Оспорювані правочини

Оспорюваними (або відносно дійсними) є правочини, недій­сність яких прямо не встановлена законом, але якщо заінтере­сована особа оспорює такий правочин, він може бути визнаний судом недійсним (ч. З ст. 215 ЦК).

На відміну від нікчемного, оспорюваний правочин вмомент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов'язки, а тому є дійсним. Проте порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення зумовлює можливість оспорення їх заінтере­сованою особою і винесення судом рішення про його недійсність.

Розрізняють такі види оспорюваних (або заперечуваних) правочинів:

1) вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ст. 222 ЦК). Неповнолітні віком від 14 до 18 років можуть укладати правочини, які виходять за межі дрібних побутових, лише за згодою батьків (піклувальників), інакше за позовом заінтересованої особи такий правочин може бути визна­ний судом недійсним. Наприклад:

ЗАЯВА

Наш син, Квакін Михайло Іванович, який народився 15 грудня 1990р., без нашого відома 23 лютого 2005р. уклав із своїм знайомим Перепелицею Максимом Кіндратовичем договір міни, обмінявши фото­апарат "ФЕД"(заводський номер Д №1917345) на боксерські рука­вички та боксерську грушу. Оскільки укладений договір нами вважа­ється недоцільним і невигідним, 25 лютого ми звернулися до Пере­пелиці М.К. з проханням повернути фотоапарат і отримати назад рукавички та грушу, але взаємопорозуміння не знайшли.

Узв 'язку з тим, що наш син Квакін Михайло Іванович без нашої згоди уклав договір міни, керуючись ч. 2 ст. 222 ЦК України,

ПРОСИМО:

1. Визнати укладений 23 лютого 2005 р. договір міни між Ква-
кіним Михайлом Івановичем та Перепелицею Максимом Кіндратовичем
недійсним.

2. Зобов 'язати Перепелицю Максима Кіндратовича повернути нам
отриманий за договором міни фотоапарат ФЕД (заводський номер
Д №1917345) і прийняти назад належні йому боксерські рукавички
та боксерську грушу.

Підписи:

Квакін І.М.

Квакша О. С

2) вчинений фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності (ст. 223 ЦК). Правочин, вчинений особою за межами її цивільної дієздат­ності без згоди піклувальника, може бути або згодом схвалений або оспорений;

3) вчинений дієздатною особою, яка у момент його вчинення
не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати
ними (ст. 225 ЦК). Це означає, що в силу різного роду обставин
(хвороба, сп'яніння тощо) особа на момент укладення право­
чину могла не розуміти значення своїх дій. Такий правочин
може бути визнаний недійсним за позовом цієї особи, а в разі
її смерті — за позовом інших осіб, чиї цивільні права або
інтереси порушені;

4) вчинений юридичною особою, який вона не мала права вчи­
няти (ст. 227 ЦК). Правочин юридичної особи, вчинений нею
без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом
недійсним;

5) вчинений під впливом помилки (ст. 229 ЦК). Правочин
може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка помиля­
лась, лише у випадку помилки щодо обставин, які мають істотне
значення. Це може бути помилка в праві (особа вважала, що їй
майно дарують, а пізніше з'ясувалося, що продають), в пред­
меті, змісті, суб'єктному складі тощо;

6) вчинений під впливом обману (ст. 230 ЦК). Обман може
бути здійснено як шляхом вчинення активних дій (парфуми
фастівські видають за французькі), так і шляхом бездіяльності
(при огляді квартири, яка продається, власник не повідомив
покупця, що поруч — аеропорт);

7) вчинений під впливом насильства (ст. 231 ЦК). Правочин
може бути визнаний судом недійсним, якщо буде доведено, що
воля особи була спотворена від впливом фізичного чи психіч­
ного тиску;

8) вчинений в результаті зловмисної домовленості представ­
ника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК). Суд може
визнати правочин недійсним лише у випадку умисної змови
представника однієї сторони з іншою;

9) вчинений під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК).
Такі правочини інколи називають "кабальними", оскільки особа
змушена була укласти правочин на вкрай невигідних для неї
умовах у зв'язку з обставинами, які склалися (наприклад, зму­
шена була за безцінь продавати речі, щоб терміново придбати
дорогі ліки).

