Стаття 132 КПК передбачає загальні правила застосування заходів забезпечення

кримінального провадження, що має важливе значення для правозастосовної діяльності,

адже сприяє її єдності, дотриманню прав учасників кримінальних процесуаль них відносин і вирішенню завдань кримінального провадження, одним із яких відповідно до ст. 2 КПК є забезпечення того, щоб жодна особа не була піддана необгрунтованому процес примусу і щоб до кожного учасника крим провадження була застосована належна правова процедура.

Необхідність нормативного закріплення цих загальних правил обумовлена тим,

що заходи забезпечення кримінального провадження спрямовані на досягнення єдиної

мети, а тому й єдиною є їх правова природа.

До загальних правил застосування цих заходів належать такі положення:

1) поєднання заходів забезпечення кримінального провадження із застосуванням

примусу, втручанням державних органів до сфери прав людини викликає необхідність

встановлення законодавцем дієвих гарантій забезпечення законних інтересів осіб, які

залучаються до участі в кримінальному провадженні. Однією із таких гарантій є судовий

контроль законності обмеження конституційних прав і свобод людини при здійсненні кримінального провадження, який на досудовому розслідуванні здійснюється слідчим суддею. Тому правовою підставою для застосування заходів забезпечення крим провадження є ухвала слідчого судді (під час досудового розслідування) чи суду (у судовому провадженні). Віднесення прийняття процесуального рішення (ухвали) про застосування заходів забезпечення кримінального провадження до виключної компетенції суду відповідає європейським стандартам у сфері прав людини;

2) про застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчий, за

погодженням із прокурором, прокурор складають вмотивоване клопотання, яке подається

до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого перебуває орган досудового розслідування. Окремі заходи забезпечення кримінального провадження можуть застосовуватися також за ініціативою сторони захисту, зокрема, тимчасовий доступ до речей і документів (ст. 159 КПК), у зв’язку із чим стороні захисту також надається право клопотати перед слідчим суддею про прийняття рішення про застосування цих заходів;

3) тягар доказування перед слідчим суддею, судом наявності підстав застосування

заходів забезпечення кримінального провадження покладено на слідчого та прокурора

як на суб’єктів, які здійснюють кримінальне провадження, у зв’язку із чим вони мають

обгрунтувати необхідність застосування цих заходів. При цьому вони зобов’язані довести,

що: існує обгрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення

такого ступеня тяжкості, що може бути підставою застосування цих заходів; наявна

потреба досудового розслідування в їх застосуванні; застосування запитуваного заходу

забезпечить виконання завдання, яке постає перед слідчим, прокурором. Покладення

обов’язку доказування на вказаних осіб логічно обумовлено тим, що, по-перше, саме

слідчий як суб’єкт, який безпосередньо здійснює досудове розслідування, а також прокурор,

на якого покладено процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, повин ні не лише констатувати наявність необхідності застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а як суб’єкти, найбільш обізнані стосовно фактичних підстав їх застосування, навести суду відповідні аргументи, що підтверджують таку необхідність, переконати його прийняти відповідне процесуальне рішення (постановити ухвалу); по-друге, цінність судової процедури вирішення питання про застосування цих заходів, зокрема, полягає у тому, що, будучи незалежним і неупередженим, суд постановляє ухвалу, ґрунтуючись на власному переконанні щодо наявності для цього достатніх підстав, яке є результатом дослідження ним обставин та доказів, наданих сторонами. Надання нормативного характеру обов’язку слідчого, прокурора довести слідчому судді наявність підстав для застосування заходів забезпечення кримінального провадження фактично усуває можливість звернення цих осіб до слідчого судді з необгрунтованим клопотанням, оскільки в такому разі нівелюється сама ініціатива, і рішення

суду є достатньо прогнозованим не на користь ініціатора клопотання;

4) доведення слідчим, прокурором наявності достатніх підстав для застосування

заходів забезпечення кримінального провадження здійснюється шляхом надання слідчому судді, суду доказів обставин, на які вони посилаються у клопотанні. При цьому слід звернути увагу на те, що надання доказів, тобто обґрунтування позиції сторони, є її обов’язком;

