П. Скоропадський. Внутрішня та зовнішня політика Української Держави і ставлення до неї в суспільстві

ВикладачЯк вже було зазначено, 29 квітня 1918 р. стався державний переворот. Прихильники гетьмана захопили майже всі державні установи. Переворот відбувся майже безкровно, мирно.

Це свідчить про те, що населенню України набридла вже анархія. Люди були зацікавлені в наведенні порядку, забезпеченні стабільності в економіці й суспільному житті. Внаслідок перевороту Центральна Рада була розпущена і в українських землях виникло новее державне утворення — гетьманат «Українська держава».

Завдання

1. Як ви вважаєте, чому гетьманський переворот було проведено мирним шляхом?

2. Прокоментуйте ілюстрацію «Молитва на Софійському майдані». Чому значна частина населення України підтримала Скоропадського?

ВикладачУ день перевороту 29 квітня гетьман звернувся до українського народу з «Грамотою до всього українського народу», а також видав Закони «Про тимчасовий державний устрій України». Ці два документи стали правовою базою для створення Української держави.

Викладач Відповідно до цієї грамоти Центральна Рада, уряд УНР та їхнє законодавство скасовувалися. Проте всі урядовці мали продовжувати роботу. Гетьман брав на себе зобов’язання «забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці». У Законах «Про тимчасовий державний устрій» є розділ «Про Гетьманську владу», де визначаються повноваження Скоропадського.

Робота з таблицею

Повноваження гетьмана
• Влада управління в межах всієї Української держави належить виключно Гетьману. • Гетьман стверджує закони, і без його санкції жодний закон не може мати сили. • До прав Гетьмана належать: — призначення голови уряду; — затвердження за поданням голови Ради Міністрів та членів її Кабінету; — скасування Кабінету Міністрів у повному його складі; — призначення на посади і звільнення інших урядових осіб у разі, — коли для останніх не встановлено законом іншого порядку; — вище керівництво зносинами Української держави; — право вважатися верховним воєводою української армії і флоту; — оголошення окремих районів на військовому, осадному або виключному становищі. • Усі накази і розпорядження гетьмана повинні були закріплюватися головою уряду або відповідним міністром

Завдання

1. Які повноваження отримував гетьман?

2. Якою державою за формою правління ставала Україна?

Викладач

Символом гетьманської влади став старовинний козацький герб «козак з мушкетом». 17 травня гетьман затвердив тризуб атрибутом військового одягу. Державна печатка була виконана Г. Нарбутом і поєднувала «козака з мушкетом» і тризуб.

Було затверджено також і новий опис прапора Української держави. Ним стало полотнище з синьої та жовтої горизонтальних смуг. Проте було змінено порядок розташування смуг (до Скоропадського синя смуга містилася знизу, жовта — угорі).

Гетьманський уряд був сформований на професійній основі. До нього Скоропадський намагався включити фахівців, які добре знали свою справу і готові були служити Україні. До уряду увійшли відомі українські діячі, такі як Д. Дорошенко (міністр закордонних справ), М. Василенко (міністр освіти), М. Чубинський (міністр юстиції), І. Кістяківський (державний секретар).

Головою уряду було призначено полтавського поміщика, вихідця із старовинного козацького роду Федора Лизогуба. На думку Н. Полонської-Василенко, в уряді «не було соціалістів, але були солідні українські діячі з цілої України, що брали участь в українському житті як земські діячі, професори, правники, громадські працівники».

10 травня 1918 р. Скоропадський та його міністри видали заяву — декларацію уряду про характер, завдання і методи його діяльності. Вони полягали у здійсненні ідей незалежної і вільної України в історичній та національній державній формі, проведенні соціально-економічних реформ, розвитку української культури.

