Компетенція судово-психологічної експертизи в цивільному процесі

Відповідно до чинного законодавства предметом психологічної експертизи є визначення у підекспертної особи:

- індивідуально-психологічних особливостей, рис характеру, провідних якостей особистості;

- мотивотворних чинників психічного життя і поведінки;

- емоційних реакцій та станів;

- закономірностей перебігу психічних процесів, рівня їхнього розвитку та індивідуальних її властивостей

Незважаючи на широке застосування судово-психологічної експертизи в практиці роботи правоохоронних органів, питання про компетенцію цього виду експертного дослідження до сьогодні не вирішене. На думку М.І. Єникєєва, до компетенції судово-психологічної експертизи належать питання встановлення ступеня розуміння підекспертною особою змісту укладених нею угод; здатність приймати осмислені, транзитивні (з урахуванням усіх необхідних умов) рішення; виявлення у дієздатного суб’єкта непатологічних психологічних аномалій, що перешкоджають адекватному відображенню дійсності; встановлення психологічної сумісності дітей з кожним із батьків, усиновителів, опікунів та можливості цих осіб у забезпеченні належного виховання дітей, а також психологічної сумісності подружжя між собою, що дасть можливість зняти епізодичні конфлікти; встановлення здатності свідка правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати по них правильні адекватні покази.

М.М. Коченов до цього переліку додає можливість експерта-психолога встановити основні мотиви (в психологічному значенні цього поняття) поведінки людини і мотивацію конкретних проступків як важливих психологічних обставин, що характеризують особу, провести діагностику індивідуально-психологічних особливостей (наприклад. підвищена навіюваність, імпульсивність, подразливість, ригідність і т.д.), що здатні суттєво вплинути на поведінку суб’єкта, а також встановити можливості виникнення у людини в конкретних умовах психічного стану (розгубленості, втрата орієнтації тощо) й експертно оцінити їх вплив на якість виконання професійних функцій.

В.Т. Нор та М.В. Костицький до компетенції судово-психологічної експертизи відносять також питання про вплив перенесених чи наявних психічних і соматичних захворювань і хворобливих станів на індивідуально-психологічні особливості, їх прояви в скоєному чи показах, даних з цього приводу, а також питання про авторство письмового тексту.

Якщо б ми і надалі продовжували аналізувати спеціальну літературу, то перелік питань, які б можна було віднести до компетенції судово-психологічної експертизи, продовжував би зростати. Це пов’язано як із розвитком науки юридичної психології, так і зростанням науково-технічних можливостей у цій сфері.

Щодо визначення компетенції судово-психологічної експертизи, то, на нашу думку, ґрунтовнішою є інша тенденція, що вироблена останнім часом у спеціальній літературі, – це обмеження меж компетенції судово-психологічної експертизи певними критеріями. Таких критеріїв є три – юридичний, гносеологічний і моральний.

Юридичний критерій не допускає встановлення через судово-психологічне дослідження правових питань "винний – невинний", а також усі інші відповіді, що з такими питаннями пов’язані: мета скоєного проступку, ступінь вини, оцінка скоєного, міра покарання тощо. Про цей критерій говорять постійно щонайменше останні 50 років. Однак, як не дивно, на практиці трапляються випадки, коли перед психологами ставляться запитання, що не належать до їх компетенції, з вимогою дати суто правову оцінку діям піддослідного. Наприклад, про наявність в особи певного наміру, стану сильного душевного хвилювання, про моральність, мотиви та мету дій, а також про достовірність показів. Добре, якщо експертизу проводить експерт, який знає межі своєї компетенції. Проте, як свідчить практика, бувають випадки, коли судове дослідження проводить працівник приватної фірми, який не має досвіду проведення психологічних експертиз, і тоді відповідь такого "спеціаліста" на запитання, що не належать до його компетенції, в кращому випадку призведе до призначення повторної судово-психологічної експертизи.

Предметом судово-психологічної експертизи можуть бути лише специфічні особливості мотиваційної сфери, що включають актуальні та потенційні мотиви, а також процес мотивації (вплив на цей процес певних психічних станів) учасників процесу, але не самі мотиви правопорушення. Отже, з точки зору сучасної психологічної теорії до компетенції судово-психологічної експертизи належить встановлення лише сталих і узагальнених мотиваційних утворень, але не конкретно-ситуативних, існування яких обмежено часом підготовки і скоєння проступку. М.М. Коченов вважає: якщо експерт-психолог, не виходячи за межі своєї компетенції, визначає психологічні мотиви конкретного проступку, аналізує особливості мотиваційної сфери піддослідного, то такого роду дослідження не суперечать загальним принципам судової експертизи. Однак тут знову виникає запитання: де є та межа, за яку експерт-психолог не повинен виходити, аналізуючи психологічні мотиви проступку? Можливо, йому не варто балансувати на грані між компетенцією суду і психолога? Достатньо дати експерту завдання намалювати психологічний портрет піддослідного, на основі якого суд самостійно зможе визначити причини, що спонукали правопорушника до скоєння конкретного проступку.

