Симуляція психічних розладів

Симуляцією психічних розладівє свідома поведінка з певною метою, удаваність, що полягає у вигадуванні та імітуванні неіснуючих ознак психічного розладу, нерідко за допомогою медикаментозних засобів.
Удаються до симуляції для того, щоб уникнути притягнення до кримінальної відповідальності, покарання і відповідальності за скоєний злочин, полегшити режим перебування в місцях позбавлення волі, звільнитися від громадських обов'язків, уникнути призву на строкову військову службу, отримати інвалідність та ін.
Симулюватись можуть різноманітні соматичні та психічні захворювання. Основною ознакою симуляції є свідоме зображення особою хвороби, якої фактично в неї не існує. У практиці судової психіатрії таке визначення симуляції вважається загальноприйнятим. Судові психіатри зустрічаються передусім зі свідомим зображенням психічних захворювань особами, яких притягнуто до кримінальної відповідальності чи засуджено за вчинення злочину і які намагаються уникнути покарання. У симулянтів можливе виявлення наявності певних передумов такої поведінки: антисоціальні тенденції, відсутність почуття провини, егоцентризм, самовпевненість, упертість. Велике значення мають характерологічні особливості особи - здатність до наслідування, перевтілення, артистичні здібності, багата уява, навіюваність і одночасно - незвичайна витримка, цілеспрямованість. Наперекір розповсюдженій думці симуляція зустрічається порівняно рідко. У жінок вона зустрічається
вдвічі рідше, ніж у чоловіків; переважає в осіб, що повторно вчинили правопорушення.
Симуляція буває справжньою, або «чистою», що спостерігається в психічно здорових осіб, і симуляція, що виникає на патологічній основі, яка проявляється у свідомому перебільшенні симптомів наявного захворювання тощо.
Симуляцію, що зустрічається в судово-психіатричній практиці, у залежності від хронологічного чинника можна розподілити на три форми:

1. попередню(превентивну) симуляцію, тобто симуляцію, яка проводитися в період, що передує злочину; такого роду симуляції здійснюються заздалегідь з метою створити думку оточуючих про суспільно небезпечний вчинок як
прояв психічного захворювання;

2. інтрасимуляцію,тобто симуляцію, яка здійснюється в період вчинення правопорушення з метою приховати його дійсну мотивацію;

3. постсимуляцію,тобто симуляцію, яка здійснюється після вчинення правопорушення як свідома поведінка з метою уникнути відповідальності. Частіше за усіх у судово-психіатричній практиці спостерігається остання форма.

Існують два способи симуляції:

1. Симуляція самого психічного захворювання,колисимулянти своєю поведінкою і висловлюваннями намага­ються відтворити патологічний стан психіки, якого немає і не було. Інколи для цього приймаються спеціальні лікарсь­кі препарати, що тимчасово викликають стан, який може створити враження наявності психічного захворювання.

2. Симуляція анамнезові,коли симулянти розповідями хочуть створити враження про нібито перенесене в міну­ брухтові справжнє захворювання або патологічний стан, яких у дійсності не було. Для цього інколи додають підроблені
медичні документи, надумані відомості спеціально проінст­руктованих рідних і близьких.

