Тема 9. Повідомлення про підозру

Обвинувачення

9.1.1. Поняття

Згідно з практикою ЄСПЛ підозра є частиною поняття "обвинувачення".

Термін "обвинувачення" у кримінальному процесі вживають у кількох значеннях: як кримінальну процесуальну функцію (основний напрям кримінальної процесуальної діяльності); як офіційне повідомлення особи компетентними органами про те, що вона обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення; як вимогу органів обвинувальної влади (у кримінальних справах приватного обвинувачення - потерпілого), звернену до суду щодо судовою визнання належного державі права публічно оголосити притягуваного до суду злочинцем і обґрунтовано, відповідно до закону, справедливо його покарати1.

Український законодавець у нормі-дефініції, викладеній у п. 13 ч. 1 ст. З КПК, визначив обвинувачення як твердження про вчинення певною особою кримінального правопорушення, висунуте в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.

У ч. 1 ст. 6 ЄКПЛ за тлумаченням ЄСПЛ вміщено концепцію терміна "кримінальне обвинувачення", яка характеризується скоріше матеріальним, аніж формальним характером ("Deweer v. Belgium"). У справі "Eckle v. Germany" ЄСПЛ зазначив, що кримінальне обвинувачення може бути визначене як "офіційне повідомлення особи компетентним органом про те, що вона підозрюється у вчиненні кримінального порушення". У справі "Foti and others v. Italy" ЄСПЛ навів ширше розуміння цього визначення, включивши до нього також "інші підстави, що підтверджують це звинувачення, і які можуть спричинити серйозні наслідки, що можуть ускладнити становите підозрюваного"1. Комісія2 та Суд визнали, що такими підставами, які можуть спричинити серйозні наслідки, можуть бути видання ордеру на арешт, обшук приміщення чи особистий обшук. Однак, на їхню думку, такі дії, як початок досудового (поліцейського) розслідування, допит свідків або інші дії, що безпосередньо не впливають на особу, не можуть бути віднесені до таких підстав. Водночас особа, викликана як свідок у кримінальному провадженні, але фактично підозрювана у вчиненні злочину (якщо їй під час допиту були поставлені запитання, які можуть бути використані проти неї як обвинувальні) користується гарантіями ст. 6 ЄКПЛ ("Serves v. France"). Офіційним повідомленням про обвинувачення також є початок досудового слідства проти конкретної особи чи арешт банківських рахунків конкретної особи ("Ringeisen v. Austria").

Поняття "підозра" у КПК не визначене. Законодавець лише пов'язав підозру із початком притягнення особи до кримінальної відповідальності. Позиція ЄСПЛ дає підстави стверджувати, що підозра за українським КПК є частиною більш широкого поняття - "обвинувачення".

Виходячи із визначених ЄСПЛ критеріїв, в Україні "кримінальне обвинувачення" вважатиметься висунутим у таких випадках: 1) фактичне затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину; 2) повідомлення про підозру у вчиненні злочину; 3) застосування запобіжного заходу щодо особи до моменту повідомлення її про підозру.

Обвинувачення є рушійною силою процесу. Відмова прокурора від підтримання обвинувачення і небажання потерпілого підтримувати обвинувачення перед судом має наслідком закриття кримінального провадження.

9.1.2. Ознаки

Обвинувачення в кримінальному процесі характеризується такими ознаками:

1) поділ обвинувачення на первинне - підозру, що має місце у перебігу досудового розслідування, і остаточне - державне, яке підтримується

Перед судом;

2) зближення діяльності з первинного обвинувачення з діяльністю із розшуку і припинення злочинів (обмеження гласності, усності, тісна взаємодія з оперативно- розшуковими органами тощо);

3) має суворо індивідуальний характер. Так, у разі смерті підозрюваного (обвинуваченого) обвинувачення не може переходити на інших осіб, а кримінальне провадження має бути закрите;

4) забезпечення обвинувачення державною підтримкою і поширення на нього державного контролю.

9.1.3. Характеристики

Обвинувачення має як якісні, так і кількісні характеристики.

Якісні характеристики обвинувачення визначаються кваліфікацією злочину чи злочинів, що ставляться в вину особі, а кількісні - обсягом обвинувачення, тобто кількістю злочинів, у вчиненні яких вона обвинувачується. Ці характеристики мають значення для вирішення питань про зміну і доповнення (підозри) обвинувачення, про закриття кримінального провадження в частині висунутого обвинувачення та в деяких інших випадках.