Зрозуміло, що можливості судово-психологічного дослідження обмежені можливостями наукових досягнень як у галузі самої психології, так і інших наук, що допомагають у її технологічному вдосконаленні (інформатики і програмування, статистики тощо). Тому другий –гносеологічний – критерій, що встановлює межі проведення судово-психологічної експертизи, тісно пов’язаний з науково-технічним прогресом. Межі цього критерію будуть розширюватися прямо пропорційно зростанню числа нових методів збирання і опрацювання даних, які необхідні для проведення психологічного дослідження.

Гносеологічний критерій означає те, що окремим предметом судово-психологічної експертизи можуть бути лише обставини, що мають психологічну природу (процеси, стани, властивості) і їм дане наукове пояснення, а також вироблені надійні наукові методики. Т.В. Сахнова, наприклад, слушно зауважує, що психологам відомо, що механізм поведінки людини багато в чому зумовлений несвідомими факторами, однак їх виявлення у конкретній дії – завдання майбутнього. Тому встановлення несвідомих психологічних обставин, як це практикується у деяких країнах, не може бути предметом експертизи. Наприклад, у Німеччині проводилися психоаналітичні експертизи на предмет встановлення паранормальних властивостей відповідача за позовом про обман.

Третій моральний критерій меж судово-психологічної експертизи є більше етичним, аніж науковим. Експерт-психолог не повинен давати моральну оцінку діям піддослідного чи визначати моральний рівень його особистості. Оцінка соціальних дій піддослідного – це виключно компетенція суду. Психолог обмежується лише психологічним портретом, який, до речі, варто було б складати при проведенні будь-якого виду судово-психологічної експертизи. Це, з одного боку, буде реалізацією особистісного підходу як основного принципу психології, а з іншого – дасть можливість повно і всебічно дослідити обставини справи, оскільки особистість іноді наділена деякими психічними особливостями, що сприяють вчиненню протиправних дій. Дехто вважає, що експерту недоцільно проводити загальне дослідження особистості, оскільки пізнати характер особи та її особистість можна і без спеціальних психологічних досліджень, у процесі особистого контакту і спостереження. Однак така позиція порушує принцип особистісного підходу дослідження, тим більше, що не можна говорити про окремо взяті психічні явища людини, не дослідивши особливості темпераменту, рис характеру, інших властивостей піддослідного.

Керуючись одночасно всіма трьома вищезгаданими критеріями, можна легко визначити, чи належать те чи інше запитання, що поставлено судом перед експертом, до сфери компетенції судово-психологічної експертизи.

3. Етапи, методи та процедури судово-психологічної експертизи в цивільному судочинстві.

Особливістю провадження цивільних справ є забезпечення принципу змагальності в цивільному процесі, який передбачає обов’язок сторін надати докази у справі. Оскільки висновок психолога-експерта є доказом, кожна особа, яка бере участь у справі і зацікавлена в проведенні експертизи, має право звернутися до суду з заявою про призначення такої експертизи. У цій заяві особа зазначає:

- вид експертизи;

- обставини, що підтверджують проведення цієї експертизи;

- підставу для проведення експертизи;

- справу, в якій потрібно провести такий вид дослідження.

Рішення про призначення експертизи приймається судом у формі ухвали. В ній суд зазначає такі дані: місце і дата винесення ухвали; посада, звання та прізвище особи, назва суду, що виніс ухвалу; назва справи та її номер; обставини справи, які стосуються експертизи; підстави призначення експертизи, прізвище експерта або назва установи, експертам якої доручається проведення експертизи; питання, поставлені перед експертом; перелік об'єктів, що підлягають дослідженню, порівняльних матеріалів, а також матеріалів, направлених експертові для ознайомлення, або посилання на такі переліки, які є в матеріалах справи; інші дані, що мають значення для проведення експертизи

Отримавши ухвалу суду про призначення експертизи, експерт приступає до проведення дослідження.

Судово-психологічна експертиза складається з наступних етапів:

• попереднє дослідження матеріалів справи, ознайомлення з об'єктом дослідження;

• з'ясування обставин, що обумовили експертне дослідження;

• здійснення експериментального дослідження або тривалого спостереження;

• складання висновку;

• оголошення висновку на суді, допит експерта.

Судово-психологічна експертиза звичайно проводиться амбулаторно, як правило, за місцем роботи експертів. У стаціонарних умовах проводиться комплексна психолого-психіатрична експертиза. У цих умовах можливо більш повне експертне дослідження. Тривалість проведення експертизи не обмежена. Одержання, що допускається законодавством, письмової консультації психолога (у порядку одержання додаткових матеріалів) не може бути прирівняне до експертного дослідження.

