Система санаційних заходів

 
Тип заходу Характеристика заходу  
Організаційно-правовий Звільнення від об'єктів соціальної сфери  
  Реорганізація підприємства  
  Продаж частини майна боржника  
  Надання в оренду частини основних фондів боржника  
  Продаж підприємства (бізнесу) боржника  
Виробничо-технічний Модернізація та оновлення виробничих фондів  
  Поліпшення якості виробничого пронесу  
  Перепрофілювання  
  Закриття нерентабельних виробництв  
  Оптимізація запасів  
Соціальний Звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації, та надання їм соціальних гарантій  
  Зміна керівництва, залучення нових висококваліфікованих кадрів  
Фінансово-економічний Мирова угода (відстрочка, розстрочка, списання боргу)  
  Укладення форвардних контрактів на постачання продукції  
  Стягнення, рефінансування дебіторської заборгованості  
  Залучення додаткових кредитів для погашення боргу та реалізації плану санації  
  Пролонгування погашення раніше одержаних позичок  
  Виконання зобов'язань боржника власником або третіми особами  
  Залучення інвестора з переведенням на нього частини боргу боржника  
  Участь держави (державне фінансування, державні кредити, субсидії, податкові пільги)  
     

Теоретичне та законодавче обґрунтування необхідності застосування тих чи інших заходів фінансового оздоровлення має підкріплюватися відповідним механізмом їх запровадження.

5. Рішення про проведення санації може прийматися у випадках:

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває в кризі — якщо існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом в недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів в арбітражний суд із заявою про оголошення банкрутом даного підприємства (досудова садація)

2. Після того , як боржник з власної ініціативи звернувся до господарського суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство стало фінансове неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник має подати до господарського суду план санації та (або) проект мирової угоди. Зрозуміло, що рішення про санацію приймається лише у разі, якщо підприємство доведе кредиторам, що воно є санаційно спроможним.

3. По закінченні місячного терміну з моменту опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства — якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та господарським судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. У разі згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення їхніх претензій господарський суд приймає рішення про припинення провадження у справі про банкрутство та про здійснення фінансової санації юридичної особи.

4. З ініціативи фінансово-кредитної установи згідно із Законом України “Про банки та банківську діяльність” .

5. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. У разі невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержатель має право здійснити передбачені договором заходи щодо оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження у праві розпоряджатися випущеною продукцією та іншим майном відповідного суб'єкта господарювання. Якщо санаційні заходи не привели до поновлення платоспроможності підприємства, то заставодержатель має право звернутися до господарського суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці.

6. З ініціативи Державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про державні підприємства.

7. З ініціативи Національного банку України — якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України “Про банки та банківську діяльність”.

6-7.Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами:

1) джерелами (факторами) виникнення;

2) видом кризи;

3) стадією її розвитку.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогеннимифакторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

спад кон'юнктури в економіці в цілому;

зменшення купівельної спроможності населення;

значний рівень інфляції;

нестабільність господарського та податкового законодавства;

нестабільність фінансового та валютного ринків;

посилення конкуренції в галузі;

криза окремої галузі;

сезонні коливання;

посилення монополізму на ринку;

дискримінація підприємства органами влади та управління;

політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств - постачальників сировини (споживачів продукції);

конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки:

Низька якість менеджменту.

Дефіцити в організаційній структурі.

Низький рівень кваліфікації персоналу.

Недоліки у виробничій сфері.

Прорахунки в галузі постачання.

Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.

Прорахунки в інвестиційній політиці.

Брак інновацій та раціоналізаторства.

Дефіцити у фінансуванні.

Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства такі:

втрата клієнтів і покупців готової продукції;

зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;

неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів;

виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

підвищення тиску на ціни;

істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Розрізняють три види кризи:

стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Наши рекомендации