Алгоритм самоаналізу виступу

1. Як аудиторія зустріла мене? (Доброзичливо, байдуже, стримано, з недовірою, з неприязню).

2. Як розпочав (ла) виступ? Чи викликав виступ зацікавленість, пожвавлення, байдужість, несприйняття?

3. Як можна схарактеризувати настрій аудиторії впродовж виступу? Він змінювався на мою користь чи ні? У якій частині виступу це було помітно? Як це проявлялося? Можливі причини цих змін.

4. Якщо аудиторія реагувала негативно, то чим це було зумовлено?

5. Як я реагував (ла) на невдачу/успіх?

6. Як я сам (а) оцінюю:

• вибір теми, її розкриття, свою позицію;

• план і композицію виступу, логіку побудови, вступ, висновки;

• якщо тему, факти, логіку я оцінюю позитивно, то чим пояснити невдачі, незадоволення, послаблення контакту?

7. Як я сам (а) оцінюю своє усне мовлення; дихання (не вистачало глибини дихання, утруднення дихання через носову порожнину, чи були вимушені паузи для вдиху; що можна сказати про темп, плавність мовлення: чи вільним було мовлення? чи не було зайвого напруження?).

8. Як аудиторія реагувала на мої аргументи, приклади, жарти, запитання?

9. Як я тримався (лася): просто і вільно чи скуто? Чи не зловживав (ла) жестами?

10. Що повчальне з цього виступу я врахую під час підготовки до наступного виступу?

Успіх виступу (оволодіння розумом, почуттями й емоціями слухачів) забезпечують його глибоке і всебічне продумування, добір необхідних слів, жестів, інтонацій, аргументів і наочних засобів. Така комплексна підготовка сприяє завоюванню уваги аудиторії, переконанню її у власній слушності, залученню слухачів до активної участі у спілкуванні.

Уміння слухати є показником культури людини. Будь-який співбесідник буде задоволений терплячим і співчуваючим слухачем, якому можна висловити всі свої думки.

Слухання–не просто мовчання, а активна діяльність, своєрідна робота, якій передує бажання почути, інтерес до співрозмовника. Розпізнання істинного змісту повідомлення або поведінки означає перший крок до правильного вибору засобів впливу на співрозмовника.

Часто заважає слухати зосередженість на власних думках, проблемах або бажаннях, іноді буває так, що формально ми чуємо партнера, а насправді – ні, тобто виникає «псевдослухання», імітація уваги до співрозмовника.

Поширеним є «агресивне» слухання – прагнення якомога швидше висловити власні погляди і судження, не беручи до уваги позицію партнера. «Вибіркове» слухання дає можливість зосередитися лише на деяких деталях повідомлення, найбільш важливих або цікавих для реципієнта, за цих умов не вимальовується загальна картина, вона залишається мозаїчною.

Розглядаючи слухання як елемент техніки професійного спілкування, виділяють два його типи: пасивне й активне. Пасивне – це таке слухання, за якого відсутні дії реципієнта, що інформували б про те, чи сприйняли й зрозуміли його повідомлення.

З метою кращого порозуміння співрозмовників рекомендують використовувати техніку активного слухання: з'ясування, дослівного повторювання, перефразовування і резюмування.

З’ясуванняполягає у зверненні до співрозмовника за уточненнями та в постановці перед ним відкритих запитань.

Дослівне повторювання– відтворення частини висловлення партнера або усієї його фрази. Воно допомагає зосередитися на словах партнера й постійно стежити за міркуваннями співрозмовника. Повторювання дає змогу партнерові зрозуміти, що його чують і сприймають.

Перефразовування–коротке відтворення основного змісту повідомлення співрозмовника, сутності його висловлення.

Резюмуваннявикористовується, якщо під час виступу увага переключається на інше, нерідко другорядне питання.

