Організація психологічної служби системи освіти в США

4.

У Державний реєстр України осіб, що постраждали від Чорнобильської катастрофи включено 2 264 574 особи. У тому числі 589 455 дітей. За нашим визначенням, катастрофа - це надзвичайна ситуація, яка викликала незворотні наслідки для фізичного або психічного здоров'я людини або груп людей. Таким чином, кількість людей, що відчувають себе постраждалими від Чорнобильської катастрофи або її наслідків у кілька разів більша.

Глибина, системність і специфіка соціально-психологіч­них наслідків Чорнобильської катастрофи поставила перед медиками, соціологами, психологами, соціальними працівниками та іншими представниками гуманітарних професій ряд важливих проблем. Ось деякі з них:

- визначення методів діагностики, моніторингу та побудови системних моде­лей соціально-психологічних наслідків катастрофи та поведінки різних груп
людей;

- побудова методів і методик прогнозування розвитку соціально-психологіч­ної ситуації у постраждалих регіонах і в місцях нового поселення;

- вибір або створення методів надання соціально-психологічної допомоги
різним категоріям постраждалих (дітям, дорослим, підліткам, «ліквідаторам», переселеним і т.п.);

- створення методик оцінки ефективності наданої соціально-психологічної
допомоги населенню;

- розробка нових методів соціального розвитку постраждалих регіонів (соці­альне проектування);

- розробка адекватних методів здійснення інформаційної роботи у постраж­далих громадах (общинах);

- формування оптимістичного світогляду та прихильності до здорового спо­собу життя у постраждалого населення.

На сучасному етапі актуальною стає необхідність розробки і здійснення комплек­сних цільових програм реабілітації не тільки окремих людей, сімей або окремих груп, а цілих спільнот, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Іншими словами, очевидною стає необхідність застосування проектного підходу і методології соціально­го проектування у практичній діяльності центрів соціально-психологічної реабілітації, оскільки це у повній мірі відповідає ідеології відродження та сталого розвитку постраж-далих регіонів.

Центри працюють під егідою МНС України, підпорядковані Київській та Житомирській обласним державним адміністраціям та щільно працюють з органами місцевого самоврядування (міські, селищні та районні ради).

Основною метою діяльності центрів є надання соціально-психологічної та інфор­маційної допомоги населенню, яке проживає в складних екологічних, психологічних та соціально-економічних умовах, що були породжені Чорнобильською катастрофою.

Мета діяльності, основні напрямки та зміст роботи Центрів визначалися із залу­ченням іноземних спеціалістів та за участю координатора Чорнобильської Програми ООНО.М. Гарнець, консультанта Чорнобильської Програми 00Н в Україні Ю.М. Швалба та супервізора Програми В.Г. Панка.

Основні види роботи центрів:

- індивідуальне і групове консультування різних категорій населення;

- групова робота: тренінги, групи розвитку, групи спілкування, групи підтрим­
ки, групи за інтересами, дискусійні групи;

- психологічна діагностика як окремих людей, так і окремих соціальних груп;

- соціологічні дослідження: анкетування, соціометрія, моніторинги,
бліцопитування;

- інформаційна робота: інформаційні зустрічі, "круглі столи", ток-шоу, лекції,
семінари;

- видавнича діяльність: публікації в пресі, листівки, буклети, бюлетені;

- культурно-масова робота: свята, акції, конкурси, вікторини;

- ігрова і арт-терапія;

- клубна і гурткова діяльність.

Основні цільові групи, з якими працюють фахівці центрів, визначаються за декількома принципами. За віком: діти віком від 5 - б років до 11; підлітки і молодь (12 - 18 років); дорослі і люди похилого віку. За соціальним статусом: школярі, безро­бітні, «ліквідатори», остарбайтери, пенсіонери, переселенці, інваліди, міські і сільські жителі, представники окремих професійних груп (міліціонери, пожежні, педагоги), наркозалежні і т.п. За приналежністю до соціальних груп: окремі жителі (індивідуальна робота), сімї, контактні групи (групова робота), великі групи (масова робота), громади (великі групи, що включають в себе усіх жителів населеного пункту), суспільні групи (громадські об'єднання і організації).

5.

Організація психологічної служби системи освіти в США.

Національні психологічні служби різних країн, як правило, мають різну структу­ру і свої характерні відмінності, хоча вирішують подібні задачі. Структура і організація діяльності психологічної служби тісно пов'язані не тільки з особливостями системи освіти, але і з культурно-історичними, етнічними і деколи політичними особливостями країни.

Психологічні служби створюються в першу чергу для найменш захищених і най­більш вразливих верств населення - для дітей. У Сполучених Штатах Америки діти можуть отримати психологічну підтримку в муніципальній школі, муніципальному центрі психічного здоров'я, у приватного психолога-терапевта.

