Київська Русь: міста; ремесла; промисли.

Економічна політика київських князів у домонгольський період у сфері міжнародних відносин.

У XII-XIII ст. відбулися істотні зрушення в розвитку провідної галузі господарства Русі - землеробства. Змістом соціально-економічного процесу був розвиток феодально-кріпосницьких відносин - зростання феодального і церковного землеволодіння і феодальної залежності смердів. Поряд з цим виникає і умовне землеволодіння, коли князі наділяли своїх військових слуг землею з селянами за умови, що вони й надалі їм будуть служити.

У період феодальної роздробленості основна маса селян - смердів із вільних землеробів-общинників перетворилася на держальніков привласнених князем, боярами і церквою земель. Смерди втрачали господарську самостійність та особисту свободу. Сталися зміни і в формах експлуатації селян. В умовах низького рівня техніки землеробства вотчинники були позбавлені можливості широко організувати власне господарство, тому основну частину вотчини-становили селянські господарства, які платили феодалам натуральну ренту - оброк. Натуральна рента гарантувала певну господарську самостійність давньоруського селянина. Він був зацікавлений в результатах своєї праці, а це підвищувало її продуктивність, забезпечувало в кінцевому підсумку подальший економічний розвиток Давньої Русі.

У результаті господарського піднесення в досліджуваний період розбудовуються міста - ремісничі й торговельні центри. Зростання їх ролі зумовлювався поглибленням суспільного поділу праці, пожвавленням ремесла і торгівлі. Столиця Русі Київ і в цей час розвивалася. її площа збільшувалася, а населення досягло 50 тис. чоловік. Це було одне з найбільших міст не тільки Русі, а й усієї середньовічної Європи. Протягом XII - першої половини ХІІІ ст. в зведено близько 20 кам'яних будівель культового, цивільного, оборонного характеру.

Швидко виросли також великі міста - центри земель: Володимир, клізма, Перемишль, Галич, Турів, Полоцьк, Новгород, Володимир-Волинський, Чернігів та ін

У XII-г першій половині XIII ст. економічне і політичне посилення міст сприяло утвердженню феодальної роздробленості.

Посилення феодальної експлуатації відповідно спричинилося до загострення антифеодальної боротьби селян-смердів І городян-ремісників. Працівник люд відстоював право ведення власного господарства, можливість його подальшого розвитку, протестував проти збільшення норми оброку тощо. Діючи спільно, князі та бояри придушували народні виступи.

Галицько-Волинське князівство з її родючими грунтами, м'яким кліматом, степовим простором, переміжним з річками і лісовими масивами, була центром високорозвиненого землеробства й скотарства. Активно в цій землі розвивалося промислове господарство. Наслідком подальшого поглиблення суспільного поділу праці був розвиток ремесла, що вело до зростання міст.

Київська Русь: міста; ремесла; промисли.

Ремісники жили в містах, феодальних замках, боярських вотчинах, сільських поселеннях. Міське ремесло відрізнялося від сільського складністю, розгалуженістю, вироби - якістю. Існувало понад 60 видів ремесел.

У Галицько-Волинському князівстві переважала реміснича промисловість. Найпоширенішими її видами були прядіння, ткацтво, обробка шкіри, дерева та каменю. Ремісничий характеру набуло гончарне, ювелірне виробництво.

Виплавка заліза була майже повсюдним заняттям, переважно в лісостеповій зоні, де болотна руда часто виходила на поверхню.

Провідними галузями були металургія та обробка заліза. Відбулася спеціалізація ковальства.

Інтенсивно розвивалося гончарство. Воно було поширене як у містах, так і на селі. Найпоширенішими в князівстві були ремесла, пов'язані з обробкою деревини. Повсюдно використовували сокири, долота, кліщі, струги, пилку. Існував токарний верстат. З дерева робили буквально все - від колиски, домовини, меблів до палаців, храмів.

Серед інших ремесел відомі обробка кістки і каменю, обробка шкур і виробництво з них одягу і взуття. З шкури кравці шили кожухи, шапки, шевці - чоботи, черевики, ходаки. Прості люди широко використовували постоли, личаки. З полотна та сукна шили свити, жупани, плащі, накидки, шапки, штани, запаски, пояси, хустки, сорочки, гуні. Прядіння і ткацтво довго залишалися ремісничою діяльністю.

Високий розвиток придбали будівельна справа і архітектура.

Існували три категорії ремісників - сільські, вотчинні, міські. Ремесло у вотчині було засновано на праці залежних селян. Більшість виробів ремесла селяни виготовляли у своїх дворах. Міські ремісники поділялися на дві групи - залежних від феодала та вільних. Ремісники-ковалі здебільшого були вільними. Деякі ремісники потрапляли через борги в залежність до купців і монастирів.

МІСТА. XII-XIII ст. - Період розквіту середньовічного міста, коли формувався зовнішній вигляд, планування, архітектура, оборонні споруди, високого рівня досягли міське ремесло і торгівля. У XII ст. великим містом став Галич - центр Галицько-волинського князівства. Приблизно 13-15% населення жило в містах.

Структура міста в Галицько-Волинському князівстві мало чим відрізнялася від західноєвропейської. Місто або замок був одночасно резиденцією князя чи боярина і укріпленням на випадок нападу. Економічним осередком і центром громадського життя міста був "торг" - ринок. Міста належали князям уділів, великим боярам, ​​були центрами ремісництва і торгівлі для сільської округи, що тяжіла до них. Міста зберігали зв'язок із сільським господарством. Ремісники і купці розводили велику рогату худобу, коней, кіз, овець, домашньої птиці. Вирощували сільськогосподарські культури, заготовляли сіно, виділяли пасовища тощо. Житлові будинки ремісників майже не відрізнялися від селянських будинків.