9.8. Правові наслідки визнання правочину недійсним

Правові наслідки визнання правочину недійсним пов'язані насамперед з правовою долею отриманого за правочином.

Загальне правило, яке визначає правову долю набутого сторо­нами за правочином (майна, грошей тощо), міститься в ст. 216 ЦК, де зазначено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі немож­ливості такого повернення (одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Це правило в науці цивільного права називається двосто­ронньою реституцією, тобто кожна із сторін повертає все набуте за правочином.

Двостороння реституція як правовий наслідок визнання правочину недійсним передбачена при укладенні правочину:

• з малолітнім (ст. 221);

• з неповнолітнім (ст. 222);

• з недієздатним (ст. 226);

• з порушенням простої письмової форми (ст. 218);

• з порушенням нотаріальної форми (ст. 220);

• юридичною особою, укладати який вона не мала права
(ст. 227);

• під впливом помилки (ст. 229);

• внаслідок збігу тяжких обставин (ст. 233 ЦК).

Крім того, коли недійсним правочином завдано збитків чи заподіяна моральна шкода другій стороні або третій особі, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Для наслідків деяких видів недійсних правочинів можуть застосовуватися інші правила: відшкодування збитків у под­війному розмірі та відшкодування моральної шкоди. Цей обов'язок покладається на сторону, яка примусила контрагента укласти правочин, застосувавши фізичне чи психічне насильство або обман (статті 230, 231 ЦК).

Глава 10 Представництво

10.1. Поняття, підстави та види представництва

Представництво — це правовідношення, відповідно до якого одна сторона (представник) на підставі набутих нею повнова­жень виступає і діє від імені іншої особи, яку представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов'язки.

Завдяки представництву стає можливою реалізація цивільних прав недієздатними особами, малолітніми. Необхідність пред­ставництва зумовлена також тим, що інколи громадянин внас­лідок тривалої відсутності, хвороби, браку часу чи кваліфікації не має можливості особисто отримати заробітну плату, пенсію, поштовий переказ, керувати транспортним засобом, продати чи купити квартиру, кваліфіковано виступити в суді. В цих випадках допомогу йому надає представник.

Юридичні особи завдяки представництву мають можливість оперативно і кваліфіковано укладати договори, захищати свої інтереси в суді за допомогою кваліфікованих юристів чи інших фахівців.

Представництво характеризується такими ознаками:

• цивільні права та обов'язки належать одній особі, а здій­
снюються безпосередньо іншою;

• представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно
фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплю­
ється);

• представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи;

• представник діє виключно в межах наданих йому повно­
важень;

• правові наслідки настають не для представника, а для
особи, яку він представляє. Якщо укладений представником
правочин спричинив для контрагента збитки, то зобов'язаною
стороною буде не представник, а та особа, яка надала йому
повноваження для вчинення цього правочину.

В широкому розумінні термін "представництво" охоплює відносини, які існують між особами, коли одна з них діє за іншу або під її контролем. Тому нерідко цим терміном користу­ються і тоді, коли йдеться про комісію, торгове представництво, відносини з брокерами, маклерами, адвокатами.

Дії представника особи спричиняють певні правові наслідки для інших лише в тому разі, коли представництво є належним і здійснюється в межах наданих повноважень.

