Незважаючи на поразку національно-визвольної боротьби на правобережних та західноукраїнських землях, підвалини Речі Посполитої були розхитані.
38. Предмет і методологія вивчення курсу історії України. Джерела і література.
Предметом вивчення вузівського курсу історії України є складний процес формування та розвитку багатомільйонного українського народу, його діяльності в соціально-економічній, духовній, політичній і державній сферах з давніх-давен до сьогодення. Разом з тим історія України має розглядатися в тісному взаємозв'язку з глобальними історичними процесами, з історією її найближчих сусідів, з якими у різні часи українці перебували у складі різних держав.
Методи вивчення історії України:
1. Принцип об'єктивності. Він виходить передусім з цивілізаційного погляду на історію як об'єктивний процес. Зобов'язує історика і кожного, хто вивчає історію, знаходити історичну закономірність суспільного розвитку, його зумовленість насамперед матеріальними й духовними чинниками. Водночас цей принцип вимагає спиратися на факти у їхньому правдивому вигляді, без перекручувань, підгонок під наперед задані схеми.
2. Принцип історизму. Він передбачає, по-перше, розгляд кожного явища з точки зору того, як воно виникло, які основні етапи пройшло в своєму розвитку. По-друге, вимагає, щоб кожне явище розглядалося у зв'язку з іншими, визначалось його місце в системі суспільних відносин, щоб чітко простежувались взаємовплив, взаємозумовленість історичних явищ. По-третє, він передбачає розгляд кожного явища крізь призму конкретного досвіду історії за умови збереження причинних зв'язків між різними явищами і подіями. Історизм дає можливість увійти в історію, зрозуміти її, оцінити мотиви вчинків і самі вчинки історичних діячів, з'ясувати їхнє значення.
Джерела і література з історії України
Джерелами історії України є матеріальні носії історичної інформації, що безпосередньо відображають той чи інший бік діяльності людей.
Сукупність історичних джерел класифікують на п'ять основних типів:
1) речові джерела — пам'ятки матеріальної культури, тобто археологічні знахідки: засоби виробництва, предмети побуту, монети та архітектурні пам'ятки;
2) етнографічні джерела — пам'ятки, які містять дані про особливості буття, культури, звичаї певного народу;
3) лінгвістичні джерела — дані з історії розвитку мови;
4) усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.;
5) писемні джерела — літописи, документи тощо, які є основою історичних знань.
Причини виникнення і джерела формування українського козацтва.
Уперше в документах слово «козак» згадується в 1492 р. і пов'язується саме з українцями. В українській мові слово «козацтво» визначає суспільний стан вільних від кріпосного права людей, які займалися господарською діяльністю й обороняли Україну від іноземних загарбників. Козаків називали запорозькими, оскільки основні їхні центри розташовувалися нижче дніпровських порогів.
Склад: Козаками ставали передусім селяни, а також міщани і дрібна шляхта. За національним складом козацька спільнота була дуже неоднорідною: до неї входили молдавани, литовці, білоруси, росіяни і навіть татари, але найбільше було українців. Головним джерелом, з якого формувалося козацтво, було місцеве населення, котре, незважаючи па постійну загрозу з боку татар, жило на території південної України і середнього Подніпров'я, та втікачі, переважно селяни, із західної та північної України, які, рятуючись від покріпачення, тікали в ці малозаселені місця, де ще не було панського гніту. До козацьких ватаг, які вирушали в степи для занять промислами або й для нападів на татар, входили також міщани і навіть дрібні бояри. Козацькі ватаги не були постійними, після повернення з степів додому, в населенні місця, вони розпадалися. Основні заняття козаків: землеробство, скотарство, полювання, рибальство, торгівля. Нерідко грабували татарських купців. Заможні козаки мали наймитів, у тому числі з козацького середовища, які допомагали вести господарство.