9.1.4. Р ізновид и

Залежно від того, хто здійснює обвинувачення, воно поділяється на: державне, приватне, додаткове та субсидіарне.

Державне обвинувачення здійснюється прокурором, а приватне - потерпілим.

Додаткове обвинувачення здійснюють разом із прокурором чи потерпілим (основним обвинувачем) інші особи - представник потерпілого, громадський обвинувач тощо.

Субсидіарне (замішувальне) обвинувачення здійснюється замість основного обвинувача іншими особами. Так, наприклад, якщо із кримінальної справи вибуває прокурор, а потерпілого, який би міг "підхопити" обвинувачення, у справі немає, то замість нього як обвинувач допускається будь-який громадянин, якому не байдужі суспільні (публічні) інтереси.

9.1.5. Р озпод іл повноважень між суб'єктами, які зд ійснюють обвинувачення у д осудовому

провад женні

У процесуальних системах держав Європи за підготовку обвинувачення до суду і підтримання обвинувачення перед судом (судове переслідування) відповідають державні обвинувачі (прокурори)2. Вони здійснюють процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, тобто повністю відповідають за його результати. Від моделі досудового розслідування, здійснюваного у повному обсязі слідчим суддею, європейські держави відмовляються. Швейцарія зробила це у 2010 році3.- ФРН у 1975 році скасувала посаду слідчого судді на користь одноособової відповідальності служби державного представництва.

Оскільки прокурор повністю відповідає за досудове розслідування і обвинувачення, то теоретично можливо було б передати функцію розслідування до служби обвинувачення. Але практично це неможливо здійснити з історичних, політичних, економічних та інших причин. Поліція (міліція) як орган виконавчої влади має значні технічні і людські ресурси, що дозволяє їй здійснювати на належному рівні розслідування злочинів. Запровадження паралельного розслідування злочинів службою обвинувачення (прокуратурою), у якій згадані ресурси є набагато меншими, було б недоцільним.

Самостійна підготовка обвинувачення обвинувачами є недоцільною і з суто процесуальних причин. Формування обвинувачення у стадії досудового розслідування передбачає здійснення певних процесуальних, у тому числі пізнавальних, дій. Якщо обвинувач буде їх здійснювати особисто, а у суді він може бути допитаний як свідок, то він підлягатиме відводу. У такому разі буде порушено принцип незмінності обвинувача, який закріплений у КПК багатьох держав, у тому числі в Україні.

Отже, новітні тенденції щодо розмежування повноважень між органами обвинувачення полягають у тому, що обвинувач повинен лише керувати діями службових осіб державних органів, які здійснюють розслідування злочинів. Такими органами є поліція, податкова служба, органи безпеки та інші, яким право на розслідування надано національним законом. Якщо служба обвинувачення несе повну відповідальність за результати підготовки обвинувачення до суду, то вона має право керувати цією підготовкою, тобто діяльністю слідчих із розслідування.

У зв'язку з таким розподілом повноважень органів обвинувачення виникає питання щодо незалежності слідчих у вирішенні процесуальних питань, захисту їх від "зовнішніх впливів". З огляду на те, що обвинувачення, підготовлене слідчим під керівництвом прокурора, останній представляє у суді, логічно, щоб слідчий виконував усі його вказівки щодо провадження процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень, а також розслідування в цілому. Такий підхід не є обмеженням незалежності слідчого, оскільки прокурор, який наглядає за законністю досудового розслідування, не вправі давати незаконні вказівки. Однак слідчий може не погодитися із вказівками прокурора, вважаючи, що вони зашкодять досягненню цілей досудового розслідування. Для вирішення таких спірних ситуацій кримінальне процесуальне законодавство передбачає для слідчого можливість оскарження вказівок прокурора, який здійснює процесуальне керівництво, керівнику органу обвинувачення або до вищестоящого обвинувача.

КМ РЄ у Рекомендації Я (2000) 19 державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінальної юстиції2 висловив своє бачення відносин між службою обвинувачення й поліцією. Воно полягає у тому, що обвинувачі повинні ретельно перевіряти законність поліцейських розслідувань, а особливо на етапі, коли вирішують питання про порушення або продовження кримінального переслідування (п. 21).

Повідомлення про підозру

9.2.1. Поняття

Повідомлення про підозрув сучасному українському кримінальному процесі - цепервинна форма обвинувальної діяльності щодо конкретно) особи, що полягає у внесенні стороною обвинувачення документу з викладом обставин кримінального правопорушення і його правової кваліфікації, врученні його особі з роз'ясненням прав підозрюваною та внесенні відповідних даних до ЄРДР.

