Тема 13. Провадження з перегляду судових рішень

Загальні положення

13.1.1. Причини існування провад жень з перег ляд у

В ідеалі рішення суду першої інстанції у кримінальній справі мало би бути остаточним. Це забезпечувало б усталеність правових відносин і правову визначеність у справі, стабільність судових рішень. Але у практичній діяльності суду в кримінальних справах (так само як і в інших юридичних справах) подібне становище є практично недосяжним. Суддя, яким би він професіоналом і моральною людиною не був, здатен під час ухвалення рішень припускатися помилок.

Помилки можуть стосуватися1, констатації факту, що покладається в основу рішення; встановлення причинного зв'язку між подією злочину і діями обвинуваченого; кваліфікації діяння; визначення юридичних наслідків злочинного діяння; дотримання правил, встановлених процесуальних законом, тощо.

Залишення таких помилок у силі завдавало б суттєвої шкоди правосуддю і безпосередньо судам, а також інтересам осіб, котрих стосується рішення суду. Ця шкода є неспівмірною із нестабільністю рішення суду першої інстанції у зв'язку із його переглядом вищестоящими судами. Зазначені обставини е підґрунтям для існування у кримінальному процесуальному праві інституту оскарження і перегляду судових рішень. Вони є підставою для його теоретичних постулатів:

1) оскарженим може бути будь-яке судове рішення у широкому сенсі, тобто як рішення по суті справи: вирок, ухвала;

2) судове рішення може бути оскаржене усіма особами, інтересів котрих воно стосується.

Перегляд судових рішень вищестоящими судовими інстанціями є найбільш поширеним механізмом забезпечення у державі однакового застосування закону судами.

У провадженнях із перегляду судових рішень діють усі засади кримінального судочинства: змагальність і рівність можливостей сторін; відкритість судового засідання тощо.

13.1.2. Мета оскарження

Метою оскарження завжди є усунення шляхом нового судового рішення шкоди, яка виникла або може виникнути в результаті виконання рішення, що оскаржується.

Кожен, кого засуджено за будь-який злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок були переглянуті вищестоящою судовою інстанцією згідно із законом (ст. 5 МПГПП).

Статтею 2 Протоколу № 7 до ЄКПЛ передбачено, що кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку. Із цього права можуть бути винятки для: 1) передбачених законом незначних порушень або 2) коли певну особу судив у першій інстанції найвищий суд, або 3) коли її було визнано винною і засуджено після оскарження виправдувального вироку1.

Крім міжнародних правових актів, питання оскарження і перегляду судових рішень у кримінальних справах регламентуються національним законодавством (розділ 5 КПК, ст. 14 Закону "Про судоустрій і статус суддів").

КС у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив: "Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина" (абзац 3 п.п. 3.1 п. 3 мотивувальної частини).

13.1.3. Форми провад жень

Кримінальне процесуальне законодавство може передбачати різноманітні форми проваджень з перегляду судових рішень, одні з яких мають позовний характер (апеляція; касація; "повторна" касація; перегляд за новими і нововиявленими обставинами), інші

- ревізійний характер (у порядку нагляду вищестоящих судів за нижчестояшими2).

Зазначені провадження можуть відрізнятися одне від одного у таких принципових моментах:

- переглядається рішення суду, що не набрало чинності, чи те, що набрало її;

- під час перегляду предметом дослідження є питання факту і права чи лише питання права;

- чи вправі вищестоящий суд ухвалити своє рішення, яке б заміняло рішення нижчестоящого суду, чи тільки залишити в силі або скасувати рішення нижчестоящого суду без ухвалення нового рішення по суті справи і направити її на новий судовий розгляд до суду нижчої інстанції;

- зупиняє оскарження дію судового рішення чи ні;

- чи є можливим для засудженого поворот до гіршого;

- чи зв'язаний суд, який переглядає рішення, доводами сторін, чи ні;

- перегляд рішення здійснюється з ініціативи сторін кримінального процесу чи вищестоящих судів.

