретація результатів окремо за кожною ме­тодикою.

8. Цілісна інтепретація результатів, за якої беруться до уваги відомості з анамнезу та спостережень.

9. Складання психологічного діагнозу, який крім опису інди­відуальних даних психіки людини повинен містити аналіз психо­логічних механізмів виникнення і прояву її проблем та рекомен­дації щодо форми і змісту допомоги, якої потребує людина.

Підвищити ефективність психодіагностичного обстеження можна реалізовуючи такі принципи:

• добровільність участі у психодіагностичному обстеженні та зацікавленість ним;

• забезпечення фізичного та психологічного комфорту під час психодіагностики;

• емпатійне ставлення психолога до клієнта;

• всебічність та комплексність діагностики;

• врахування індивідуально-типологічних особливостей до­сліджуваного: динаміки втомлюваності, темпу діяльності, інтересів, контактності, властивостей темпераменту тощо;

• підтримка позитивної мотивації впродовж психодіагностич­ного обстеження.

2. Психокорекція, її мета та завдання.

Психокорекція є видом психологічної допо­моги, яка передбачає активний цілеспрямований вплив на особистісний, поведінковий й інтелектуальний рівень функціону­вання людини.

Поняття психокорекції почало застосовуватися з народжен­ням і розвитком практичної психології. Як зазначає Т. С. Яценко, психокорекційний процес має відродити пласти­чність, мобільність психічної організації суб'єкта й тому зорієнтований на вивчення статичних якостей психіки та виявлен­ня їхніх дисфункцій.

І. В. Дубровіна розглядає психокорекцію як форму психолого- педагогічної діяльності, спрямовану на виправлення таких тенде­нцій психічного розвитку, які не відповідають гіпотетичній оп­тимальній моделі нормального розвитку.

Метою психологічної корекції є усунення недоліків у розвит­ку особистості. Психологічна корекція відрізняється від психоло­гічного консультування та психотерапії тим, що вона не націлена на зміну поглядів, внутрішнього світу особистості і може здійснюватися навіть у тому випадку, коли клієнт не усвідомлює своїх проблем і психологічного змісту корекційних вправ. Психокоре­кція також розглядається як процес розширення діапазону реагування клієнта на ті чи інші подразники, формування навичок, що роблять його поведінку більш гнучкою, підвищують адаптивні можливості його особистості.

Психологічна корекція є тактовним втручанням у процеси психічного і особистісного розвитку людини з метою виправлення відхилень у цих процесах і часто справляє вплив не лише на особистість, а й на її оточення, організацію її життєдіяльності.

Психокорекція характеризується такими ознаками:

— дискретність (означає вплив психолога на відносно незале­жні конкретні складові внутрішнього світу людини);

— орієнтація на вікові норми (тобто орієнтація на певний кон­тингент корекційного впливу — діти, підлітки тощо, або на вико­ристання відповідних методик).

Завдання психокорекції формулюються залежно від адресату (дитина з аномальним розвитком чи особистість, яка має відхи­лення і труднощі в межах психологічної норми), а також змісту корекційної роботи (корекція розумового чи емоційного розвит­ку, корекція і профілактика невротичних станів та неврозів).

Корекції підлягають такі недоліки характеру: підвищена збудли­вість, гнівливість, конфліктність, підвищена імпульсивність, песи­мізм, легковажність, упертість, байдужість, неохайність, надмірне прагнення до насолоди, гіпертрофована активність або пасивність, замкненість, хвороблива сором'язливість, схильність до крадіжок, негативізм, схильність до блукання, брехливість тощо.

Ці вади можуть бути дискретними і стосуватися лише певних аспектів емоційно-вольової сфери або мати тотальний характер і бути пов'язаними з акцентуаціями характеру, провідними пере­живаннями, системою ставлень і ціннісних орієнтацій.

Психологічна корекція не має своїх специфічних методик, а користується залежно від потреб методами психотерапії, педаго­гічної психології, педагогіки, медицини.

