Сесія Верховної Ради України: поняття, види, порядок

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСТИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

ЗАОЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Навчальна дисципліна:

Конституційне право України

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Варіант №6

Виконав:

М’ясніков

Денис Віталійович

студент 2 курсу

заочної форми навчання

юридичного факультету

Перевірив:

Рижук

Ірина Володимірівна

Хмельницький 2016

ПЛАН

Стор.

1. Конституційне право особи на свободу та особисту

недоторканість. ………………………………………………... 3.

2. Сесія Верховної Ради України: поняття, види, порядок

скликання та проведення. …………………………………….. 6.

Задача. ………………………………………………………… 8.

Список використаних джерел………………………………….. 9.

Конституційне право особи на свободу та особисту

Недоторканість.

Право на свободу та особисту недоторканність належить до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Стаття 29 Конституції України регламентує право кожної людини на свободу та особисту недоторканність. Заарештовувати або тримати під вартою особу можна лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин повинен перевірити суд. Затриману особу негайно звільняють, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Кожному заарештованому чи затриманому необхідно невідкладно повідомити про мотиви арешту чи затримання, роз’яснити його права та надати можливість з моменту затримання захищати себе і користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини негайно повідомляються родичі заарештованого чи затриманого. Статті 288 та 289 Цивільного кодексу України доповнюють ці положення: забороняються будь-яких форми фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу. Фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню. Фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається.

Норми, що містять положення про охорону прав на свободу та особисту недоторканність зазначено також у статті 5 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини:

1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як:

a) законне ув’язнення особи після її засудження компетентним судом;

б) законний арешт або затримання особи за невиконання законної вимоги суду або для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, передбаченого законом;

в) законний арешт або затримання особи, здійснені з метою при провадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

г) затримання неповнолітньої особи на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітньої з метою при провадження його до встановленого законом компетентного органу;

д) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;

е) законний арешт або затримання особи, здійснені з метою запобігання її незаконному в’їзду в країну, чи особи, щодо якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.

2. Кожного заарештованого має бути негайно поінформовано зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення проти нього.

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту c пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до початку судового розгляду. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки в судове засідання.

4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або затримання, має право на судовий розгляд, при якому суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним. 5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання на порушення положень цієї статті, має захищене позовом право на відшкодування. [4, с. 207 - 209]

Сесія Верховної Ради України: поняття, види, порядок

Скликання та проведення

Сесія Верховної Ради України – це термін, протягом якого Верховна Рада України проводить пленарні засідання та приймає рішення з питань, віднесених до її відання Конституцією України.

Верховна Рада проводить засідання у будинку Верховної Ради (місто Київ, вул. Грушевського, 5). За рішенням Верховної Ради, прийнятим більшістю народних депутатів України (далі - народні депутати) від конституційного складу Верховної Ради, її засідання можуть проводитися в іншому місці. У випадках, передбачених частиною третьою статті 83 Конституції України, Верховна Рада збирається для проведення позачергової сесії у місці, визначеному відповідно до частини четвертої статті 11 Регламенту Верховної ради України. [2]

Верховна Рада проводить свою роботу сесійно. Сесії є чергові та позачергові.

Відкриття сесії Верховної Ради оголошується головуючим на пленарному засіданні на початку її першого пленарного засідання, закриття - по завершенні останнього пленарного засідання.

Кожна сесія Верховної Ради починається і завершується виконанням у залі засідань Верховної Ради Державного Гімну України.

Сесії Верховної Ради складаються із засідань Верховної Ради, засідань комітетів, тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій, що проводяться у період між пленарними засіданнями, роботи народних депутатів у депутатських фракціях (депутатських групах) та з виборцями. Комітет, тимчасова спеціальна комісія чи тимчасова слідча комісія можуть проводити свої засідання одночасно з пленарними засіданнями Верховної Ради лише за процедурним рішенням Верховної Ради.

Засідання Верховної Ради можуть бути пленарними, урочистими, а також можуть проводитися у формі парламентських слухань.

Чергові сесії Верховної Ради

Чергові сесії Верховної Ради, крім першої сесії (частина перша статті 15 Регламенту Верховної Ради України), починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року, а завершуються відповідно не пізніш як за 45 та 10 днів до початку наступної сесії. Верховна Рада може прийняти постанову про зміну строків завершення сесії.

