Західноєвропейський вектор ЗП та дипломатії країн регіону.
Формування нового субрегіону, його місце та роль в Балтійському регіоні - все це складові нової архітектури безпеки в Європі. Саме завдяки незворотності обраному зовнішньополітичному курсу, країни Балтії стали складовою частиною нової Європи, його повноправними членами.
Першочергова роль в питанні можливого членства країн Балтії в ЄС приділялася готовності самого Співтовариства прийняти нових членів, внутрішньому становищу в країнах Балтії, процесу проведення реформ, виконання критеріїв ЄС, необхідних для членства в організації. Країни Балтії з'явилися на порядку денному ЄС в той момент, коли воно зіткнулося з величезними змінами та безпрецедентними викликами. Завершення „холодної війни” та кінець біполярної системи міжнародних відносин поставили перед Співтовариством нові завдання: переглянути роль ЄС як одного з гарантів забезпечення безпеки та процвітання в Європі та заповнити вакуум безпеки, що з'явився в ЦСЄ. Для ЄС було важливим було побудувати такі відносини з країнами ЦСЄ, в тому числі й з країнами Балтії, що забезпечували б ефективне співробітництво між ЄС та державами ЦСЄ, але одночасно зберігали більшість досягнутих результатів у межах самого Співтовариства. Усі ці події вплинули на формування позиції ЄС щодо можливого розширення на Схід. ЄС ввів так званий принцип обумовленості, що означав можливість членства в ЄС країн ЦСЄ, якщо ці країни досягнуть успіху в проведенні політичних та економічних реформ. Принцип обумовленості став основою політики ЄС щодо країн ЦСЄ та балтійський держав тощо.
Приєднання країн Балтії до ЄС було обумовлене не лише вдалим впровадженням політичних, економічних, правових реформ, але і через отримання значної підтримки з боку деяких членів ЄС, а саме Німеччини, Фінляндії, Швеції і Данії. До того ж отримання підтримки з боку США в питанні європейської інтеграції вплинули на рішення ЄС розпочати переговори спочатку з Естонією, а потім і з Литвою і Латвією.
Вступ країн Балтії до ЄС означав отримання балтійськими державами „м'яких” гарантій безпеки. Водночас порівняно з процесом їх інтеграції в НАТО можна помітити відносну легкість їхнього вступу до ЄС. На противагу негативному сприйнятті та реакції російського керівництва по відношенню до вступу цих країн до НАТО, розширення ЄС не викликало у Москви жодних протиріч. Тому, розглядаючи особливості приєднання балтійських країн до ЄС російський фактор не відігравав ключової ролі.
4.ЗП відносини країн Балтії з Російською Федерацією. Від відносин Росії до країн Балтії залежав і подальший розвиток двосторонніх російсько-американських відносин. Країни Балтії сповна використали цей підхід на свою користь. Росія опинилася в неоднозначній ситуації: або вона визнає себе демократичною країною і відповідно не чинить спротив вступу країн Балтії до НАТО, або вона визнає себе недемократичною країною, що не позбулася старих стереотипів мислення і продовжує розглядати НАТО та США як головного ворога, що може призвести до появи нової „залізної завіси”. Для Росії другий варіант розвитку був неприйнятний, вона не бажала залишатися осторонь європейських справ та не була зацікавлена в погіршенні російсько-американських відносин.
Росія та США - найбільш впливові актори в східно-балтійському субрегіоні, які мали і мають безпосередній вплив на політику країн Балтії, особливо в сфері безпеки. Країни Балтії в свою чергу здійснювали щодо Росії політику максимального дистанціювання, спричиненого бажанням Росії і надалі залишити країни Балтії в сфері свого впливу. Послаблення ролі Росії в регіоні, пов'язане з її становищем переможеного у холодній війні, та посилення ролі США як переможця максимально вплинули на формування нового контуру східно-балтійського субрегіону, а саме орієнтацією країн Балтії на США як на головного стратегічного партнера.
Відносини між країнами Балтії та Росією можна охарактеризувати як стабільно недружні. Прозахідна, а точніше, проамериканська політика країн Балтії протягом всього періоду після поновлення незалежності не залишала сумнівів, що це призведе до погіршення відносин з Росією. Росія, зі свого боку, не могла не зважати на позицію США, НАТО та ЄС стосовно цих країн. Її розрахунки на те, що цей регіон залишиться після „холодної війни” в зоні її впливу не виправдалися: США не збиралися втрачати можливість закріпитися в регіоні, спираючись на зацікавленість самих країн Балтії у посиленні їх присутності та впливу. Балтійські країни розуміли, що лише підтримка з боку США стане гарантією їх інтеграції у західне співтовариство. У той же час жодна з цих країн не досягла б успіху, якби із самого початку не провадила чітку зовнішню політику, спрямовану на повноправний вступ до євроатлантичних структур. Росія стратегічно програла цей регіон, що чітко простежується провалом її ініціатив у середині 1990-х рр. Звісно, в програші політики Росії в регіоні не останню роль відіграли США, які з успіхом втілили свою політику стосовно країн Балтії - домоглися вступу цих країн до НАТО. Росія вже наприкінці 1990-х рр. зрозуміла, що вплинути на перебіг подій не в змозі, а варіант конфронтації, що виник під час загострення Косовської кризи, коли відносини між НАТО і Росією заморозилися на рік, продемонструвавши свою неефективність передусім для Росії. Росія мала вибір: або залишатися і далі осторонь всіх інтеграційних процесів на Європейському континенті, або визнати неефективність цього процесу і пристосуватися до нього, максимально використовуючи можливості, що відкривалися в разі партнерського розвитку відносин передусім із США, а також з НАТО та ЄС. Нове керівництво Росії обрало другий варіант, поступившись невиправданими амбіціями, що також і стосувалися країн Балтії, які російське керівництво протягом 1990-х рр. відмовлялося визнавати поза зоною свого впливу. Але визнавши факт незворотності процесу вступу країн Балтії до НАТО та ЄС, Росія не збиралася повністю втрачати важелі впливу на балтійські країни.
Росія продовжує розігрувати карту проблем із становищем російської меншини в Латвії та Естонії сьогодні, що триває з початку 1990-х рр. Росія розглядає національну проблему в країнах Балтії як один з важелів впливу на ці країни, але ця політика поки що не виправдала себе, а, навпаки, призвела до погіршення відносин з Естонією та Латвією, які вважають втручанням у внутрішні справи будь-які висловлювання та дії російських політиків, спрямовані на так званий захист прав російської меншини цих країн. На сьогодні проблеми, пов'язані з національними меншинами, а також територіальне питання є ключовими у відносинах між Росією та Балтією.
Методи вирішення етнічної ситуації в Латвії та Естонії цілком влаштували західні країни та інституції, тому претензії Росії щодо дискримінаційної етнічної політики в цих країнах не мали наслідків. Росія досі не відмовилася від подібної риторики, хоча її безперспективність очевидна. Вступ до НАТО та ЄС остаточно вирішив питання приналежності країн Балтії до західного світу. Доки Росія цього не визнає, відносини між нею та країнами Балтії залишатимуться стабільно недружніми. На сьогодні всі три балтійські країни здійснюють проамериканську політику. У США вони вбачають основного гаранта безпеки, що підтверджується членством країн Балтії в НАТО.