5) однією із правових підстав застосування заходів забезпечення кримінального провадження є внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, адже саме з цього моменту відповідно до ч. 2 ст. 214 КПК розпочинається досудове розслідування. Тому до клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження має бути додано витяг із ЄРДР щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання. Це дозволяє суду пересвідчитися у наявності відповідної правової підстави для розгляду клопотання в судовому засіданні. Невиконання слідчим, прокурором цієї вимоги закону унеможливлює судовий розгляд клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

6) для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов’язані врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні. Цей обов’язок спрямовано на обмеження дискреції суду, попередження необгрунтованого втручання до сфери прав і законних інтересів особи, яка залучається до участі у крим провадженні;

7) в ухвалі про задоволення клопотання щодо застосування заходу забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен зазначити строк її (ухвали) дії, враховуючи, що: 1) для запобіжних заходів, арешту майна цей строк є пропорційним строку досудового розслідування - два місяці; 2) строк тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, відсторонення від посади не може становити більше двох місяців, а строк дії тимчасового доступу до речей і документів - більше одного місяця. Сплив строку дії ухвали про застосування заходу забезпечення кримінального провадження свідчить про припинення цього заходу забезпечення та поновлення прав і свобод особи, щодо якої він застосовувався або інтересів якої стосувався (п. 11 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримі нальних справ від 05.04.2013 «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під

час застосування заходів забезпечення кримінального провадження» (далі - Лист).

2. Привід(статті 140-143 КПК) полягає у примусовому супроводженні підозрюваного,обвинуваченого, свідка, який раніше був викликаний у встановленому законом порядку і не з’явився за викликом без поважної причини або не повідомив причину свого неприбуття, що здійснюється особою, яка виконує ухвалу слідчого судді, суду про привід, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час.

Привід пов’язаний із обмеженням невід’ємного права кожного на свободу та особисту недоторканність, передбаченого ст. 29 Конституції України, тому рішення про його застосування належить до виключної компетенції суду - під час досуд розслідування його постановляє слідчий суддя, а в суд провадженні - суд. Рішення про здійсн приводу постановляєту формі ухвали, яка є правовою підставою його застосування.

Фактичною підставою застосування приводу є наявність достатніх даних про те, що підозрюваний, обвинувачений, свідок, який раніше був викликаний у встановленому законом порядку, не з ’явився без поважної причини або не повідомив причину свого неприбуття.

На досудовому розслідуванні ініціатива щодо застосування приводу може виходити як від слідчого та прокурора, що формалізується у відповідному клопотанні, зміст якого регулюється ст. 141 КПК, так і самого слідчого судді. У судовому провадженні ініціювати розгляд питання про застосування приводу можуть сторони, потерпілий, а також сам суддя (суд) за наявності до того відповідних фактичних підстав.

Привід застосовується виключно до підозрюваного, обвинуваченого, свідка. Тому особи, які беруть участь у кримінальному провадженні в іншому процесуальному статусі, не можуть бути доставлені приводом.

Закон забороняє застосовувати привід свідка, який є неповнолітнім, вагітною жінкою, інвалідом першої або другої групи, особою, яка одноосібно виховує дітей віком до шести років або дітей-інвалідів, а також особою, яка згідно з КПК не може бути допитана як свідок (коло цих осіб передбачено ч. 2 ст. 65 КПК).

