Повноваження й функції європейського парламенту
Реферат
з курсу
«Основи права Європейського союзу»
курсанта 1321 групи
Романцової О.С.
Тема № 4
« Європейський парламент –сьогоденній склад та структура»
Науковий керівник: к.ю.н. Бабін Б.В.
Реферат здано на перевірку:
Реферат захищено:
Отримана оцінка:
Одеса-2012
План:
1. Європейський парламент……………………………………………………3
2. Повноваження й функції європейського парламенту……………………..6
3. Структура й організація роботи європейського парламенту……………..12
Висновок……………………………………………………………………..17
Списко використаної літератури…………………………………………..18
Європейський парламент
Європейське співтовариство, що поєднує нині 12 країн Західної Європи - Бельгію, Великобританію, Грецію, Данію, Ірландію, Іспанію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Португалію, ФРН, Францію, - економічна, правова, соціально-культурна реалія, потужний фактор світової політики.
Об'єктивні передумови економічної й політичної інтеграції в Західній Європі особливо реально позначилися після другої світової війни. До цього підштовхувала й необхідність об'єднати зусилля у відновленні післявоєнної економіки, і прагнення протистояти "радянському блоку", посилюване станом "холодної війни" на континенті й розколом Європи на два табори. Не випадково поряд з метою об'єднання ресурсів економіки західноєвропейських країн активно висувалися аргументи на користь Європейського оборонного співтовариства з єдиною армією. Однак, зустрівши опір багатьох політичних сил, а також деяких урядів, ці дві інтеграційні тенденції - економічна і військово-політична - були вчасно розведені й розвивалися самостійно, коли участь в економічній інтеграції не ставило за обов'язок країні - учасницю входити в оборонний союз НАТО, і навпаки.
З нашої сторони в різний час неоднозначно оцінювався інтеграційний процес у Західній Європі: висвітлювалися ті "класові інтереси правлячих кіл", те потреби міжнародного поділу праці, то прагнення протистояти двом "наддержавам". Дати глибоку об'єктивну оцінку цьому явищу необхідно, з огляду на розширення співробітництва нашої країни з Європейським співтовариством. Але ціль даної роботи інша. Відзначимо лише основні етапи процесу інтеграції, що йшов як углиб, проникаючи в галузі економіки, права, культури, політики, так і вшир, втягуючи у свою орбіту всі нові країни.
Початок процесу економічної інтеграції було покладено створенням в 1947 р. митного союзу Бельгії, Нідерландів і Люксембургу. В 1951 р. Бельгія, Франція, ФРН, Італія, Нідерланди й Люксембург підписали Договір про створення Європейського об'єднання вугілля й стали. Новий поштовх інтеграційні процеси одержали в 1957 р. у зв'язку з підписанням Римських договорів про створення Європейського співтовариства по атомній енергії і Європейському економічному співтоваристві. Із цього моменту економічна інтеграція одержала прискорення й, у свою чергу, сприяла більше тісним політичним зв'язкам держав, що беруть участь у договорах. ^ 1965 р. був укладений так званий "Договір про злиття", відповідно до якого були об'єднані керівні органи трьох організацій. Таким чином, зложилося єдине Європейське співтовариство, що найчастіше йменували Європейським економічним співтовариством. В 1973 р. у Європейське співтовариство були прийняті Великобританія, Данія, Ірландія, В 1981 р. - Греція, в 1986 - Іспанія й Португалія. В 1982 р. зі складу Співтовариства вийшла Гренландія (що є автономною територією Данії).
Римський договір установив основні завдання Європейського співтовариства, які потім були уточнені й розширені, зокрема, Єдиним європейським актом, підписаним державами - членами в 1986 м.
Відповідно до цих документів завданнями Європейського співтовариства з, насамперед, створення єдиного ринку й поступове зближення економічної й соціальної політики держав - членів.
Єдиний ринок має на увазі також право вільного пересування й проживання. Таким чином, усуваються перешкоди, що коштують на шляху "вільної міграції". Створення Європи "без границь" включає відкриття для громадян і організацій країн Співтовариства національних ринків послуг, а також вільний обіг капіталу.
