Діяльність людини в напружених ситуаціях

(за К. Спілбергом)

Вплив виниклої ситуації, власні потреби, думки і по­чуття, особливості тривожності як риси особистості виз­начають когнітивну оцінку людиною цієї ситуації. Оцін­ка, у свою чергу, викликає певні емоції (активізація робо­ти автономної нервової системи і посилення стану СТ ра­зом з очікуваннями можливої невдачі). Інформація про все це через нервові механізми зворотного зв'язку пере­дається в кору головного мозку, впливаючи на думки людини, потреби і почуття.

Та ж когнітивна оцінка ситуації одночасно й автома­тично викликає реакцію організму на загрозливі стимули, що призводить до появи контрзаходів і відповідних реакцій, спрямованих на зниження виниклої СТ. Результат цього процесу безпосередньо позначається на виконуваній діяль­ності. Ця діяльність безпосередньо залежить від стану три­вожності, який не вдалося подолати за допомогою відповід­них реакцій і контрзаходів, а також адекватної когнітив-ної оцінки ситуації.

Таким чином, діяльність людини в ситуації, що пород­жує тривожність, безпосередньо залежить від сили СТ, дієвості контрзаходів, початих для її зниження, точності когнітивної оцінки ситуації.

Особливий інтерес у дослідників тривожності викли­кало психологічне вивчення поведінки людей під час екза­менаційних іспитів, впливу виникаючої при цьому СТ на результати іспитів. Виявилося, що багато високотривож-них людей терплять невдачу під час екзаменаційних сесій не тому, що їм бракує здібностей, знань або умінь, а через стресові стани, які виникають у цей час. У них з'являється відчуття некомпетентності, безпомічності, занепокоєння, причому всі ці блокуючі успішну діяльність стани частіше виникають у людей з високими показниками ОТ. Повідом­лення про те, що необхідно пройти іспит, нерідко викли­кає в таких людей дуже сильне занепокоєння, яке заважає їм нормально думати, безліч афективно забарвлених ду­мок, які не стосуються справи, заважають зосередити увагу і блокують добування потрібної інформації з довгостроко-

вої пам'яті. Високотривожними людьми ситуації екзаме­наційних іспитів звичайно сприймаються і переживають­ся як загроза їхньому «Я», породжують серйозні сумніви в собі, зайву емоційну напруженість, яка згідно з відо­мим вже нам законом Йєркса - Додсона негативно позна­чається на результатах.

7.4. Мотивація та особистість

З багатьох розглянутих нами мотиваційних чинників є такі, що згодом стають настільки характерними для лю­дини, що перетворюються в риси її особистості. Розгляне­мо найбільш соціальні мотиви людини, які визначають її ставлення до людей.

Встановлено, що в людей, орієнтованих на успіх, часті­ше переважають реалістичні самооцінки, а в індивідів, орі­єнтованих на невдачу, - нереалістичні, завищені або зани­жені. Із ступенем самооцінки пов'язані задоволеність або незадоволеність людини, що виникають у результаті досяг­нення успіху або виникнення невдачі.

Із самооцінкою співвідноситься рівень домагань - той практичний результат, якого суб'єкт розраховує досягти в роботі. Як чинник, що визначає задоволеність або незадо­воленість діяльністю, рівень домагань має більше значен­ня для осіб, орієнтованих на уникнення невдачі, а не на досягнення успіхів. Істотні зміни в самооцінці з'являють­ся в тому випадку, коли самі успіхи або невдачі пов'язу­ються суб'єктом діяльності з наявністю або відсутністю в нього необхідних здібностей.

Мотиви афіліації і влади актуалізуються і задоволь­няються тільки в спілкуванні людей. Мотив афіліації зви­чайно виявляється як прагнення людини налагодити добрі, емоційно позитивні взаємовідносини з людьми. Внутріш­ньо, або психологічно, він виступає у вигляді почуття відда­ності, вірності, а зовнішньо - у товариськості, прагненні співробітничати з іншими людьми, постійно бути разом з ними. Любов до людини - вищий духовний прояв да­ного мотиву.

