Тема 1. Ситуація людини в світі. Умови та обставини, за яких виявляє себе сучасна людина. Історія становлення сучасної людини.

Дивлячись відкритими очима на життя та світ, не важко помітити, що і людина, і людство в цілому все глибше грузнуть в багні цивілізації. Виявляється, прірва поміж заклопотаною буденними турботами істотою та Ідеалом Людини стає дедалі нездоланною для виняткової більшості Homo Sapiens. Сучасна людина фактично відсторонилася навіть від ідеї про те, що її існування може бути іншим, протікати за інших умов і обставин, а головне, що вона сама насправді може бути Чимось абсолютно іншим, аніж тою, про яку має враження.

До найємніших понять, що дають змогу відобразити загальне враження людини про саму себе та своє місце у світі або й у Всесвіті, очевидно, належить «ситуація людини в світі».

Ситуація людини в світі – умови та обставини, за яких індивід постійно виявляє себе в світі, відтворює і поширює себе в оточуючому середовищі як подвійна унікальна істота. Кожній людині, представленій за посередництва дискретного (чуттєво-обмеженого) «я» або «Его», притаманне неподільне поєднання індивідуального та родового начал.

За ситуацією людини в світі проглядається її природа, те, що первинно уможливлює буття людини, є базисом щодо формування змісту її існування та перетворює людське існування в відкриту екзистенцію. Оскільки ж природа людини уникає всякого аналізу та раціонального осягнення, вона не має безпосереднього впливу на закладання особливостей ситуації людини в світі.

Відображення як індивідуального, так і колективного порядку перманентно змінних специфіки та особливостей ситуації людини в світі, представлених на рівні міркувань, уявлень та переживань, корелюють зі становищем людини. Останнє в межах логічного мислення чітко вказує на те, що людина є зумовленою істотою, тобто залежить від навколишнього середовища, світу та обставин власного становлення.

З позицій аналітики ситуацію людини в світі дозволяють найвиразніше охарактеризувати такі групи умов: соціально-економічні, культурно-побутові, духовно-релігійні та природо-екологічні.

Соціально-економічна група умов відповідає за організацію і особливості середовища, в якому відбувається завершений цикл «виробництва людини» як соціальної істоти від її народження, становлення і соціалізації, аж до фізичної смерті. Соціально-економічну сферу, природно, пов’язують з продукуванням і підтриманням умов та засобів, необхідних для задоволення людиною своїх вітальних або, так званих, первинних потреб.

Між іншим, в супереч глибоко вкоріненому догмату про те, що найперше людина потребує задоволення фізіологічних потреб, аби вижити самій та забезпечити тяглість роду, її неспростовною потребою є потреба в присутності інших, проявлена в необхідності постійно обмінюватися судженнями, аби перманентно пересвідчуватися у цілісності дискретного «я». Підтвердженням неспростовності згаданої потреби є внутрішній діалог людини та непідконтрольний їй потік думок.

За формуванням специфіки соціально-економічної сфери серед інших стоять такі фактори як суспільство чи інша форма спільноти зі всією сукупністю притаманних їм відносин, держава, тип економічного виробництва та обміну тощо.

Культурно-побутові умови покликані формувати і відтворювати комфорт в межах умовно зовнішнього щодо індивіда світу, закладати і постійно відтворювати основу під ту чи іншу колективну спорідненість індивідів. Такою відтворюючою основою перш за все є мова, традиції, історія та колективно значима ієрархія цінностей.

Суспільство – конгломерат соціальних істот, що є неспростовною обставиною та умовою становлення буденної людини і базується на кооперації спроможностей своїх членів та розподілі функцій або праці. Первинний розподіл праці передбачає завершений цикл виробництва, вторинний технологічне розбиття виробничого процесу або конвеєр.

В умовах перевиробництва та надлишкової робочої сили головною проблемою суспільства є забезпечення занятості населення, організація процесу існування несамодостатніх індивідів, а таких близько 95% від загальної кількості цивілізованого населення, або управління соціальними атомами і масами. Тому всяка девіантна поведінка людини з позицій моралі або й закону є своєрідним механізмом збереження рівноваги в суспільстві, а отже умовою підтримання його виживабельності в цілому.

Держава – віртуальний суб’єкт, представлений на рівні визнання громадянами його права на легітимний примус та покарання. Основна функція держави убезпечити суспільство від руйнування внаслідок прояву надмірного егоцентризму його членами. Інститут держави забезпечує наявність і стійкість критичної маси тих, хто відтворює в своїй свідомості і поведінці наявну модель спільного існування.

Духовно-релігійна сфера покликана забезпечити необхідні умови для реалізації і контролю за реалізацією схильності індивіда до самоідентифікації та потреби в наданні змісту власному і колективному існуванню або хоча б пояснень його особливостям. Згадана схильність сполучена з властивістю людини залишатися неосяжною для самої себе, тобто бути обмеженою істотою, у поєднанні з неспростовною потребою в наявності стійкого враження про загальну картину світу в деталях, представленого через систему пояснень, зібраних в теорії. Оскільки теорії не мають справи з очевидним, потребуючи доведення, всякі припущення, починаючи з релігійних догматів і завершуючи науковими гіпотезами так чи інакше спираються на віру.

Однак навряд чи віра є шляхом до чи способом встановлення істини. Радше буденна віра є механізмом захисту психіки людини від страху перед невідомим або й пустотою, що виникає внаслідок відсутності знань і не можливості їх набути. В цьому випадку на віру приймається все, що продукується уявою. Як наслідок, існує небезпека нерефлексованого занурення людини в вигаданий контекст спільного існування, представлений гримучою сумішшю релігійного віровчення, наукових теорій та містифікованих версій.