За 230 днів гетьманського режиму в Українській державі було прийнято понад 300 законопроектів. Восени 1918 р. було прийнято закон про правила проведення виборів до національних земств і міських дум в Українській державі. Активне виборче право надавалось особам усіх національностей і віросповідань, але лише з 25 років, якщо вони на 1 липня 1918 р. проживали в повіті не менше одного року, мають постійну оселю або ж володіють будь-яким майном. Обмеження встановлювалися для жінок. До виборів допускалися лише ті, хто володів протягом річного терміну майном, що обкладалося земським збором.

У липні 1918 р. Рада міністрів ухвалила закон про судові палати та апеляційні суди. Згідно із законопроектом в Українській державі діяло три судові палати: Київська, Одеська, Харківська.

Було проведено реформування Генерального суду. Замість цієї установи утворено Державний сенат, який складався з адміністративного генерального суду, цивільного і генерального суду та Загального зібрання сенату. Його президентом призначено М. Василенка. Діяли також військові суди. Вони розглядали справи тих, хто звинувачувався у збройному опорі владі, у нападі на військо-вослужбовців під час виконання ними своїх службових обов’язків.

Завдання

• На яких принципах здійснювалося формування органів державної влади в державі П. Скоропадського?

Економічні перетворення

Гетьману та його уряду необхідно було розв’язати цілий ряд економічних завдань, серед яких головне місце посідало аграрне питання. Це питання було конкретизоване в грамоті «До всього українського народу» та в «Законах про тимчасовий державний устрій України». Основою земельної реформи мало стати відновлення приватної власності на землю і створення в Україні верств

селянства, забезпечених землею, щоб якнайбільше підвищити її продуктивність. Основними положеннями майбутнього земельного законодавства були такі:

— серед селян гетьман вбачав дві категорії: великих і середніх землевласників (ті, хто мав понад 5 десятин землі) та дрібних (менше 5 десятин);

— землеволодіння в державі обмежувалося. Найбільшою земельною ділянкою у володінні однієї особи або сім'ї була ділянка площею 25 десятин землі. Землі, що були куплені понад норму, переходили у власність держави;

— це правило не поширювалося на землі цукрових заводів площею до 3 тис. десятин, окремі культурні і дослідні господарства та маєтки поміщиків до 200 десятин землі. Таким чином, в Україні ьвідроджувалась велика земельна власність.

Утворювались нові органи влади — тимчасові земельні комісії, які повинні були повернути колишнім землевласникам їхні господарства, допомогти у підрахунку витрат, примусити селян повернути поміщикам майно, відшкодувати поміщикам збитки за самовільно захоплені землі.

Під тиском командування окупаційних військ та великих землевласників Скоропадський затвердив ряд земельних законів, що мали антиселянський характер. Влітку 1918 р. гетьман підписав закони про примусове використання тяглової сили та інвентаря для державних перевезень, про обов'язкову передачу врожаю 1918 р. у розпорядження держави. У тих, хто намагався ухилятися від здавання хліба, він реквізувався за цінами, нижчими від встановлених на 30 %, а хто приховував — на 50 %.

Також гетьман дав згоду на вивезення з України значної кількості продовольства та сировини. За німецькими даними, з України у вересня–жовтня 1918 р. до Німеччини та її союзників було відправлено близько 2 млн пудів цукру, 9 132 вагони зерна, 105 тис. голів худоби, 96 тис. коней, вивезено велику кількість різноманітної сировини. Значно погіршилися умови життя і праці робітників.

Власники підприємств, окупаційна влада та гетьманська адміністрація збільшували тривалість робочого дня до 12 годин, карали робітників за участь у страйках.

Гетьман та його уряд намагалися розв’язати складні проблеми в галузі фінансів та грошового обігу, бо на українських землях, крім царських банкнот, в обігу перебували «керенки», карбованці УНР , марки, крони. Гетьманом було створено Фінансову раду, яка розпочала підготовку грошової реформи, що передбачала запровадження нової української валюти — гривні.