Дійсна (чиста) симуляція,тобто свідоме зображення клінічної картини психічної хвороби психічно здоровою людиною в судово-психіатричній практиці зустрічається рідко. Частіше вдаються до симуляції анамнезові. У таких випадках для цього проводитися інструктаж рідних, які повідомляють неправдиві дані про різного роду відхилення в поведінці підозрюваного. Інколи такі особи попередньо госпіталізуються в психіатричний стаціонар, звернувшись за допомогою з певним набором скарг для створення враження про перенесене захворювання.
Симуляція психотичного стану проявляється у формі відтворення окремих його симптомів або синдромів - ступор, збудження, недоумство, галюцинації, розлади пам'яті, мутизм. При цьому відтворюються непоєднувані симптоми з різних хвороб. Певні симптоми не удається відтворити точно, тому що для цього потрібна величезна емоційна напруга і сила, наприклад, мовне і рушійне збудження при маніакальному стані, кататонічний ступор, мовну плутанину. Здорові люди від таких проявів швидко втомлюються.
Частіше симулюється депресія з одноманітною поведінкою, невиразною мімікою, установкою на недосяжність. Поряд з цим спостерігається рухова загальмованість, відмова від їжі з посиланням на можливість отруєння, демонстративні суїцидні вияви, самопоранення. Нерідко симулюються елементарні галюцинаторні вияви, маревні ідеї, порушення пам'яті, недоумство тощо.
Симуляція завжди є індивідуальною творчістю і залежить від обізнаності в галузі психіатрії, особистих переживань, спостережень за поведінкою душевнохворих. Поведінка симулянтів змінюється в залежності від ускладнень, з якими смороду зустрічаються, спілкування з лікарями-експер-тами і персоналом. Спочатку вона має «пошуковий» характер, залежить від враження, яку створюється в лікаря під година бесіди, відрізняється різноманітністю і виразністю си-мулятивних проявів. При тривалому періоді спостерігається автоматизація симулятивної поведінки, яка може переходити в істеричні реакції з відтінком злісних. Нерідко симулянти не витримують такого навантаження, відмовляються від удаваної поведінки і зізнаються в симуляції.
Методи розпізнавання симуляції можуть бути зведені переважливо до психологічного і клінічного.
Психологічний методґрунтується на тому, що симуляція не є психічною хворобою, і тому розпізнавання її винно враховувати психологію нормальної людини.
Клінічний методґрунтується на зіставленні відомостей, що повідомляються особою про своє минуле, і її поведінки з психопатологічним аналізом анамнезові і психічного статусові. Основним методом виявлення симуляції є клінічний, що передбачає психіатричне, сомато-нсврологічне, електрофізіологічне і психологічне дослідження. Експертиза осіб, що підозрюються в симулятивній поведінці, проводитися лише в умовах стаціонару після тривалого динамічного спостереження в різних ситуаціях - бесідах з лікарем, на комісіях, У відділенні. Особливо слід звернути увагу на невідповідність окремих деталей при повторних бесідах, заучування й одноманітність описування свого стану, повторюваність змісту окремих висловлювань. Часто симулюючи певну хворобу імітують симптоми іншої, які є несумісними з даним захворюванням. Наприклад, розповідають про яскраві зорові галюцинації, що не властиві шизофренії, і одночасно про ідею впливу, читання думок, що спостерігаються лише при шизофренії, не говорять. Підекспертні можуть демонстративно відмовлятись від їжі за загальним столом, а залишаючись на одинці і вважаючи, що за ними не спостерігають, сміливо їдять продукти, які передають рідні.
Таким чином, у психічному стані здорових осіб, підозрюваних у симулятивній поведінці, не зважаючи на індивідуальні особливості, можна спостерігати чи виявити певні загальні ознаки, які дозволяють викрити удавання.
Симуляція на патологічній основімає декілька варіантів.
Агравація- навмисне свідоме перебільшення симптомів наявного захворювання. Зустрічається порівняно часто й основною її метою бажання отримати потрібне експертне вирішення питання щодо наявності психічного захворювання. При агравації завжди можна помітити певну залежність перебільшених симптомів від існуючих або збережених залишкових хворобливих станів. Найчастіше агравація спостерігається в осіб з органічними ураженнями головного мозку травматичного або судинного характерові, а також при олігофренії і відповідно проявляється в перебільшенні інтелектуальної недостатності.
