Насильство в сім’ї як вид ґендерно-зумовленого насильства

До XX століття майже у всіх країнах світу у законах було закріплено підпорядкування жінок чоловікам. Чоловік мав панівне становище в сім’ї, майнові права також належали чоловікові, батьки вирішували, з ким візьме шлюб їхня донька. Жінки не мали права на фінансову незалежність, не розпоряджалися власністю, не отримували без дозволу чоловіка паспорт, не вибирали місце проживання.

Так, вже у нормах римського права влада чоловіка над дружиною була практично необмеженою. Чоловік міг піддавати її будь-яким покаранням, витребувати її (як річ) назад, якщо вона самовільно залишала його дім, продати в рабство. Так само як раби, діти і дружина були повністю позбавлені правоздатності. Усе майно, яке дружина мала до шлюбу або набувала за час шлюбу (наприклад, одержувала спадщину), автоматично ставало власністю чоловіка. Практично дружина не могла бути власницею майна, а отже, укладати цивільно-правові правочини. Повна безправність дружини певною мірою пом’якшувалася лише одним – вона могла бути спадкоємицею після смерті чоловіка нарівні з дітьми і поділяти громадське становище чоловіка: почесті, що виявлялися йому, поширювалися й на неї.

Таке ставлення до жінки зберігалося протягом Середніх віків та епохи Відродження. Християнська релігія та церква, які підпорядкували собі політику, мораль, науку, освіту і мистецтво в епоху середньовіччя, зробили дуже мало для поліпшення матеріального і морального статусу жінки. Скоріше, навпаки, адже на ній лежала основна провина за первородний гріх. З усіх видів диявольської спокуси саме жінка була найгіршим втіленням зла. На одному з середньовічних церковних соборів навіть піднімалось категоричне питання: чи людина жінка? Отці собору розділилися на партії, поки не був приведений наступний аргумент: Ісус Христос називається в Євангелії сином людським, але на землі він був лише сином Діви Марії, жінки, отже, жінка – людина. Тоді собор урочисто визнав жінку людиною. У суспільстві і літературі навіть пізніше ще зустрічалася протилежна думка, наприклад в латинському творі «Жінка не людина» (Франкфурт, 1690 р.) і в німецькій книзі «Цікавий доказ, що жінки не належать до людського роду» (Лейпциг, 1753 р.). Жінка як тілесна істота турбувала й лякала католицьких і протестантських богословів, наслідком чого стало «полювання на відьом». «Велике полювання» на відьом почалося в середині XVI століття і протривало приблизно 200 років. На цей період припадає близько 100 тисяч процесів і 50 тисяч жертв. Найбільше жертв було в державах Німеччини, Швейцарії, Франції та Шотландії, меншою мірою полювання на відьом торкнулося Англії, Італії та Іспанії; в Америці відбулося лише кілька процесів над відьмами. Особливо масовими суди над відьмами були на територіях, яких торкнулася Реформація. У лютеранських і кальвіністських державах з’явилися власні, навіть більш суворі, ніж католицькі, закони про чаклунство. Так, у саксонському місті Кведлінбурзі з населенням в 12 тисяч чоловік за один тільки день 1589 року були спалені 133 «відьми». Церква впливала навіть на середньовічну жіночу моду, переслідуючи відкрите волосся. Тому його прикривали вуалями, сітками, спеціальними пеналами, складними головними уборами. Розпущене волосся як ознаку незайманості носили лише незаміжні дівчата. Не сховане головним убором волосся у жінок церква вважала «спокусою сатани», «хвостами диявола».

В епоху Нового часу під впливом успіхів освіти, поширення грамотності, промисловості, зміни правових норм ґендерна рівність зросла, подекуди поступово почало поліпшуватися матеріальне і духовне становище жінок. Стає поширеним уявлення про рівність жінок у вірі, посилюється моральне право жінок на зайнятість у низці галузей господарства (що вимагають вправних майстринь швачок, мереживниць тощо), які вважаються неприйнятними для чоловіків. Отримання жінками права власності у 1870-тих роках у провідних країнах Європи і в США стимулювало громадські рухи жінок (суфражисток, феміністок), метою діяльності яких було досягнення рівноправ’я між чоловіками та жінками.