Інформація про дату і час початку чергової сесії Верховної Ради, а також про місце і час реєстрації народних депутатів Апаратом Верховної Ради не пізніш як за три дні до початку роботи чергової сесії Верховної Ради доводиться до відома кожного народного депутата та публікується в газеті "Голос України".

Верховна Рада процедурним рішенням може доручити окремим комітетам, тимчасовим спеціальним комісіям чи тимчасовим слідчим комісіям продовжити їх роботу після закінчення чергової сесії Верховної Ради.

Продовжити роботу після закінчення чергової сесії Верховної Ради комітет, тимчасова спеціальна комісія чи тимчасова слідча комісія можуть також за власною ініціативою, якщо за це проголосувало більше половини членів відповідного комітету, тимчасової спеціальної комісії чи тимчасової слідчої комісії від їх складу, затвердженого Верховною Радою. Про прийняте рішення комітет, тимчасова спеціальна комісія чи тимчасова слідча комісія інформують Голову Верховної Ради України, а у разі його відсутності - Першого заступника чи заступника Голови Верховної Ради України, який виконує обов'язки Голови Верховної Ради України.

Позачергові сесії Верховної Ради, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України відповідно до частини другої статті 83 Конституції України. Вмотивовані вимоги про скликання позачергової сесії Верховної Ради, підписані їх ініціаторами, разом із проектами документів, які пропонуються до розгляду, надсилаються Голові Верховної Ради України. При цьому підписи ініціаторів не відкликаються.

Позачергова сесія Верховної Ради скликається не пізніш як у семиденний строк після дня надходження вимоги про її скликання, поданої відповідно до частини другої статті 83 Конституції України. Розпорядження Голови Верховної Ради України про скликання позачергової сесії Верховної Ради публікується у газеті "Голос України" не пізніш як за три дні до її відкриття із зазначенням питань, які пропонується розглянути на позачерговій сесії Верховної Ради.

Документи, які пропонується розглянути на позачерговій сесії Верховної Ради, надаються народним депутатам не пізніш як за три дні до відкриття позачергової сесії Верховної Ради.

У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні Верховна Рада збирається на позачергову сесію не пізніш як у дводенний строк без скликання і працює до скасування воєнного чи надзвичайного стану. Голова Верховної Ради України, а у разі його відсутності - Перший заступник чи заступник Голови Верховної Ради України, який виконує обов'язки Голови Верховної Ради України, визначає місце і час проведення засідання Верховної Ради, про що терміново повідомляється народним депутатам. [2]

Календарний план роботи сесії Верховної Ради

За звичайних обставин перший і третій тижні кожного календарного місяця впродовж сесії відводяться для пленарних засідань Верховної Ради, другий - для роботи в комітетах, тимчасових спеціальних комісіях і тимчасових слідчих комісіях, депутатських фракціях (депутатських групах), четвертий - для роботи народних депутатів з виборцями.

У разі необхідності, після можливого скороченого обговорення, більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради приймається рішення про одноразову зміну місячного, тижневого або денного порядку роботи Верховної Ради.

У вівторок та четвер тижня, відведеного для пленарних засідань, якщо не прийнято іншого рішення Верховної Ради, протягом дня проводяться два засідання: ранкове - з 10 до 14 години з перервою з 12 години до 12 години 30 хвилин і вечірнє - з 16 до 18 години. У середу та п'ятницю проводяться лише ранкові засідання. Друга половина середи відводиться для роботи народних депутатів у комітетах, тимчасових спеціальних комісіях та тимчасових слідчих комісіях, депутатських фракціях (депутатських групах). Понеділок та друга половина п'ятниці відводяться для самостійної роботи народних депутатів, пов'язаної із здійсненням депутатських повноважень.

Пленарне засідання Верховної Ради може бути продовжено головуючим на пленарному засіданні понад визначений у частині третій цієї статті час не більш як на 15 хвилин.

Верховна Рада може прийняти рішення щодо одноразової зміни тривалості пленарного засідання. Рішення про продовження пленарного засідання після 18 години більш як на 15 хвилин приймається Верховною Радою на ранковому пленарному засіданні того ж дня.