Відносини між людьми, побудовані на основі афілі-и ції в описаних якостях, як правило, взаємні. Партнери по гнілкуванню, що володіють такими мотивами, не розгля­ди ють один одного як засіб задоволення особистих потреб, ікі намагаються домінувати, а розраховують на рівноправ­но співробітництво. У результаті задоволення мотиву афі-ПІації між людьми складаються довірчі, відкриті відноси­ни, побудовані на симпатіях і взаємодопомозі.

Як протилежний мотиву афіліації розглядається мо­тив заперечування, що виявляється в боязні бути неприй-иятим, запереченим значущими людьми.

Домінування в людини мотиву афіліації породжує стиль спілкування з людьми, що характеризується впевненістю, невимушеністю, відкритістю і сміливістю. Навпаки, пере­важання мотиву заперечування веде до непевності, скутості, ніяковості, напруженості.

Люди з мотивом афіліації досягають більш високих результатів у роботі в тих випадках, коли вони трудяться не поодинці, а в складі групи, з членами якої в них устано­вилися приятельські взаємовідносини. Максимальне поліп­шення результатів діяльності за цих умов спостерігається в тих, хто одночасно має сильно виражені мотиви афіліації і досягнення успіхів. Гірші результати виявляються в тому випадку, якщо поруч з іншими людьми працює людина з високорозвиненим мотивом досягнення успіху і виражено­го побоювання бути запереченою у випадку невдачі.

Переважання мотиву боязні бути запереченим, навпа­ки, створює перешкоди на шляху міжособистісного спілку­вання. Такі люди викликають недовіру до себе, вони самітні, у них слабко розвинуті вміння і навички спілкування.

Мотив влади коротко можна визначити як стійке і чітко виражене прагнення людини мати владу над іншими людь­ми. М. Маррей дав таке визначення цьому мотиву: мотив влади - це схильність керувати соціальним оточенням, у тому числі людьми, впливати на поведінку інших людей різними способами, включаючи переконання, примус, на­віювання, стримування, заборону тощо; спонукування інших

діяти у відповідності зі своїми інтересами і потребами; до­магатися їхньої прихильності, співробітництва з ними; до­водити свою правоту, відстоювати власну точку зору; впли­вати, спрямовувати, організовувати, керувати, наглядати, правити, підкоряти, панувати, диктувати умови; судити, вста­новлювати закони, визначати норми і правила поведінки; приймати за інших рішення, які зобов'язують їх діяти пев­ним чином; умовляти, відговорювати, карати; чарувати, при­вертати до себе увагу, мати послідовників.

Інший дослідник мотивації влади Д. Верофф психоло­гічно уточнив визначення даного явища в такий спосіб: під мотивацією влади розуміється прагнення і здатність одер­жувати задоволення від контролю над іншими людьми.

Емпіричними ознаками наявності в людини мотиву, або мотивації, влади є такі: постійні і достатньо чітко виражені емоційні переживання, пов'язані з утриманням або втратою психологічного або поведінкового контролю над іншими людьми; задоволення від перемоги над іншою людиною в якійсь діяльності або прикрість з приводу невдачі; небажан­ня підпорядковуватися іншим людям, активне прагнення до незалежності; схильність управляти, домінувати над людь­ми в різноманітних ситуаціях спілкування і взаємодії з ними.

Про психологічні аспекти влади говорять тоді, коли одна людина змушує іншу щось робити проти її волі. Вва­жається, що люди, які прагнуть влади над іншими людь­ми, мають особливо виражений мотив влади. За своїм по­ходженням він, мабуть, пов'язаний з прагненням людини до переваги над іншими людьми.

Вперше даний мотив привернув до себе увагу в дослі­дженнях неофрейдистів. Він був проголошений одним з головних мотивів людської соціальної поведінки. А. Ад-лер, учень 3. Фрейда, вважав, що прагнення до переваги, досконалості і соціальної влади компенсує природні вади людей, що відчувають так званий комплекс неповноцін­ності. Аналогічного погляду, але теоретично розроблюва­ного в іншому контексті, дотримувався інший представ­ник неофрейдизму - Е. Фромм.