Після повідомлення про підозру слідчий продовжує здійснювати обвинувальну діяльність, спрямовану на підтвердження підозри, до направлення обвинувального акту до прокурора, який буде здійснювати остаточне (державне) обвинувачення. У зв'язку з цим законодавець встановив, що з повідомлення про підозру притягнення до кримінальної відповідальності лише розпочинається (п. 14 ч. 1 ст. З КПК).

9.2.2. Співвід ношення з поняттям "притяг нення д о крим інальної від повід альності"

Одним із завдань кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, повинен бувпритягнутий до відповідальності (ст. 2 КПК).

Досудове розслідування спрямоване на виконання цього завдання, а точніше - на встановлення конкретної особи, винної у вчиненні кримінального правопорушення, за ознаками якого розпочато кримінальне провадження.

У разі виконання цього завдання повною мірою починає реалізовуватися функція обвинувачення.

Повідомлення про підозру і притягнення до кримінальної відповідальності - тісно пов'язані між собою поняття, але вони не є тотожними.

Кримінальна відповідальність є кримінально-правовим поняттям. Вона пов'язана з кримінальним покаранням особи. її основою в правовій державі є правовідношення, однією із сторін якого є особа, якавчинила кримінальне правопорушення, а тому зобов'язана понести у зв'язку з цим певні правові обмеження, а другою - держава з її правом публічного засудження винного і призначення законного, обгрунтованого і справедливого покарання. Де правовідношення виникає з моменту вчинення кримінального правопорушення. Таким чином, не органи держави, а закон покладає на винного кримінальну відповідальність. Суд своїм обвинувальним вироком лише констатує наявність кримінально-правового відношення і від імені держави покладає на винного покарання. Кримінальна відповідальність реалізується у стадії судовою розгляду.

Загальним об'єктом всієї сукупності кримінальних процесуальних відносин є зазначене вище кримінально-правове відношення. У зв'язку з цим повідомлення про підозру є кримінальним процесуальним поняттям і становить собою лише наявність претензій держави на реалізацію свого права на публічне визнання особи винною. Підозра означає попереднє визначення змісту кримінально-правового спору між державою і підозрюваним, але не передбачає визнання останнього винним. Акт повідомлення особи про підозру може мати місце лише у стадії досудового розслідування.

Суть акту повідомлення про підозру, який здійснюється у стадії досудового розслідування, полягає в тому, що сторона обвинувачення робить попередній висновок про наявність між конкретною особою і державою кримінально-правових відносин.

Особа, вчинивши кримінальне правопорушення, ставить себе в особливі відносини з державою, оскільки ця особа з моменту його вчинення зобов'язана відповідати за свої дії перед державою, до того ж:

o кримінальна відповідальність як визначений законом обов'язок понести відповідальність виникає з моменту вчинення кримінального правопорушення незалежно від того, чи знають про його вчинення органи державної влади;

o сторона обвинувачення спеціальним процесуальним актом ставить особу в умови, за якихобов'язок понести кримінальну відповідальність трансформується в реальну необхідність (таким актом є повідомлення про підозру);

o висновок сторони обвинувачення про винність особи має попередній характер (остаточне вирішення питання про винність належить суду, який і призначає покарання за вчинення кримінального правопорушення):

- у разі ухвалення обвинувального вироку суд встановлює покарання як матеріальне вираження кримінальної відповідальності особи;

- якщо ухвалено виправдувальний вирок, то це означає, що між особою і державою в дійсності не було кримінально-правового відношення, а висновки сторони обвинувачення про наявність підстав кримінальної відповідальності не підтвердились.

Власну позицію щодо співвідношення понять "кримінальна відповідальність" і "притягнення як обвинуваченого" (за КПК 2012 року - повідомлення про підозру - Л.Л.) сформулював КС. У своєму Рішенні від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99 у справі за конституційним поданням МВС щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції (справа про депутатську недоторканність) КС зазначив, що кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної. Підставою кримінальної відповідальності є наявність у діяннях особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Це форма реалізації державою правоохоронних норм, яка в кінцевому підсумку, як правило, полягає в застосуванні до особи, що вчинила злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду (абз. 3 п. 2).