Отже, за часів Української держави відбулося певне економічне піднесення. Цьому сприяли відновлення приватної власності, підтримка гетьманом вільного підприємництва, широкий збут товарів за кордон. Були засновані нові акціонерні компанії, відроджені промислові підприємства та біржі. Відновився залізничний рух, ремонтувалися локомотиви, залізниці, мости, було реорганізовано і зміцнено державний флот. За словами одного з мешканців столиці України, «відносний добробут Києва за гетьманських часів різко контрастував зі швидким зубожінням Петрограда і Москви. На півночі вже починався голод, який був нам ще зовсім не знайомий…»

Військова реформа

20 травня 1918 р. був призначений військовий міністр генерал Рогоза. Уже в червні розпочалося впровадження в життя плану формування регулярної української армії. Вона мала складатися з 8 армійських корпусів, загальною чисельністю 300 тис. чол. Гетьман затвердив структуру та командування військових корпусів.

Нові військові частини створювались через реорганізацію вже існуючих та на базі військових частин Румунського та Південно-Західного фронтів. Планувалося, що в армії будуть різні роди військ: кавалерійські дивізії, ескадрильї, залізничні частини та ін. Формувати армію Скоропадський планував на класовій основі. Її ядро мав становити козацький стан, бо саме козаччина, на думку гетьмана, уособлює цвіт української нації. 16 жовтня 1918 р. своїм універсалом гетьман відродив козацтво у всіх місцях його історичного існування. У документі наголошувалось, що відродження козацтва ставить на меті відновити славетне минуле України, забезпечити державність краю, виховувати підростаюче та майбутнє покоління. Через 2 тижні козацькі лави налічували майже 50 тис. козацьких родин. Проте здійснити цей план гетьману не вдалося, бо заможні селяни віддавали перевагу загонам для боротьби з повстанським рухом, ніж регулярному війську.

11 листопада 1918 р. завершилося формування українського Чорноморського флоту. Він складався з 3 бригад лінійних кораблів, 1 бригади крейсерів, 3 бригад гідрокрейсерів, дивізії міноносців, 22 підводних човнів. Цей процес був перерваний інтервенцією флоту Антанти, який у листопаді 1918 р. окупував Севастополь, Новоросійськ, Одесу, Миколаїв, Херсон, захопивши усі кораблі.

Отже, гетьманський уряд доклав чимало зусиль для створення регулярної армії і флоту, але втілити план не вдалося. Загальна чисельність збройних формувань не досягала 65 тис. чол.

Національно-культурна політика

Найбільших успіхів Скоропадський досяг у сфері національно-культурної політики, бо тут він мав певну свободу дій. Метою гетьмана було створення умов для національно-культурного відродження України.

Гетьман намагався за короткий строк націоналізувати державний апарат, все діловодство вести державною мовою. В усіх установах і частинах організував курси українознавства. Проводилась також українізація загальноосвітньої школи. Поряд з російськими школами та гімназіями відкривались українські. У травні 1918 р. було засновано близько 50 нових українських шкіл, а в серпні ухвалено закон «Про обов’язкове вивчення української мови та літератури, а також історії та географії України в усіх середніх школах».

Восени 1918 р. в Україні налічувалося 150 українізованих гімназій, а для незаможних учнів цих гімназій затверджувалось 350 іменних стипендій — імені Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка та інших письменників та діячів культури.

Із 1 липня 1918 р. Київський український народний університет перетворювався на Київський державний український університет у складі 4-х факультетів: історико-філологічного, фізико-математичного, правничого і медичного. Мовою викладання визнавалась українська, а читання лекцій російською мовою дозволялось міністром освіти лише в окремих випадках на прохання факультетів. З викладацького складу виключались всі особи, що не мали ступенів доктора, магістра чи кандидата наук.

Водночас 22 жовтня у Кам’янці-Подільському розпочав свою роботу ще один український державний університет, що включав історико-філологічний та фізико-математичний факультети. У Київському, Харківському, Одеському російськомовних університетах відкривався комплекс українознавчих кафедр: української мови, літератури, історії, права.