Наведений короткий екскурс та аналіз міжнародних стандартів, який ми зробимо у наступній лекції, є демонстрацією того, чому й до теперішнього часу насильство в сім’ї розглядається як прояв ґендерної дискримінації.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» від 15.11.2001 року поняття «насильство в сім'ї»визначається якбудь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю.

В Законі також визначено наступні форми насильства в сім’ї:

1)фізичне насильство в сім'ї - умисне нанесення одним членом сім'ї іншому члену сім'ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, нанесення шкоди його честі і гідності;

2) сексуальне насильство в сім'ї - протиправне посягання одного члена сім'ї на статеву недоторканість іншого члена сім'ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до дитини, яка є членом цієї сім'ї;

3)психологічне насильство в сім'ї - насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю;

4)економічне насильство в сім'ї - умисне позбавлення одним членом сім'ї іншого члена сім'ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров'я.

Відповідно, жертвою насильства в сім'ї є член сім'ї, який постраждав від фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства з боку іншого члена сім'ї.

1) Фізичне насильство в сім'ї проявляється:

- у застосуванні фізичної сили, за допомогою ляпасів, стусанів, ударів, штовхання;

- у застосуванні холодної або вогнепальної зброї;

- загроза у застосуванні зброї;

- в отруєнні або спаюванні одурманюючими засобами;

- в обмеженні харчування та сну

- у шпурлянні предметів чи побитті підручними предметами;

- у піддаванні ризику, наприклад, чоловік не проявляє обережності при керуванні машиною;

- у фізичному перешкоджанні при спробі вийти з будинку; зовні закриває в приміщенні;

- член сім'ї залишає в небезпечних місцях;

- член сім'ї перешкоджає при спробі звернутися за медичною допомогою тощо.

2) До сексуального насильства в сім'ї належить:

- поводження як із сексуальним об’єктом;

- примушування роздягатися проти волі особи;

- змушування вступати в статеві відносини проти волі особи;

- примушування вступати в статеві відносини після побоїв;

- ґвалтування;

- примушування дивитися або повторювати порнографічні дії;

- постійне утримання від сексуальних стосунків;

- зумисне втягування неповнолітнього в сексуальні дії з дорослими, з метою отримання останніми сексуального задоволення або будь-якої іншої вигоди;

- сексуальне розтління, розбещення дітей і неповнолітніх;

- втягування дітей, дружини у проституцію, порнобізнес тощо.

3) Діяння, які відносяться до психологічного насильства в сім’ї:

- образи і приниження із використанням лайливих слів та криків, які принижують честь і гідність члена сім’ї, образливі жести, тримання його в атмосфері страху.

- брутальне ставлення до родичів чи друзів члена сім’ї; спричинення шкоди домашнім тваринам, рослинам тощо;

- знищення, пошкодження, псування або приховування особистих речей, предметів, прикрас тощо.

- ігнорування, погрози, тиск.

використання "привілеїв" дорослих:

- поводження з дітьми як із рабами чи слугами;

- покарання, поводження як із підлеглими; -

- поводження як із своєю власністю;

- відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

залякування:

- використовування своїх переваг - росту, розмірів та сили;

- навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;

- крики, стресогенна поведінка;

- погрози покинути дитину;

- погрози розлюбити дитину;

- загроза суворого покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;

- використання дітей у конфліктах між батьками.