Було встановлено, що психологічно влада однієї лю­дини над іншими людьми підкріплюється декількома спо­собами: можливістю нагороджувати і карати людей; здат­ністю примушувати їх до певних дій; системою правових і моральних норм, що одним дають право керувати, а іншим ставлять в обов'язок підпорядковуватися і беззаперечно ішконувати розпорядженням власть імущих; авторитетом, який одна людина має в очах іншої, стаючи для неї зраз­ком для імітації, знавцем.

Слідуючи цим визначенням, можна вважати, що дея­ку психологічну владу над іншими людьми має кожна лю­дина, якщо в даний момент часу вона виступає як моно­польний володар якихось життєво значущих для цих лю­дей цінностей.

Люди з розвинутим мотивом влади більше, ніж інші, схильні звертати на себе увагу, виділятися, залучати при­хильників, які порівняно легко піддаються впливу, прид-бавати і накопичувати престижні, модні речі. У них, як правило, більш високий рівень соціальної активності, що виявляється в прагненні займати керівні посади, включа­тися в змагання, організовувати роботу інших людей. Вони малоконформні, погано себе почувають у групових видах діяльності, коли змушені строго слідувати однаковим для усіх правилам поведінки і підпорядковуватися іншим.

Особливий інтерес у психології мотивації викликає так звана просоціальна поведінка та її мотиви. Під такою пове­дінкою розуміють будь-які альтруїстичні дії людини, спря­мовані на добробут інших людей, надання їм допомоги. Ці форми поведінки різноманітні, мають діапазон від простої люб'язності до серйозної благодійної допомоги іншим лю­дям, причому іноді зі збитком для себе.

Альтруїстичну, або просоціальну, поведінку можна та­кож визначити як таку, що здійснюється заради блага іншої людини і без надії на винагороду. Альтруїстично мотивована поведінка більшою мірою спрямована на доб­робут інших людей, ніж на добробут того, хто її реалізує. При альтруїстичній поведінці акти турботи про інших

людей і надання їм допомоги здійснюються за власним пере­конанням людини, без будь-якого тиску на неї з боку або навмисного розрахунку. За змістом така поведінка діамет­рально протилежна агресії.

Існує декілька соціальних норм морального порядку, ха­рактерних для поведінки люди­ни в сучасному цивілізовано­му суспільстві. Виходячи з цих норм, можна пояснити альтруї­стичну поведінку. Однією з них є норма соціальної відповідаль­ності. Вона спонукає людину до надання допомоги іншим лю­дям в усіх випадках, коли будь-хто потребує її, наприк­лад, у силу того, що він занадто старий, хворий або бідний і немає іншої людини або соціального інституту, здатного взяти на себе турботу про нього.

Важливу роль у наданні допомоги відіграє здатність людини до співпереживання (емпатії): чим більше вона схиль­на до нього, тим з більшою готовністю допомагає іншим людям. Деякі вчені вважають, що здатність до емпатії ле­жить в основі всіх інших форм альтруїстичної поведінки.

У зв'язку з поширенням у світі не тільки альтруїстич­них, але й неблагородних людських діянь - війн, злочин­ності, міжнаціональних і межрасових сутичок - психологи не могли не звернути увагу на поведінку, за своєю сутністю прямо протилежну альтруїзму, - агресивність. Було вис­ловлено припущення, що за цією поведінкою стоїть особ­ливого роду мотив - мотив агресивності.

Агресивними називають дії, що завдають людині якийсь збиток: моральний, матеріальний або фізичний. Агресивність пов'язана з навмисним заподіянням шкоди іншій людині.

Психологічні дослідження показали, що в дітей - пред­ставників різних культур і народів - можуть спостеріга­тися схожі прояви агресивності стосовно ровесників, при­чому приблизно в тому самому віці - від 3 до 11 років. У цей час у багатьох дітей спостерігаються прагнення до боротьби один з одним, агресивні відповідні дії як реак­ція на дії ровесників, причому в хлопчиків це зустрічаєть­ся частіше, ніж у дівчинок. Цей факт, мабуть, обумовле­ний не статевою приналежністю, а культурою, різницею в статево-рольовому вихованні і навчанні. Сама культура виховання дітей різної статі у сучасному світі така, що хлопчикам частіше прощаються, а дівчинкам забороня­ються агресивні дії.