Привід співробітника кадрового складу розвідувального органу України під час виконання ним своїх службових обов’язків здійснюється тільки у присутності офіційних представників цього органу. Правовий статус цих осіб встановлено ЗУ «Про розвідувальні органи України» від 22.03.2001. Передбачений КПК порядок застосування приводу під час досудового розслідування включає такі етапи:

1) складання слідчим, прокурором клопотання про здійснення приводу свідка, підозрюваного: клопотання - це обґрунтоване прохання учасника процесу, яке подається до уповноваженої посадової особи або органу, про проведення певної процесу альної дії або утримання від її проведення чи прийняття певного процесуального рішення, у встановленому законом порядку в письмовій або усній формі. Подача клопотання слідчим, прокурором слідчому судді є правовим способом отримати через

судовий контроль дозвіл на проведення відповідної процесуальної дії, яка, як правило, поєднана із обмеженням конституційних прав і свобод людини. Право на клопотання є елементом процесуального статусу учасника кримінального провадження, що дозволяє йому здійснювати свою функцію.

Клопотання про здійснення приводу складається із вступної, мотивувальної та заключної частин. Клопотання має бути обґрунтованим та вмотивованим, адже відповіднодо ст. 141 КПК крім даних, які стосуються особи, що підлягає приводу, та процесуальної дії, у якій потрібна її участь, закон вимагає наведення в клопотаннівідомостей, які підтверджують факти здійснення виклику особи у встановленому КПКпорядку та отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістоміншим шляхом, тобто наведення фактичних підстав застосування приводу. У клопотаннімає бути вказано найменування кримінального провадження та його реєстраційнийномер, оскільки це є правовою умовою здійснення будь-яких процесуальнихдій, у тому числі й застосування заходів забезпечення крим провадження.

Необхідність зазначення в клопотанні процесуального статусу особи, про здійснення приводу якої воно заявлено, обумовлена тим, що привід допускається виключно до підозрюваного, обвинуваченого або свідка. Вказівка у клопотанні процесуальної дії, учасником якої повинна бути особа, про здійснення приводу якої заявлено клопотання, дозволяє довести слідчому судді обґрунтованість виклику, потребу досудового розслідування в її особистій участі при проведенні процесуальної дії, що виправдовує

ступінь втручання в її права і свободи.

Обґрунтування клопотання слідчого або прокурора про здійснення приводу полягає також у наведенні в ньому відомостей, які підтверджують факти здійснення виклику особи у встановленому КПК порядку та отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом. Крім того, у клопотанні має бути також зазначено, що особа не з ’явилася за викликом без поважної причини або взагалі не повідомила причину неприбуття.

До клопотання про здійснення приводу додаються копії матеріалів, якими слідчий,

прокурор обґрунтовує свої доводи. їх безпосереднє дослідження слідчим суддею

створює необхідні умови для постановления ним законної та обґрунтованої ухвали,

попередження безпідставного обмеження прав людини при здійсненні кримінального

провадження. Згідно із ч. 6 ст. 132 КПК до клопотання слідчого, прокурора про здійснення приводу додається також витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання;

2) погодження клопотання слідчого із прокурором: виходячи із п. 5 ч. 2 ст. 40 КПК, слідчий звертається до слідчого судді з клопотанням про застос заходів забезпечення кримінального провадження, погодженим із прокурором. Тому і клопотання про застосування приводу слідчий має погодити з прокурором;

3) ініціювання розгляду слідчим суддею питання про привід підозрюваного, свідка:

клопотання слідчого, прокурора про здійснення приводу подається до місцевого

суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування; 4) розгляд слідчим суддею клопотання про здійснення приводу: клопотання розглядається у день його надходження до суду. У разі необхідності слідчий суддя може заслухати доводи особи, яка подала клопотання;

5) постановления слідчим суддею, судом ухвали: за результатами розгляду клопотання

слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про здійснення приводу особи, якщо

встановлено, що особа, яка зобов’язана з ’явитися на виклик слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, була викликана у встановленому КПК порядку (зокрема, наявне підтвердження отримання нею повістки про виклик або ознайомлення з її змістоміншим шляхом) та не з ’явилася без поважних причин або не повідомила про причини свого неприбуття. Якщо вказаних обставин не встановлено, слідчий суддя, суд постановляють ухвалу про відмову у здійсненні приводу;

6) виконання ухвали про здійснення приводу: копія ухвали про здійснення приводу,

завірена печаткою суду, негайно надсилається органу, на який покладено його

виконання. Відповідно до ст. 143 КПК виконання ухвали про здійснення приводу може бути доручено відповідним підрозділам органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства або органів державного бюро розслідувань.