13.1.4. Суд и, що перег ля д ають рішення

Виступати у ролі судів певних інстанцій, що переглядають судові рішення, можуть лише національні судові органи. Судові системи держав мають ієрархічну побудову для забезпечення інстанційності судового розгляду і перегляду рішень, ухвалених за його результатами, - перша, друга (апеляція) і третя (касація) інстанції. КС у Рішенні від 11 грудня 2003 року № 20-рп/2003 (справа про Касаційний суд України) висловив правову позицію, яка полягає в тому, що побудова системи судів загальної юрисдикції узгоджується зі стадіями судочинства, відповідними формами провадження (зокрема, в апеляційній і касаційній інстанціях) (абзац 4 п.п. 4.2 п. 4 мотивувальної частини).

ЄСПЛ не є судом якоїсь інстанції. Цей суд сам встановив практику невтручання у результати судового розгляду з тієї підстави, що подібне втручання перетворює ЄСПЛ на суд четвертої інстанції. У рішенні "Johnson v. the United Kingdom" зазначено, що ЄСПЛ не повинен виступати як апеляційний суд, або, як іноді кажуть, суд четвертої інстанції, стосовно рішень, ухвалених національними судами. Саме національні суди повинні тлумачити і застосовувати відповідні положення матеріального і процесуального права. Більш того, національні суди знаходяться в кращому становищі під час оцінки достовірності показань та допустимості доказів щодо питань конкретної справи.

13.1.5. Ініціатори перегляду: загальні положення

З 2001 року в Україні ініціаторами перегляду судового рішення у кримінальній можуть бути лише сторони (особи, заінтересовані у вирішенні справи). Вищестоящі суди не мають повноважень щодо порушення з власної ініціативи питання про перегляд вироків, ухвал і постанов, ухвалених нижчестоящими судами. Ініціювання вищестоящими судами питання про перегляд рішень нижчестоящих судів суперечить положенням засади диспозитивності, згідно з якою сторони після ухвалення судом рішення вправі самі обирати варіант своєї поведінки - оскаржувати його чи ні. Процедуру перегляду судових рішень у порядку нагляду було визнано ЄСПЛ такою, що порушує ст. 6 ЄКПЛ ("Sovtransavto holding v. Ukraine"), зокрема її вимогу про

юридичну визначеність. Можливість у будь-який час скасувати остаточне судове рішення, яке вже може бути й виконане, є несумісною з юридичною визначеністю.

Існування інституту перегляду судових рішень у процесуальній системі держави є гарантією дотримання прав і свобод громадян. Водночас перегляд не повинен здійснюватися лише тому, що особа просто сподівається отримати від вищестоящого суду інше рішення у справі. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип стверджує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті домогтися нового слухання справи та нового її вирішення (п. 40 мотивувальної частини рішення ЄСПЛ "Ponomariov v. Ukraine").

Апеляція

13.2.1. Поняття і різновиди

Апеляційне провадження - це стадія кримінального процесу, змістом якої є перегляд за апеляційними скаргами сторін рішень місцевих судів у кримінальних справах, що ненабрали законної сили, і рішень цих судів у стадії досудового розслідування, які набрали законної сили. Підстави і процесуальний порядок апеляційного провадження регламентовані у гл. 31 КПК.

Світова практика знає 2 різновиди апеляційного провадження: 1) повна апеляція; 2) неповна апеляція. Для віднесення апеляційного провадження до одного із цих різновидів мають значення повноваження суду апеляційної інстанції.

Для повної апеляції притаманними є такі ознаки: повторне дослідження доказів в повному обсязі,надання суду нових доказів; відсутність права на повернення справи до суду першої інстанції; ухвалення нового рішення або залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Ознаками неповної апеляції є: заборона посилатися на нові докази, не розглянуті судом першої інстанції; обмеженість дослідження доказів, яке в цілому засноване на аналізові письмових доказів; можливість повернення справи до суду першої інстанції для нового розгляду справи по суті ухваленого рішення.

