Інформація, як об’єкт банківських правовідносин.

ТЕМА: Банківська інформація та забезпечення банківської таємниці.

1. Інформація, як об’єкт банківських правовідносин (правовий режим)

2. Відкрита банківська інформація

3. Правовий режим банківської таємниці

3.1. Поняття банківської таємниці

3.2. Система правових актів, що регулюють правовідносини з приводу банківської таємниці

3.3. Суб’єкти, що мають право знайомитись з банківською таємницею

3.4. Порядок надання банківської таємниці

Інформація, як об’єкт банківських правовідносин.

Аналіз чинного банківського законодавства дає підстави говорити, що здійснення банківських операцій, ведення банківської діяльності, здійснення конкретних банківських операцій в певному сенсі представляє собою отримання, обробку, зберігання та використання інформації, яка як правило має високу економічну та іншу цінність. Це також пояснюється великим попитом на інформацію якою володіє банківська установа, оскільки навіть на початковому етапі вступу у відносини клієнти банків намагаються отримати якомога більше інформації про банк, в той же час банківська установа також намагається отримати інформацію про майбутніх клієнтів. Уповноважені державою органи – Національний банк України та органи банківського нагляду потребують такої інформації ще раніше – на етапі реєстрації банку.

Саме це породжує необхідність унормування діяльності по отриманню інформації, оцінці, використанню, зберіганню та інше.

Говорячи про інформацію, як об’єкт банківських правовідносин варто зупинитись на законодавчих положеннях, що стосуються самого поняття «інформація».

Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року визначає інформацію як документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. При цьому зазначений закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 року інформацію визначає як відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп’ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості.

Більш загальне визначення поняття «інформація» міститься в Цивільному кодексі України. Відповідно до ст. 200 інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Відповідно до ст. 177 Цивільного кодексу України інформація є об’єктом цивільних прав.

Відповідно до ст. 7 Закону «Про інформацію» суб’єктами інформаційних відносин є:

- громадяни України;

- юридичні особи;

- держава.

Крім того суб’єктами інформаційних відносин відповідно до цього Закону можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.

Учасниками інформаційних відносин є громадяни, юридичні особи або держава, які набувають передбачених законом прав і обов’язків у процесі інформаційної діяльності. Стаття 42 визначає, що основними учасниками цих відносин є: автори, споживачі, поширювачі, зберігачі (охоронці) інформації.

Також чинне законодавство визначає таке поняття як «інформаційна діяльність» під якою розуміє сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Одержання інформації — це набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.

Використання інформації — це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Поширення інформації — це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.

Зберігання інформації — це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

Одержання, використання, поширення та зберігання документованої або публічно оголошуваної інформації здійснюється у порядку, передбаченому цим Законом та іншими законодавчими актами в галузі інформації.

Відповідно до чинного законодавства в Україні існує два основних види інформації – це інформація з відкритим доступом та інформація з обмеженим доступом.

Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом:

- систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках);

- поширення її засобами масової комунікації;

- безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам.

Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну.

- конфіденційна інформація — це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

- таємна інформація – інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Аналіз чинного банківського законодавства та законодавства, що регулює правовий режим інформації на території України дає підстави говорити, що до банківської інформації можна віднести сукупність відомостей, що пов’язані з:

- статутними документами банківської установи;

- керівництвом банківської установи;

- організаційно-правовою формою банківської установи;

- зовнішнім виглядом банківської установи та її службовців;

- видами та формами банківського обслуговування;

- кількістю та складом клієнтів;

- операціями по рахунках клієнтів;

- наявністю кореспондентських відносин;

- технічним забезпеченням банку.

Доцільно виходити з того, що до банківської інформації належить будь-яка інформація, що може потенційно вплинути на рішення та вибір клієнтів про обслуговування в тій чи іншій банківській установі.

Безумовно зазначений перелік можна продовжувати, проте вже з зазначеного можна зробити висновок, що в категорію банківської інформації включається інформація, що має різний режим доступу та має певні особливості діяльності з нею. Очевидно, що в розповсюдження деякої інформації зацікавлений сам банк, як учасник банківських правовідносин, а стосовно іншої – то на банківську установу покладається обов’язок її зберігати і захищати.

Таким чином варто зробити висновок про те, що при здійсненні банківської діяльності банківська установа працює з двома видами інформації, а саме:

- відкритою банківською інформацією;

- банківською таємницею.