Князь Володимир Великий. Прийняття християнства та його значення для подальшого розвитку Русі.

За князювання Володимира І (980-1015) було завершено об'єднання всіх східних слов'ян у складі Київської Русі.

Володимир у своїй внутрішній і зовнішній політиці опирався на місцеву аристократію. За часів Володимира була організована система оборони південних рубежів Київської Русі. Були збудовані міста-фортеці на Десні, Остру, Трубежу, Сулі, Стугні. Зведення кількох оборонних рубежів з добре продуманою системою фортець, валів, сигнальних веж зробило неможливим раптове вторгнення печенігів і допомогло Русі перейти в наступ. Найбільші битви з печенігами відбулися в 990, 992, 996,997, 1001 рр.

За Володимира(«Красне Сонечко») було здійснено надзвичайно важливий акт офіційного впровадження християнства. Цьому передувала спроба реформувати язичницький пантеон, на чолі якого було поставлено Перуна. Здійснивши в 988 р. вдалий похід на Корсунь, Володимир одружився з візантійською царівною, хрестився сам і зробив християнство державною релігією в Київській Русі.

Офіційний акт прийняття християнства на Русі не означав, що з язичництвом покінчено раз і назавжди. В реальному житті ще досить тривалий час існували язичницька віра й центри язичництва, особливо у віддалених від Києва місцевостях. Християнська церква одразу вступила в боротьбу з язичництвом і пережитками дофеодальної старовини. Вона взяла під свій захист моногамну сім'ю, боролася проти кривавої помсти, сприяла зміцненню феодальних форм власності.

Прийняття населенням Давньоруської держави християнства справило вирішальний вплив на подальшу її історію. Насамперед хрещення Русі прилучило її до надзвичайно високої як на той час греко-візантійської цивілізації. Саме грецькі церковно-мистецькі канони, книжність, стиль духовності витворили фундамент руського світу культури. У Києві, а згодом і повсюдно на Русі почали влаштовувати школи, книгописні майстерні, і дуже швидко Русь стала однією з найбільш розвинутих в культурному плані середньовічних держав. Християнізація вводила Давньоруську державу до кола християнських країн світу, зробивши можливими рівноправні й плідні взаємовідносини між нею та Візантією, Германією, іншими тогочасними державами Європи.

Запровадження християнського віровчення зміцнювало авторитет і владу князя, вносило позитивний струмінь у розбудову державності. На відміну від західноєвропейського християнського світу, де на чолі Церкви стояв Римський папа, візантійська церковна традиція визнавала в якості такого глави візантійського імператора. Після 988 р. подібна традиція переносилась і на Русь.

6)Князювання Ярослава Мудрого. Розквіт давньоруської державності.\

Ярослав Мудрий (1018—1054 pp.)

Зовнішній напрям:

Розширив кордони Київської Русі — відвоював на Заході землі, захоплені поляками, підкорив нові прибалтійські племена. Володіння Ярослава простягались від Балтійського до Чорного морів та від р. Оки до Карпатських гір. Це також збільшило надходження до княжої казни.

Остаточно розгромив у 1036 р. печенігів, що дозволило кошти казни витрачати на більш важливі внутрішні потреби.

Поглибив дипломатичні зв'язки з країнами-сусідами та могутніми країнами. Основою дружніх стосунків Ярослав вважав матримоніальні зв'язки, за що його історики прозвали "тестем Європи".

Внутрішній напрям:

Подальший розвиток культури та освіченості населення. За Ярослава було укладено перший літописний звід, почало розвиватись письменство, перекладна та оригінальна література.

У роки правління Ярослава Мудрого було створене перше писане зведення законів Київської Русі — "Руська правда", яка поклала початок офіційному постійному використанню норм юридичного права в цивільних справах.

Широка розбудова закладів культурного, мистецького, церковного напрямів, що дозволило підняти освіченість населення, готувати на регулярній основі державних чиновників. За тих часів з'явилися цілі династії інтелектуальної еліти. Такий рід бачимо в нащадках воєводи Сванельда: його син — Малк-Мстиша, внук — Добриня, правнук — посадник Новгороду Костянтин; його син — посадник Остромир, для якого переписано Євангеліє; син Остромира — воєвода Вишата. Усього налічується сім поколінь1.

Сприяв подальшому розвитку землеробства, скотарства, ремесел, промислів, торгівлі, що забезпечило суттєве поповнення княжої казни.