У цьому Рішенні КС дійшов висновку про те, що притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого і пред'явлення їй обвинувачення (абз. 4 п. 3). На підтвердження висновку про те, що у зміст терміна "притягнення до кримінальної відповідальності" вкладається факт пред'явлення особі обвинувачення, КС наводить існування передбаченої ст. 174 КК кримінальної відповідальності особи, яка провадить дізнання (за КПК 2012 року такого учасника процесу не передбачено - Л.Л.), слідчого або прокурора за притягнення завідомо невинуватого до кримінальної відповідальності з корисливих мотивів чи іншої особистої заінтересованості.

9.2.3. Значення

Значення повідомлення про підозру визначається тим, що цей акт є по суті центральнимактом стадії досудового розслідування. Значення його є великим не лише для цієї стадії, а й для кримінального процесу в цілому. Полягає воно в головних і підпорядкованих головним положеннях.

Головні положення:

1) на етапі повідомлення про підозру вперше формується і з'являється первинне офіційне (публічне) обвинувачення. У подальшому сформульована на цьому етапі процесу обвинувальна теза може змінюватися, удосконалюватися ("шліфуватися"). Але і в первинному вигляді вона відіграє суттєву роль для всього подальшого процесу дослідження обставин кримінального правопорушення у стадії досудового розслідування;

2) акт повідомлення про підозру свідчить про виникнення кримінальних процесуальних відносин між підозрюваним і стороною обвинувачення;

3) він визначає загальний напрям подальшого розслідування (перевірка пояснень підозрюваного; деталізація підозри; встановлення обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання; встановлення розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, тощо);

4) е основою для складання слідчим, прокурором обвинувальною акту. Зміст описової частини повідомлення про підозру відтворюється у обвинувальному акті. Більш того, первинне обвинувачення, сформульоване у повідомленні про підозру, зберігає своє значення до прийняття остаточного рішення у справі (якщо не буде змінене прокурором у суді).

Підпорядковані основним положення:

1) з появою первинного офіційного обвинувачення (підозри) у кримінальному провадженні з'являється і конкретна особа, якої воно стосується, - підозрюваний;

2) підозрюваний наділяється правами, які дозволяють йому захищатися від обвинувачення;

3) сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити підозрюваному можливість здійснювати надані йому права;

4) у підозрюваною виникають певні процесуальні обов'язки, невиконання яких тягне застосування до нього заходів забезпечення кримінального провадження;

5) у слідчою виникають процесуальні повноваження: на отримання від підозрюваного шляхом допиту відомостей, на виклик тощо;

6) з моменту повідомлення про підозру починається відлік строків досудового розслідування.

9.2.4. Під стави

Підставами до повідомлення особі про підозру можуть бути: затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; обрання до особи одного із запобіжних заходів; наявність достатніх доказів для підозри особи.

Не можуть бути підставами для повідомлення про підозру: припущення, здогадки слідчого (випливає із презумпції невинуватості); визнання підозрюваними своєї вини без підтвердження цього визнання сукупністю доказів.

Питання щодо підстав повідомлення про підозру тісно пов'язане із презумпцією невинуватості, яка починає діяти вже у стадії досудового розслідування. Чи можна стверджувати, що сторона обвинувачення, повідомляючи особу про підозру, керується

презумпцією невинуватості? Навпаки, вона виходить із припущення її винуватості у вчиненні кримінального правопорушення. Але при цьому слідчий, прокурор повинен дотримуватися презумпції невинуватості як засади, що допускає повідомлення конкретної особи про підозру лише за наявності підстав вважати, що загальне припущення про законослухняність громадян не виправдалося.

Підстави повідомлення про підозру містять матеріально-правовий та кримінальний процесуальний аспекти.

Кримінально-правовий аспект підстави повідомлення про підозру полягає у тому, що воно повинне містити як фактичні (різновид правопорушення), так і правові (назва і зміст відповідної статті кримінального закону) відомості. Частина 3 (а) ст. 6 ЄКПЛ визнає за особою право бути повідомленою не лише про фактичні підстави обвинувачення, а й про правову кваліфікацію фактів.

Кримінальний процесуальний аспект пов'язаний із вирішенням питань про доведеність вчинення кримінального правопорушення конкретною особою, про межі доказування тощо, а також про обрання заходів забезпечення кримінального провадження (затримання чи обрання запобіжного заходу).

Законодавець не вимагає від сторони обвинувачення обов'язкового встановлення на момент повідомлення про підозру усіх елементів предмету доказування. На цей момент мають бути встановлені ті елементи, що впливають на кваліфікацію діяння.