Крім виняткових випадків привід не може проводитися в нічний час (з 22 до 6 години за місцевим часом). Це безпосередньо випливає із правила, передбаченого ч. 4 ст. 223 КПК, відповідно до якого проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22 до 6 години) не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного.

Співробітник органу, який виконує ухвалу про здійснення приводу, зобов’язаний достовірно встановити особу, яка піддається приводу, на підставі даних, що містяться в ухвалі слідчого судді або суду (прізвище, ім’я по батькові, дата народження). Після цього працівник органу, який виконує ухвалу, має оголосити особі зміст ухвали та роз’яснити обов’язок прибути до місця виклику в зазначений в ухвалі час у супроводі

тієї особи, яка виконує ухвалу. При виконанні ухвали про здійснення приводу особі мають бути забезпечені всі гарантії особистої недоторканності, недотор житла чи іншого володіння, честі та гідності.

Невиконання особою, яка підлягає приводу, законних вимог щодо виконання

ухвали про здійснення приводу є підставою для законного застосування до неї заходів

фізичного впливу, які дозволяють здійснити її супроводження до місця виклику. Такі

заходи не повинні перевищувати міри, необхідної для виконання ухвали про здійснення

приводу, і мають зводитися до мінімального впливу на особу, що забезпечує можливість

її примусового супроводження. При цьому забороняється піддавати особу

катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню

чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати

особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність. Така

заборона становить складову нормативного змісту поваги до людської гідності як засади

кримінального провадження, передбаченої ст. 11 КПК. Крім того, забороняється

застосування заходів впливу, які можуть завдати шкоди здоров’ю особи, а також примушення

особи перебувати в умовах, що перешкоджають її вільному пересуванню, протягом часу більшого, ніж необхідно для негайного доставления особи до місця виклику. Закріплення цієї заборони у ч. З ст. 143 КПК є конкретизацією нормативного змісту забезпечення права на свободу та особисту недоторканність як однієї із засад кримінального провадження. При виконанні ухвали про здійснення приводу забороняється

застосування спеціальних засобів, що не є адекватними цій процесуальній дії та не відповідають критерію пропорційності втручання до сфери прав людини.

Перевищення повноважень щодо застосування заходів фізичного впливу тягне за

собою відповідальність, встановлену законом, а саме, залежно від конкретних обставин

це може бути злочином, передбаченим ст. 365 КК, - перевищення влади абослужбових повноважень. Відповідно до ст. 371 КК кримінальна відповідальність встановлена і за завідомо незаконний привід.

В окремих випадках здійснення приводу може бути неможливим з причин об’єктивного та суб’єктивного характеру. Зокрема, особа, щодо якої застосовується привід, може посилатися на хворобу, яка перешкоджає її пересуванню, і підтвердити це медичною довідкою. Поважною причиною неможливості виконання приводу можуть бути також стихійне лихо, хвороба члена родини або наявність малолітніх дітей при неможливості доручити кому-небудь нагляд за ними тощо. Причиною неможливості виконання ухвали про здійснення приводу може бути і тривала відсутність особи за місцем проживання за умови неможливості встановлення місця її перебування.

При наявності обставин, які унеможливлюють здійснення приводу, особа, яка виконує ухвалу, має скласти письм пояснення із зазнач причин невиконання. Такі пояснення разом із ухвалою повертаються до суду.

Накладення грошового стягнення(статті 144-147 КПК) є заходом забезпечення кримінального провадження, сутність якого полягає у покладенні на учасника кримінального провадження обов’язку сплатити у встановленому законом розмірігрошову суму за невиконання ним у визначених законом випадках процесуальних обов’язків, що застосовується під час досудового розслідування за рішенням слідчого судді, а в судовому провадженні - суду.