4) Діяння, які відносяться до економічного насильства в сім’ї:

- прийняття грошових і фінансових рішень без відома або згоди жертви;

- витрачання кривдником грошей виключно на себе, відмова в наданні грошей на оплату рахунків, їжу, речі для дітей;

- пряма заборона, щоб жертва працювала або продовжувала навчання, та дії, спрямовані на те, щоб вона не змогла працювати або вчитися;

- втручання в оплачувану роботу жертви - образлива поведінка, постійні тривалі дзвінки їй на роботу, несподівані візити на її робоче місце;

- відмова надати жертві доступ до власних фінансових коштів - аж до того, що без кривдника у неї не буде їжі, одягу і даху над головою;

- примушування до жебрацтва, експлуатація;

- крадіжки грошей або матеріальних цінностей у партнера, надмірні витрати на його або її кредитній карті, блокування доступу до фінансів чи матеріальних цінностей;

- вимога детальних звітів, як і на що витрачаються гроші;

- видача жертві невиправдано маленьких сум на утримання, які ніяк не можуть окупити навіть мінімальних витрат на себе і сім'ю;

- експлуатація фінансових ресурсів або власності партнера заради власної вигоди;

- підробка документів, щоб отримати доступ до банківського рахунку жертви або оформити кредит на її ім'я без її згоди;

- примус жертви до підписання паперів, які обмежать її доступ до фінансів або ресурсів, або оформлення кредитів на її ім'я;

- саботаж кредитних виплат жертвою, щоб зіпсувати її кредитну історію;

- умисне створення таких ситуацій, в яких жертва буде змушена просити гроші;

- примус партнера виписувати чеки на ім'я кривдника;

- відмова від медичної страховки або блокування кредитних карт партнера без його або її відома;

- свідоме псування або відмова в товарах першої необхідності, включаючи їжу, одяг, ліки та засоби особистої гігієни.

Рівноправна участь жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства та держави є важливою умовою й гарантією утвердження демократії в Україні та запорукою її європейської інтеграції. Формування та регулювання державної політики з утвердження ґендерної рівності здійснюється у відповідності з міжнародними зобов’язаннями і законодавством України.

Яким би не було людське суспільство, воно складається з двох найбільших категорій людей – чоловіків і жінок. І в культурі кожного суспільства є норми, моделі поведінки, традиції, які передаються від покоління до покоління, уявлення про те, якими повинні бути чоловіки та жінки, які соціальні ролі їм відігравати.

Ґендерні ролі — норми і правила поведінки жінок і чоловіків, що ґрунтуються на традиційних очікуваннях, пов'язаних з їх статтю. Вони відрізняються в суспільствах з різною культурою і змінюються із часом.

Біологічно зумовленими є лише кілька ролей: вагітної жінки, матері, годувальниці груддю, дочки, дружини, бабусі тощо – для жінок та генетичного батька, чоловіка, сина тощо – для чоловіків. Усі інші соціальні ролі зумовлені соціально-культурними, а не біологічними чинниками. Іншими словами, доглядати і навчати дітей, прати, прибирати, куховарити, шити, ткати, виконувати секретарську роботу, забивати цвяхи, ремонтувати, видобувати вугілля,здійснювати наукові відкриття, піднімати штангу може будь-хто, незалежно від біологічної статі.

Однак історично від чоловіків та жінок очікували виконання різних соціальних ролей. Завжди існував гендерний розподіл праці, традиційний для патріархального суспільства: жінка – мати-вихователька, домогосподарка, доглядальниця; чоловік – батько-годувальник, захисник, здобувач засобів до існування. В наш час для жінки припустимою стала робота поза домом, бажано сумісна з домашньою працею і внутрішньо-сімейними ролями, для чоловіка – працівника поза домом, лідера і керівника. За такими уявленнями, чоловіків прийнято оцінювати за трудовими, професійними успіхами, а жінок – насамперед за наявністю сім’ї та дітей. Такі узагальнені уявлення про те, якими є чоловіки та жінки та чим вони повинні займатися, називають гендерними стереотипами. Нерідко доводиться чути, що жінки занадто емоційні й нездатні мислити раціонально, щоб бути лідерами і керівниками, а чоловіки – позбавлені чуттєвості і терпіння, щоб доглядати маленьких дітей. Судження будується на тому, що ця людина є чоловіком або жінкою, яким притаманні певні риси, які є прийнятними чи неприйнятними для тієї чи іншої діяльності.