Безпідставне повідомлення особі про підозру тягне кримінальну відповідальність за ст. 372 КК1; відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним повідомленням про підозру (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону від 1 грудня 1994 року "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

9.2.5. Умови

Повідомляючи особі про підозру, сторона обвинувачення повинна дотримуватись певних умов, зокрема:

1) відсутність обставин, що виключають провадження. Водночас закон не вимагає від сторони обвинувачення до повідомлення про підозру встановити відсутність усіх обставин, що виключають провадження, перелічених ч. 1 ст. 284 КПК;

2) відсутність у слідчого, прокурора сумнівів щодо необхідності повідомлення про підозру. Ця умова пов'язана з одним із положень презумпції невинуватості про те, що усі сумніви тлумачаться на користь підозрюваного;

3) одержання фактичних даних з процесуальних джерел, з використанням процесуальних засобів.

9.2.6. Правила

Повідомлення по підозру є надзвичайно важливим етапом провадження у стадії досудового розслідування. Воно має здійснюватися за певними правилами. Одні з них можуть бути визначені у законі, інші - напрацьовані практикою. До числа таких правил належать такі.

1. Акт повідомлення про підозру є можливим лише за наявності передбачених законом підстав.

2. Повідомлення про підозру вправі здійснити лише належний суб'єкт. Такими суб'єктами є слідчий або прокурор.

3. Повідомлення про підозру має бути здійснене вчасно. Тільки вчасне здійснення цього акту є гарантією реалізації засади забезпечення підозрюваному права на захист і права на розгляд обвинувачення (в розумінні його ЄСПЛ) упродовж розумного строку.

Якщо у кримінальному провадженні здобуті докази, що вказують на вчинення кримінального правопорушення конкретною особою, слідчий за погодженням з прокурором або прокурор зобов'язані повідомити цю особу про підозру. Відкладення прийняття такого рішення є порушенням прав особи, щодо якої здійснюється провадження. Чим раніше (за наявності для цього підстав) особа буде повідомлена про підозру, тим скоріше вона отримає можливість реалізації прав із захисту. V практиці досудового розслідування непоодинокими є випадки, коли повідомлення про підозру відбувається безпосередньо перед закінченням досудового розслідування, а іноді й одночасно з відкриттям стороні захисту матеріалів досудового розслідування. Таке положення стає можливим через те, що законом не врегульовано, коли саме слідчий повинен повідомити особу про підозру у випадку, передбаченому п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК, тобто на наявності достатніх доказів для підозри особи. Слідчий і прокурор оцінюють достатність доказів за своїм внутрішнім переконанням, яке не піддається правовій регламентації. Однак, вирішуючи питання про момент вручення повідомлення про підозру, треба враховувати практику ЄСПЛ щодо визначення цього моменту.

4. Формулювання підозри повинно бути конкретним, ясним із точним зазначенням кваліфікації злочину. Неконкретність підозри, "розмитість" її формулювання не сприяє реалізації підозрюваним свого права на захист. Кваліфікація кримінального правопорушення має бути точною. У процесуальному документі (повідомленні про підозру) не повинно бути кваліфікації на зразок: "Дії підозрюваного кваліфіковані за ч. 2 або ч. 3 ст. 186 КК".

Точність повідомленої підозри має суттєве значення для забезпечення захисту підозрюваного. Тому навмисне маніпулювання підозрою під час досудового розслідування є неприпустимим як у бік погіршення становища особи, так і бік його поліпшення.

Умисна кваліфікація кримінального правопорушення за статтею з більш суворою санкцією з розрахунком на те, що під час судового розгляду кваліфікацію буде змінено на правильну (менш сувору), є незаконною, оскільки підозра і обвинувачення мають бути точними. А умисна кваліфікація кримінального правопорушення, що ставиться у вину, за статтею з менш суворою санкцією може мати наслідком порушення права підозрюваного на захист. Наприклад, це може мати місце у випадку, коли слідчий, прокурор безпідставно кваліфікують діяння, за яке у разі правильної його кваліфікації передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі і є обов'язковою участь захисника, як таке, за яке передбачено більш м'яке покарання і не передбачено обов'язкової участі захисника.

Кваліфікація може "коригуватися" під час судового розгляду шляхом зміни, доповнення тощо. Але дотримання правила щодо точної кваліфікації кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачують особу, є вкрай актуальним для досудового етапу кримінального провадження, коли обвинувачення лише починає формуватися. На цьому акцентує увагу і ПВС у своїй постанові від 24 жовтня 2003 року

№ 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві", зазначаючи, що "постанова про притягнення як обвинуваченого (за КПК 2012 року - повідомлення про підозру - Л.Л.), в якій формулюється обвинувачення, має бути конкретною за змістом".