В Україні запроваджена змішана апеляція, яка має риси як повної (повторне дослідження доказів в повному обсязі), так і неповної (можливість повернення справи до суду першої інстанції) апеляцій.

Залежно від того, чи здійснюється апеляційне провадження у присутності учасників кримінальної справи, воно поділяється на письмове і "усне". Письмове провадження передбачає можливість перегляду судового рішення за відсутності учасників провадження, які заявили клопотання про це. Однак, якщо суд апеляційної інстанції дійте висновку, що необхідно провести апеляційний розгляд, він призначає такий

розгляд. "Усне" провадження в апеляційному суді здійснюється у звичайному порядку, у присутності учасників провадження.

Апеляційне провадження не є обов'язковою стадієюкримінального процесу. Вона виникає і існує тільки в результаті реалізації представниками сторін свого диспозитивного права на оскарження рішення суду першої інстанції.

Гарантії справедливості судового розгляду є застосовними й до апеляційного провадження, оскільки воно становить частину цілого процесу розв'язання питання про обгрунтованість оспорюваного кримінального обвинувачення ("Ross v. the United Kingdom"). У апеляційному провадженні діють усі засади кримінального провадження (відкритість, змагальність тощо).

13.2.2. Значення

13.2.2.1. Позитивне зн ачен н я

Стадія апеляційного провадження має таке значення:

1) є додатковою гарантією справедливості рішення місцевого суду;

2) є гарантією від незаконного і необгрунтованого засудження обвинуваченого;

3) є гарантією прав і законних інтересів не тільки обвинуваченого, а й потерпілого, цивільного позивача та інших учасників кримінального процесу;

4) формує єдину судову політику, сприяючи підвищенню якості судового розгляду кримінальної справи судами першої інстанції, що діють у межах територіальної юрисдикції суду апеляційної інстанції;

5) сприяє тому, щоб не допускалось звернення до виконання незаконних і необгрунтованих вироків;

6) забезпечує виправлення помилок, яких припустився суд першої інстанції,

7) ухвалене судом апеляційної інстанції рішення за результатами перегляду справи, може бути оскаржене у касаційному порядку;

8) з ухваленням судом апеляційної інстанції рішення за апеляцією в учасників кримінального процесу виникає право на звернення до ЄСПЛ у зв'язку із використанням усіх національних засобів правового захисту, оскільки ЄСПЛ вважає ці засоби вичерпаними після перегляду судового рішення в останній національній судовій інстанції, яка вправі переглядати фактичні обставини справи.

13.2.2.2. Не гативне зн ачен н я

Інститут апеляційного провадження (оскарження), крім притаманних йому позитивних рис, має і негативні. Серед останніх слід виокремити такі:

1) існування в кримінальному процесуальному праві інституту апеляційного провадження пов'язане із офіційною недовірою до місцевих судів;

2) кожен випадок скасування або зміни в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції похитує авторитет нижньої (основної) ланки судів;

3) апеляційне провадження не дає вагомих гарантій того, що нове рішення буде більшою мірою узгоджуватися із інтересами правосуддя, ніж оскаржене судове рішення. Навпаки, провадження в апеляційному порядку потенційно здатне знижувати ці гарантії. Такий висновок грунтується на таких положеннях:

- апеляційні суди у більшості випадків віддалені від населення, через що вони є менш доступними для нього. Ця обставина може бути причиною нез'явлення учасників процесу до суду. А іноді закон допускає розгляд справи апеляційним судом без наявності сторін;

- за такого порядку порушується засада змагальності й положення щодо безпосередності дослідження судом доказів, оскільки він часто працює лише з письмовими матеріалами, що є у справі;

- якщо навіть апеляційний суд вирішить провести судове слідство, то показання свідків вже не матимуть тієї доказової сили, яку вони мали у місцевому суді, через те, що минув певний час;

- у тих випадках, коли підсудний був виправданий в суді першої інстанції колегіально діючим судом (3 судді) - 2 проти одного, а в апеляційному суді обвинувачений такою самою більшістю суддів, то загальна кількість голосів, поданих в обох інстанціях за виправдання і засудження є однаковою - 3 і 3, але вирок залишиться обвинувальним попри те, що в першій інстанції справа слухалася за більш сприятливих для правосуддя умов.