Більшість пересічних людей вважають, що гендерні відмінності в поведінці, соціальних ролях та особистісних характеристиках спричинені біологічними відмінностями статей, тобто є наслідком того, що закладено природою.

Дослідження західних науковців-антропологів, соціологів, психологів, проведені в ХХ ст., поставили під сумніви такі твердження.

Основою формування гендерних ролей виступав розподіл праці за статевою ознакою, критерієм якого, як вважає певна частина дослідників, була й досі великою мірою залишається біологічна здатність жінок до дітонародження, хоча в сучасних суспільствах давно відпала потреба розподіляти працю на такій підставі.

Багато жінок не мають дітей, інші мають, але водночас працюють поза домом, чоловіки давно вже не мисливці і воїни, як і не єдині годувальники в сім’ї. Але традиційна гендерна ідеологія відтворюється, що має негативні наслідки:

- обмежується розвиток особистості, можливості самореалізації, вибору моделей та манер поведінки, видів професійної діяльності, кар’єрного просування,

- безпідставно звужуються економічні, політичні та соціальні можливості людини.

Чоловіки мають набагато менш близькі та емоційні зв’язки з дітьми, батьками, друзями, адже діє традиційне гендерне табу на чоловічу емоційність. На суспільному рівні декларовані права та можливості особистості, незалежно від статі, реально не дотримуються, жінки порівняно з чоловіками мають і неоднаковий доступ до соціальних статусів, ресурсів, привілеїв, престижу, влади.

Суспільство втрачає значний потенціал для власного розвитку, обмежуючи можливості для самореалізації людей за статевою ознакою та їхню участь у прийнятті суспільно важливих рішень.

Суспільство вимагає від нас потрібних йому вмінь і навичок, правильних рішень. І допомагає це зробити соціалізація. Соціалізація — це навчання дітей і підготовка їх до дорослого життя. Соціалізація починається в дитинстві і закінчується у глибокій старості процесом засвоєння соціальних ролей і культурних норм. Ґендер - це система цінностей, норм і характеристик чоловічої і жіночої поведінки, стилю життя, ролей і стосунків між статями.

Гендерна соціалізація — це процес засвоєння гендерних (соціостатевих) ролей і відтворення типів поведінки, очікуваних суспільством від чоловіків та жінок. Загалом гендерна соціалізація проявляється як тенденція з дитинства готувати хлопчиків і дівчаток до різного суспільного ставлення та можливостей, що, в свою чергу надасть їм у майбутньому різні ступені суспільного впливу та влади, залежно від статі.

Усвідомлення людиною своєї приналежності до чоловічого або жіночого гендеру визначають його поведінку, спосіб життя, формування особистісних якостей людини. Це складний процес, пов'язаний з оволодінням певною гендерною роллю.

Недоліки формування гендерних ролей призводять до порушення статевої та гендерної ідентичності, що може стати причиною проблем в міжстатевих контактах, сімейного життя, у вихованні дітей. Тому гендерне виховання проводитися з раннього дитинства, у дітей формується «Я-образ», вони набувають відповідні чоловічі та жіночі якості.

І триває цей процес протягом усього шкільного життя, де основним із завдань є подолання можливого протистояння хлопчиків і дівчаток, а також прищеплення статевої культури, правильного ставлення до тіла, його красі, протилежної статі, визначення своїх прав та обов'язків.

Держава і час впливають на розвиток сучасної людини. Але це вже не змагання між статями, це взаємодоповнення, взаємопрогрес, гармонія світу. Тому виховуватися та навчатися потрібно разом, разом і перелаштовувати світ на краще.