5. Слідчому, прокуророві заборонено домагатися від підозрюваного визнання ним вини у вчиненні злочину. Давання показань є правом підозрюваного. У контексті реалізації у кримінальному провадженні засади змагальності право не давати показання є однією із "переваг" сторони захисту.

6. Повідомлення про підозру має здійснюватися у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом.

9.2.7. Процесуальний поряд ок

Встановивши підстави до повідомлення особі про підозру, слідчий, прокурор з дотриманням певного процесуального порядку здійснює сукупність дій, які фіксуються у відповідних процесуальних документах.

Існують загальний і особливий процесуальні порядки повідомлення особі про підозру.

Загальний порядокповідомлення про підозру складається із таких елементів.

1. Прийняття рішення про повідомлення про підозру. У разі наявності підстав слідчий за погодженням з прокурором або прокурор складає письмове повідомлення про підозру. Перелік відомостей, які обов'язково повинно містити таке повідомлення, викладені у ст. 277 КПК.

2. Вручення повідомлення про підозру. Повідомлення вручається в день його складення слідчим або прокурором. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повідомлення про підозру для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

Повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше 24 годин з моменту її затримання. Неповідомлення затриманого про підозру протягом цього часу тягне негайне його звільнення.

3. Повідомлення про права і роз'яснення їх. У разі повідомлення особи про підозру слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа (особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов'язані невідкладно повідомити підозрюваному про його права. Після повідомлення про права на прохання підозрюваного ці особи зобов'язані детально роз'яснити кожне із зазначених прав.

4. Внесення відомостей до ЄРДР. Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до ЄРДР.

Особливий порядок полягає у встановленні додаткових гарантій недоторканності для адвокатів та окремих категорій службових осіб і має на меті створення належних умов для виконання покладених на них державою обов'язків та захист від незаконного втручання у їхню політичну та професійну діяльність.

Недоторканність службових осіб є гарантією більш високого рівня порівняно з недоторканністю, яка встановлюється для всіх інших осіб, що не суперечить засаді рівності прав і свобод громадян та їх рівності перед законом (ст. 24 Конституції).

До числа осіб, щодо яких законом встановлено особливий порядок (особливі суб'єкти) повідомлення про підозру, належать Президент, народні депутати, омбудсмен, судді та інші (глава 37 КПК).

9.2.8. Зміна

Підозра, про яку особі офіційно повідомлено під час досудового розслідування, може у цій стадії змінюватися. Зміни пов'язані з тим, що після повідомлення про підозру формування сукупності доказів стороною обвинувачення продовжується. Можуть бути встановлені нові обставини вчинення кримінального правопорушення, про підозру у вчинені якого особу повідомлено, або факт вчинення ще й іншого кримінального правопорушення.

Зміна повідомлення про підозру може відбуватися у 2 формах: зміна раніше повідомленої підозри та повідомлення про нову підозру.

Зміна раніше повідомленої підозри - це зміна її на підозру у вчиненні більш тяжкого кримінального правопорушення, тобто правопорушення, кваліфікованого за законом, що передбачає більш суворе покарання; кримінального правопорушення, яке суттєво відрізняється за фактичними обставинами без зміни його кримінально-правової кваліфікації; менш тяжкого кримінального правопорушення.

Зміна підозри пов'язана зі змінами "якості" фактичних обставин кримінального правопорушення та його юридичної кваліфікації.

Повідомлення про нову підозру - це одночасне ставлення в вину підозрюваному первинної підозри і підозри у вчиненні іншого, самостійного кримінального правопорушення.

Повідомлення про нову підозру пов'язане з кількісними змінами підозри, тобто зі збільшенням кількості епізодів протиправної діяльності, що ставляться стороною обвинувачення у вину підозрюваному.

Процесуальний порядок зміни підозри є тотожним тому порядку, у якому здійснювалося повідомлення про первинну підозру (ст. 279 КПК). Якщо повідомлення про підозру здійснив прокурор, повідомити про нову підозру або змінити раніше повідомлену підозру має право винятково прокурор. Слідчий не вправі змінювати позицію щодо підозри особи, обрану його процесуальним керівником - прокурором.

Повідомлення особи про підозру, його зміну та доповнення передбачає невідкладне інформування підозрюваного про це з тим, щоб він мав можливість вчасно розпочати або припинити захист від повідомленої, зміненої або доповненої підозри.