Розділ 1. Поняття кримінально-процесуального закону, його сутність і значення в кримінальному судочинстві

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра кримінального процесу

КУРСОВА РОБОТА

із Кримінального процесу

на тему:

Дія кримінально-процесуального закону у просторі та часі

ВИКОНАВ:

курсант 2 групи

3 курсу факультету №1

Рядовий поліції

Жук М.П.

Науковий керівник:

Викладач кафедри кримінального процесу

Підполковник поліції

Гуцуляк Ю.В.

ЛЬВІВ 2016

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….…3

Розділ 1. Поняття кримінально-процесуального закону, його сутність і значення в кримінальному судочинстві……………………………………………………….5

Розділ 2. Дія кримінально-процесуального закону у просторі………………….15

Розділ 3. Дія кримінально-процесуального закону у часі……………………….24

Висновки……………………………………………………………………………29

Список використаної літератури………………………………………………….31

Вступ

Кримінально-процесуальне право є джерелом формування кримінально-процесуального законодавства. Закони повинні вбирати в себе ознаки права, таким чином наповнюючись духом закону і його змістом. Створити ідеальний закон неможливо, але максимально наблизити його до вимог часу, враховуючи різні погляди вчених-процесуалістів, практиків є завданням законодавчого органу, оскільки вся відповідальність за прийнятий закон покладається на нього. Особливістю кримінально-процесуального закону є те, що його застосування можливе за аналогією, на відміну від кримінального, оскільки процесуальне право є процедурним, а не матеріальним.

Кримінально-процесуальний закон також є необхідним джерелом формування державних інтересів, оскільки в основу його закладено застосування в деяких випадках заходів примусового характеру. Держава через законодавчу владу відображає державну волю у вигляді норм права кримінально-процесуального законодавства. Дана обставина є однією з ознак правової держави, де в основу правової політики покладено принцип взаємної відповідальності держави перед людиною і людини перед державою.

Обговорення кримінально-процесуального законодавства як частини судово-правової реформи завжди викликає жваві дискусії вчених-процесуалістів, юристів-практиків, оскільки від того, яку концепцію Кримінального процесуального Кодексу України (далі – КПК) буде прийнято, залежить розвиток кримінально-процесуальної науки, діяльність юристів-практиків на багато років вперед. Вирішення цієї проблеми є достатньо принциповим і актуальним для нашої держави.

Для правильного визначення дії кримінального закону в просторі потрібно з'ясувати поняття державного кордону України. Чітка правова регламентація дії закону про кримінальну відповідальність у просторі має велике теоретичне значення для розвитку науки кримінального права та для практичної діяльності слідчо-прокурорських та судових органів.

Обєктомє сукупність нормативно-правових актів, що регламентують дію кримінально-процесуального закону в просторі та часі.

Предметом є дія кримінально процессуального закону в просторі та часі.

Метою є дослідити дію кримінально-процесуального закону в просторі та часі.

Відповідно до мети дослідження потрібно виконати такі завдання:

1.опрацювати нормативно-правові акти, спеціальну літературу та інші джерела, а саме: Закони України «Про Надра», «Про державний кордон України», «Про громадянство», «Про міжнародні договори» тощо;

2. для правильного визначення дії кримінального закону в просторі потрібно з'ясувати поняття державного кордону України.;

3. з’ясувати що таке територія України та як поширюється дія Кримінального процесуального Кодексу України;

Правозастосовна діяльність у кримінальній сфері полягає у впровадженні у життя приписів кримінального закону, а наука кримінального права спрямована на осмислення і вивчення закону. Законом який регламентує кримінальну відповідальність в Україні є Кримінальний Кодекс України (далі – ККУ). В Україні правосуддя, пов'язане з порушенням норм чинного КК, здійснюється судами спираючись на закон про кримінальну відповідальність. Для того, щоб не допустити помилки при притягненні до кримінальної відповідальності правопорушника потрібно добре знати чинність кримінального процессуального закону в просторі та часі.

