Характеристика окремих галузей права

Окремим галузям права властиві різні режими правового гулювання. Вони різняться специфікою прийомів регулювавання і дією власних галузевих принципів, характером виникнення формування та реалізації галузевих прав та обов'язків, специфік санкцій.

Галузі права неоднорідні за своїм складом, нерівнозначні своїм обсягом, роллю в процесі впливу на суспільні відносин. Одні з них є великими нормативними утвореннями (наприкла конституційна, цивільна галузь), інші являють собою порівняй компактну сукупність правових норм (наприклад, процесуальн галузі). Пояснюється це відмінністю їх предметів правового регу­лювання.

Як історично унікальні утворення галузі права не «приду­мані» законодавцем, а викликані до життя соціальними і прак­тичними потребами, які він усвідомлює і оформляє. Серед умов, що визначають об'єктивний процес виникнення тієї чи іншої га­лузі права, важливе місце посідають ступінь своєрідності тих чи інших суспільних відносин, неможливість їх врегулювання за до­помогою норм інших галузей права; необхідність застосування особливого методу регулювання та ін.

Галузь права являє собою юридичну цілісність, тобто таку су­купність норм, що зосереджені у взаємопов'язаних правових інститутах. Поєднуючи в один комплекс правові інститути, га­лузь права тим самим забезпечує регулювання, стабільність цілої сфери життєдіяльності суспільства. В цьому полягає її інстру­ментальна цінність. Тому галузь права можна також визначити і як сукупність логічно взаємопов'язаних правових інститутів, що регулюють відповідну сферу суспільних відносин (майнових, тру­дових, сімейних).

Як юридична цілісність галузь права є відносно замкнутою, ав­тономною підсистемою правового регулювання. Головне її при­значення — забезпечити стосовно певної області суспільних відносин специфічний режим правового регулювання — сукупність ха рактерних за природою і специфічних за юридичним зміст правових засобів. Наявність подібного режиму дає можливість тільки поєднувати норми права в одне ціле, надавати їм упорядкованого системного характеру, але й відрізняти одну галузь від іншої. Юридичний режим характеризує правовий стан норм права; законні засоби реалізації прав і виконання обов’язкові державно-правові заходи, які спрямовані на забезпечен ухильної реалізації правових норм в конкретних правових завдяки юридичному режиму забезпечується ефективна пава в цілому, так і кожного її компонента на рівні правових гитутів, підгалузей права (при їх наявності), конкретних норм. При характеристиці галузей права слід враховувати, що для виділення недостатньо користуватись критерієм єдності предмету і методу правового регулювання. Цей критерій, який добре спрацьовує у сфері цивільного і кримінального права, не може штучно застосовуватись при характеристиці усіх галузей права. Особливо це стосується нових галузей права — космічного, екоогічного, інформаційного та інших, де врахування їх правових «жимів має особливо велике значення.

Галузі права можна поділити на такі види:

1) фундаментальні (профілюючі), до яких традиційно нале­жать конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне право. Вони характеризуються тим, що, по-перше, є юридично первісні, тобто містять вихідний правовий матеріал, який потім так чи інакше ви­користовується при формуванні правових режимів інших галузей права; по-друге, вичерпно концентрують генеральні юридичні ре­жими, галузеві методи правового регулювання;

2) спеціальні, в яких головні правові режими модифіковані, пристосовані до особливих сфер життя суспільства (трудове, зе­мельне, сімейне та ін.);

3) комплексні, для яких характерне сполучення різнорідних ін­ститутів профілюючих (фундаментальних) та спеціальних галузей, наприклад підприємницьке (господарське), торгове, морське та ін.

Залежно від особливостей предмета та методу правового регулювання, а головне — соціального призначення, всю систему права можна поділити на два великі масиви — матеріальне і процесуальне право. Предметом матеріального права є врегульовані суспільні відносини, які реально складалися між людьми і організовані з допомогою правового регулювання. І значення в їх організації мають самі суб'єкти права. Процесуальне право визначає порядок вирішення спорів, конфліктів, розслідування і судового розгляду злочинів та інших порушень. Предметом регулювання норм процесуального права є організаційні суспільні відносини, тобто такі, які регулюють засоби реалізації норм матеріального права і де учасники як правило, виступають орган держави, посадові особи. реалізуються заради «чужих» інтересів [5].