Під час сприймання публічного виступу слухачів зазвичай дратують:

• розповіді про особисті справи;

• банальність (розмова про відомі всім речі, повторення жартів та афоризмів);

• пасивність (підтакування співрозмовникові та небажання висловлювати умотивовану думку);

• самозаглиблення (зосередженість лише на своїх успіхах і проблемах);

• надмірна серйозність;

• відсутність такту, схильність до спішних висновків; гордовитість і зневага до співрозмовника; брутальність, надмірна балакучість.

Основні помилки слухачів:

– відхилення від основного предмету розмови, у результаті чого можна втратити напрям викладу;

– загострення уваги на «голих» фактах. Дослідження показали, що найуважніший слухач може запам'ятати не більше п'яти основних фактів. Тому при переліку фактів звертайте увагу лише на найістотніші;

– «вразливі місця». Для багатьох людей це такі «критичні слова», які особливо діють на психіку й виводять людину зі стану рівноваги, виникає несвідоме бажання протесту, і за мовою співбесідника вже не слідкують.

Найбільша помилка, котру можна допустити при спілкуванні, це увесь час говорити самому й ігнорувати співбесідника. У спілкуванні часто ціннішим є вміння бути гарним слухачем, ніж оратором.

Логічності виступу сприяють питальні конструкції, оскільки розвиток суджень відбувається шляхом переходу від раніше відомого до нового, більш точного твердження. Ставлячи питання, формують відповідь на нього. Функції питальних висловлювань визначаються їх місцем в структурі тексту виступу і комунікативним завданням. За їх допомоги ставиться проблема, викладається нова інформація.

Запитання бувають таких видів:

1. Закриті запитання – це ті, на які можна відповісти «так» чи «ні». Вони звужують простір для маневру вашого співбесідника. Ці запитання рекомендується ставити лише в тих випадках, коли ви хочете прискорити отримання згоди або підтвердження раніше досягнутої домовленості.

2. Відкриті запитання – це запитання, на які не можна відповісти лише «так» чи «ні», вони потребують додаткового пояснення, дають можливість співбесіднику маневрувати й вести з вами змістовний діалог. Ними послуговуються на початку дискусії. Вони зазвичай починається словами чому, навіщо, у який спосіб, яка ваша думка з цього приводу, що ви могли б нам запропонувати тощо – це вимагає розгорнутої відповіді. Їх використовують для отримання додаткових відомостей. Небезпека криється в тому, що можна втратити контроль за ходом бесіди. Наприклад: Яка ваша думка про...?

3. Риторичні запитання служать для більш глибокого розгляду проблем. Їх мета – викликати нові запитання та вказати на невирішені проблеми або забезпечити підтримку вашої позиції з боку учасників бесіди шляхом мовчазного схвалення. До них вдаються у двох випадках: 1) відповідь і так усім слухачам відома, треба тільки актуалізувати її для сприймання слухачем; 2) таке запитання, на яке ніхто не знає відповіді або її й зовсім не існує, на взірець: Хто винен? Що робити? Куди йдемо? Чи можемо ми вважати подібні явища нормальними? Однак промовець, не чекаючи відповіді, вважає за потрібне поставити запитання, щоб підкреслити незвичайність ситуації.

4. Переломні запитання утримують бесіду в суворо встановленому напрямку або піднімають нові проблеми. Їх ставлять, якщо хочуть переключитися на іншу тему або якщо хочуть подолати опір співбесідника, оскільки, отримавши відповіді на них, можна виявити вразливі місця його позиції. Наприклад: Як ви собі уявляєте рішення?

5. Запитання для розмірковування дають можливість ретельно обдумувати й коментувати те, що вже було сказано. Співбесіднику надається можливість унести поправки у викладену позицію. Наприклад: Чи вважаєте ви, що...?

6. Інформаційні запитання завжди відкриті, торкаються конкретного предмету, у відповідях на них повідомляють певні відомості. Вони необхідні під час збору даних, щоб скласти уявлення про що-небудь. Наприклад: Чи не могли б ви надати мені інформацію про...?

7. Контрольні запитання дозволяють з'ясувати, чи розуміє співбесідник те, про що ви кажете. Такі запитання можна ставити в ході бесіди, коли ви хочете дізнатися, чи слідкує за змістом бесіди ваш партнер. Наприклад: Що ви про це думаєте...?