Необхідно підкреслити, що сама форма агравації, характер її проявів відображають ступінь наявних психічних розладів.
Метасимуляція- свідоме, штучне продовження перенесеного психотичного стану. Переважливо відтворюються вияви істеричних реактивних психозів. Найчастіше - істерична депресія, скарги і штучні відтворення нападів запарфуми, спазмів у горлі, порушень по типі паралічу кінцівок. Інколи до цього приєднуються повідомлення про зорові і слухові галюцинації, окремі вияви псевдодеменції. Під година бесіди підкреслено безглуздий вираз обличчя, розгубленість, хворі витріщають очі, перепитують, у них з'являється хитка ходу, тримаються за стіни неначе сліпі. Алі наодинці в палаті хворі поводять собі нормально, розмовляють з оточуючими, міміка втрачає гротескні вияви, моторика стає природною.
Демонстрація психічно хворим симптомів, що не властиві даному захворюванню - сюрсимуляція- є досить рідким явищем, яку відображає патологічну мотивацію поведінки хворих і виявляється порівняно легко.
У разі симуляції на патологічній основі основне значення для судово-психіатричної оцінки має встановлення характерові і глибини наявних психічних змін. При вирішенні експертних питань необхідно вказувати на наявність симуляції чи агравації, а також на особливості психіки, що не виключають можливості усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій і керувати ними.
У судово-психіатричній практиці зустрічаються також випадки дисимуляції- свідомого приховування наявного, об'єктивно існуючого психічного захворювання чи окремих його симптомів. При повній дисимуляції хворі заперечують у собі будь-які психічні розлади як на момент обстеження, так і в минулому. При частковій дисимуляції приховується лише окремі клінічні вияви захворювання, а про інші хворі розповідають досить відверто. До часткової дисимуляції відносяться також випадки, коли всі наявні психічні розлади хворі відносять до минулого і повністю заперечують їх на даний година, тобто на момент обстеження. До дисимуляції хворі вдаються через побоювання госпіталізації до психіатричної лікарні, з метою виписки з лікування, особливо в період перебування на примусовому лікуванні, або ж під загрозою позбавлення чи обмеження громадських прав.
Таким чином, здатність до дисимуляції свідчить про наявність часткової критики до своїх хворобливих переживань. Водночас це свідчить і про недостатнє врахування хворим всіх особливостей реальної ситуації, недостатнє прогнозування наслідків свого психічного стану і поведінки.
Для виявлення дисимуляції велике значення мають дані об'єктивного анамнезові, що вказують на перенесені в минулому психотичні стани. Суттєву допомогу в розпізнанні дисимуляції надають психологічні методи обстеження, її констатація особливо важлива при вирішенні питання про госпіталізацію хворого. Наявність дисимуляції необхідно враховувати застосовуючи примусові заходи медичного характерові стосовно неосудних осіб. Виявлення дисимуляції є одним з протипоказань для відміни примусових заходів медичного характерові.
Судово-психіатрична оцінка симуляції.Розпізнавання симуляції проводитися шляхом стаціонарного обстеження в спеціальних відділеннях при психіатричних лікарнях або в спеціальному судово-психіатричному закладі, де є всі умови для уважного і всебічного обстеження підекспертних. Симулянти визнаються осудними. У разі встановлення фактові симуляції підекспертних повертають до місць позбавлення волі, у розпорядження органів розслідування або судові, не чекаючи припинення симуляції.
Таким чином, виявлення симулятивної поведінки в осіб під годину проведення судово-психіатричної експертизи дозволяє зрозуміти мотиви такої поведінки й у певній мірі робити висновки не лише про діагноз психічного захворювання, але і про можливість особи усвідомлювати характер своїх дій і керувати ними.