Галузі права поділяють на:

а) профілюючі (традиційні):

б) процесуальні;

в) спеціальні.

Профііюючі галузі утворюють юридичну основу, обов'язкову частини і системи права (конституційне, адміністративне, цивільне, кримі-ьне право).

Спеціальні галузі на базі профілюючих розвивають основні галузі права і забезпечують спеціальний правовий режим для гогочи іншого виду суспільних відносин (трудове, сільськогосподарське, екологічне, земельне, сімейне, фінансове правота ін.).

Підгалузь права — окрема частина галузі права, що об 'єднує норми п Інститути, які регулюють спеціальні види суспільних відносин (авторсь­ке право в межах цивільного) [8].

Галузь права — це сукупність правових норм (приписів) інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмета й методу правового регулювання з урахуванням принципів і завдань тако­го регулювання.

Галузі права можна класифікувати за різними підставами. Залежно від предмета й методу правового регулювання розрізняють державне, адміністративне, фінансове, земельне та цивільне право.

За місцем, яке посідають у правовій системі галузі права, вони бувають основні та комплексні.

Основні галузі права — це структурні утворення у масиві пра­ва. Серед них розрізняють профілюючі (традиційні), процесу­альні, спеціальні тощо.

Профілюючі галузі утворюють юридичну основу, обов'язко­ву частину системи права (конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне право).

Процесуальні галузі такі, що закріплюють порядок застосу­вання матеріального права (цивільний, кримінальний, адмініс­тративний та інші процеси).

До спеціальних галузей відносять ті, що на базі профілюючих розвивають основні галузі права і забезпечують спеціальний правовий режим для певного виду суспільних відносин (трудотрудо­ве, аграрне, екологічне, земельне, сімейне та фінансове право).

Комплексні галузі — це нашарування, надбудова над основ­ними галузями, що зовні обособлюються значно менше, ніж основні галузі (скажімо, страхове, банківське, морське, заліз­ничне, гірниче, податкове, житлове, авторське, винахідницьке, виправно-трудове право) [3].

Отже, внутрішня форма права характеризується відповідною сукупністю правових норм, що об'єднуються в інститути, підгалузі та галузі правасамостійної, ініціативної, систематичної діяльності на власний ризик з виробництва продукції, виконання робіт, надання по­слуг і торгівлі з метою одержання прибутку.

Спробуємо дати загальну характеристику основним галузям права.

Конституційне право України як галузь права і законодавства являє собою систему правовихнорм і нормативно-правових і та інших джерел, що регулюють відносини, пов'язані з основами конституційного ладу, правового статусу особи, народовладдям, територіальним устроєм суспільства і держави. Через них за безпечується організаційна та функціональна єдність суспіль­ства України як цілісної соціальної системи. При цьому закріплюються основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, система державних органів, основні положення і прин­ципи організації місцевого самоврядування в Україні.

Отже, предметом конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні, державної та місцевої (місцеве самоврядування). Ці відносини характеризуються пев­ною специфікою, а саме: стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства; виступають як базові в політичній, економічній, духовній, соціальній та інших сферах життя суспільства. Саме тому можна стверджувати, що структуру пред­мета конституційного права України складають: відносини: політичного характеру (наприклад, форма правління, форма державного устрою); найважливіші економічні відносини (скажімо, регламентація існуючих форм власності та механізмів її захисту); відносини, що стосуються правового статусу люди­ни і громадянина (громадянство, основні права, свободи, обо­в'язки та ступінь їх гарантованості з боку держави); відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов'язані з державно-територіальним устроєм України; відносини щодо організації та діяльності державного апарату України; відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування.

Отже, конституційно-правові відносини — це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, суб'єкти яких наділяються взаємними правами та обов'язками, згідно з котрими вони повинні функціонувати.

Конституційно-правова норма — цс загальнообов'язкове пра­вило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з ме­тою регулювання та охорони певних суспільних відносин» які становлять предмет конституційного права. їхніми специфіч­ними ознаками є те, що вони:

а) регулюють особливе, з огляду на його важливість, коло суспільних відносин, що безпосередньо стосується здійснення
народовладдя;

б) встановлюють порядок створення інших правових норм, який є обов'язковим для інших галузей права;

в) мають нищу юридичну силу щодо інших правових норм;

г) відрізняються особливою структурою в тому розумінні, що для них не є характерною тричленна структура (гіпотеза, диспозиція та санкція). Деякі конституційно-правові норми (норми-принцнпи, норми-декларації) взагалі мають лише диспозицію.

