Адміністративно-політичний устрій

Запорізька Січ стала тим місцем, де козацтво про­довжило державницькі традиції України, що брали свій початок у Київській Русі, Галицько-Волинському королівстві, Литовсько-Руські й державі. Воно витво­рило власну військово-політичну і господарську орга­нізацію, поступово перетворюючи її у своєрідну державу­ву зі значними підконтрольними територіями, багато­тисячною армією, адміністративним апаратом, скарбни­цею, звичаєвим правом та символікою (корогви, бунчук, булава, печатка із зображенням герба Запорізької Січі — козак із шаблею при боці й рушницею на лівому плечі). За формою правління де була демократична республіка, яка найбільше відповідала національному характеру українців. Тут діяв самобутній державний устрій, що виключав узурпацію влади козацькою старшиною, передбачаючи щорічні звіти та перевибори всіх поса­дових осіб.

Вищою законодавчою владою на Січі виступала Ко­зацька рада, в якій мали право брити участь асі без винятку козаки й котра вирішувала найголовніші питання внутрішнього життя й зовнішніх відносин. Тут, - за словами не перевершеного знавця історії Запорізької Січі Д.Яворницького, — панувала повна рівність між усіма членами общини; кожен користу­вався однаковим правом голосу, кожен міг відкинути пропозиції іншого і взамін запропонувати власні пла­ни й міркування; проте, коли рішення було прийняте більшістю голосів на раді, воно ставало необхідним і обов'язковим для всіх». Постанови на раді прийма­лися голосними вигуками присутніх, інколи доходило Й до бійок (до речі, бійки у парламентах демократич­них країн світу не дивина й сьогодні). Коли пропози­ція схвалювалася, козаки підкидали вгору шапки. Ко­зацька рада, як правило, збиралася тричі на рік: 1 січня, на 2-3-й день після Великодня та 1 (14) жовтня (на свято Покрови), а в разі потреби і в іншій час. Воші укладала мир чи оголошувала війну, у виняткових випадках здійснювала судові функції, приймала й над­силала посольства, обирала козацький уряд - Кіш. На чолі Коша стояв кошовийотаман, який, об'єдну­ючи у своїх руках військові, адміністративні, судові й духовні справи, уособлював вищу виконавчу владу на Січі. Він відкривав Козацьку раду, командував військом, здійснював дипломатичні стосунки з інозем­ними державами, розподіляв військову здобич, затвер­джував обраних радою урядовців та судові вироки, призначав духовних осіб у січову й паланкові церкви тощо. У мирний час кошовий отаман не міг приймати важливих рішень без згоди Козацької ради, зате під час воєнних походів його влада була необмеженою.

Крім кошового отамана, до складу найвищих урядов­ців також входили суддя, писар та осавул. Військовий суддя чинив суд над порушниками козацьких законів, відав кошторисом і артилерією, при потребі виконував обов'язки кошового отамана. Військовий писар очо­лював військову канцелярію і письмово оформляв най­головніші січові справи. Військовий осавул стежив за порядком серед козаків та виконанням судових ви­років, проводив дізнання з приводу різних суперечок і злочинів серед сімейних козаків, відав забезпеченням війська, розвідкою, організацією прикордонної служби тощо. Особливе місце відводилося курінним отама­нам, які були посередниками між вищою старшиною і простим товариством, здійснювали керівництво куреня­ми, члени яких їх і обирали. Після військової старшини й курінних отаманів за рангом ішли т. зв. батьки або "сивоусі діди» - колишні запорізькі військові стар­шини, дослід і авторитет яких давав їм моральне право слідкувати за дотриманням «одвічних порядків запо­різької громади». Якщо у діях когось зі старшини, в т.ч. й кошового, козаки вбачали якесь порушення своїх ;прав і вольностей, безвідповідальність чи шкоду для загалу, то на Козацькій раді їх у будь-який час могли позба­вити посади, або й навіть скарати на смерть.

Вже на другу По. XVI ст. Січ мала чітку військову організацію. Все запорізьке військо ділилося на курені, кількість яких зростала відповідно до збільшення ко­заків і досягла 38. Курінь — це і своєрідна казарма, у якій постійно проживали козаки, і адміністративна оди­ниця у самій Січі, і водночас завжди готовий до Дії бойовий підрозділ. Сам курінь — казарма вміщував 150 — 200 чол., хоч загальна кількість приписаних до того чи іншого куреня могла досягти 400-600 осіб. Біль­шість із них тільки числилися за ним, проживаючи постійно разом із сім'ями при своїх господарствах на території, що підпорядковувалася Запорізькій Січі у т, зв. паланках(їх нараховувалося від 5 до 8), і з'являли­ся сюди за першим наказом курінного отамана. До служ­би козак мав прибути із власною зброєю, обладунками, одягом і харчами. Загалом же, згідно з даними Д.Явор­ницького, у період розквіту Запорізька Січ нараховувала в сер. 10 —12 тис. добірного війська, а разом із меш­канцями зимівників і слобід — 6л. 100 тис. чол.

Формально підвладна урядові Речі Посполитої, Січ де-факто виступала як цілком самостійна політична сила не тільки у своїй внутрішній, а й у зовнішній політиці. Вже наприкінці XVI ст. вона починає відігравати помітну роль у міжнародних справах. Зважаючи на запорізьке козацтво як значну військову та політичну потугу, уряди Австрії, Венеції, Московщини, Туреччини, Молдавії, Трансільванії, Швеції, Кримського ханства, Персії та інших країн встановлюють із Січчю зв'язки. Немало козаків воювало в Європі на боці Австрії, Франції, Іспанії, Приблизно з поч. XVII ст. встанов­люються сталі взаємини із Західною Грузією. Тради­ційно добросусідські стосунки і воєнний союз зберіга­ли запорожці з донським козацтвом, координуючи з ним свої великі воєнні акції проти Кримського ханства й Османської імперії. Запорізька Січ активно втручала­ся в непрості відносини між Кримом і Туреччиною, до­помагаючи першому в його боротьбі проти турецького втручання у внутрішні справи.