За своєю правовою природою накладення грошового стягнення є різновидом криміналь процесуальної відповідальності, яка застосовується до учасника кримінального провадження за невиконання ним процесуального обов’язку і тим самим забезпечує дієвість окремої процесуальної дії та кримінального провадження в цілому.

КПК передбачено конкретні випадки невиконання учасником кримінального провадження процесуальних обов’язків, що тягне за собою накладення грошового стягнення.

Так, наприклад, ч. 1 ст. 139 КПК встановлено наслідки неприбуття на виклик, одним з яких є накладення на особу грошового стягнення. Грошове стягнення відповідно до ч. 5 ст. 180 КПК може бути накладено також і на поручителя у разі невиконання ним взятих на себе зобов’язань у зв’язку із застосуванням запобіжного заходу у виді особистої поруки. На підозрюваного, обвинуваченого грошове стягнення накладається

і у випадку невиконання ним обов’язків у зв’язку із застосуванням до нього запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання (ч. 2 ст. 179 КПК). Передбачено накладення грошового стягнення і на батьків, опікунів, піклувальників неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, яким його передано під нагляд і які порушили взяті у зв’язку із цим на себе зобов’язання (ч. 5 ст. 493 КПК). У кожному із зазначених випадків законом встановлено мінімальний та максрозмір грошового стягнення, конкретизація якого здійснюється в ухвалі слідчого судді, суду з урахуванням конкретних обставин і особи, яка не виконує процесуального обов’язку або порушує вимоги закону стосовно порядку здійснення крим провадження.

Фактичною підставою накладення грошового стягнення є наявність відомостей, що свідчать про невиконання учасником кримінального провадження своїх процесуальних обов’язків.

Правовою підставою накладення грошового стягнення під час досудового розслідування

є ухвала слідчого судці, а під час судового провадження - ухвала суду.

Порядок накладення грошового стягнення включає такі етапи:

1) складання клопотання: під час досудового розслідування клопотання складає слідчий, прокурор, а під час судового провадження - прокурор. Клопотання про накладення грошового стягнення складається з трьох частин - вступної, мотивувальної та заключної. Стаття 145 КПК встановлює вимоги до змісту клопотання, що подається під час досудового розслідування, і які у сукупності створюють цілісне уявлення про: 1) особу, на яку слідчий, прокурор просить накласти грошове стягнення (її процесуальний статус у даному кримінальному провадженні); 2) фактичні підстави накладення грошового стягнення (процес обов’язок, який покладено на особу; відомості, які підтверджують його невиконання); 3) правову умову застосування заходу забезпечення кримінального провадження (найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; прізвище, ім’я по батькові та посада слідчого, прокурора). Вказані вимоги до змісту клопотання слідчого, прокурора про накладення грошового стягнення мають імперативний характер, а тому їх недотримання повинно тягти за собою правові наслідки, які мають бути аналогічними тим, що передбачені ч. З ст. 151, ч. 2 ст. 156 КПК тощо, а саме - слідчий суддя, встановивши, що клопотання про накладення грошового стягнення подано без додержання вимог ст. 145 КПК,

повертає його прокурору, про що постановляє ухвалу.

Обгрунтування слідчим, прокурором клопотання про накладення грошового стягнення полягає у наведенні в ньому відомостей, які підтверджують невиконання особою обов’язку (що, по суті, свідчить про наявність фактичної підстави застосування даного заходу), а також наданні копій відповідних документів, які підтверджують доводи, зазначені у клопотанні. Відсутність таких матеріалів фактично унеможливлює розгляд та вирішення слідчим суддею клопотання про накладення грошового стягнення. Крім того,

виходячи із змісту ч. 6 ст. 132 КПК, до клопотання слідчого, прокурора про накладення

грошового стягнення додається витяг з ЄРДР, у рамках якого подається клопотання;

2) погодження клопотання слідчого про накладення грошового стягнення із прокурором;

3) ініціювання накладення грошового стягнення - під час досудового розслідування вирішення цього питання може бути ініційоване клопотанням слідчого, прокурора чи за власною ініціативою слідчого судці, а під час судового провадження – клопотанням прокурора чи за власною ініціативою суду;