Метод конституційно-правового регулювання — це сукуп­ність способів і засобів, з допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет конституційного права. Він характеризується: найбільшою загальністю; макси­мально високим юридичним рівнем; імперативністю; універ­сальністю; доцільністю; поєднанням прямого й опосередкова­ного регулювання [14].

Адміністративне право, подібно до інших складових націо­нальної правової системи України, слід розглядати як:

а) галузь права;

б) галузь законодавства;

в) юридичну науку;

г) навчаль­ну дисципліну.

Як галузь українського права (законодавства) адміністратив­не право України являє собою систему алміністралівних пра­вових норм, інститутів та нормативно-правових актів, що регу­люють і охороняють особливе коло суспільних відносин у сфе­рі державного управління. Як галузь права воно може бути розглянуто в об'єктивному й суб'єктивному розумінні. В об'єк-тмвному розумінні адміністративне право України характери­зується сукупністю адміністративних правових норм, іиститугін і нормативно-правових актів, що утворюють його внутріш­ню та зовнішню форми. Внутрішня форма адміністративного права включає внутрішню побудову — систему адміністратив­ного права. Зовнішня форма характеризується джерелами, що являють собою спосіб зовнішнього виразу змісту адміністратнвно-правових норм та інститутів.

За суб'єктивним розумінням адміністративне право Украї­ни — це сукупність закріплених нормами об'єктивного права можливостей людини і громадянина, що реалізуються у сфері державного управління.

Адміністративне право України має свій предмет і метод пра­вового регулювання.

Предметом адміністративною правового регулювання є сус­пільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління. Особливостями відносин, що складають предмет адміністративного права, є такі:

1. виникають у результаті державної владно-управлінської
діяльності;

2. суб'єктом таких відносин є виконавчо-розпорядчий орган;

3. їх виникнення, зміна чи припинення є результатом свідо­
мої, вольової, цілеспрямованої діяльності.

Методи адміністративною права — це засоби, способи та прийоми, з допомогою яких здійснюється правовий вплив на предмет адміністративного права. Аналізуючи засоби, з допо­могою яких законодавець здійснює правовий вплнв на предмет адміністративного права, слід сказати, що переважно це — зобо­в'язання, заборони та адміиістративно-правовий примус. У ря­ді випадків застосовуються і певні дозволи. Наприклад, дозвіл одержувати певну інформацію для здійснення покладених на орган чи посадову особу завдань.

Як навчальна дисципліна адміністративне право вивчається в юридичних навчальних закладах. її предметом є вивчення ад­міністративного права як галузі права і законодавства, а також як юридичної науки [14].

Кримінальне право - одна з галузей права. Ним іменують усі закони, в яких містяться положення цієї галузі права. Під кримінальним правом розуміють також і науку, тобто теорію кримінального права, систему його вчень, зокрема, вчення про злочин, вчення про склад злочину, вчення про покарання, вчен­ня про кримінальну відповідальність за конкретні злочини тощо.

Норми кримінального права — це правові приписи, у яких йдеться про засади та принципи кримінальної відповідальності, а також формулюються ознаки злочинів. Ці норми є загально­обов'язковими. Здебільшого вони виступають як норми-заборони, як пересторога від злочинних вчинків (злочинні дії або бездіяльність). За їх вчинення настає кримінальне покарання.

Кримінальне право - це так зване позитивне, або чинне, пра­во. В ньому точно фіксуються (встановлюються) ознаки зло­чинів і покарань за них.

Злочин і покарання — дві головні інституції кримінального права. Відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням злочи­ну і застосуванням за це певних покарань, становлять предмет кримінального права (перелік складів злочинів, їх відмежуван­ня один від одного тощо). Застосування покарання (його виду та розміру) до конкретної особи, яка вчинила злочин, с методом охорони відносин, що виникають у зв'язку з вчиненням цього злочину.

Отже, кримінальне право мас загальнообов'язкову норма­тивність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властиві йому предмет і метод правового регулювання.