З моменту набрання чинності Римським договором відбулося зближення національних торговельного, цивільного, фінансового й податкового правий. Були створені компенсаційні механізми, спрямовані на урівнювання виробничих витрат. Велике значення мало встановлення загальних для країн - учасниць Співтовариства стандартів. Тим самим були підготовлені умови для нового етапу інтеграції.
Починаючи з 1 січня 1993 р. підлягає скасуванню митний контроль між країнами Співтовариства, буде встановлена повна воля пересування капіталів, послуг, а також робочої сили. У перспективі поставлене завдання створення єдиного фонду життєвого забезпечення й вирівнювання рівнів зарплати в країнах Співтовариства. Наскільки це завдання складне, треба хоча б з того, що доходи на душу населення, наприклад, у Португалії майже в 5,5 рази нижче, ніж у ФРН.
У цих умовах особливого значення набуває захист соціальних і економічних прав громадян. Недавно главами держав - членів прийнята Хартія в захист прав і інтересів найманих робітників у ряді найважливіших сфер економіки.
За період 1958 - 1987 гг. обсяг торгівлі між країнами Співтовариства збільшився майже в 30 разів. Складається загальний ринковий механізм "без перегородок" на території 12 країн із загальним населенням понад 320 млн чоловік, що робить істотний вплив на світову економіку. Тим самим створюються серйозні передумови для політичної інтеграції країн - учасниць, що також еволюціонує, хоча далеко не тими темпами, як економічна інтеграція.
Відбиттям цього процесу є те, що усе більше важливу роль у політичному житті Європейського співтовариства грає Європейський парламент, унікальність якого складається вже в тім, що обирається він населенням не однієї, а багатьох країн і офіційних мов у ньому більше, ніж в ООН.
Повноваження й функції європейського парламенту
З перших же років його існування повноваження Європейського парламенту стали розширюватися. Так, починаючи з 60 - х м. Комісія передає парламенту значну частину повноважень по контролі за діяльністю багатьох органів Співтовариства. В 70 - х рр. розширилися повноваження, що дозволили парламенту впливати на визначення бюджету Співтовариства. Із середини 70 - х рр. і особливо в другій половині 80 - х рр. було посилене право парламенту впливати на призначення ряду посадових осіб, зокрема на призначення голови Комісії, що є як би главою уряду Співтовариства.
Здійснення бюджетних повноважень займає найбільше місце в роботі Європейського парламенту, особливо після того, як в 1970 р. були виділені так звані "власні засоби" Співтовариства. До цього бюджет Співтовариства складався із внесків держав - членів. Потрібно відзначити, що спочатку в договорах про створення Співтовариства було встановлено, що парламент міг тільки лише пропонувати зміни бюджету. Право ж прийняття бюджету належало Раді після консультації з Комісією. Починаючи з 1975 р. положення договору про порядок прийняття бюджету був змінено й парламент одержав право відхилення бюджету в цілому. Скориставшись цим, парламент двічі - в 1980 р. і в 1985 р. відхиляв бюджет у цілому, що, природно, створило значні труднощі в діяльності всіх інститутів Співтовариства й держав - членів. Останні звернулися зі скаргами в Суд Співтовариства для того, щоб домогтися твердження бюджету 1986 р. Суд же підкреслив необхідність консенсусу в прийнятті бюджету між Радою й парламентом. Таким чином, тепер право встановлення бюджету належить фактично не тільки Раді, але й парламенту. Однак проблема розподілу між ними повноважень дотепер до кінця не врегульована.
Парламенту ж належить останнє слово відносно іншої частини витрат, а саме витрат, необов'язкових для Співтовариства. Необов'язкові витрати призначені на проведення загальної соціальної політики, досліджень навколишнього середовища й т.п. Необов'язкові витрати становлять біля чверті всього бюджету, у той час як реалізація політики в області сільського господарства вимагає близько 65% бюджету. Виправлення, внесені парламентом у частину проекту бюджету й необов'язкових витрат, що розглядають, не можуть бути остаточно відкинуті Радою. Однак не можна сказати, що парламент діє зовсім довільно. Максимальний рівень необов'язкових витрат переглядається щорічно з обліком таких об'єктивних даних, як еволюція Співтовариства й зміни бюджетів держав - членів.
Починаючи з 1986 р. акт про твердження бюджету Співтовариства підписується головою парламенту. Треба додати, що Європейський парламент, починаючи з 1970 р., одержав право брати участь в обговоренні й прийнятті всіх фінансових документів і тим самим законодавствувати в цій сфері поряд з Радою.
