Позика. Кредит. Банківський вклад

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'я­зується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того самого роду та такої самої якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений зако­ном розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено до­говором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової став­ки Національного банку України. У разі відсутності іншої до­мовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня по­вернення позики.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової фор­ми, є нікчемним.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (во­лодільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, вико­нувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за ра­хунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджати­ся цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями ви­користання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права роз­поряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Факторинг

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зо­бов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язуєть­ся відступити факторові своє право грошової вимоги до тре­тьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконан­ня зобов'язання клієнта перед фактором.

Позика. Кредит. Банківський вклад - student2.ru

Комерційна концесія

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплек­сом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Предметом договору комерційної концесії є право на вико­ристання об'єктів права інтелектуальної власності (торговель­них марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерцій­них таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.

Договором комерційної концесії може бути передбачено ви­користання предмета договору із зазначенням або без зазначен­ня території використання щодо певної сфери цивільного обо­роту.

Спадкове право

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спад­коємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Позика. Кредит. Банківський вклад - student2.ru До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що на­лежали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не при­пинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголо­шення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Якщо про­тягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихій­ного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйнят­тя спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за за­повітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують право на спадку­вання почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, не­прийняття ними спадщини або відмови від її прийняття:

—у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та на­роджені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки;

—у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

—у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця;

—у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини;

—у п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спад­кодавця не входить до цього числа.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на ви­падок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особи­сто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність запові­ту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

Право на обов'язкову частку у спадщині мають: неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обо­в'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з ура­хуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. До обов'яз­кової частки у спадщині зараховується вартість речей звичай­ної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обо­в'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує за­повіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість Позика. Кредит. Банківський вклад - student2.ru Позика. Кредит. Банківський вклад - student2.ru Позика. Кредит. Банківський вклад - student2.ru Позика. Кредит. Банківський вклад - student2.ru Позика. Кредит. Банківський вклад - student2.ru заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошу­вати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, ска­сування або зміни заповіту. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням ви­мог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Онуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщи­ни, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за зако­ном їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були жи­вими на час відкриття спадщини. Племінники спадкодавця спад­кують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім ма­тері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийня­ти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщи­ни. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняли кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видаєть­ся кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усу­нення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщи­ни, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщи­ни відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, пе­реходить у власність територіальної громади за місцем відкрит­тя спадщини.

Наши рекомендации