Таким чином, кримінальне право як галузь права являє собою сукупність (систему) юридичних норм (а по суті — законів), прийнятих Верховною Радою України, шр встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання застосо­вуються до осіб, що їх вчинили [14].

Безпосереднім предметом регулювання господарського пра­ва є господарська діяльність, але це та діяльність, що зв'язана з виробництвам і реалізацією продукції, виконанням робіт і надан­ням послуг, а також із забе теченням їхніх виробників необхідними ресурсами. Це визначення, відтворене протягом багатьох років і різними незначними модифікаціями у вітчизняній юри­дичній літературі може бути прийняте за основу і в даний час.

Сутність господарського права визначається тими задачами, що воно покликано вирішувати в суспільстві. Задача господарсь кого права — системне правове забезпечення господарської діяльності, що здійснюється на професійній основі. Таке забез­печення є однією з невід'ємних умов ефективного функціону­вання народного господарства країни, комерційного і некомер-ційного господарського обороту. Правове регулювання — одна з форм управління соціально-єкономічним розвитком. Право створює в суспільстві визначений порядок, протистоїть сваволі. Особливого значення набуває правове регулювання в галузі еко­номічних відносин, зокрема в сфері виробництва і розподілу, де воно виступає як основна форма регулювання. Правове регулювання господарської діяльності можна охарактеризувати в цілому як інструмент (механізм, засіб) забезпечення організо­ваності і порядку в народному господарстві.

Таким чином, діяльність кожного окремо взятого державно­го органу проявляється в реальному житті через діяльність йо­го повноважних представників, що іменуються державними службовцями. Підвищення ефективності роботи державних службовців сприяє підвищенню ефективності всієї державної служби і кожного державного органу зокрема [14].

Фінансове право — це система правових норм, які регулюють і охороняють суспільні відносини у сфері збирання та викорис­тання державних коштів і коштів місцевого самоврядування.

Трудове право — це система правових норм, які регулюють трудові відносини, що виникають у процесі праці, без якої не може існувати жодне суспільство.

Житлове право в Україні регулює специфічний вид суспіль­них відносин, які виникають у сфері задоволення людиною та громадянином природної потреби в житлі.

Екологічне право — це система правових норм, які регулюють суспільні відносини між людьми у сфері використання та охо­рони навколишнього природного середовища.

Підприємницьке право — це система правових норм, які регу­люють суспільні відносини у сфері підприємництва.

Земельне право — це система правових норм, які регулюють правовідносини у сфері володіння, розпорядження й користу­вання землею, визначають землі сільськогосподарського при­значення, населених пунктів, промисловості, транспорту, зв'яз­ку, оборони, землі природооздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, лісового й водного фондів, землі запасу.

Конституційне процесуальне право — це система правових норм, які регулюють порядок реалізації конституційних матеріальних норм, конституційне провадження, ухвалення та виконання рішень і висновків Конституційного Суду України.

Адміністративне процесуальне право — це система адмініс­тративних процесуальних норм, які регулюють порядок реалі­зації норм адміністративного права.

Кримінально-процесуальне право — це система кримінально-процесуальних норм, які регулюють порядок порушення кримінальних справ, проведення щодо них дізнання і поперед­нього слідства, судового розгляду, винесення вироків та інших судових рішень, організації їх виконання.

Цивільно-процесуальне право — це система цивільно-проце­суальних норм, які регулюють порядок судового розгляду і ви­несення рішень у цивільних, трудових, шлюбно-сімейних, жит­лових, земельних і деяких інших справах, та організація вико­нання ухвалених рішень.

Господарське процесуальне право — це система арбітражно-процесуальних норм, які регулюють порядок застосування норм господарського права та визнання суб'єктів господарської діяльності банкрутами [14].

Отже, галузі українського права слід розглядати за різними підставами класифікації. Залежно від місця й ролі у правовій системі суспільства розглядають такі основні галузі, як традиційні, спеціальні та процесуальні.

Юридичний процес — це система взаємопов'язаних право­вих форм діяльності уповноважених державних органів, по­садових осіб, а також визначення інших суб'єктів, що вира­жається у здійсненні операцій для вирішення юридичних справ, які спричиняють відповідні юридичні наслідки (доку­менти чи рішення) і регулюються процедурно-процесуальни­ми нормами.