Поняття, структура та види адміністративно-правових норм.

Одним з головних елементів механізму адміністративно-правового регулювання є адміністративно-правова норма.

Норма права є свого роду “цеглина” – частина правового фундаменту, на якому будується система галузі.

Норма адміністративного права, як і норма будь-якої галузі вітчизняного права, це ніщо інше як правило загального характеру, що визначає міру (масштаб) необхідної або можливої поведінки, яка встановлена державою і охороняється спеціальними засобами.

Норма адміністративного права, так як і норми інших галузей права, виконують функцію регулятора суспільних відносин. Вони відрізняються від норм інших галузей права тим, що предметом їх регулювання є суспільні відносини, що виникають в сфері управлінської, виконавчої та розпорядчої діяльності держави.

В адміністративній правовій науці можна зустріти декілька визначень адміністративно-правової норми.

Так, у підручнику за редакцією професора Василенкова нормою адміністративного права визначається встановлене або санкціоноване державою правило, яке покликане регулювати відносини в сфері державного управління, як і норми інших галузей права, забезпечується у випадку невиконання примусовою силою держави.

Більш стисліше визначення норми адміністративного права можна зустріти у підручника професора Коваля, де під нормою адміністративного права визнається правило поведінки, що встановлюється відповідними державними органами і забезпечується санкцією, організованим захистом з боку держави.

У підручнику за редакцією Бахраха надане наступне визначення адміністративно-правової норми – це встановлене або санкціоноване державою правило, що регулює відносини в сфері діяльності виконавчої влади, реалізація яких при невиконанні забезпечується державним примусом.

Визначення адміністративно-правової норми тісно пов‘язане з визначенням адміністративного права, тому на мою думку більш вдалим з наведених вище (значень) формувань є те, що запропоноване професором Василенковим, саме його після певного реагування слід нам використовувати.

Остаточний варіант поняття “норма адміністративного права” можна запропонувати у наступній формі.

Норма адміністративного права – це встановлене або санкціоноване уповноваженим на те державним органом правило, що регулює суспільні відносини у сфері управління, виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів, а також відносини пов‘язані з скоєними адміністративними деліктами. У разі невиконання, зазначене правило реалізується за допомогою державного примусу.

Норми адміністративного права визначають межі поведінки (необхідної, рекомендуємої, припускаючої) людей, діяльності органів виконавчої влади та їх посадових осіб, а також підприємств, установ, організацій та трудових колективів в сфері державного управління.

Норми адміністративного права встановлюють правовий режим взаємовідносин суб‘єктів державного управління та місцевого самоврядування, порядок здійснення управлінської діяльності, визначають права та обов‘язки громадян в сфері державно-виконавчій та гарантії їх реалізації. Значне місце займають норми про відповідальність (адміністративну, дисциплінарну, матеріальну).

Особливість (специфіка) норм адміністративного права, яка відрізняє їх від норм деяких інших галузей (насамперед цивільного права), є те, що у діяльності правила в них подані в імперативній (категоричній, владній) формі. Це стосується як забороняючих, так і дозволяючих приписів. Саме імперативність не допускає можливості змін до встановлених раніше вимог.

Норми адміністративного права спрямовані на організацію, упорядкування та вдосконалення відносин, що складаються у сфері управління. За допомогою цих норм визначається правове положення і компетенція органів державного управління (у першу чергу виконавчої влади), регламентується їх діяльність, їх форми і методи, порядок взаємовідносин з іншими об‘єктами управління. Норми адміністративного права визначають також правове положення підприємств, установ, організацій, державних службовців, членів громадських об‘єднань, громадян в сфері державного управління.

Кожна норма адміністративного права є складовим компонентом галузевої системи, поза якою діяти не може. Наприклад, норма, що міститься в статті 173 КпАП України, встановлює відповідальність за скоєння дрібного хуліганства, діє тільки у поєднанні з нормами ст. 12 цього ж Кодексу, яка встановлює від адміністративної відповідальності (16 років); ст. ст. 221, 222 КпАП Україні які – визначають хто може розглядати ці справи (судді та відповідні посадові особи); ст. 254, що зобов‘язує скласти протокол про адміністративне правопорушення; ст. 277 яка встановлює добовий термін розгляду матеріалів з дня одержання уповноваженою на те посадовою особою.

Адміністративно-правова норма, також як і норми інших галузей права, має свою структуру – внутрішню побудову норми, певний порядок взаємозв‘язку, взаємообумовленості складових частин (елементів).

У відповідності до найбільш поширеної думки, серед вчених – адміністративістів адміністративно-правова норма складається з гіпотези, диспозиції та санкції.

Гіпотеза – як частина норми адміністративного права містить вказівку на фактичні умови реалізації норми, тобто на ті суспільні відносини, які породжують конкретні правові наслідки. Обставини, що передбачаються гіпотезою норми, є юридичними фактами, що породжують адміністративно-правові відносини. Наприклад, скоєння громадянином адміністративного делікту надає уповноваженому на те органом право притягнути винного до адміністративної відповідальності. Гіпотеза висловлюється або у формі гіпотетичного судження, або не формулюється взагалі, але може бути відокремлена із змісту норми шляхом логічного аналізу останньої.