Наявність таких недоліків апеляційного провадження не заважає його існуванню в різних формах у всіх європейських державах. Це означає, що апеляційне провадження має набагато більше позитивного, ніж негативного, а останнє не є перешкодою для виконання цим провадженням своїх завдань.

13.2.3. Заг альні положення провад ження

Процесуальна діяльність в стадії апеляційного провадження здійснюється на підставі таких загальних положень.

1) Свобода оскарження судових рішень. Зміст цього положення полягає в тому, що:

- право на оскарження рішення суду першої інстанції є диспозитивним правом учасників (сторін), яким вони можуть вільно скористатися. При цьому свобода

учасників виявляється у самостійному вирішенні питання як про подання апеляції, її зміну та доповнення, так і про відкликання апеляції;

- перегляд судового рішення в апеляційному порядку не ставиться в залежність від будь-яких умов: різновиду рішення; характеру злочину; тяжкості покарання; особи засудженого тощо;

- не передбачається внесення до апеляційного суду грошової застави особою, яка подає апеляцію.

2) Перевірка як законності, так і обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції перевіряє.

- правильність встановлення фактичних обставин справи, в тому числі шляхом їх повторного дослідження;

- правильність застосування кримінального закону;

- дотримання норм кримінального процесуального закону.

3) Перевірка законності і обгрунтованості судового рішення тільки в межах поданої апеляції. Це загальне положення є виявом змагальності сторін. Із нього можуть бути винятки:

- не перевіряються висновки суду першої інстанції щодо обставин кримінальної справи, які не можна оскаржувати в апеляційному порядку;

- якщо розгляд апеляції дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції ненадійшли, апеляційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення.

4) Короткостроковість термінів подання апеляції. Для подання апеляції законодавством встановлюються стислі терміни. Короткостроковість термінів подання апеляції на рішення суду, що не набрало чинності, не є обмеженням прав учасників, які мають право на апеляцію. Строк подання апеляції є нетривалим, оскільки юридична невизначеність рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили, не повинна тривати довго. Але цей строк не може бути і стислим настільки, щоб обмежити доступ потенційних апелянтів до апеляційного суду через фізичну неспроможність підготувати і подати апеляцію у строк.

В Україні строки подання апеляції залежать від різновиду оскаржуваного рішення суду: протягом 30 днів на вирок або ухвалу про застосування чи відмову у застосуванні ПЗМХ чи ПЗВХ; протягом 7 днів на інші ухвали суду першої інстанції (наприклад, про видалення із зали судового засідання); протягом 5 днів на ухвали слідчого судді (ч. 1, ч.

2 ст. 309 КПК). Строки подання апеляції відраховують з дня проголошення (оголошення) оскаржуваного рішення.

5) Апеляційне провадження може бути здійснене за апеляцією на одне й те саме рішення місцевою суду у одній кримінальній справі лише один раз. Це положення не поширюється

на випадки, коли кримінальна справа після її перегляду апеляційним судом була направлена для повторного розгляду до суду першої інстанції, а рішення останнього стало предметом апеляції.

13.2.4. Право на апеляцію

Право на апеляцію мають учасники судового розгляду, інтереси яких зачіпає судове рішення. Осіб, які мають право подавати апеляцію (ст. 393 КПК), називають апелянтами. їх усіх об'єднує те, що вони мають певний інтерес у результатах вирішення кримінальної справи, який не задовольнило рішення суду першої інстанції.