8. Питання для орієнтації ставляться для того, щоб установити: продовжує співбесідник дотримуватися своєї думки чи змінив її. Таке запитання можна поставити, якщо ви докладно розповіли про складність ситуації. Наприклад: Яка ваша думка з цього приводу?

9. Підтверджувальні запитання ставлять для того, щоб порозумітися. Якщо співбесідник п'ять разів погодився з вами, то на шосте запитання не стане заперечувати. У будь-яку розмову можна включати ці запитання та робити акцент на тому, що зв'язує, а не тому, що розділяє. Можна це робити за допомоги зв'язок, тобто фраз, складених за схемою: спочатку твердження, потім запитання, що потребує твердження. Стандартні зв'язки: Правда? Ви згодні? Справді? Правильно? Дійсно? Чи не так? Чи не правда? Наприклад: Ви теж раді тому, що...?

10. Ознайомлюючі запитання знайомлять вас із думкою співбесідника. Їх ставлять і на початку, і в кінці бесіди, щоб виявити ставлення партнера до сказаного. Наприклад: Чи задоволені ви...?

11. Зустрічні запитання – мета їх – підвести співбесідника до того моменту, коли він згодиться з вашою пропозицією. Використовують для підготовки й підведення партнера до рішення, яке вигідне для вас. Наприклад: Скільки ви візьмете?

12. Альтернативні запитання надають свободу вибору, передбачають швидке рішення. Ці запитання для уточнення та виявлення думки співбесідника з 2-3 альтернатив. Наприклад: Який вам день тижня більше підходить?

13. Направляючі запитання дозволяють керувати ходом бесіди, направляти розмову в те русло, котре вас цікавить. Використовуються для регламентованого ведення бесіди. А також тоді, коли розмова набуває небажаного результату. Наприклад: Повернемося до питання про...?

14. Провокаційні запитання. Вони кидають виклик, підбурюють. Використовуються для того, щоб установити, чи правильно розуміє ваш партнер стан справ. Наприклад: Чи впевнені ви, що зможете тривалий час продавати цей товар за такою ціною?

15. Вступні запитання викликають зацікавленість, стан позитивного чекання. Використовуються для привернення уваги, появи зацікавленості. Наприклад: Сьогодні ми розглянемо такі запитання...?

16. Завершальні запитання – для завершення розмови. Використовується в кінці розмови. Наприклад: Чи зміг я вас переконати...?

Незважаючи на те, що видів запитань так багато, тактику й стратегію відповідей на них можна звести до декількох моментів:

– відповідайте на запитання лаконічно та ясно;

– не поспішайте з відповіддю, спочатку впевніться, що ви правильно зрозуміли запитання;

– на складні проблемні запитання відповідайте, якщо у вас є продуманий варіант відповіді, якщо ж ні, не треба імпровізувати, можете потрапити в незручне становище;

– якщо в запитанні використовуються негативні, некоректні слова й вирази, це не означає, що ви їх повинні повторювати;

– на провокаційні запитання краще не відповідати або перевести розмову на того, хто їх ставить, або на характер запитання;

– чим більш емоційне запитання, тим коротшою повинна бути відповідь; чим більше співбесідник переповнений емоціями, тим спокійніше й холоднокровніше треба йому відповідати.

Перевірте свої знання

1. Риторика – це:

1) наука про прихильну вимову й наголошування слів;

2) наука про правильне застосування міміки й жестикуляції;

3) наука про ораторське мистецтво, красномовство;

4) наука про культуру спілкування.

2. Тема виступу – це:

1) роз’яснення, тлумачення, інтерпретація подій та фактів;

2) основна галузь роздумів оратора, у межах якої він добирає явища та факти, що розглядаються у виступі;

3) послідовний перелік основних питань, висвітлюваних у виступі;

4) заклик, що емоційно визначає певне суспільне завдання.