Симуляция и диссимуляция психических расстройств

Симуляция психического заболевания – сознательное притворное поведение, заключающееся в изображении несуществующих признаков психического расстройства, совершаемое с корыстной целью в надежде избежать наказания.

С точки зрения судебно-психиатрической науки и практики проблема симуляции является сложной и не всегда легко разрешаемой.
Усложняют трудности решения этой проблемы ряд факторов, ведущими среди которых являются следующие: имеющее место психическое расстройство не всегда может быть легко доказано на практике, в то же время не всегда может быть выявлена истинная симуляция; психические расстройства и симуляция могут сосуществовать, поэтому при установлении факта симуляции и его доказательства нельзя исключить наличие психического расстройства.

В ряде случаев психические расстройства вытекают из симуляции, и симуляция переходит в психическое расстройство. Таким образом, доказанная в определенный промежуток времени симуляция не исключает психической болезни в более поздний период.

Во всех случаях симуляции присутствуют сознательность, преднамеренность и целеустремленность. Симуляция может наблюдаться как в период следствия, так и у осужденных, однако наиболее часто проявляется в критические переломные периоды: заключение под стражу, судебное разбирательство при изменении режима содержания, отказ в досрочном освобождении и т.д.

В судебно-психиатрической практике различают симуляцию истинную, или чистую, которая наблюдается у психически здоровых лиц, и патологическую – симуляцию на патологической почве (на фоне психического заболевания или дефекта).

Бывает несколько вариантов симуляции, возникающей на патологической почве.

Аггравация – сознательное преувеличение существующих болезненных явлений с целью добиться желаемого решения экспертизы.

Близко стоит, а иногда и сочетается с ней искусственное продление перенесенных в прошлом болезненных явлений, так называемая метасимуляция. Описаны явления и сверхсимуляции, когда имеет место демонстрация симптомов, не свойственных имеющемуся психическому заболеванию, "не совместимых" с этим заболеванием, например демонстрируется грубый амнестический синдром при шизофрении.

Хронологически (относительно события преступления) различают три вида симуляции психических расстройств: до совершения преступления (с целью создать впечатление, что личность еще ранее была больна психически), в момент преступления (чтобы доказать, что преступление совершено в болезненном, невменяемом состоянии) и после совершения преступления (как защитная психическая реакция с целью уйти от ответственности).

Симуляцию психического заболевания различают в зависимости от ее способа. Поведение и высказывания личности направлены на доказательство наличия признаков психического заболевания или симуляцию анамнеза (рассказ о перенесенном якобы психическом заболевании, которого не было у испытуемого). Эти способы могут сочетаться друг с другом.

Формы истинной симуляции зависят от личностных факторов, ведущими среди которых является осведомленность лица о симптоматике и особенностях течения психических заболеваний в зависимости от собственного опыта. Обычно лица прибегают к симуляции анамнестическх данных, чем болезненного психического состояния.

Достаточно редко встречается симуляция определенной клинической формы заболевания, чаще симулируются отдельные симптомы (галлюцинации, бред, расстройство памяти, мутизм) или синдромы (ступор, возбуждение, депрессия).

Поведение симулянтов изменчиво, так как они сталкиваются с различными трудностями в зависимости от общения с врачами-экспертами и персоналом. Вначале их демонстрируемые симптомы непостоянны, в дальнейшем они становятся постоянными и заученными. При длительном периоде наблюдается автоматизация симулятивного поведения, которое в некоторых случаях может переходить в истерические реакции.

Нередко симулянты отказываются от притворного поведения и чистосердечно признаются в симуляции, что является важным дифференциально-диагностическим признаком. Явление аггравации наиболее часто в судебно-психиатрической практике встречается у больных, страдающих олигофренией, сосудистыми заболеваниями головного мозга, у больных с травматическими поражениями головного мозга, у психопатических личностей. Она является значительно более распространенной при судебно-психиатрической экспертизе, чем симуляция.

Метасимуляция (продление заболевания) проявляется обычно в изображении отдельных симптомов перенесенного ранее реактивного психоза. Демонстрация психически больным симптомов, не свойственных имеющемуся заболеванию (сверхсимуляция или сюрсимуляция), является редким явлением и распознается до-, вольно легко.

Основные методы распознавания симуляции психических заболеваний в основном сводятся к клиническому и экспериментально-психологическому методам исследования, применяются и дополнительные параклинические исследования (электроэнцефалография и др.) с компьютеризацией их данных.

Установление симуляции психических расстройств здоровыми лицами не представляет больших трудностей в отличие от выявления симуляции на патологической почве. При симуляции на патологической почве основное значение для судебно-психиатрической оценки имеет установление характера и глубины имеющихся изменений. При решении экспертных вопросов, в заключении необходимо указать на наличие симуляции или аггравации, а также на имеющиеся у подэкспертного особенности психики, не исключающие способности осознавать фактический характер и общественную опасность своих действий и руководить ими.

Диссимуляция психических расстройств – преднамеренное утаивание, сокрытие имеющегося психического заболевания или отдельных его симптомов.
Различают полную и частичную диссимуляцию. При полной больные отрицают у себя какие бы то ни было психические расстройства как на момент обследования, так и в прошлом. При частичной диссимуляции больные скрывают только отдельные клинические проявления, а о других рассказывают достаточно подробно. К частичной диссимуляции относятся такие случаи, когда все имеющиеся психические расстройства больные относят к прошлому, полностью отрицая их на момент обследования.