Важливим аспектом реалізації права на апеляцію є розумний підхід до встановлення строків оскарження (див. вище). Розглядаючи питання про допуск до розгляду апеляції, поданої з пропущенням строку, встановленого законом, суд повинен ґрунтовно розглянути клопотання про його поновлення, врахувавши усі правові аспекти, і належним чином обгрунтувати відхилення.

Підстави відхилення апеляцій повинні бути врегульовані процесуальним законом. За українським законом у апеляційному порядку не можна оскаржувати вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити обставини, встановлені досудовим розслідуванням. Не дозволяється оскарження вироку в апеляційному порядку й з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним. Учасники угод про визнання винуватості та про примирення позбавляються права на оскарження вироків, якими ці угоди затверджено. Зазначені положення спрямовані на уникнення тяганини під час судового розгляду, здійснення його протягом розумних строків.

13.2.5. Повідомлення про над ход ження апеляцій і про слухання

Учасники кримінального провадження, які мають право подавати апеляції, повинні бути завчасно повідомлені про надходження апеляцій від інших учасників. Про надходження апеляцій мають повідомлятися усі потенційні апелянти, незалежно від того, представляють вони одну сторону чи різні. Повідомлення про надходження апеляцій має на меті інформування заінтересованих учасників провадження про факт подання апеляції у їхній справі і про її зміст з тим, щоб мати можливість або приєднатися до апеляційних вимог, або подати заперечення на апеляцію.

Дуже важливо, аби учасники процесу, які подали апеляції, були завчасно повідомлені про час та місце перегляду судового рішення у суді апеляційної інстанції. Строк між повідомленням про початок слухань і останнім моментом подання заперечення на апеляцію повинен бути достатнім (розумним). На апелянта і його захисника (адвоката) не можна покладати обов'язок самостійно з'ясовувати у суді час і місце слухання. Знання захисником (адвокатом) процедури подання і розгляду апеляції не може бути виправданням неповідомлення його про час і місце засідання суду апеляційної інстанції.

Повідомлення про слухання, крім вчасності його здійснення, повинно відповідати вимозі щодо його зрозумілості для адресата (апелянта), тобто бути здійснене мовою, яка є для нього рідною або якою він вільно володіє.

13.2.6. Зміна кваліфікації обвинувачення

В апеляційному провадженні діє правило "заборона повороту на гірше", під яким розуміють недопустимість погіршення становища засудженого, виправданого порівняно із становищем, встановленим вироком суду першої інстанції. Апеляційний суд не вправі застосувати щодо засудженого більш суворий кримінальний закон або призначити більше покарання, скасувати виправдувальний вирок, скасувати рішення суду першої інстанції про звільнення засудженого від відбуття покарання. Він також не може погіршити становище засудженого в частині фактичних обставин справи, у тому числі й тоді, коли це не тягне зміни кримінально-правової кваліфікації злочину.

Заборона повороту на гірше є суттєвою гарантією правосуддя і прав людини. Вона сприяє реалізації іншого загального положення апеляційного провадження - свободи оскарження судового рішення.

Заборона повороту на гірше може бути як абсолютною, так і мати певні винятки. Останні полягають у тому, що суд апеляційної інстанції вправі погіршити становище засудженого за певних умов, наприклад, якщо в апеляції сторони обвинувачення (прокурор, потерпілий чи його представник - ст. 421 КПК) ставилося питання про це; в апеляційному суді було проведено судове слідство, під час якого були досліджені фактичні обставини справи, тощо. Абсолютна заборона стосується випадківподання апеляційної скарги самим засудженим, виправданим. Абсолютною є також заборона апеляційному суду розглядати обвинувачення, що не було предметом розгляду у суді першої інстанції.

