Метод теорії держави і права

Метод теорії держави і права— це сукупність логічних при­йомів і конкретних засобів пізнання загальних і основних зако­номірностей виникнення, розвитку і функціонування держави і права.

Методологія (вчення про методи) — система певних теоретич­них принципів, логічних прийомів, конкретних засобів дослід­ження предмета науки. Теоретичні принципи — історизм, єдність логічного та історичного. Логічні прийоми — дедуктивний та індуктивний умовивід, аналіз і синтез, порівняння, узагальнення. Конкретні засобидослідження— інструменти пізнання, що засто­совуються для встановлення знання про досліджуваний предмет.

Методи науки теорії держави і права поділяються на загальні,окремі (конкретні) і спеціальні.

І-Загальним методом теорії права і держави,як і всіх суспільних наук, є метод філософської діалектики (матеріалістичної та ідеа­лістичної). Він полягає у підході до вивчення держави і права, який ґрунтується на загальних закономірних зв'язках розвитку буття і свідомості. Наприклад, метод філософської діалектики припускає розгляд права як явища, котре: 1) визначається при­родою людини і умовами життя суспільства; 2) пов'язано з ін­шими соціальними явищами, пронизує сферу суспільних відно­син — економічних, політичних, духовних та ін.; 3) перебуває у постійному розвитку, якісному відновленні (рабовласницьке, феодальне, буржуазне, неокапіталістичне право).

Загальний метод філософської діалектики розкривається через:

1) логічний метод сходження від простого до складного, від аб­страктного до конкретного.Це метод діалектичної логіки — логі­ки теоретичного відтворення генези предмета. Відповідно до цього методу пізнання здійснюється в два етапи. На першому етапі пізнання об'єкта сприймається як деяке неподільне ціле. На другому, за допомогою аналізу, об'єкт пізнається конкрет­ними частинами. Абстрактне розуміється як однобічність знан­ня, а конкретне — як його повнота, змістовність. Таким чином, відбувається рух від менш змістовного знання до більш змістов­ного. Наприклад, теорія держави і права розпочинається з ана­лізу процесу розпаду первіснообщинного ладу і становлення дер­жавно-правових явищ. Потім вивчаються більш складні відно­сини, що лежать в основі держави і права, причому простіше явище розглядається раніше тому, що його легко зрозуміти, і воно історично передує складнішому явищу;

2) метод (принцип) єдності логічного та історичного.Сутність історичного методу полягає у тому, що процес розвитку держав но-правових явищ відтворюється в усій багатогранності, в усій повноті — із усіма випадковостями, зигзагами, частковостями, що перекручують об'єктивну логіку розвитку; із усім позитив­ним, що накопичено історичним досвідом. При логічному до­слідженні держави і права важливо відволіктися від усіх випад­ків, окремих фактів, особливостей, несуттєвого, тобто теоретич­но відтворити об'єкт у сутнісних, закономірних зв'язках, уявити необхідне — загальне і особливе — у процесі розвитку того чи іншого явища. Метод єдності історичного і логічного в теорії держави і права служить методологічною основою дослідження як закономірностей виникнення і розвитку держави і права, так і закономірностей держави і права, «що встановилися»;

3) системно-структурний метод,котрий припускає, що всі дер­жавно-правові явища розглядаються як елементи систем. Пра­во, держава, їх структурні підрозділи є відкритими системами, що складаються із систем нижчого порядку і належать до шир­ших систем. Так, первинна клітина права — його норма — є частиною цілісної системи права; система права — частиною правової системи держави. Норму права можна пізнати лише в тісному логічному зв'язку з іншими нормами; систему права — у зв'язку з елементами правової системи: законодавством, пра­восвідомістю, правовою культурою та ін. Найчастіше системно-структурний метод дозволяє осягнути взаємодію держави і пра­ва як комплексний процес з усіма його проявами, простежити зв'язки між причиною і наслідком у державно-правових яви­щах.

ІІ - Основні окремі (конкретні) методи теорії держави і права:

1) формально-догматичний (юридико-технічний)метод припу­скає вивчення права як такого, у «чистому вигляді», поза зв'язку з економікою, політикою, мораллю та іншими соціальними яви­щами. Його призначення полягає в аналізі чинного законодавства і практики його застосування державними органами, у виявлен­ні зовнішніх, очевидних аспектів правових явищ без проникнення у внутрішні сутнісні сторони та зв'язки. Він здійснюється за до­помогою формально-логічних прийомів: аналізу і синтезу, індук­ції та дедукції, абстракції та інших, що сприяють встановленню зовнішніх ознак правових явищ, їхніх відмінностей одне від од­ного, виробки понять та їх визначень у стислих формулах. При­кладами можуть бути поняття «суб'єкт права», «нормативний акт», «гіпотеза», «санкція», «дієздатність», «правоздатність» тощо;

2) соціологічнийметод полягає в дослідженні права не на рі­вні абстрактних категорій, а на підставі конкретних соціальних фактів. Соціологічний метод містить у собі такі засоби, як ана­ліз статистичних даних і різного роду документів, соціально-правовий експеримент, опитування населення і т. ін. Наприк­лад, засоби аналізу письмових документів (звітів, службових за­писок тощо) забезпечують достовірність знань про події, факти, необхідні для дослідника;

3) статистичнийметод використовується для встановлення статистичних даних про предмет вивчення, скажімо, даних про кількість правопорушень, про відсоток економічних злочинів.

4) конкретно-історичнийметод допомагає вивчити специфіку державно-правового явища конкретного історичного періоду, простежити динаміку його розвитку, наприклад, особливості соціального регулювання в період первіснообщинного ладу та ін.;

5) порівняльно-правовийметод припускає зіставлення горн­ичних понять, явищ і процесів і виявлення між ними схожості ._ відмінностей. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, з'ясувати їх історичну послідовність, генетичні зв'язки між ними.

Використання порівняльного методу в правовій сфері призве­ло до формування відносно самостійної науки — порівняльного правознавства (порівняння сучасних правових систем світу), а в державній сфері — порівняльного державознавства.

ІІІ - Спеціальні методи— методи, що ґрунтуються на досягненнях суспільних і технічних наук:

математичний; кібернетичний; психологічний та ін.

З метою різнобічного пізнання держави і права слід користу­ватися зазначеними методами у сукупності.

Система юридичної науки.

Юридичну науку як систему юридичних наук можна представити через структуру — внутрішній поділ на основні групи (види) наук, що знаходяться у взаємному зв'язку:

1) теоретико-історичні (теорія держави і права, історія держави і права — загальна і вітчизняна, історія учень про державу і право);

2) галузеві (державне право, цивільне право, кримінальне право, трудове право, сімейне право, адміністративне право, фінансове право, екологічне право, комерційне право та ін.) і міжгалузеві (кримінологія, прокурорський нагляд, організація правосуддя);

3) спеціальні прикладні (криміналістика, судова медицина, судова психологія, судова бухгалтерія та ін.). Прикладні науки є комплексними.

Для вирішення правових питань вони використовують положення і висновки як юридичних, так і неюридичних наук (фізики, хімії, загальної теорії статистики, медицини та ін.);

4) науки, що вивчають публічне і приватне міжнародне право, конституційне право інших країн та ін.

5)міжгалузеві науки (природоохоронне право, підприємницьке право та ін.