3. Основні складові «алгоритму» публічного виступу – це:

1) вибір теми, складання плану, процес збирання матеріалу, визначення основних досліджень з питання, процес накопичення виписок на картках;

2) вибір теми, складання плану, процес збирання матеріалу;

3) вступ, основна частина, композиція виступу, способи інтеграції тексту.

4. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх. Змістом основних термінів управління мовленням є:

1) усвідомлена або неусвідомлена емоційно-аксіологічна і змістово-інформативна організація мовного матеріалу, за допомогою якої адресант формує повідомлення, мовленнєвий акт певної іллокуції, впливає на емоційно-психологічну сферу адресата, а іноді й на ситуацію спілкування);

2) творення звуків органами мовленнєвого апарату;

3) значуща відсутність звукового мовлення в ситуації, коли мовець мав би чи міг би говорити, а він цього не робить;

4)швидкість, із якою розгортається мовлення. Вимірюється кількістю складів, що вимовляються за одиницю часу (звично – за секунду);

5) забарвлення голосу, здатне змінюватися залежно від комунікативних умов, настрою, стану здоров'я, намірів тощо, набуваючи типових властивостей;

6)перерва у звучанні, спричинена зупинкою артикуляційних рухів органів мовлення;

7) інтенсивність звучання, яка залежить від посилення-послаблення видиху (напору) повітря, що зумовлює силу або слабкість вимовляння звуків, передусім голосних;

а) темп мовлення;

б) тональність спілкування;

в) тембр мовлення;

г) артикуляція мовлення;

ґ) сила звучання;

д) пауза;

е) мовчання.

5. Усними формами вербального спілкування є:

1) знайомство, бесіда, лекція, семінар, нарада, доповідь, вітання, полеміка, обговорення, суперечка, дискусія, телефонна розмова;

2) говоріння, читання, слухання;

3) монолог, діалог, полілог.

6. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх.

1) які запитання важливо використовувати під час будь-якої розмови, щоб з'ясувати, чи розуміє Вас партнер;

2) які запитання спрямовані на виявлення думки співрозмовника;

3) які запитання ставляться, щоб встановити, чи продовжує Ваш партнер дотримуватися висловленої раніше думки;

4) які запитання спрямовані на поступове звуження розмови та підводять партнера з переговорів до остаточного рішення;

а) питання для орієнтації;

б) зустрічні;

в) ознайомлювальні;

г) контрольні.

7. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх.

1) за допомогою яких запитань Ви можете взяти у свої руки хід переговорів і спрямовувати їх у необхідне Вам русло;

2) які запитання дозволяють з'ясувати цінності й установки претендента;

3) які запитання дозволяють з'ясувати можливі способи вирішення тієї або іншої проблеми;

а) навідні;

б) зондувальні;

в) вузькоспеціальні;

г) спрямовуючі.

Контрольний тест

1. Що є предметом вивчення риторики?

2. У чому полягає і на чому ґрунтується мистецтво оратора?

3. Охарактеризуйте основні закони риторики.

4. Що таке ділове спілкування i в чому полягає його гуманістична природа?

5. Розкрийте особливості публічного мовлення. Які жанри публічного мовлення найпоширеніші?

6. Що таке публічний виступ? Дайте визначення поняттю «майстерність публічного виступу». Що входить в «алгоритм» підготовки виступу?

7. Охарактеризуйте основні види підготовки до виступу. Який із них, на Вашу думку, найдоцільніший доповідачеві-початківцю?

8. За допомогою яких виражальних засобів здійснюється управління мовленням? Яку роль відіграє доцільне використання фахівцем виражальних засобів під час мовлення у створені його життєвого успіху?

9. Наведіть приклади використання відповідних тактичних та мовних засобів у межах конкретного виду усного вербального спілкування.

10. Сформулюйте роль комунікативної компетентності в спілкуванні.

11. Охарактеризуйте основні уміння, які визначають мовленнєву поведінку.

12. Сформулюйте основні правила ділового спілкування.

13. Що дають знання про спілкування для майбутньої професійної дiяльностi та особистого життя?

14. Як Ви розумієте поняття «мовленнєвий етикет»? Що в нього входить?