В даний час в США налічується 25 - ЗО тис. шкільних психологів, які працюють у всіх 50 штатах країни. Більше всього шкільних психологів в густонаселених штатах (Нью-Йорк, Огайо, Каліфорнія та ін.). Як і в інших країнах, шкільних психологів більше в містах, ніж у сільській місцевості. Дозвіл на роботу шкільним психологом видається випускникам вишів освітнім органом штату, або психологічним департаментом адмі­ністрації штату.

У всіх штатах існує добре розвинена національна інфраструктура підтримки шкільної психології. Інтереси психологів захищає Американська психологічна асоціація (далі - АРА); шкільні психологи представлені в АРА окремою секцією. Вони мають свою професійну організацію - це Національна асоціація шкільних психологів (далі - МА5Р), що налічує 18 тис. членів. Є і інші національні організації, що працюють з шкільними психологами.

Існує більше 200 різних програм підготовки шкільних психологів на рівні ма­гістра, фахівця і доктора. На відміну від системи освіти, прийнятої в Європі, в США немає програм з шкільної психології для студентів коледжів і університетів нижче за рівень магістра. Підготовка за фахом «шкільна психологія» на рівні магістра передба­чає 1-2-річну програму, що включає 10-15 курсів; на рівні фахівця - 3-річну програму (не менше 20 курсів) і 1 рік інтернатури під супервізією. Підготовка на рівні доктора зазвичай включає 4-5-річну програму: 25-35 курсів протягом 2-3 років, рік інтернату­ри під супервізією і дисертаційну роботу.

Професія шкільного психолога передбачає оволодіння 16 галузями діяльності. До них відносяться управління класом, організація класу і соціальна структура, мі-жособистісна комунікація і консультування, основні учбові навики, основні життєві навички, емоційні або соціальні навички, робота з батьками, системний розвиток і планування, індивідуальний розвиток, індивідуальні відмінності в розвитку і навчанні, відносини в шкільному співтоваристві, навчання, правові і етичні аспекти професії, тестування, особливості мультикультурної ситуації, дослідницька і наукова діяльність.

Шкільні психологічні служби найчастіше працюють за 6 напрямами:

1) індивідуальне тестування учнів, що потребують спеціальної уваги. Оцінюється
рівень когнітивного розвитку, емоційні, соціальні і лінгвістичні характеристики. В яко­
сті інструментів застосовуються навчальні і психологічні тести;

2) пряме втручання, що сприяє когнітивному, емоційному і соціальному розвитку
(психологічна корекція). Тут широко застосовуються такі форми роботи, як навчання,
тренінг, каунслінг і різні види психотерапії;

3) непряме втручання: робота з батьками, вчителями, іншими фахівцями в галузі
педагогіки. Зазвичай непряме втручання передбачає тестування, участь в навчальних
групах, каунслінг, консультації і співпрацю;

4) дослідницька і наукова діяльність;

5) супервізія і адміністративна робота: розробка планів для шкільних психоло­
гічних служб, прийом на роботу і супервізія, підвищення кваліфікації шкільних психо­
логів, співпраця з іншими психологічними і соціальними службами;

6) попередження і зменшення різних негативних наслідків поведінки. В основ­
ному ці програми орієнтовані на девіантних підлітків (нарко- і алкогольна залежність,
суїциди, прогули, шкільне насильство, рання вагітність).

Організація психологічної служби в країнах Європи

Основним працедавцем для шкільних психологів і психологів освіти є держав­на або місцева влада, а також національні органи управління освітою. Психологічні служби знаходяться під патронажем держави, навіть якщо вони функціонують у приватних освітніх установах. Навантаження шкільних психологів достатньо велике; практично у всіх країнах на одного психолога доводиться більше 1000 дітей (в се­редньому в Європі один психолог обслуговує 4700 дітей). Психологічною допомогою забезпечуються всі діти до 18 років, незалежно від того, де вони навчаються (дитячий садок, школа, гімназія і т.п.). Цікавим для вітчизняних фахівців є досвід Бельгії, де пси-холого-медико-соціальні центри надають підтримку в роботі шкільної психологічної служби.

У більшості європейських країн психолог освіти має пройти багаторічний спе­ціальний курс навчання (хоча, на відміну від США, в деяких країнах Європи не вима­гається спеціальної чи додаткової освіти, досить мати диплом професійного психоло­га). Зазвичай фахівець зобов'язаний мати ліцензію на роботу шкільним психологом (психологом освіти), пройти програму професійних тренінгів, практику у вибраній спеціалізації.