4) розгляд клопотання: його порядок диференційовано залежно від етапу кримінального провадження - під час досудового розслідування він здійснюється слідчим суддею не пізніше трьох днів із дня надходження клопотання до суду, а під час судового провадження - судом негайно після його ініціювання. Про час та місце розгляду клопотання повідомляється службова особа, яка його внесла, та особа, на яку може бути накладено грошове стягнення, проте їх неприбуття не перешкоджає розгляду даного питання;

5) постановления ухвали: встановивши, що особа не виконала покладений на неї процесуальний обов’язок без поважних причин, слідчий суддя, суд накладає на неї грошове стягнення, про що постановляє ухвалу. За відсутності фактичних підстав для застосування такого заходу кримін провадження слідчий суддя, суд мають постановити ухвалу про відмову у накладенні грошового стягнення.

Ухвала слідчого судді, суду має відповідати загальним вимогам, що пред’являються до судових рішень у цілому та ухвал, зокрема, які передбачені статтями 369, 370, 372 КПК. Ухвала слідчого судді про накладення на особу грошового стягнення апеляційному оскарженню не підлягає;

6) виконання ухвали про накладення грошового стягнення: копія ухвали про накладення грошового стягнення не пізніше наступного робочого дня після її постановления надсилається особі, на яку було накладено грошове стягнення;

7) скасування ухвали про накладення грошового стягнення: його порядок передбачено ст. 147 КПК. Він суттєво відрізняється від апеляційного перегляду судових рішень, перш за все тим, що ухвала про накладення грошового стягнення може бути скасована не вищестоящим судом, а тим самим слідчим суддею або судом, який її постановив, що забезпечує оперативність цього механізму та ефективність судового захисту в цих випадках. Ініціатором перегляду ухвали про накладення грошового

стягнення може бути лише особа, на яку було накладено грошове стягнення і яка не

була присутня під час розгляду цього питання слідчим суддею або судом. Про скасування ухвали ця особа подає клопотання слідчому судді, суду, який виніс ухвалу про накладення грошового стягнення.

Частина 2 ст. 147 КПК передбачає два порядки вирішення клопотання про скасуванняухвали. Суть першого, який є спрощеним, полягає в тому, що коли доводи особи,які пояснюють невиконання нею процесуального обов’язку, заслуговують наувагу і є обґрунтованими (зокрема, особа надала довідку лікаря або підтвердженняперебування у відрядженні під час виклику до слідчого, прокурора, слідчого судді,суду), слідчий суддя, суд можуть самостійно скасувати ухвалу про накладення грошовогостягнення, про що постановлюється відповідна ухвала. В іншому випадку, наприклад, коли доводи особи не є очевидними та потребують перевірки, слідчий суддя,суд призначає судове засідання для розгляду клопотання про скасування ухвали пронакладення грошового стягнення. Про місце та час судового розгляду мають бути повідомленіособа, яка подала клопотання, та слідчий, прокурор, за клопотанням якого було накладено грошове стягнення. Проте їх неприбуття не перешкоджає суд розгляду клопотання.

За результатами розгляду клопотання слідчий судця, суд постановляє одну із такихухвал: 1) про скасування ухвали про накладення на особу грошового стягнення (якщо буде встановлено, що стягнення накладено безпідставно); 2) про відмову в скасуванні ухвали про накладення грошового стягнення (якщо буде встановлено, що стягнення накладено обґрунтовано). Ухвала слідчого судді, суду за результатами розгляду клоп про скасування ухвали про накладення грошового стягнення оскарженню не підлягає.

3. Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом(статті 148-153 КПК) - це захід забезпечення кримінального провадження, сутність якого полягає в обмеженні підозрюваного (а при продовженні строку його дії - і обвинуваченого) у користуванні спеціальним правом, що застосовується за рішенням слідчого судді на певний строк для припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо перешкоджання кримінальному провадженню; забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.