Здійснюючи судово-психологічну експертизу, експерт-психолог використовує систему методів і процедур психологічної діагностики, інструментальні особистісні методики, методики вивчення окремих сфер поведінки (емоційних, вольових, інтелектуальних) і загальних психодинамічних характеристик діяльності. На заключному етапі робляться висновки про загальну психологічну структуру особистості.

Результатом проведення психологічної експертизи є складання експертом висновку, що, як і всякий інший доказ, не має для суду заздалегідь установленої сили. Воно складається з трьох частин.

1. Вступна частина. Вказується, коли, ким, на підставі чого (визначення суду) проведена експертиза; прізвище, ім'я, по батькові підекспертного, його відношення до цивільної справи. Питання, поставлені перед експертом. Судово-психологічна експертиза може бути проведена лише при бажанні особи, на яку вона спрямована. Тому у вступній частині експертного висновку вказується позиція подекспертної особи.

2. Дослідницька частина. Указуються фабула справи, дані про динаміку психічного розвитку підекспертного, описуються хід і результати експериментально-психологічного обстеження, відображає ретроспективний психологічний аналіз.

3. Заключна частина. Остаточно сформульований .висновок експерта, що містить відповіді на питання.

У випадках, коли для одержання відповіді на поставлені питання потрібні знання із суміжних галузей науки, у висновку дається відповідна пропозиція (призначити комплексну медико-психологічну, психолого-психіатричну, психолого-технічну експертизу). При потребі вказується необхідність проведення експертизи в стаціонарних умовах.

Висновок СПЕ не має переваг перед іншими джерелами доказів. Він оцінюється не тільки суддями, але й іншими учасниками процесу, що при незгоді з висновками експертизи можуть клопотатися перед судом про призначення повторної або додаткової експертизи.

При проведенні експертного дослідження повинні суворо дотримуватися права особистості. Методи і прийоми дослідження не можуть супроводжуватися психічним і фізичним примусом. При цьому повинні бути дотримані всі процесуальні права учасника цивільного процесу

При призначенні судово-психологічної експертизи можуть бути поставлені наступні питання:

• Чи знаходилася особа при відповідних обставинах у стані фізіологічного (непатологічного) афекту? Якщо так, то як відбився цей стан на здатності особи в цих умовах усвідомлювати свою поведінку і керувати нею?

• Чи знаходилася особа в іншому емоційно-конфліктному стані і як цей стан вплинув на можливість давати звіт своїм діям і керувати ними?

• Для психологічної характеристики неповнолітнього важливо з'ясувати, чи не характеризується він відставанням у психічному розвитку, розумовою непатологічною відсталістю?

• Чи характеризується особа якими-небудь аномаліями емоційно-вольової й інтелектуальної сфери? Якщо так, то як могли ці особливості її психіки вплинути на усвідомлення своїх дій і здатність керувати ними?

У відношенні свідків перед експертом-психологом можуть

бути поставлені такі питання.

• Чи могла особа з врахуванням її індивідуально-психологічних особливостей у певних умовах правильно сприймати значимі для справи обставини (дається перелік конкретних обставин)?

• Чи володіє особа необхідним рівнем сенсорної чутливості для сприйняття подразника (указується, якого) у ситуації, що мала місце, (дається опис ситуації)? При порушенні чутливості тих або інших органів у даної особи з'ясовується можливість його компенсаторної чутливості. З'ясовується також здатність особи правильно сприймати значимі для справи обставини в залежності від рівня її сугестивності. При з'ясуванні сутності міжособистісних конфліктів представляється можливість виявлення емоційних особливостей особистості, її домінуючих установок, ієрархії домінуючих мотивів.

Для виявлення психорегуляційних особливостей індивіда при його взаємодії з технікою можуть бути поставлені наступні питання (по М.И. Еникееву).

• Чи знаходилася особа в якому-небудь конфліктному емоційному стані (стресі, афекті, фрустрації) під час цікавлячий суд події (указується конкретна подія)?

• Як могло відбитися цей стан на її здатності свідомо керувати своїми діями?

• Чи могла особа діяти відповідно вимогам ситуації?

• Які особливості психомоторних реакцій даної особи?

• Чи не перевищують вимоги ситуації психофізіологічні можливості даної особи?

Психологічна компетентність необхідна при вирішенні справ, пов'язаних із захистом інтересів дитини. Судова суперечка по цій категорії справ виникає, якщо мається припущення про порушення прав дитини на виховання, а також у випадку невиконання або неналежного виконання батьками своїх обов'язків. При цьому необхідно достовірне встановлення особистісних якостей батьків, їхніх справжніх взаємин і відносини до дитини.

З 10-літнього віку дитини вирішальне значення надається його бажанню, щирість якого також повинна бути встановлена в експертному порядку. Конфліктна обстановка в родині породжує в дитини негативні емоційні стани — почуття пригніченості, страху, замкнутості, ситуативній антипатії. Діти можуть знаходитися в стані підвищеної сугестивності, заляканості. Для виявлення їхнього справжнього відношення до кожного з батьків необхідна спеціальна робота психолога.