У липні–вересні на чолі з академіком Вернадським була створена комісія з питань заснування Української Академії наук, а вже 14 листопада 1918 року Скоропадський ухвалив закон «Про заснування Української Академії наук». Первісний склад УАН з 12 академіків призначив сам гетьман. До нього увійшли: Д. І. Багалій, А. Ю. Кримський, М. І. Петров, М. Ф. Кащенко та ін. Президентом УАН було обрано В. І. Вернадського.

Гетьман виділяв кошти на організацію великих культурних закладів. У серпні 1918 р. було започатковано Національну бібліотеку України, в якій збиралися всі пам’ятки духовного життя українського народу — як рукописні, так і друковані. Засновувався Національний архів України, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Український національний театр,

«Молодий театр».

У травні 1918 р. було створено Державне видавництво. Головним завданням нової установи було поширення серед народу добрих українських книжок, а також іншої друкованої продукції. З будь-якої літератури були зняті усілякі митні збори.

Гетьман Скоропадський сподівався на підтримку церкви і тому від самого початку шукав союзу з нею. Уже 29 квітня в день перевороту у «Законі про тимчасовий державний устрій України» зазначалось, що «первенствуюча в Українській державі є віра християнська, православна», але уточнювалось, що мешканці України, що не сповідують православ’я, мають право вільно відправляти богослужіння за своїм обрядом.

Зовнішня політика

Активну політику проводив гетьман Скоропадський на міжнародній арені. Створене міністерство закордонних справ очолив Д. Дорошенко — відомий історик. Під його керівництвом було визначено три напрямки зовнішньої політики Української держави:

1. Встановлення дружніх відносин з країнами Четвертного союзу — Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною.

2. Розв’язання спірних територіальних проблем з сусідніми державами.

3. Встановлення дипломатичних відносин з нейтральними державами.

Виконання цих напрямків політики мало забезпечити мир і захистити суверенітет України.

Головним напрямом зовнішньої політики були відносини з країнами Четвертного союзу, бо на території України перебувало окупаційне військо Німеччини та Австро-Угорщини і це впливало на внутрішню і зовнішню політику.

2 червня 1918 р. Німеччина офіційно визнала Українську державу. Її визнали також Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина. Гетьманат намагався також вирішити на свою користь Бессарабське питання, Кримське питання,

приєднати до України Холмщину, Підляшшя. Для Гетьманату надзвичайно важливої ваги набували відносини з більшовицькою Росією. Росія прагнула включити українські землі до свого складу.

У результаті переговорів 12 червня 1918 р. було підписано договір, за яким Росія визнавала незалежність Української держави. Припинялися військові дії між обома державами, відбувався обмін консульськими представниками. Розглядалося питання і про кордони. Лінія кордону відступала від української етнографічної межі на 125–200 верств на користь Росії. Гетьманський уряд налагодив добрі відносини з державами, що утворилися на території колишньої Російської імперії — Грузією, Доном, Кримом, Кубанню, Литвою, Фінляндією.

Чимало зробила українська дипломатія для визнання України на міжнародній арені. Українська держава мали представництва в 25 країнах світу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина, Фінляндія, Польща та ін.).

Викладач 11 листопада 1918 року Німеччина підписала Комп’єнське перемир’я, що означало закінчення війни та її програш.

Тому Скоропадський терміново почав шукати контакти з Англією і Францією. Але країни Антанти намагались відродити «єдину і неподільну Росію».

Тож 14 листопада гетьман видав грамоту про федерацію України з Росією. Це було вимушеним кроком. Попередня орієнтація на Четверний союз загрожувала втратою державності, бо саме в цей час на кордоні з Україною зосереджувалися війська більшовицької Росії, що загрожували війною Україні. Грамоту Скоропадського можна вважати політичною декларацією. Обнародування грамоти призвело до активізації українських національних сил.

Наши рекомендации