Юридична теорія римських туристів

Особливу роль римські юристи стали відігравати після того, як Рим почав втягуватися в систему міжнародних відносин, у міжнародний торговий обмін, що ще задовго до Риму було характерно для держав, розташованих на узбережжі Середземного моря (Єгипет, Фінікія, Греція, Карфаген).

Поширення ділових зв'язків з іншими країнами передбачало створення таких умов, в яких би могли однаково перебувати торгівці різних національностей. На цій підставі перед римськими магістрами постала нова проблема — вирішувати спори, що випливають з нових відносин, та створювати норми, які б регулювали порядок вирішення спорів.

Давнє римське національне право не відповідало новому стану розвитку суспільства, оскільки базувалося лише на місцевих звичаях та національних особливостях. Виняткова роль римських юристів на цьому етапі розвитку юриспруденції виявляється у створенні універсального, світового права, яке увібрало звичаї міжнародного походження, що складалися століттями та були перевірені практикою життя. Таким чином, римські юристи створили право, яке стало загальним правом для всього античного світу. Хоча визнається, що творцем цього права був увесь світ, однак саме в цьому і полягає роль римських знавців права, які зуміли переробити звичаї, злили їх у єдину чітку систему, яка стала зразком юриспруденції класичного періоду, основою для свого подальшого розвитку у видатному Зводі Corpus Juris Civilis імператора Юстиніана.

Говорячи про розвиток юридичної теорії взагалі, ми не випадково звертаємося до історії саме римського права. Воно здійснювало вплив на юридичну практику і теорію багатьох країн Європи та Азії, що простежується у ході вивчення правової спадщини (правових пам'яток, джерел) Англії, Франції, Німеччини, слов'янських держав, країн Далекого Сходу.

Завдяки постійному вивченню римського права в цих країнах склалися єдине юридичне мислення та типова юридична практика, що також стало об'єднавчим фактором для багатьох народів, фактором спільності їх матеріального та духовного життя.

Але не тільки практична діяльність римських юристів склалась як форма юридичної діяльності. Одночасно з розвитком практики починає розвиватися римська юридична освіта, основним методом якої стало практичне навчання шляхом участі в юридичних процесах. Учням необхідно було давати роз'яснення того, що відбувалося в судовому засіданні. З ускладненням законодавств виділяється окремий напрям юридичної роботи — консультування (200 р. до н. є.)

Наприклад, збереглися відомості про книгу під назвою Tripertita, що складалася з трьох частин: а) Закони XII таблиць; б) коментар до них; в) позовні формули — legis actiones. Це свідчить про те, що римські юристи починають на теоретичному рівні осмислювати питання юридичної практики, розвивати юридичну освіту, закладати основи науково-теоретичного мислення.

Таким чином, розвиток римської юриспруденції вже в період II—І ст. до н. є. свідчить про об'єктивне розмежування трьох основних форм юридичної діяльності — наукової, навчальної та практичної.

Завершальним етапом формування класичного римського права були кодифікації Юстиніана. Рівень розвинутості цього права був дуже високим і, здавалося, що воно в такому стані переживе державу, яка створила його. Це стало підставою набуття римським правом та професіоналізмом римських юристів величезного авторитету, а також причиною використання готових юридичних конструкцій в інших правових системах, тобто безпосереднього впливу на юридичну практику багатьох країн світу.

Вплив римського права та його подальший розвиток відбувалися у двох напрямах — східному та західному. Східний напрям на перших етапах сприяє активізації правового життя країн, однак потім поступово завмирає аж до зникнення. Розвиток у західному напрямі виявив протилежні тенденції та результати.

Ускладнення та динамізм сучасних соціальних процесів зумовлюють і відповідні зміни у правовій сфері та юридичній практиці. До основних тенденцій розвитку юридичної діяльності належать:

• Переорієнтація форм та методів здійснення юридичної діяльності.

• У зв'язку з інтенсивним розвитком системи освіти значне поповнення системи юридичної діяльності величезною армією фахівців права.

• Подальше поширення суб'єктів юридичної діяльності недержавного походження, які певною мірою становитимуть конкуренцію, особливо в системі освіти й у сфері практичної діяльності.

• База нормативного регулювання буде збільшуватися за обсягом, що може створити певні труднощі регламентації юридичної діяльності, але не тільки за рахунок розвитку національного законодавства, а ще й завдяки нормам міжнародного права.

• У співвідношенні з іншими видами соціальної діяльності спостерігатимуться взаємодія та взаємне проникнення, що зумовлено посиленням регулятивного впливу права на різні сфери соціального життя та підвищенням на цій основі його соціальної цінності.

• Можна передбачити також реконструкцію окремих правових установ, зміну їхнього статусу в сфері здійснення юридичної діяльності, зниження або підвищення престижності, а отже, можливі проблеми кадрового забезпечення. Особливо це стосується державних органів і установ, від якісного забезпечення яких кадрами залежать ефективність роботи, а відповідно і правовий порядок в суспільстві, стабільність та злагода.

• Особливого розвитку набуває юридична діяльність із розвитком комп’ютерної техніки, яка значною мірою полегшує працю юристів, дедалі більше спрощує доступ до правової інформації як у власній країні, так і за її межами. Такий інформаційний обмін відкриє шлях до інтеграції різних національних правових систем, до об'єднання зусиль у боротьбі з антисоціальними та протиправними явищами.

Висновок

У своїй діяльності римські юристи чудово поєднували теорію і практику, відмінно знали запити життя, правові ситуації і конфлікти, зумовлені все проникливі впливами приватної власності. Вони тлумачили право не за буквою, а за змістом, виходячи з практичної доцільності, визнання римських громадян рівноправними за законом і справедливістю.
Римська юриспруденція веде свій початок від практичної діяльності юристів республіканського періоду. Цивілізація, яка, і ускладнення форм обороту пред'являли нові різноманітні запити, що вимагали точного формулювання прав рабовласників.
Юристи, що були представниками класу рабовласників, з успіхом дозволяли ставилися їм життям завдання: закріплення прав власника, вироблення форм договорів і т.п.
Особливого розквіту римська юриспруденція досягла в період принципату (I - III ст. Н.е.), що визнається за класичний, У ту епоху право приватної власності, приватне право, досягло свого найвищого розвитку. Це зумовлювало широкий розвиток діяльності юристів.
З середини III століття н.е. починається занепад юриспруденції. Якщо в епоху принципату юристи були потрібні імператору в якості одного з каналів для проведення і підтримки імператорської політики, то при домінанті ця їхня роль виявилася вже закінченою. Імператорська влада стала абсолютною, і воля імператора виявилася єдиним джерелом права.
Римська юриспруденція включала в себе не тільки практичну діяльність зі складання позовних формул, навчання праву, а й тлумачення законів, що вельми істотно. Це вимагало в свою чергу не тільки роз'яснення окремих норм, узятих ізольовано один від одного, але і систематичного зіставлення і навіть порівняння з правом інших народів.
У процесі тлумачення права юристи, особливо у сфері майнових відносин та судочинства, доповнювали, змінювали, а часом фактично скасовували застарілі норми, складали нові. Яке чиниться юристами право по суті було таким же джерелом, як і звичайне право.
Багато вчених-правознавці відзначають високий рівень творчості римських юристів, їх діяльність без жодного перебільшення можна назвати мистецтвом.