Повноваження — це право однієї особи виступати представ­ником іншої особи. Підставами виникнення повноважень, тобто тими юридичними фактами, з наявністю яких закон пов'язує виникнення повноважень, є:

• волевиявлення особи, яка бажає мати представника, вира­
жене у встановленій законом формі. Це волевиявлення може
бути виражене або в договорі доручення, або найчастіше у вигля­
ді довіреності;

• призначення або обрання особи на посаду, виконання
обов'язків якої вимагає певних юридичних дій від імені іншої
особи:

— призначення або обрання керівником підприємства;

— призначення на певну посаду на підприємстві чи в устано­
ві, яка надає послуги населенню шляхом укладання договорів
(касир, продавець, приймальник, гардеробник). Повноваження
цих осіб відображені у відповідних відомчих положеннях, ін­
струкціях. Довіреність їм не потрібна, оскільки вони вико­
нують обов'язки за посадою у службовий час, а обсяг їхніх
повноважень випливає із обстановки, в якій вони працюють.
Водночас коли, наприклад, продавцеві доручається укласти
договір охорони, то звичайно, при цьому вже вимагається до­
віреність, оскільки ця особа припиняє бути представником за
посадою, а мусить набути повноважень представника за дові­
реністю;

— призначення опікуном;

— наявність адміністративного акта, що дозволяє особі вчи­
няти певні дії як представникові іншої особи. Наприклад, дозвіл

органів опіки та піклування, який надано опікунові для укладен­ня конкретної угоди, що виходить за межі побутової (п. 4.7 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державно­го комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Мініс­терства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88);

— відносини материнства, батьківства, усиновлення, удоче­
ріння, які відповідним порядком оформлені;

— спільне ведення фермерського господарства, оскільки ін­
тереси такого господарства представляє голова господарства;

— членство в кооперативі, спілці, об'єднанні, за статутом
якого інтереси цього об'єднання представляє голова.

Отже, залежно від того, на чому будуються повноваження представника, можна розрізняти представництво за законом (або законне, обов'язкове) і представництво за договором (або дого­вірне, добровільне).

Представництво за законом має місце тоді, коли особа пред­ставника, коло її повноважень і самі випадки такого представ­ництва визначаються певними нормативними актами (ЦК, СК тощо). До призначення представника той, кого представляють, у таких випадках ніякого відношення не має.

Різновидом такого представництва є так зване статутне пред­ставництво, коли відповідно до статуту чи положення керівний працівник (директор, ректор, начальник, голова) наділений повноваженнями виступати у цивільному обігу від імені юри­дичної особи.

Представництво за договором — це таке представництво, яке виникає в результаті правочину між представником та особою, яку він представляє. Для здійснення такого представ­ництва потрібно отримати довіреність, яку той, кого представ­ляють, видає представникові як доказ наданих йому повнова­жень.

Представництво в цивільному праві відрізняється від пред­ставництва суміжних правових інститутів, наприклад, від пред­ставництва судового або процесуального. Процесуальне пред­ставництво має місце як в цивільному, так і у кримінальному процесах. Метою представництва в цивільному праві є здійснен­ня представником від імені і за рахунок того, кого представляють, певних юридичних дій (укладення договорів тощо), метою су­дового представництва є захист представником у суді інтересів тієї чи іншої сторони.

Якщо в цивільному праві при укладенні договору представ­ник завжди замінює того, кого він представляє, то в судовому представництві поруч із представником може діяти й особа, інтереси якої представляються.

Нарешті, якщо коло повноважень представника в цивільному праві повністю визначається довірителем, то при судовому пред­ставництві загальні права представника передбачені в законі, і тільки деякі права можуть бути застережені в довіреності.

10.2. Довіреність та її види

Довіреністю визнається письмове повноваження, яке видає одна особа (довіритель) іншій особі (довіреному) для представ­ництва перед третіми особами. Довіреність — це односторонній правочин, який фіксує межі повноважень представника, який, діючи на підставі довіреності, створює права та обов'язки безпо­середньо для довірителя.

Особа, яка видає довіреність, називається довірителем, а особа, яка отримує повноваження за довіреністю — довіреним. Подібна термінологія використовується і в договорі доручення, за яким одна сторона зобов'язується від імені і за рахунок іншої сторони виконати певні юридичні дії. Проте довіреність не тотожна договору доручення.