К диссимуляции прибегают больные, которые опасаются госпитализации в психиатрический стационар, лишения гражданских прав или же стремятся выписаться из психиатрической больницы, особенно в период пребывания на принудительном лечении.

Иногда встречаются случаи, когда диссимулируют бредовые больные с целью выписки из стационара для получения возможности реализации бредовых идей, представляющих по своему содержанию высокую социальную опасность (поимка мнимых преследователей, бредовая месть и т.п.). Больные в состоянии депрессии также могут диссимулировать, стремясь к осуществлению суицида.

Избранная больными форма диссимуляции во многом зависит от того, в какой степени они могут критически осознать, что именно из особенностей их поведения воспринимается окружающими как признак болезни. Проявления диссимуляции зависят также от того, насколько имеющиеся психопатологические расстройства позволяют больным контролировать свое поведение.

Таким образом, способность к диссимуляции свидетельствует о частичной критике к своим болезненным переживаниям. В то же время наличие диссимуляции отражает недостаточный учет больными всех особенностей реальной ситуации и недостаточно полное прогнозирование последствий своего состояния и поведения. Особенно часто это отмечается у больных шизофренией. Распознавание диссимуляции, препятствующей своевременной диагностике истинного характера заболевания, в судебно-психиатрической практике нередко представляет значительные трудности.

Для распознавания диссимуляции большое значение имеют данные анамнеза, указывающие на перенесенные в прошлом психотические состояния. При диссимуляции, несмотря на скупой, формальный и уклончивый характер ответов больных, не позволяющий выявить бредовые переживания, всегда в той или иной форме сохраняется симптоматика, которую невозможно диссимулировать, – специфические для шизофрении расстройства мышления в виде некоторой непоследовательности, соскальзываний, особенностей эмоциональных проявлений. Некоторые характерные черты проявляются и в манере поведения, его вычурности, в неадекватности мимики, свойственной больным угловатой моторике. Существенную помощь в распознавании диссимуляции оказывают психологические методы обследования.

Констатация диссимуляции особенно важна при решении вопроса о наличии показаний к госпитализации больного. Наличие диссимуляции необходимо учитывать при выборе мер медицинского характера в отношении больных, совершивших общественно опасное деяние и признанных невменяемыми.

Формы и способы симуляции

В настоящее время в зависимости от хронологического фактора принято выделять превентивную, или предварительную симуляцию, т. е. симуляцию перед совершением преступления с целью создать впечатление, что преступление совершено в состоянии психического заболевания; интрасимуляцию — т. е. симуляцию, осуществляемую в момент совершения преступления для сокрытия его истинных мотивов; постсимуляцию, которая осуществляется после совершения правонарушения как защитное поведение с целью уклонения, от ответственности. В судебно-психиатрической клинике наиболее часто наблюдается последний вариант.

Говоря о симуляции, чрезвычайно важно подчеркнуть преднамеренность и целевую заинтересованность симулирующего в изображении симптомов психического расстройства, чем симуляция принципиально отличается от обмана и лжи в обыденной жизни.

Существует ряд способов симуляции. Чаще всего неправильным, нелепым поведением и высказываниями пытаются имитировать болезненное расстройство психики. Иногда для того, чтобы усилить это впечатление, симулирующие принимают медикаменты, временно приводя себя в возбужденное состояние. В отдельных случаях обследуемые с целью симуляции сообщают ложные сведения о якобы перенесенном психическом заболевании, которого в действительности не было, вступают в сговор с близкими, знакомыми, запасаются фиктивными документами. Указанные способы симуляции могут сочетаться.

Среди симулирующих преобладают лица, совершившие правонарушения повторно [Краснушкин Е. К., 1925; Бунеев А. Н., 1941; Фелинская Н. И., Пелипас В. Е., 1975, и др.], что объясняется их большей осведомленностью о назначении и проведении судебно-психиатрической экспертизы.