Розділ 1. Поняття кримінально-процесуального закону, його сутність і значення в кримінальному судочинстві

В ст. 1 КПК України зазначається, що кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (далі – ВРУ), КПК та інших законів України. Кримінально-процесуальна діяльність та відносини регулюються нормами права, які виражені, закріплені в кримінально-процесуальному законі. В науці виділяються такі ознаки кримінально процесуального закону:

1) він формулює принципи і регулює процедуру кримінального судочинства;

2) він регламентує діяльність учасників процесу, надаючи їм певні права й обов'язки;

3) цей акт націлений на вирішення завдань кримінального процесу [28, c. 34]

Зовнішньою, документальною формою кримінально-процесуального закону є нормативні акти, які можна класифікувати за різними підставами:

1) за юридичною силою — нормативно-правові акти (КПК) і підзаконні акти (наприклад, Інструкція про порядок прийому, реєстрації, обліку та розгляду в органах, підрозділах та установах внутрішніх справ України заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і пригоди);

2) за сферою дії — загальнообов'язкові, спеціальні, локальні;

3) за ступенем загальності правових норм — загальні та норми, що конкретизують;

4) за характером волевиявлення — норми, що встановлюють, норми, що змінюють і норми, що скасовують;

5) за часом дії — визначено-строкові та невизначено-строкові;

6) за суб'єктами нормотворчості — видані Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами, відомствами.

Найвищу юридичну силу і пряму дію на території України має Конституція України (ст. 8). Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні їй відповідати.

Конституція України встановлює, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у визначених нею межах і відповідно до законів України (ст. 6). Ця стаття закріплює поділ влади - фундаментальний принцип демократичної організації держави. Його втілення в життя досягається шляхом створення побудованої на деконцентрації влади системи державного керівництва. Деконцентрація є запорукою реалізації встановленої в ст. 5 Конституції заборони узурпації державної влади. Система поділу влади заснована на уособленні, взаємовпливі, взаємостримуванні і співробітництві державних органів, що урівноважують один одного, об'єднуючись у групи за ознакою однакової функціональної спрямованості і наявності відповідних повноважень. Метою поділу влади є забезпечення політичної стабільності. Деконцентрація влади виключає небезпечне для прав людини і громадської свободи надмірне зосередження влади в окремих державних органах, забезпечує «недопущення привласнення повноти державної влади однією з гілок влади». Поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову означає, що всередині єдиної державної влади існує поділ функцій і відповідних повноважень між трьома гілками влади. Законодавчу владу в Україні здійснює парламент, виконавчу – система виконавчо-розпорядчих органів на чолі з Кабінетом Міністрів України, а судову – система судів України [28, с. 34-35].

Норми Основного Закону України визначають зміст і цілі кримінального процесуального законодавства, насамперед КПК України, засади і спрямованість органів держави, які здійснюють кримінальне провадження, встановлюють гарантії прав і свобод осіб, які залучаються до сфери кримінального судочинства.

Згідно з п. 14 ст. 92 Конституції України судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань, основи організації та діяльності адвокатури визначаються виключно законами України.

Кримінально-процесуальний закон створює умови для правильного застосування кримінального та інших законів. Якщо кримінальний закон встановлює підстави, межі і види кримінальної відповідальності, то кримінально-процесуальний закон визначає порядок, правила, процедуру притягнення до кримінальної відповідальності, форми державної діяльності по розслідуванню злочинів і здійсненню правосуддя. При цьому від ефективності процесуально-правового регулювання і найсуворішого дотримання всіх процесуальних норм залежить правильність застосування кримінального закону. Успіх боротьби зі злочинністю за допомогою кримінально-правових засобів може бути досягнутий шляхом застосування кримінально-процесуальних норм.

Кримінально-процесуальний закон наділяє державні органи і суд владними повноваженнями, необхідними для боротьби зі злочинністю, одночасно зобов’язуючи їх швидко, повно і об’єктивно розслідувати всі злочини, притягувати винних до відповідальності.

Кримінально-процесуальний закон передбачає правові передумови, щоб висновки досудового розслідування і суду про обставини справи завжди відповідали дійсності [25, с. 36-38].

Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ст. 9). Серед міжнародно-правових актів, що регулюють кримінально-процесуальну діяльність, можуть бути виділені окремі групи:

а) міжнародні конвенції, що визначають правове становище особи у сфері кримінального процесу та вимоги, що пред’являються до кримінально-процесуальних механізмів, які забезпечують охорону прав і свобод громадян у кримінальному судочинстві. Зокрема, Верховною Радою України ратифіковані: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; Європейська конвенція про видачу правопорушників; Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах; Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах; Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом; Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (Мінська конвенція); Європейська хартія регіональних мов або мов меншин; Конвенція про передачу осіб, які страждають психічними розладами, для проведення примусового лікування;

б) міжнародні конвенції, що спрямовані на співробітництво держав-учасниць цих договорів на боротьбу зі злочинами, що мають міжнародний характер. Серед таких конвенцій слід назвати Європейську конвенцію про боротьбу з тероризмом, Конвенцію Ради Європи про запобігання тероризму, Європейську конвенцію про кіберзлочинність, Кримінальну конвенцію про боротьбу з корупцією;