Співвідношення між ними таке: договір доручення є підста­вою для видачі довіреності. В основі довіреності може бути і договір експедиції, і трудовий договір. Наприклад, матеріально відповідальній особі може бути видана довіреність для вчинення дій, пов'язаних безпосередньо з виконанням нею трудових обов'язків.

Якщо доручення є договором про представництво, який визна­чає внутрішні взаємовідносини між представником і тим, кого він представляє, і сторони своїми підписами підтверджують, які саме дії і яким саме чином повинен виконати довірений, який розмір винагороди його чекає (якщо це передбачено до­говором), то довіреність як документ підписує лише довіритель. Довіреність адресована насамперед третім особам і має на меті довести до їх відома те, що між представником і тим, кого він представляє, існує домовленість, згідно з якою виконання всіх угод, що буде укладати представник у межах довіреності, бере на себе той, хто представляє.

Юридична сила довіреності не залежить від згоди представ­ника на її видачу, як і обсяг повноважень, якими довіритель наділяє довірену особу, також з нею не погоджується. А ось

здійснення повноважень цілком залежить від волі довіреної особи.

За обсягом повноважень розрізняють такі види довіреностей:

• разова — на виконання однієї конкретної дії (наприклад,
продати чи купити будинок);

• спеціальна — на виконання якихось однорідних дій (наприк­
лад, довіреність на отримання авторського гонорару протягом
року);

• генеральна (або загальна) — на загальне управління майном
довірителя.

Генеральна довіреність уповноважує особу на виконання не якоїсь окремої угоди чи якихось певних категорій, а на укла­дання будь-яких угод.

Наприклад, особа, яка відбуває в довготривале відрядження за кордон, може видати генеральну довіреність, на підставі якої уповноважена особа має право: укладати всі дозволені законом правочини щодо управління та розпорядження майном; купу­вати, продавати, дарувати, приймати в дарунок, обмінювати, заставляти і приймати в заклад житлові будинки, інше майно; проводити розрахунки за укладеними правочинами, приймати спадщину та відмовлятися від спадщини; отримувати належне довірителеві майно (гроші, цінні папери), а також документи від всіх осіб, установ, підприємств та організацій, у тому числі з відділень банків, інших кредитних установ, установ зв'язку, пошти, телеграфу, розпоряджатися рахунками в банках, отриму­вати поштову, телеграфну та будь-яку іншу кореспонденцію, в тому числі грошову чи посилочну; вести від імені довірителя справи в усіх судових установах з усіма правами, які закон надає позивачеві, відповідачеві, третій особі та потерпілому, в тому числі з правом повної чи часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладання мирової угоди, оскарження рішення суду, пред'явлення вико­навчого листа до стягнення, отримання присудженого майна або грошей.

Закон вимагає, щоб довіреність була складена у письмовій формі, тому без письмової форми немає довіреності. Довіреності, які видаються громадянам, мають бути посвідчені уповнова­женими на це особами. Так, щодо угод, які вимагають нота­ріальної форми, довіреність має бути посвідчена державним чи приватним нотаріусом. До нотаріально посвідчених довіреностей зокрема прирівнюються (ст. 40 Закону України від 2 вересня 1993 р. "Про нотаріат"):

• довіреності осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях,
лікарнях, санаторіях, будинках престарілих, посвідчені голов­
лікарями, начальниками госпіталів, заступниками з медичної
частини, черговими лікарями;

• довіреності громадян, які перебувають під час плавання на
морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плава­
ють під прапором України, посвідчені капітанами цих суден;

• довіреності громадян, які перебувають у розвідувальних,
арктичних та подібних експедиціях, посвідчені начальниками
експедицій;

• довіреності військовослужбовців, посвідчені командирами
частин, з'єднань, установ і закладів;

• довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення
волі, посвідчені начальниками виправно-трудових установ.