Стосовно до нормотворчих повноважень Європейського парламенту варто розрізняти процедуру консультацій, процедуру узгодження, процедуру співробітництва, а також співучасть у доданні сили договорам про вступ у Європейське співтовариство й угодам про асоційоване членство.
Процедура співробітництва, уведена Єдиним європейським актом в 1986 р., дає Європейському парламенту можливість впливати на прийняття правових норм, що ставляться до внутрішнього ринку, соціальній політиці економічної й соціальної інтеграції, дослідницький діяльності й технічному розвитку, тобто до тих напрямкам діяльності Співтовариства, які не тільки найбільш істотні для утворення починаючи з 1993 р. Європи "без границь", але і які викликають найбільший інтерес населення Європи.
Процедура співробітництва не обмежила законодавчих повноважень Ради й Комісії. Але вона зобов'язала їх тісніше взаємодіяти з парламентом. Відтепер при розгляді правових норм, що ставляться до зазначеного вище областям, у парламенті проводиться не одне, а два читання. У результаті першого читання визначається позиція парламенту відносно внесених пропозицій. Якщо раніше Рада була вправі відразу ж прийняти своє рішення, то тепер він повинен визначити своє відношення до висновку парламенту, мотивувавши й протиставивши свої аргументи тої частини висновку парламенту, з якої він не згодний, або внести зміни в законодавчі пропозиції. Рада й Комісія повинні представити парламенту всю необхідну йому інформацію.
Одержавши заперечення Ради (так звану "загальну позицію"), парламент приступає до другого читання. У тримісячний строк він повинен прийняти рішення й або погодитися із запереченнями Ради, або внести в них виправлення, або, нарешті, відхилити проект.
Якщо виправлень ні, то Рада приймає норму в остаточному виді, певному в "загальній позиції". Якщо ж парламент запропонував внести виправлення, то Комісія може переглянути "загальну позицію" і виправлений варіант представити в Раду. Для схвалення представленого Комісією документа досить кваліфікованої більшості в Раді, але для того, щоб Рада не погодився із пропозицією Комісії, необхідна одноголосність. Комісія не може взагалі ігнорувати виправлення, запропоновані парламентом. Не прийняті Комісією виправлення разом з її висновком передаються в Раду, що може їх прийняти лише одностайною ухвалою.
Про дієвість процедури співробітництва свідчить той факт, що половина виправлень, запропонованих Європейським парламентом у першому читанні, приймається Радою. Число прийнятих Радою виправлень, запропонованих парламентом у другому читанні, становить приблизно 25%. Таким чином, Європейський парламент є у відомій мері співучасником створення європейського права.
До числа положень, що розширюють роль Європейського парламенту в керуванні справами Співтовариства, особливе місце належить процедурі співучасті парламенту у висновку договорів про прийняття нових членів і угод про асоційоване членство.
Єдиним європейським актом було встановлено, що для вступу в Співтовариство нової європейської держави необхідна згода Європейського парламенту, що приймає рішення абсолютною більшістю голосів своїх членів. У цьому зв'язку передбачено, що парламент інформується Радою або Комісією перед початком переговорів про прийняття нового члена Співтовариства, а також у ході самих переговорів про прийняття нового члена Співтовариства, а також у ході самих переговорів. Цього ж правила діють і відносно висновку угод про додання державам статусу асоційованих членів.
Парламент вправі розглядати найбільш значимі міжнародні угоди, що містяться від імені Європейського співтовариства. Комісія й Рада також зобов'язані інформувати парламент, що висловлює свою думку із приводу цих угод. У відношенні інших, не віднесених до числа найбільш значимих угод про торгівлю й співробітництво парламент може просити Рада проконсультувати його, однак він не має права давати свої висновки.
Своєрідним інструментом контролю є резолюція про осудження. У тих європейських країнах, у яких передбачена резолюція про осудження уряду, прийняття її парламентом зобов'язує уряд піти у відставку. Європейський парламент може винести резолюцію про осудження лише Комісії Європейського співтовариства, але не провідним органам керування, якими є Європейська рада й рада міністрів. Таким чином, права Європейського парламенту щодо цього не настільки вуж значні. Проте внесення резолюції про осудження може бути серйозним знаряддям у руках парламенту, а прийняття її (для цього потрібне більшість у дві третини голосів від облікового складу членів парламенту) означало б, що всі члени Комісії повинні піти у відставку й що політика, що проводиться Комісією з питання, що викликали сумнів, не відповідає, на думку парламенту, інтересам Співтовариства.