Зміна кваліфікації обвинувачення може бути причиною погіршення становища апеляційним судом, якщо обвинувачення перекваліфіковане на більш тяжке. Але сама по собі зміна кваліфікації обвинувачення в умовах апеляційного провадження, які передбачають новий розгляд фактичних обставин справи, не несе жодної загрози засудженому, якщо забезпечені його права. 1) бути докладно і вчасно повідомленим про підстави обвинувачень, висунутих проти нього, та 2) мати достатньо часу і можливостей для підготування свого захисту. Суттєвим критерієм для визначення достатності часу для підготовки до захисту від обвинувачення, кваліфікація якого змінилася, є суть цих змін. Якщо зміни стосуватися лише правової оцінки фактів, що вже були предметом розгляду у суді першої інстанції, то час, необхідний для підготовки до захисту, може бути меншим, ніж у випадку, коли до обвинувачення додані нові факти.

13.2.7. Допустимість нових д оказів.

Повідомлення щодо змісту доказів

Сторона захисту в апеляційному суді має право на повідомлення щодо змісту нових доказів у кримінальній справі. Неповідомлення засудженому і його захисникові про надходження нових документів або відомостей є порушенням права на захист, а тому є несумісним з вимогами ст. 6 ЄКПЛ щодо справедливого судового розгляду.

Суд апеляційної інстанції, оскільки він "перевирішує" кримінальну справу за фактичними обставинами, вправі, керуючись положеннями ч. 3 ст. 404 КПК, приймати нові докази та виправляти порушення, пов'язані із ненаданням стороні захисту доступу до доказів під час досудового розслідування та у суді першої інстанції. Ненадання такої можливості є порушенням права на справедливий судовий розгляд. ЄСПЛ у рішенні "Vaturi v. France" констатував порушення ст. 6 ЄКПЛ у ситуації, коли особу протягом досудового розслідування і судового розгляду було позбавлено права клопотати про вчинення слідчих дій, заперечувати особам, які висували обвинувачення проти неї, та наводити власні контраргументи, допитувати і вимагати допиту свідків, а суд апеляційної інстанції також відхилив єдину вимогу бути заслуханим та мати очну ставку. У цьому рішенні зазначено, що вся система обраного обвинуваченим захисту, в основу якої було покладене слухання на відкритому засіданні у вигляді змагального процесу і заслуховування свідків як обвинувачення, так і захисту, виявилась скомпрометованою, оскільки особі не надали адекватної та достатньої можливості для користування своїм правом на захист.

У тих випадках, коли суд апеляційної інстанції ухвалює нове (інше) рішення на підставі тих самих фактів, що були покладені в основу рішення суду першої інстанції, він повинен навести мотиви цього. Особливо це стосується рішень, якими погіршується становище засудженого. У справі "Vidal v. Belgium" ЄСПЛ визнав порушення ст. 6 ЄКПЛ, оскільки апеляційний суд після виправдувального вироку суду першої інстанції постановив обвинувальний вирок, не маючи нових доказів і не мотивувавши свого рішення.

13.2.8. Повноваження сулу апеляційної інстанції за наслід ками розг ляд у апеляційної скарги

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити вирок або ухвалу без змін; змінити вирок або ухвалу; скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок; скасувати ухвалу повністю чи частково та постановити нову ухвалу; скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження; скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди суп апеляційної інстанції, крім вищезазначених рішень (за винятком скасування вироку і призначення нового розгляду у суді першої інстанції), має право скасувати вирок і направити кримінальне провадження: до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження; до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була укладена під час досудового розслідування.

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: залишити ухвалу без змін; скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Касація

13.3.1. Поняття і різновиди

Касаційне провадження - це стадія кримінального процесу, змістом якої є перегляд (перевірка) за касаційними скаргами сторін рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Регламентується касаційне провадження нормами, викладеними у гл. 32 КПК.

Касація буває "ступінчатою"і "стрибковою". В умовах першої касаційна скарга може бути прийнята до розгляду судом касаційної інстанції лише після перегляду судового рішення в апеляційній інстанції. "Стрибкова" касація допускає перегляд рішення суду першої інстанції без попереднього перегляду його в апеляційному суді. В Україні "стрибкова" касація існувала до набрання чинності КПК 2012 року. За чинним КПК касацію може бути подано лише після того, як судове рішення було переглянуте в апеляційному провадженні.