Диспозиція – правило поведінки, що визначене нормою. Диспозиція в адміністративно-правових нормах викладається переважно як право, повноваження, дозвіл або у вигляді приписів, зобов‘язань, а також заборони та обмежень. Диспозиції, в яких формулюються одночасно і права, і обов‘язки в нормах адміністративного права зустрічаються дуже рідко. Диспозиція завжди передбачає взаємозв‘язок прав та обов‘язків, завжди вказує на те, як повинні (або можуть) проводити себе суб‘єкти.

Санкція – як елемент адміністративно-правової норми містить вказівку на заходи адміністративного впливу, що застосовуються до правопорушника. При цьому важливо відзначити, що санкція вказує не на будь-який адміністративний вплив, а лише на той, застосування якого передбачене нормою у зв‘язку з її правопорушенням. Особливістю системи адміністративно-правових санкцій є її винятково багатий арсенал, який надає відповідним органам та посадовим особам забезпечувати на належному рівні відносини в управлінській сфері (види стягнень).

Кількість діючих адміністративно-правових норм є дуже багаточисельною, ці норми можливо поділити на види за самими різними критеріями.

Класифікація норм адміністративного права:

1. За цільовим призначенням поділяються:

а) регулятивні – містять правила організації та функціонування системи (об‘єкту та суб‘єктів управління) підтримки її на належному, відповідному для інтересів держави рівні;

б) охоронні – забезпечують правову охорону (захист) регулятивних норм, їх безперешкодне функціонування.

2. За змістом поділяються:

а) матеріальні – визначають зміст діяльності організаційних структур управління, виконавчо-розпорядчої діяльності, повноважень і санкцій, статус та юридичні вимоги, дозволи, заборони, державні примусові заходи та ін. (права та обов‘язки суб‘єктів правовідносин – відповідають на питання Що робити?);

б) процесуальні – закріплюють порядок, процедури здійснення влади (відповідають на питання Як робити?). Якщо кримінальне право існує окремо від кримінально-процесуального права, то в рамках адміністративного права організаційно пов‘язані всі підгалузі: матеріально-адміністративне право і адміністративно-процесуальне право.

3. За методом впливу на поведінку суб‘єктів поділяються:

а) зобов‘язуючі – приписують носіям права та обов‘язки здійснення тих або інших дій правової власності (норми певні у правилах дорожнього руху, розпорядку дня училища – інституту) переважно в Особливій частині КпАП;

б) забороняючі – припис, що забороняє здійснення конкретних дій (частина ІІІ ст. 3 Закону України “Про міліцію” забороняє діяльність політичних партій у підрозділах міліції);

в) уповноважуючі – перелік прав, компетенція певного суб‘єкта (ст. 222 КпАП України перелік справ про адміністративні правопорушення, що розглядаються міліцією);

г) заохочуючі (ст. 12 Дисциплінарного статуту ОВС від 29 червня 1991 року містить перелік заохочень, що застосовуються до співробітників ОВС).

4. За дією норм (по території, колу осіб):

а) загальнообов‘язкові (закони, нормативні акти Уряду, обласних, районних адміністрацій та ін.);

б) внутрішньоапаратні (ті, що діють в межах окремої організації) – розпорядок дня, статут інституту та ін.

5. За дією у часі:

а) термінові (заздалегідь визначені терміном дії, наказ ректора про проходження студентами стажування (термін » 3 місяці);

б) безстрокові (ті, що не мають заздалегідь визначеного терміну дії – наказ МВС про утворення нашої Академії).

Дуже важливим питанням є визначення набуття чинності того чи іншого законодавчого чи іншого нормативного акту, який містить норми адміністративного права.

Так, згідно ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набуває чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачене законом (але він ні в якому разі не може набути чинності раніше дня опублікування).

Норми адміністративного права знаходяться в статичному положенні, навпаки вони майже весь час знаходяться у динаміці тобто реалізуються різноманітним колом суб‘єктів адміністративного права.

Реалізація норм адміністративного права – процес практичного втілення в життя державної волі, зафіксованої в нормі.

Існують 4 форми реалізації норм адміністративного права:

1) дотримання – добровільне підпорядкування суб‘єкта права вимогам адміністративно-правових норм (сутність – утримання від скоєння дій, заборонених нормами), дотримання може здійснюватися без вступу суб‘єкту в конкретні адміністративно-правові відносини;

2) виконання – активні правомірні дії суб‘єктів права щодо виконання приписів, що містяться в цих нормах активна поведінка, пасивність в деяких випадках може розглядатись як упущення, недобросовісність, халатність;

3) використання – добровільне здійснення суб‘єктами права правомірних дій, які пов‘язані з реалізацією суб‘єктивних прав в сфері управління;

4) застосування – активний, державно-владний характер, здійснюється компетентними органами у встановленому законодавством процесуальному порядку.

Основні вимоги до правильного застосування норм адміністративного права:

- законність – обґрунтованість;

- доцільність – наукова організація правозастосовчої діяльності.