За увесь час існування Європейського парламенту резолюція про осудження вносилася всього чотири рази. Причому у двох випадках вона знімалася до голосування, у двох випадках резолюція відхилялася переважною більшістю голосів.
Останній раз резолюція про осудження Комісії була внесена у зв'язку з рішенням останньої схвалити угоду про продаж масла в країни Східної Європи.23 березня 1977 р. після тривалих дебатів резолюція про осудження була відкинута поіменним голосуванням 95 голосами з ІІІ прийнявших участь у голосуванні.
Порівняно недавно, починаючи з кінця 1982 р., Європейський парламент став розширювати сферу свого впливу на механізм Співтовариства, використовуючи надане право звертатися в Суд Європейського співтовариства зі скаргою на невиконання Радою або Комісією покладених на них обов'язків. Це право парламенту було підтверджено рішенням Суду Європейського співтовариства від 22 травня 1985 р. Суд визнав обґрунтованої скаргу парламенту на те, що Рада ухилився від обов'язку розробити загальну для Співтовариства політикові в області транспорту. Два роки через, у жовтні 1987 р., парламент знову звернувся в Суд цього разу зі скаргою на те, що Рада не схвалила в належний строк проект бюджету Співтовариства на 1988 р. Хоча рішення суду Співтовариства не виходить за рамки осуду органа, що не виконує обов'язків, покладених на нього договором, сам факт констатації Судом з ініціативи парламенту бездіяльності того або іншого органа сприяє підвищенню значення парламенту як стимулятора прогресивного розвитку Співтовариства. Нарешті, до повноважень Європейського парламенту ставляться також повноваження по розгляду петицій, тобто запитів або скарг. Вони можуть направлятися будь-яким вхідної в Співтовариство громадянином індивідуально або разом з іншими громадянами. Петиція може бути спрямована по будь-якому питанню. Однак більшість їх надходить у Європарламент зі скаргами на забруднення навколишнього середовища, на порушення права по одержанню соціальних посібників, а також інших прав. Чимале число петицій пов'язане зі скаргами на недосконалість митного законодавства.
Таким чином, можна дійти висновку, що обіг з петиціями пов'язане з тим, що держави - члени недостатньо послідовно реалізують норми права Співтовариства. Парламент зі своєї сторони прагне використовувати право петицій для впливу на держави-члени. петиції, Що Надійшли в парламент, розглядаються й вивчаються комісією з петицій, що, як правило, збирає необхідну інформацію й публікує свою доповідь, у якому втримується авторитетне тлумачення по порушеній проблемі. У багатьох випадках доповіді підготовляються комісією з петицій разом з іншими компетентними парламентськими комісіями.Число подаваних петицій досить швидко зростає. Якщо в 1979 - 1980 гг. було отримано 57 петицій, то через чотири роки їхнє число майже подвоїлося, а ще через чотири роки збільшилося вже більш ніж в 8 разів. В 1987 - 1988 гг. Європейський парламент одержав уже 484 петиції, в 1988 - 1989 р. їхнє число досягло майже 700.
Розглянувши повноваження Європейського парламенту, варто звернути увагу на те, що формально вони менш значні, чим повноваження парламентських установ в окремих державах. Але, разом з тим, треба відзначити, що Європейський парламент дійсно повністю використовує приналежні йому повноваження й робить серйозний і всезростаючий вплив на такі керівні органи Співтовариства.
Реальний вплив Європейського парламенту на громадське життя не обмежується реалізацією їм зазначених вище повноважень. Може бути, не менш важлива роль парламенту як виразника суспільної думки. Зложилася практика прийняття парламентом резолюцій, що містять оцінку політичних і інших ситуацій як усередині Співтовариства, так і поза ним. Формальною підставою для прийняття таких резолюцій є положення Єдиного європейського акту, що зобов'язує міністрів закордонних справ держав - членів враховувати думку парламенту.