в) двосторонні договори України про надання правової допомоги з кримінальних справ, ратифіковані Верховною Радою: Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах; Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах; Договір між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах; Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах; Договір між Україною і Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах; Договір між Україною і Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах; Договір між Україною і Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах; Договір між Україною і Монголією про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах; Договір між Україною і Канадою про взаємну правову допомогу у кримінальних справах;

г) міжнародні договори, відносно яких Україна виступає правонаступником: Договір між СРСР і Угорською Народною Республікою про надання правової допомоги у цивільних, сімейних та кримінальних справах; Договір між СРСР і Фінляндською Республікою про правовий захист та правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах; Договір між СРСР і Алжирською Народною Демократичною Республікою про взаємне надання правової допомоги; Договір між СРСР і Республікою Кіпр про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах. У цих двосторонніх договорах визначається порядок надання правової допомоги у кримінальних справах — провадження слідчих дій, порядок видачі осіб, що вчинили злочин, та інші питання, пов’язані з провадженням у кримінальній справі.

Зауважимо, що ефективність норм міжнародних договорів визначається якісним рівнем їх відображення в кримінально-процесуальному законодавстві України [25, с. 38-40].

Найважливішим законодавчим актом, який в систематизованому вигляді містить практично всі норми кримінально процесуального права і детально регламентує увесь порядок провадження у кримінальних справах, є Кримінальний процесуальний кодекс України. Структура та зміст КПК, регулювання кримінальних проваджень слідчими, порядок розгляду цих проваджень у суді, але цей порядок є процесуальним і нерозривно пов’язаний із змістом діяльності слідчих та судових органів, це такий порядок, який забезпечує успішну діяльності органів слідства та суду, правильність здійснення завдань, покладених на них законом. Тому кримінальнопроцесуальний закон – це такий закон, приписи якого, поперше, обов’язкові для слідчих органів, що розслідують кримінальні правопорушення; подруге, для прокуратури, що здійснює нагляд за розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримує державне обвинувачення в суді; по третє, для суду, який вирішує кримінальні справи та виносить вироки про винуватості чи невинуватості осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності та про призначення до винних покарання. Кримінально процесуальний закон – це закон, обов’язковий для виконання, як і інший закон нашої держави. Тільки за умови його дотримання можна досягти головної мети кримінального процесу та виконати завдання кримінального судочинства.

Кримінально процесуальний закон регулює діяльність органів розслідування та суду при розслідуванні і розгляді кримінальних справ та їх відношення з громадянами і організаціями, які беруть участь у провадженні у кримінальних справах. Він надає цим органам і особам певні права і покладає на них визначені обов’язки. Це означає, що встановлені кримінально процесуальним законом правові норми реалізуються через кримінально процесуальні відносини, які є загальною та обов’язковою формою [26, с. 27-29]

Кримінальний процесуальний кодекс України прийнятий 12 квітня 2012 року і набрав чинності 20 листопада 2012 року. Первинна редакція Кодексу складалася з 615 статей, двох прикінцевих і 26 перехідних положень,об'єднаних у 46 глав і 12 розділів. В процесі подальших змін тексту КПК кількість його норм збільшувалася.

У теорії права виділяють два основних підходи до розуміння законодавства: у ши­рокому та вузькому сенсах. Конституційний суд України дотримується підходу щодо широкого трактування законодавства, під яким розуміють систему не тільки законів, але й інших актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету МіністрівУкраїни, а в деяких випадках - також і нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади. У вузькому сенсі під законодавством розуміють сукупність виключно законодавчих актів. Для того щоб з’ясувати, якими законами та іншими нормативно-правовими актами врегульовано кримінальне провадження, слід звернутися до кримінального процесуального кодексу. Так, у ч. 2 ст. 1 КПК зазначається, що кримінальне процесуальне законодавство України склада­ється з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інших законів України. Ці акти у су­купності утворюють систему законодавства. Виходячи з викладеного, можна ствер­джувати, що законодавець задекларував підхід, згідно з яким кримінальне проваджен­ня врегульовано виключно законодавчими актами. Відповідні положення Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інші закони України, якими врегульо­вано порядок кримінального провадження на території України, являють собою сис­тему кримінального процесуального законодавства. Слід також звернути увагу на те, що кримінальне процесуальне законодавство регулює порядок кримінального провадження саме на території України. Таким чином, під системою кримінального процесуального законодавства слід розуміти сукупність нормативно-правових актів, в яких об’єктивуються внутрішні змістовні та структурні характеристики кримінального процесуального права. Для неї є характерним: кодифікація, сфера дії та предмет регулювання, єдині завдання і за­сади кримінального провадження; юридичні поняття і терміни; критерії виділення складових частин; способи забезпечення внутрішніх системних правових зв’язків тощо. Єдність системи кримінального процесуального законодавства забезпечується на конституційному рівні.