Довіреності, які видаються організаціями для укладання будь-яких договорів, не вимагають нотаріального посвідчення, оскіль­ки вони посвідчуються самою організацією шляхом підпису її керівником та скріплюються печаткою. Довіреності на одер­жання чи видачу грошей та інших матеріальних цінностей мають бути також підписані головним бухгалтером.

Поряд з нотаріальною формою законодавець допускає ви­падки посвідчення довіреності за місцем роботи, навчання або місцем проживання довірителя. Це довіреності на: отримання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами; одержання винагороди авторів та винахідників; одержання пенсії, допомоги та стипендії; отримання грошей з Ощадбанку; одержання поштової та грошової кореспонденції.

Довіреність повинна мати всі необхідні реквізити: місце і дату складання, строк дії (прописом), прізвище, ім'я, по бать­кові довірителя та довіреної особи (повну назву юридичної особи), місце проживання (місце знаходження юридичної особи) представника та особи, яку представляють, а в необхідних ви­падках — посаду, яку вони займають, коло повноважень.

Строк дії довіреності встановлюється у довіреності. Строк дії довіреності зазначається літерами. Якщо строк довіреності не зазначений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

Довіреність без дати видачі є нікчемною. Довіреність під­писується довірителем особисто. Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноруч підписати довіреність, то за його проханням і в його присутності та в присутності нотаріуса чи іншої посадової особи, яка посвідчує довіреність, цей документ може бути підписаний іншим громадянином, особу якого встановлює нотаріус.

Довіреності від імені неповнолітніх віком від 14 до 18 років, а також від імені осіб, які в судовому порядку визнані об­межено дієздатними, можуть бути посвідчені лише за умови, що вони вчиняються за згодою батьків (усиновителів), піклу­вальників.

Міністерство юстиції України затверджує зразки окремих видів довіреності. Так, довіреність на отримання заробітної плати може мати такий вигляд:

ДОВІРЕНІСТЬ

Місто Арбатів, десяте квітня дві тисячі п 'ятого року Я, Паніковський Михайло Самуїлович, проживаю в м.Арбатові, вул. Пролетарська, буд. 7, уповноважую Балаганова Олександра Мико­лайовича, який проживає в м. Чорноморську, пров. Августа Бебеля 22, кв. 12, отримати в арбатському відділенні заготовчої контори "Рога та копита" належну мені заробітну плату за березень 2005 р.

При отриманні грошей за мене розписатися та виконати всі дії, пов 'язані з цією довіреністю.

Довіреність видана строком на один місяць. Підпис: Паніковський М. С.

Дія довіреності може бути припинена і до закінчення вказа­ного у ній строку у випадках:

• скасування довіреності особою, яка її видала;

• відмови від довіреності особи, якій вона була видана;

• припинення повноважень юридичної особи;

• смерті, визнання недієздатною чи обмежено дієздатною
або безвісно відсутньою як особи, яка видала довіреність, так і
довіреної особи.

Скасовуючи довіреність, довіритель зобов'язаний повідо­мити про це довірену особу, а також заінтересованих третіх осіб, оскільки права та обов'язки, які випливають з довіренос­ті, зберігають силу для довіреної особи доти, доки вона не дізнається (або повинна буде дізнатися) про припинення дії довіреності. При припиненні довіреності представник чи його правонаступник зобов'язаний негайно повернути довіреність.

Водночас ч. 4 ст. 249 ЦК передбачає можливість видавати так звані безвідкличні довіреності, тобто довіреності, які збері­гають свою силу протягом зазначеного строку і які не можна скасувати.

Представник зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки особисто. Проте законодавець передбачає випадки, коли довірена особа може передоручити здійснення наданих їй повноважень іншій особі, а саме:

• якщо передоручення передбачене в довіреності;

• якщо передоручення необхідне для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. При цьому довірена особа не має змоги сповістити довірителя й отримати його згоду на передоручення.

Довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, в якій застережене право на передоручення або після подання доказів того, що представник за основною довіреністю ви­мушений робити це для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.

Представник, який передав свої повноваження іншій особі, зобов'язаний при першій нагоді сповістити про це довірителя і надати йому відомості щодо нової довіреної особи. Невико­нання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повно­важення, відповідальність за дії нової довіреної особи як за свої власні.

Передоручення може бути скасоване у будь-який час як довірителем, так і довіреною особою, яка його видала.

Повноваження за нотаріально посвідченими довіреностями можуть бути передані телеграфом. У цих випадках телеграма-доручення складається безпосередньо з тексту доручення та посвідчувального напису нотаріуса з розшифруванням його печатки.

10.3. Довіреності, які видаються організаціями на одержання певних цінностей

Умови та порядок видачі таких довіреностей на отримання сировини, матеріалів, палива, запчастин, інвентарю, худоби, насіння, добрив, інструменту, товарів, основних засобів та інших товарно-матеріальних цінностей, а також нематеріальних активів, грошових документів та цінних паперів встановлені Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. № 99.

Такі довіреності видаються лише особам, які працюють на певному підприємстві. Довіреність особам, які не працюють на цьому підприємстві, може бути видана з дозволу керівника підприємства, якщо інше підприємство, де працює ця особа, видало їй довіреність на одержання тих самих цінностей і такої ж кількості з підприємства, яке видає свою довіреність.

Такі довіреності не вимагають нотаріального посвідчення, а підписуються керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками чи особами, які уповноважені на те ке­рівником підприємства.

Щодо самої довіреності, то бланки довіреностей виготовля­ються з друкарською нумерацією відповідно до Правил виго­товлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, затверджених наказом Міністерства фінансів України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України від 25, 15, 24 листопада 1993 р. № 98/118/740,і тому також є документами суворого обліку.

Удовіреності необхідно вказати: найменування підприємства-одержувача та його адресу, ідентифікаційний код, номер рахунка в банку й найменування банку; дату видачі довіреності, по­саду, прізвище, ім'я, по батькові особи, документ, який посвід­чує особу (серія, номер, дата видачі, організація, яка видала документ); найменування організації, у якої потрібно одержати цінності, підстави їх одержання (номер, дата наряду); перелік цих цінностей; зразок підпису особи, яка буде їх одержувати; підписи керівника та головного бухгалтера, печатка організації.

Строк дії довіреності встановлюється залежно від можли­вості одержання та вивозу відповідних цінностей за нарядом, рахунком, накладною або іншим документом, що їх замінює, на підставі якого видана довіреність, однак не більше як на 10 днів.

Якщо довіреність видається на одержання цінностей, розра­хунки за які здійснюються у порядку планових платежів або доставка яких здійснюється централізовано — кільцевими пере­везеннями, то допускається видавати довіреність строком на один календарний місяць.

Відповідно до п. 12 Інструкції про порядок реєстрації ви­даних, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей забороняється відпускати цінності у випадках:

• подання довіреності, виданої з порушенням встановленого
порядку заповнення або з незаповненими реквізитами;

• подання довіреності, яка має виправлення і помарки, що
не підтверджені підписами осіб, які підписали довіреність;

• відсутності у довіреної особи вказаного у довіреності паспор­
та або іншого документа, що засвідчує довірену особу;

• закінчення строку дії довіреності;

• одержання повідомлення підприємства — одержувача
цінностей про анулювання довіреності. З моменту отримання
такого повідомлення відпуск цінностей за анульованою дові­
реністю припиняється. Відповідальність за відпуск цінностей
за анульованими довіреностями несе підприємство, яке від­
пустило цінності.

Особа, якій була видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприєм­ство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, пода­ти працівникові підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею ціннос­тей та їх здачу на склад чи матеріально відповідальній особі.

Невикористані довіреності повинні бути повернуті не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності.