Наслідки спливу позовної давності.

Лекція на тему: Позовна давність

Зміст поняття позовна давність.

Співвідношення позовної давності з іншими строками.

Види позовної давності.

Особливості обчислення і перебігу позовної давності.

Наслідки спливу позовної давності.

1. Зміст поняття позовна давність. Інститут позовної давності являє собою систему норм законодавства, що регулюють правовідносини, пов'язані із захистом ци­вільних прав, тобто прав, пов'язаних із май­новою самостійністю учасників цивільних правовідносин, свободою вибору поведінки та самостійною відповідальністю.

У цивільному праві цей інститут має на меті стабілізацію цивільного обороту, зміц­нення фінансової та господарської дисцип­ліни, ліквідацію невизначеності у відноси­нах економічних суб'єктів, стимуляцію їх до здійснення належних їм прав та виконання обов'язків, оскільки відсутність розумних часових обмежень для примусового захисту цивільних прав утруднить вирішення спорів у зв'язку з великою вірогідністю втрати до­казів, посиленою можливістю неадекватного відображення обставин справи особами, що беруть у ній участь, тим самим ускладнивши процес прийняття судами рішення у справі.

Крім того, існування позовної давності сприяє укріпленню правовідносин, що скла­лися, робить цивільний оборот більш стій­ким, стабілізує його. Як вірно висловився І. Б. Новицький, вона попереджує «сутяжничество» (Новицкий И. Б. Сделки. Исковая давность / И. Б. Новицкий. — М., 1954. — С. 139). Таким чином, наявність у законо­давстві інституту позовної давності певною мірою зміцнює правопорядок та усуває не­визначеність прав.

Вперше термін «позовна давність» було вжито у ст. 44 ЦК УРСР 1922 року.

Термін «позовна давність» цивільні кодекси більшості європейських держав не використовують. Оскільки наслідком спливу такого тривалого строку (10 чи 30 років) є не лише неможливість звернення до суду, а й втрата права, то відповідно сплив цього строку називався давністю. Ст. 118 Цивільного кодексу Польщі давність визначає у 10 років. За ст. 2262 Цивільного кодексу Франції всі позови. Як речові, так і особисті погашаються давністю у 30 років.

Позовна давність є різновидом строків у цивільному праві. Поняття «строки» безпо­середньо пов'язане з об'єктивним фактором часу. На думку В. П. Грибанова, «строки (як певні проміжки часу) не можна ототожнюва­ти з юридичними строками. Юридичні стро­ки, будучи категоріями часового порядку, хоч і пов'язані з об'єктивним та незалежним від волі людини плином часу, однак являють собою самостійну категорію, що має іншу природу, ніж об'єктивні закони матеріально­го світу. Юридичні строки встановлюються законом, адміністративно-правовими акта­ми, угодами сторін...» Грибанов В. М. Сроки в гражданском праве / В. М. Грибанов // Совстскос гражданскос право. — Т. І. — М., 1979. —С. 249.

Тому строки за по­ходженням є об'єктивною категорією «пли­ну часу», а за формою встановлення — во­льовими для надання їм конкретних юридич­них наслідків.

Так історично склалося, що позов є одним із способів звернення до суду за захистом прав, що охороняються законом. Римські юристи вважали, що тільки судовий захист дає праву цінність та цілісність. Але цей за­хист нерозривно не пов'язувався із самим матеріальним правом. Позовна давність за римським правом означала погашення мож­ливості процесуального захисту права вна­слідок того, що протягом певного часу такий захист не здійснено зацікавленою особою.

Господарський кодекс визначення строку позовної давності не дає. ЦК визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256). Але положення цієї статті не означа­ють, що суд може відмовити у прийнятті по­зовної заяви з підстав пропуску строку позовної давності. Тому слід звернутися до теоретичних визначень цього поняття з метою більш точного розуміння його суті.

Враховуючи положення нині чинного законодавства позовна давність як різновид строків за своєю природою є законним строком, встановленим державою для примусового виконання, здійснення дій з метою захисту, відновлення порушених прав черезсуд. Іншими словами, строк по­зовної давності — це гарантований держа­вою строк для відновлення і захисту порушених суб'єктивних прав через примушення до виконання, здійснення дій зобов'язаної осо­би — боржника. Це період часу, протягом якого можливий дієвий судовий захист; строк для захисту права за позовом особи, суб'єктивні права якої порушені, так звані часові строки захисту прав через суд (Брагинский М. II. Исковая давность / М. И. Брагинский // Гражданскнй кодекс Российской Федерации. Комментарий. — М., 1995. — С. 258). Зі сплином цих строків, як правило, погашаєть­ся можливість судового захисту (але не пога­шається право на звернення до суду та роз­гляд справи). Таким чином, можна виділити основні ознаки позовної давності:

—строк позовної давності перешкоджає здійсненню матеріального права в примусо­вому порядку;

—тривалість строків позовної давності (за нинішнім законодавством) в основному має диспозитивний характер;

—законодавством передбачені підстави зупинення, переривання строку позовної давності;

—сплив строку позовної давності пога­шає правомочність особи здійснити своє цивільне право в примусовому порядку че­рез суд, але не припиняє існування самого матеріального права, що становить предмет судового захисту.

Поняття позовної давності слід тлумачити розширено в тому сенсі, що звернення особи з позовом виходить за межі цивільних відносин. Позовна давність застосовується і до вимог, що випливають з сімейних. Трудових, земельних та інших відносин приватного характеру (З.В. Ромовська. Рішення Судової палати Верховного Суду України: погляд науковця і громадянина// Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 12. – С.6).

Позовна давність не поширюється на певні вимоги, встановлені законом (ст.268 ЦК) – це імператив. Не застосовується вона і до вимог, які пов’язані з адміністративними відносинами. За ст. 223 ГК при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються строки позовної давності відповідно до ЦК. Але для застосування адміністративно-господарських санкцій строки встановлено ГК.

В Інформаційному листі Вищого арбітражного суду України «Про деякі приписи законодавства, які регулюють питання, пов'я­зані із здійсненням права власності та його захистом» від 31 січня 2001 р. було зазначено, що до вимог про усунення будь-яких по­рушень права власності, не пов'язаних з позбавленням володіння, позовна давність не застосовується, оскільки правопорушення триває в часі.

Такою була позиція і судів, які розглядали справи за участю фі­зичних осіб. Такою була позиція і науковців (Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Гражданское право: Учеб-ное пособие.- К., 2001.-С. 175; Цікало В. І. Сфера застосування позовної давності // У зб.: Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання.- Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2001.- С. 64).

Як вважає професор В. В. Луць, оскільки у разі триваючого правопорушення постійно відсувається початковий момент пере­бігу позовної давності, то на ці вимоги позовна давність не може поширюватися (Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту.- К., 2004.-С. 211).

Однак відповідної норми не було у Цивільному кодексі 1963 р. Не було її і у проекті Цивільного кодексу (1996 р.), немає і зараз. Проте склалась відповідна судова практика. Отже, практикою вироблено правило непоширення позовної давності на триваючі правопорушення.