У період проведення пленарних засідань, як правило, щопонеділка проводиться засідання Погоджувальної ради.

Проект календарного плану роботи сесії Верховної Ради готується комітетом, до предмета відання якого належать питання регламенту, за участю Апарату Верховної Ради та з урахуванням пропозицій депутатських фракцій (депутатських груп). Проект постанови Верховної Ради про затвердження календарного плану роботи сесії Верховної Ради вносять на розгляд Верховної Ради народні депутати - члени комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту.

У невідкладних випадках у період між пленарними засіданнями під час сесії Верховної Ради на вмотивовану вимогу осіб, які згідно з Конституцією України мають право вимагати скликання позачергової сесії Верховної Ради, а також за пропозицією Погоджувальної ради (пункт 4 частини чотирнадцятої статті 73 Регламенту Верховної Ради України) Голова Верховної Ради України не пізніш як у триденний строк скликає позачергове пленарне засідання Верховної Ради. До порядку денного такого засідання включаються лише питання, розгляд яких визначено у пропозиціях про скликання такого засідання.

Порядок денний сесії Верховної Ради

Порядок денний сесії Верховної Ради затверджується Верховною Радою на кожну чергову сесію.

Порядок денний сесії Верховної Ради включає два розділи:

перший - питання, повністю підготовлені для розгляду Верховною Радою і у встановленому порядку надані народним депутатам;

другий - питання, підготовку і доопрацювання яких Верховна Рада доручає здійснити комітетам, тимчасовим спеціальним комісіям, а також законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні.

Порядок денний сесії Верховної Ради має містити інформацію про назви, реєстраційні номери та дати реєстрації проектів законів, постанов та інших актів Верховної Ради, суб'єктів права законодавчої ініціативи; відомості щодо невідкладності розгляду; назву головного комітету, тимчасової спеціальної комісії чи тимчасової слідчої комісії, відповідальних за підготовку питання до розгляду Верховною Радою.

До порядку денного сесії Верховної Ради включаються позачергово без голосування:

1) закони, повернуті з пропозиціями Президента України на повторний розгляд;

2) проект закону про Державний бюджет України на наступний рік;

3) законопроекти, які готуються (підготовлені) за дорученням Верховної Ради до другого чи третього читання;

4) питання про складення присяги, питання про призначення, обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад, а також питання щодо здійснення парламентського контролю, розгляд яких є виключним правом Верховної Ради у випадках, передбачених Конституцією України та законами України;

5) щорічні та позачергові послання Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

6) проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період та звіт про виконання Державного бюджету України;

7) проекти законів про надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсацію міжнародних договорів України;

8) питання організації роботи Верховної Ради та її органів;

10) інші питання, передбачені в цьому Регламенті.

Формування порядку денного сесії Верховної Ради

Пропозиції щодо проекту порядку денного сесії Верховної Ради узагальнюються Апаратом Верховної Ради за поданнями комітетів, тимчасових слідчих комісій та тимчасових спеціальних комісій про включення питань до того чи іншого розділу. Після їх обговорення та схвалення Погоджувальною радою проект постанови про порядок денний сесії Верховної Ради вноситься Головою Верховної Ради України на затвердження Верховною Радою.

Питання затвердженого порядку денного сесії Верховної Ради, які залишилися нерозглянутими на черговій сесії Верховної Ради, включаються до проекту порядку денного наступної чергової сесії Верховної Ради того самого скликання, який затверджується в установленому цим Регламентом порядку.

Проект порядку денного сесії Верховної Ради надається народним депутатам під час їх реєстрації на початку чергової сесії. Проект рішення про внесення змін до затвердженого порядку денного сесії Верховної Ради надається народним депутатам не пізніш як за день до його розгляду.

Затвердження проекту порядку денного сесії Верховної Ради

Схвалений Погоджувальною радою проект порядку денного сесії Верховної Ради разом з переліком нерозглянутих і невідкликаних законопроектів на попередній сесії Верховної Ради, а також тих законопроектів, які комітети за висновками їх попереднього розгляду пропонують не включати до проекту порядку денного сесії Верховної Ради, вноситься Головою Верховної Ради України на затвердження Верховною Радою. Пропозиції щодо будь-якого питання проекту порядку денного сесії Верховної Ради обговорюються за скороченою процедурою, якщо інше не встановлено Регламентом Верховної Влади України.