С. Б. Бажутіна, Г. Г. Вороніна, І. П. Булах виділили ряд при­йомів і способів впливу, які застосовуються для проведення пси- хокорекційної роботи. Це проста пропозиція, парадоксальна ін­струкція, фантазування, інтерпретація психологом ситуації клієн­та і запрошення його до нового бачення ситуації, порада (поба­жання) клієнту, саморозкриття психолога перед клієнтом, меха­нізм «зворотного зв'язку», відкриті і закриті запитання, повтор-переказ, логічні ланцюжки, емоційне резюме, діюче резюме.

3. Особливості психокорекційної роботи з дітьми.

Психокорекційна робота з дітьми грунтується на таких основних принципах:

1. Єдність діагностики і корекції. Корекційній роботі передує діагностика. Діагностика сприяє уточненню діагнозу та дозволяє оцінити ефективність корекційної роботи.

2. Діяльнісний принцип корекції. Основним засобом корек- ційно-розвивального впливу є взаємодія дорослого і дитини.

3. Орієнтація на зону найближчого розвитку дитини. Корекційна робота з дитиною не матиме ефекту за межами зони най­ближчого розвитку.

4. Спрямованість психокорекційної роботи «зверху донизу», тобто на створення оптимальних умов для розвитку вищих пси­хічних функцій, які сприятимуть компенсації недоліків елемен­тарних психічних процесів.

5. Принцип нормативності, тобто орієнтація при проведенні корекційної роботи та при оцінці її ефективності на еталони роз­витку у певному віковому періоді.

6. Врахування системного характеру психічного розвитку. Ко- рекційна робота спрямовується на усунення причин відхилень у розвитку.

7. Принцип «заміщуючого онтогенезу». Корекційна робота повинна розпочинатися з тієї «точки», з якої почалися відхилення від оптимальної програми розвитку.

8. Випереджуючий характер психокорекції. Корекційна робо­та спрямовується на формування того, чого слід досягти у най­ближчій перспективі відповідно до законів вікового розвитку і становлення індивідуальності, а не на тренування того, що вже досягнуто дитиною.

9. Принцип наступності. Кожне наступне заняття планується з врахуванням того, що досягнуто дитиною на попередньому. Як­що дитина не зуміла виконати пропоноване завдання, то на на­ступному занятті пропонують спрощений його варіант.

10. Врахування індивідуально-психологічних особливостей ди­тини, її інтересів, здібностей, соціальної ситуації розвитку.

11. Емоційна насиченість занять. Дитина повинна отримувати задоволення від психокорекційних занять.

Основні етапи психокорекції при роботі зі школярами такі:

—діагноз;

—прогноз (передбачення подальшого розвитку особистості за умови своєчасної корекції та за відсутності такої);

—створення психолого-педагогічної корекційної програми. У ній визначається мета, напрямки психокорекції, приблизна кількість занять, їх періодичність, тривалість занять; перерахо­вуються прийоми та методи, які будуть використовуватися. Обов'язковою є наявність у корекційній програмі психологіч­ної частини, яку здійснює психолог, та педагогічної, яку пси­холог розробляє з батьками, соціальними працівниками, педа­гогами тощо і здійснення якої відбувається під контролем психолога.

—виконання психокорекційної програми;

—аналіз її ефективності.

Педагогічна частина виконується під постійним контролем психолога. Оскільки коригуючий вплив спрямований на певні конкретні характеристики, то показником ефективності ви­ступають виміри цієї характеристики до і після корекції.

Наведемо приклад короткого запису етапів можливої психокорекційної роботи з важковиховуваним підлітком, що відстає у навчанні.

1. Діагноз: шкільна дезадаптація з вираженим відхиленням у розвитку мотиваційно-вольових процесів у навчанні та по­ведінці в цілому. Рівень самоконтролю, імпульсивність по­ведінки відповідають нормам старшого дошкільного віку. Можливі причини — загострення індивідуальних особли­востей характеру та регрес у самоконтролі в зв'язку з кризою підліткового віку і психоїравмуючими обставинами у сім'ї.