Тема 3.1. Наказне провадження

План семінарського заняття – 2 год.

1. Вимоги за якими може бути видано судовий наказ.

2. Особливість заяви про видачу судового наказу.

3. Судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу.

4. Підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу.

5. Порядок розгляду заяв про видачу судового наказу.

6. Набрання судовим наказом законної сили та його скасування.

Методичні рекомендації

Розгляд даної теми потрібно розпочати з визначення сутності наказного провадження, яке є спрощеним видом провадження у справах за вимоги, які мають очевидно-достовірний характер. Його ще називають непротокольним, оскільки хід провадження не фіксується у протоколах чи інших процесуальних документах.

Традиційно вважається, що наказне провадження носить безспірний характер, водночас, це не зовсім правильно, оскільки цей вид провадження не свідчить про відсутність спірних правовідносин між сторонами, а про те, що в силу очевидності права вимоги заявника виключають спір про наявність самого права.

Справи наказного провадження з огляду на вимогу процесуальної економії окремо виділені законом, тобто, ці справи дозволено розглядати відмінним від загальної цивільної процесуальної форми шляхом.

Студенти повинні знати, що справи, які належать до наказного провадження, порядок їх розгляду, видачі та скасування судового наказу визначені Цивільним процесуальним кодексом України. Також, приналежність окремої категорії справ до справ наказного провадження може визначатись іншими законами України.

Підсумком розгляду першого питання є визначення та характеристика предмету розгляду справ наказного провадження, якими, зокрема, є :

1) вимоги, які грунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі;

2) вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

3) вимоги про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів.

Цей перелік не є вичерпний і може бути розширений законом.

Загальні правила порушення наказного провадження відповідають принципові диспозитивності - провадження розпочинається за ініціативою зацікавленої особи - кредитора, який іменується стягувачем. Суб’єкт, до якого адресована вимога заявника, називається боржником.

За правилами підсудності заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цивільним процесуальним законодавством.

Заява про видачу судового наказу подається в суд у письмовій формі. У заяві повинно бути обов’язково зазначено:

1) найменування суду, в який подається заява;

2) ім’я (найменування) заявника та боржника, а також ім’я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;

3) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;

4) вартість майна у разі його витребування;

5) перелік документів, що додаються до заяви.

За подання заяви про видачу судового наказу сплачується судовий збір у розмірі п’ятдесяти відсотків ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження.

При дачі відповіді на четверте питання студент обов’язково повинен зазначити, що суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, якщо:

1) заявлено вимогу, не передбачену законодавством;

2) із заяви і поданих документів вбачається спір про право.

Цивільним процесуальним законодавством встановлено, що видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень. Суд у триденний строк з дня прийняття заяви стягувача про видачу судового наказу зобов’язаний видати судовий наказ по суті заявлених вимог.

Розгляд даної теми завершується розглядом питання про оскарження судового наказу та набрання ним законної сили. Так, у разі ненадходження заяви про скасування судового наказу від боржника протягом трьох днів після закінчення строку на її подання та за наявності даних про отримання боржником копії наказу судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред’явлення до виконання.

Література: основна – 1, 4, 5, 7, 8; додаткова – 3, 5, 8, 11, 12, 14.