Пропозиція до проекту порядку денного сесії Верховної Ради, яка за результатами голосування Верховної Ради не отримала необхідної кількості голосів народних депутатів, зазначеної у частині третій цієї статті, вважається відхиленою.

Проект постанови Верховної Ради про затвердження порядку денного сесії Верховної Ради приймається в цілому більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. [2]

Як підсумок, відмічу, що на сьогоднішній день парламенти є рушійним фактором демократичного розвитку держав і гарантією проти диктатури. Організація влади на засадах парламентаризму надає можливість залучити до участі в управлінні державою найбільш підготовлених до цього представників народу. Парламенти діють від імені народу, виражають його волю та інтереси. На відміну від органів виконавчої і судової влади, органи законодавчої влади приймають свої рішення відкрито, публічно. І хоча не можна не визнати, що й парламенти припускаються помилок, але ж безсумнівним є те, що без парламентів, без парламентаризму існування демократії неможливе. Розвиток сучасного українського парламентаризму здійснюється у руслі загальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому притаманні й певні національні особливості, які зумовлено не тільки специфікою сучасних соціально-економічних процесів і державного устрою України, але й історичними передумовами та традиціями становлення парламентаризм в нашій державі.

Верховна Рада України - український парламент – є єдиним органом, який належить до законодавчої гілки державної влади в нашій державі. Його конституційний склад становлять 450 депутатів, які обираються на загальних, рівних, прямих виборах строком на чотири роки. Кожен депутат незалежно від того, як він був обраний, представляє у парламенті народ України в цілому, а не лише виборців свого округу чи прихильників його політичної партії. Верховна Рада України працює сесійно. Це означає, що робочий рік парламенту поділений на два періоди (сесії), розмежовані так званими "парламентськими канікулами". У свою чергу, сесії поділяються на періоди, протягом яких відбуваються пленарні засідання парламенту, на яких Верховна Рада України обговорює різноманітні питання і приймає відповідні рішення, депутати працюють у парламентських комітетах та у виборчих округах.

Задача

Олена Кашапова з моменту свого народження 03.06.1964 р. До 02.07.1990 р. проживала в Україні. У 1990 р. вона виїхала з метою працевлаштування до Російської Федерації і повернулась в Україну у 1993 році.

У 2013 році Олена Кашапова звернулась до Бердянського міського відділу Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області з вимогою про видачу їй паспорта громадянина України, пояснивши при цьому, що вона завжди була громадянкою України, проте, в період, коли здійснювався обмін паспортів СРСР на паспорти громадянина України знаходилась на заробітках в Російській Федерації, що підтвердила копією трудової книжки, при цьому громадянство Росії не отримувала. У видачі паспорта особі було відмовлено на тій підставі, що на час встановлення громадянства України вона знаходилась на території Росії, а значить, є громадянкою Російської Федерації.

Дайте правову оцінку ситуації

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про громадянство України» від18.01.2001 року, умовами до прийняття Оленою Кашаповою громадянства України є:

1) визнання і дотримання Конституції України та законів України;

2) подання декларації про відсутність іноземного громадянства;

3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років;

4) отримання дозволу на імміграцію (не поширюється на осіб, які прибули в Україну на постійне місце проживання до набрання чинності зокону України «Про імміграцію» від 07.08.2001 року і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України);

5) володіння державною мовою або її розумінням в обсязі, достатньому для спілкування ( не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади);

6) наявність законних джерел існування (не поширюється на осіб, які прибули в Україну на постійне місце проживання до набрання чинності зокону України «Про імміграцію» від 07.08.2001 року і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України) .

Список використаної літератури:

1.Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.

2. Регламент Верховної Ради України: Закон України від 10.02.2010 р. // ОВУ. – 2010. – стаття 1-37.

3. Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001 р. // ВВР України. - 2001. - № 4. - Ст. 65.

4. Погорілко В.Ф. Конституційне право України: підруч. В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко. - К.: Юридична думка, 2006

5. Про імміграцію: Закон України від 7 червня 2001 р. // ВВР України.-2001.

6. Задорожня Г.В. Конституційне право України: навч. посіб. // Г.В. Задорожня. - К.: НАУ-друк, 2009.