Касаційне провадження в ході свого розвитку набуло рис "змішаної" і "чистої" касації.

Для "змішаної" касації притаманними є такі ознаки: кримінальна справа перевіряється в повному обсязі незалежно від вимог касаційної скарги; суд розглядає суть справи; можливість зміни рішення без повернення справи до нижчестоящого суду.

Ознаками "чистої касації є такі: справа переглядається лише в обсязі, заявленому у касаційній скарзі; суд касаційної інстанції розглядає не суть справи (факти), а правильність застосування закону і форм процесу; рішення суду касаційної інстанції визнає порушення закону, внаслідок чого скасовується рішення нижчестоящого суду, або констатує відсутність порушень закону, що має наслідком відхилення скарги; можливість повернення справи до нижчестоящого суду, який розглядав справу, або до іншого суду першої інстанції. В Україні функціонує "чиста" касація.

Стадія касаційного провадження не є обов'язковою стадією кримінального процесу. Вона виникає і існує тільки в результаті реалізації представниками сторін свого права на оскарження рішення суду.

13.3.2. Значення

Значення стадії касаційного провадження розкривається через такі положення:

1) касаційне провадження є гарантією від незаконного засудження обвинуваченого;

2) ця стадія є гарантією прав і законних інтересів не тільки обвинуваченого, а й потерпілого, цивільного позивача та інших учасників кримінального процесу;

3) касаційне провадження формує однакову практику застосування судами законів на всій території країни;

4) сприяє тому, щоб не допускалось звернення до виконання незаконних і необгрунтованих рішень судів;

5) забезпечує виправлення помилок, яких припустилися суди першої та (або) другої інстанцій.

13.3.3. Заг альні положення провад ження

Провадження у касаційній інстанції здійснюється на підставі таких загальних положень.

1) Свобода касаційного оскарження судових рішень. Зміст цього положення є аналогічним до змісту положення щодо свободи апеляційного оскарження рішень місцевих судів.

2) Перевірка законності оскаржуваною рішення. Суд касаційної інстанції Перевіряє:

- правильність застосування кримінального закону;

- дотримання норм кримінального процесуального закону.

3) Перевірка законності судового рішення тільки в межах поданої касації. Це загальне положення має виняток: якщо розгляд касації дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких касації не надійшли, суд касаційної інстанції зобов'язаний ухвалити таке рішення.

4) Заборона провадиш судове слідство. Це правило є притаманним для касаційного провадження, оскільки завданням його не є "перевирішення" кримінальної справи на підставі нових фактичних обставин, які здобуваються під час судового слідства.

5) Заборона повороту на гірше. На відміну від суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції позбавлений повноважень своїм рішенням погіршувати становище засудженого навіть у тому разі, якщо питання про це ставилося у касаціях учасників з боку сторони обвинувачення.

6) Короткостроковість термінів подання касації є відносною. Терміни подання касації порівняно з термінами подання апеляції є більшими. В Україні він становить 3 місяці з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції. Після проголошення рішення цим судом ступінь правової визначеності у кримінальній справі стає більшим, а тому немає нагальної потреби змушувати відповідних учасників поспішати з поданням касації. На збільшення строку подання касації порівняно зі строком подання апеляції впливає і те, що суд касаційної інстанції є більш віддаленим від місцевого і апеляційного судів.

7) Недопустимість перегляду в касаційному порядку рішень, ухвалених судами в межах стадії досудового розслідування (про обшук, взяття під варту тощо). Надання права на касаційне оскарження рішеньдосудового розслідування могло б завдати шкоди реалізації засади розумності строків кримінального провадження.

13.3.4. Повноваження суд у касаційної інстанції за наслід ками розг ляд у касаційної скарги

Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: залишити переглянуте судове рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення; скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанцій; скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження; змінити судове рішення.