Батьки дітей, яким властива підвищена агресивність, нерідко не терплять проявів агресії в себе вдома, але за його межами дозволяють і навіть заохочують подібні дії, провокують і підкріплюють таку поведінку. Зразками для наслідування агресивної поведінки зазвичай є батьки. Ди­тина, яка неодноразово піддавалася покаранням, у кінце­вому підсумку сама стає агресивною.

Психологічна трудність усунення агресивних дій по­лягає, зокрема, у тому, що людина, яка поводить себе по­дібним чином, звичайно легко знаходить безліч розумних виправдань своїй поведінці, цілком або почасти знімаючи із себе провину. Відомий дослідник агресивної поведінки А. Бандура виділив такі типові способи виправдання агре­сорами своїх дій:

1. Порівняння власного агресивного акту з особистісними вадами або вчинками людини, яка стала жертвою агресії, з метою доказу того, що зроблені стосовно жертви дії не такі жахливі, якими здаються на перший погляд.

2. Виправдання агресії стосовно іншої людини будь-якими ідеологічними, релігійними або іншими міркуван­нями, наприклад, тим, що вона вчинена зі «шляхетних» намірів.

3. Заперечення своєї особистої відповідальності за вчи­нений агресивний акт.

4. Зняття із себе частини відповідальності посилан­ням на зовнішні обставини або на те, що дана дія була зроблена разом з іншими людьми, під їхнім тиском або під впливом виниклих обставин, наприклад необхідності виконати чийсь наказ.

5. «Розлюднення» жертви шляхом «доказу» того, що вона нібито заслуговує такого ставлення.

6. Поступове пом'якшення агресором своєї провини за рахунок добування нових аргументів і пояснень, що ви­ правдовують його дії.

Тенденція до стримування агресії визначається як інди­відуальна схильність оцінювати власні агресивні дії як не­бажані і неприємні, такі, що викликають жаль і докори сумління. Ця тенденція на рівні поведінки призводить до стримування, уникнення або осуду проявів агресивних дій.

Семінар 7. Потреби особистості і мотивація

План Варіант А

1. Структура й основні параметри мотиваційної сфери людини.

2. Свідома і несвідома мотивація.

3. Самооцінка і рівень домагань як чинники мотивації.

4. Теорія потреб А. Маслоу.

Варіант Б

1. Захист індивідуальних творчих та дослідних робіт.

1. Теорія інстинктів, потреб людини.

2. Спостерігаючи за собою, я думаю, що дуже часто
справжніми мотивами моєї поведінки є ... (на конкретних прикладах).

3. Мені здається, що правильнішою теорією мотивації є..., тому що...

2. Вправи на визначення мотивів поведінки. Теми рефератів

4. Мотивація досягнення успіхів і уникнення невдач. Тривожність: причини, наслідки, способи зниження рівня тривожності.

5. Мотиваційне пояснення безпомічності і невдач. Пси­хологічний захист і мотивація, тривожність, рівень дома­гань.

6. Потреба в спілкуванні (афіліація). Мотивація влади.

7. Я думаю, що підвищення моєї самооцінки пов'язане з.., а зниження - з.., (конкретні приклади і докази).

Література

1. Адлер А. Понять природу человека. - СПб, 1997.

2. Аграшенков А. Психология на каждьій день. - М., 1997.

3. Асеев В.Г. Мотивация поведения и формирование личности. - М., 1976.

4. Берн З. Введение в психиатрию и психоанализ для непосвященньїх. - СПб, 1995.

5. Бороздина Л.В. Исследование уровня притязаний: Уч. пос. - М., 1986.

6. Вилюнас В.К. Психологические мотивьі мотивации человека. - М., 1990.

7. Джеймс Д. Жало критики. - СПб, 1997.

8. Лапланш Ж. Словарь по психоанализу.- М., 1996. -В 2 т.

9. Маслоу А. Психология бьітия. - М., 1997.

10. Баранов П. Секретьі поведения людей. - М., 1997.

11. Урсано Р. и др. Психодинамическая психотерапия. -М., 1992.

12. Фролин 9. Анатомия человеческой деструктивности. - М., 1994.

13. Фрейд 3. Психология бессознательного. - М., 1990.

14. Хьелл Л., Зиглер Д. Теория личности. - СПб, 1997.