Відповідно до ст. 8 Конституція України має найвищу юри­дичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Консти­туції України і повинні відповідати їй. Система кримінального процесуального права і система кримінального процесу­ального законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма. Система кримі­нального процесуального права (як його зміст) - це внутрішня структура права, що відповідає характеру регульованих ним кримінальних процесуальних відносин. Сис­тема кримінального процесуального законодавства - зовнішня форма кримінального процесуального права, що виражає будову його джерел. Зазначимо, що кримінальне процесуальне законодавство України - це система нормативно-правових актів, що регулюють порядок кримінального провадження на території України і спрямовані на гарантування виконання завдань кримінального провадження. Джерелами кримінального процесуального законодавства України виступають певні нормативно-правові акти. Конституція України, норми якої є нормами прямої дії, встановлює концептуаль­ні положення кримінального провадження, закріплює його засади, окреслює пріори­тетні групи суспільних відносин, що підлягають правовому захисту та охороні з боку держави. Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана ВР України, включають систему багатосторонніх та двосторонніх міжнародних договорів з питань міжнарод­ного співробітництва під час кримінального провадження.

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про міжнародні договори України» згода України на обов’язковість для неї міжнародного договору може надаватися шляхом: 1) підписання, 2) ратифікації (ст. 9), 3) затвердження (ст. 12), 4) прийняття договору (ст. 13), 5) при­єднання до договору (ст. 13). Проте згода України на обов’язковість для неї міжнарод­ного договору може надаватися й іншим шляхом, про який домовилися сторони.

Найбільш поширеним способом надання згоди Україною на обов’язковість для неї міжнародного договору з питань міжнародного співробітництва під час кримінально­го провадження є ратифікація. Ратифікація міжнародних договорів України здійсню­ється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід’ємною частиною якого є текст міжнародного договору. Слід мати на увазі, що ратифікації підлягають міжнародні договори України, зокрема, що стосуються прав, свобод та обов’язків людини і гро­мадянина або виконання яких зумовлює зміну законів України або прийняття нових законів України (ст. 9 ЗУ «Про міжнародні договори України»).

Разом з тим відповідно до ст. 10 ЗУ «Про міжнародні договори України» при під­писанні, ратифікації, затвердженні, прийнятті міжнародного договору або приєднан­ні до нього можуть бути зроблені заяви та сформульовані застереження до його по­ложень відповідно до норм міжнародного права. У разі якщо норми КПК суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана ВР України, застосовуються положення відповідного міжнародного до­говору України (ч. 4 ст. 9 КПК). Кримінальний процесуальний кодекс України — систематизоване зведення кримі­нальних процесуальних норм, які регулюють порядок досудового розслідування та судового провадження на території України. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких на­ дана ВР України, вимог інших актів законодавства. У випадках коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади такого прова­дження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК (ч. 6 ст. 9 КПК).

Стаття 9 КПК встановлює важливе правило, відповідно до якого кримінальне про­цесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Інші закони України, які приймає ВР України та які мають вищу юридичну силу, утворюють ще один щабель у системі кримінального процесуального законодавства. Доречно з цього приводу навести міркування Конституцій Суд України (далі – КСУ), які він виклав у своєму Рішенні від 03.10.1997 у справі про набуття чинності Конституцією України: закони є актами встановленої Конституцією України законодавчої влади і, більше того, актами єдиного органу законодавчої влади - ВР України. Саме це зумовлює їх субординацію відносно Конституції України (п. 2 мотивувальної частини). До таких законів слід віднести: «Про судоустрій і статус суддів», «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про прокуратуру», «Про судову експертизу», «Про oперативно-розшукову діяльність», «Про Національну поліцію», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» та ін. У частині 3 ст. 9 КПК наголошується на тому, що закони та інші нормативно-пра­вові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати КПК. Тому при здійсненні кримінального провадження не може застосо­вуватися закон, який суперечить КПК [27, с. 51-54]

Отже, кримінальнопроцесуальний закон регулює діяльність органів розслідування та суду при розслідуванні і розгляді кримінальних справ та їх відношення з громадянами і організаціями, які беруть участь у провадженні у кримінальних справах. Він надає цим органам і особам певні права і покладає на них визначені обов’язки. Кримінальний процесуальний кодекс України - найважливіший законодавчий акт, який в систематизованому вигляді містить практично всі норми кримінально процесуального права і детально регламентує увесь порядок провадження у кримінальних справах.