Немає жодної європейської країни, де не існує професійних психологічних спів­товариств (психологічні асоціації, союзи психологів освіти і т.п.), хоча членство в них не завжди є обов'язковим. Психологічні асоціації сприяють обміну досвідом між колегами, розробляють нормативні документи, захищають інтереси клієнтів і самих психологів освіти, підтримують високий професійний стандарт діяльності фахівців-практиків.

Багатоступенева освіта психолога зазвичай вимагає декількох років і обов'язково поєднується з практикою в обраній галузі спеціалізації (зазвичай з супервізією). Кожен етап навчання психолога завершується присвоєнням певної кваліфікації (ступеня) і підтверджується дипломом, сертифікатом або іншим документом. У деяких країнах (наприклад, у Великобританії) існують єдині реєстри спеціалістів у галузі практичної психології. Без приналежності до такого реєстру практична психологічна діяльність для конкретного фахівця є неможливою. Державні органи управління освітою (зазви­чай - міністерства освіти) і численні професійні асоціації строго контролюють діяль­ність працівників психологічної служб

Організація психологічної служби в системі освіти Ізраїлю

Основна одиниця психологічної служби в системі освіти Ізраїлю -це міський або районний центр (його зазвичай називають «психологічною станцією»). Організаційно і фінансове він підпорядкований муніципалітету, професійно - психологічному відділу Міністерства освіти. За співробітниками станції закріплені конкретні школи і дитячі садки. Частину свого робочого часу психолог працює безпосередньо в «своїй» шко­лі або дитячому садку, а решту робочого часу знаходиться на станції. Він здійснює індивідуальний діагностичний і психотерапевтичний прийом дітей. Час, відведений на роботу безпосередньо у навчальному закладі, зазвичай ви­користовується для проведення масового тестування, групової психологічної роботи з дітьми і для консультування вчителів, вихователів і адміністрації.

Щоб працювати практичним психологом, фахівець повинен мати державне свідоцтво про його реєстрацію в «книзі психологів» Міністерства охорони здоров'я. Це свідоцтво видається на підставі документів про освіту, відповідно до певних вимог (ВНЗ, що закінчив фахівець, має входити до переліку вищих навчальних закладів, заре­єстрованих Міністерством освіти, загальна кількість і тривалість курсів, що прослухо-вують майбутні спеціалісти з психології мають бути не менше встановленого мінімуму і т.п.). Проте реєстрація у якості практичного психолога - це лише визнання мінімально необхідного рівня кваліфікації. Вища кваліфікація підтверджується свідоцтвом про статус «фахівця». За відсутності цього статусу психолог має право працювати тільки під постійною супервізією досвідченого фахівця. Зокрема, будь-який написаний ним психологічний висновок має бути підписаний також його супервізором, інакше такий висновок не матиме законної сили.

Отримання статусу фахівця -достатньо тривалий процес. Згідно до положення, цей процес не може тривати менше двох років, а зазвичай триває не менше чотирьох років після закінчення університету. У комісію, що надає цей статус, має бути пред­ставлений підписаний супервізором звіт про проведену діагностичну і психотерапе­втичну роботу (мінімальний об'єм виконаної роботи кожного виду чітко обумовлений в службовій інструкції). Крім того, психолог повинен пройти певну кількість курсів під­вищення кваліфікації і, нарешті, скласти вельми складний професійний іспит. Тільки після цього він може бути визнаний достатньо кваліфікованим працівником який може працювати самостійно. Науковий ступінь не замінює статусу фахівця. Таким чином, діти виявляються досить надійно захищені від небезпеки некваліфікованого психологічного втручання.

Література

1. Забезпечення особистої безпеки працівників органів внутрішніх справ при ви­конанні службових обов'язків / [За редакцією М.І. Ануфрієва] - К.: НАВСУ, 1999. -72с.

2. Ірхін Ю.Б. Організація та здійснення психологічного забезпечення оператив­
но-службової діяльності органів внутрішніх справ України. Навчальний посіб­
ник. /Ю.Б. Ірхін - К.: РВЦ НАВСУ, Київський юридичний інститут, 2005. - 164с.

3. Основи практичної психології. Підручник для ВНЗ. / [В. Панок, Т. Титаренко,
Н. Чепелєва та ін.]. - [3-тє вид., стереотип.] - К.: Либідь, 2006. - 536 с.

4. Панок В. Г. Концепція національної соціально-психологічної служби / В.Г. Панок
// Педагогіка і психологія. - 1994. - № 2/3. - С. 17 - 37.

5. Панок В.Г. Практична психологія. Теоретико-методологічні засади розвитку:
Монографія / В.Г. Панок. - Чернівці: Технодрук, 2010. - 486 с.

6. Панок В.Г. Психологічна феноменологія екологічної катастрофи (На матеріалах
Чорнобильської катастрофи) / В.Г. Панок, В.О. Скребець, С.І. Яковенко. - К.:
ЦСЕП, 1998. - 300 с.