Природо-екологічна сфера відповідає навколишньому середовищу та екологічним умовам, в яких зростає і проходить етапи становлення людина. За спрощеного підходу під екологією прийнято розуміти якість природних умов функціонування організму. Насправді ж проблеми екології щонайменше мають позначати специфіку симбіозу людини та навколишнього середовища, особливості взаємодії відкритої цілісної системи «людина» з низкою інших відкритих систем, в тому числі і «інший» як енерго-інформаційно-тілесним суб’єктом.

Наразі сучасний соціальний атом вичленує себе з навколишнього середовища, протиставляє своє «я» всьому решті, тобто «не-я», зрештою абстрагує себе до рівня враження про самого себе, тим самим зводячи самого себе до низки власних проявів, сублімованих на рівні дискретного «я».

Сукупність умов ситуації людини в світі визначають «обличчя» Homo Sapiens в цілому, а їх регіональні особливості – специфіку колективного світогляду (представленого за посередництва традицій, громадської думки тощо), життя і діяльності мешканців того чи іншого регіону.

Прийнято вважати, що за останні приблизно десять-шість тисяч років, умовно з часів біблійного потопу або початку Калі-юги (Залізного Віку), «обличчя» людини не зазнало особливих змін або й корекцій. Людина відтоді і дотепер залишається заклопотаною буденним істотою, існування якої, як правило, розчинене в турботах сьогодення. Тож відносно незначні особливості прояву незмінного «обличчя» сучасної людини в різні історичні епохи, скільки пам’ятає себе сучасна людина, визначає «розсіл» з домінантних проблем, притаманних тій чи іншій епосі, в які занурена людина.

Зміна в ході існування людства та/або певного колективу комбінацій домінантних проблем, стилі і способи реакції на них індивідів та/або груп, а також особливості інтерпретації того і іншого складають історію становлення сучасної людини.

Найбільше особливості перебігу історії становлення сучасної людини від самого початку і понині визначають низка факторів, серед яких провідне місце належить війні, релігії, торгівлі та досягненням науки і техніки.

До речі, маючи справу з історією, необхідно бути досить обережним, оскільки в ній приховані потужні ресурси як до відродження, так і до руйнування. Історія – це те, що розповідають. А отже люба історія піддається формуванню, інтерпретації, несе не лише змістовну інформацію, а й емоційне навантаження. Останнє має властивість часто справляти на слухача більше враження, аніж сам зміст інформації.

Зрештою, історія – це хірургічний ніж, яким препарують не лише минуле, але й займаються пластичною хірургією майбутнього. Тому правильне оперування з історією сприяє формуванню бажаного майбутнього.

Цитати до роздумів.

«Люди – це зумовлені істоти, оскільки все, з чим вони вступають у контакт, негайно перетворюється в обставину їхньої екзистенції» (1, 23).

«…Для людства те, що роблять люди, більш значиме і значно важливіше, аніж сам світ» (8, 95).

«Світ – це те, що ми відчуваємо, яким би способом ми це робили. Переживання світу містить в собі процес сприйняття всього того, що постає перед нами. Це певне «сприйняття» продукується нашими відчуттями і нашою волею» (8, 64).

«Світ такий ось, або ось такий тільки тому, що ми сказали собі, що він такий. Якщо ми перестанемо говорити собі, що світ такий ось, то світ перестане бути таким» (8, 95).

«В цьому своєрідному твердженні – що буття сущого, взятого для себе, закрите для нашого досвіду, оскільки не афектує нас – максимально чітко зафіксоване буття сущого, яке ми називаємо світом, в чисто формальному змістові: буття світу як таке нас не афектує» (17, 183)

«Під звичайною угодою розуміється мовчазна згода щодо складових компонентів буденного життя, яку учасники тим чи іншим способом дають одне одному» (7, 85).

«Кожен із нас живе, проявляючи себе двояко – як абсолютне Я та як індивідуальне “я”. Людське життя в основі своїй є безкінечним циклом забуття “я” і його утвердженням» (14, 118).

«Як каже професор К. Юнг, підсвідоме завжди релігійне» (6, 311).

«З самого початку релігійна людина розміщує власний ідеал у позалюдській площині, яка розкривається у міфах. Справжньою людиною можна стати, лише виконуючи настанови міфів, імітуючи богів»(6, 54).

«Пам’ятай же: сама головна пора – сьогодні, сама головна людина та, яка поряд в цю пору. А сама головна справа – звершувати добро для того, хто поряд, тому що саме для цього ми і народженні» (Назір ель Казвіні, «Розрізнені записки»).

«Дія, Почуття та Думка, поєднані в одне ціле, – являють собою справжнє Мистецтво Життя!» (5,16).

«Найпростіші питання – насправді найскладніші. Де ти народився? Де твій дім? Чим ти займаєшся? Куди ти йдеш? Думай про це іноді і спостерігай за тим, як твої відповіді будуть змінюватися» (2, 49».

«Отримати буття і існувати в часі, тривати – це бути викинутим Творцем і залишатися прив’язаним до нього, як ниткою» (6, 436).

«Створюючи свій всесвіт, деміург, небесний Адам, звершив падіння до рівня Адама земного. Так народилася сучасна людина…» (10, 110).

«…Існування прийшло в буття й почалася природна історія» (6, 134).

«…Старі переконання вмирають важко. Простак спирається на костури афоризмів і заповідей; спирається на них і знічений, і розумово лінивий… Ми також іноді спираємося на ці костури – і набагато частіше, аніж нам здається» (16, 269).

Література.

1. Аренд Г. Становище людини. – Львів, 1999.

2. Бах Ричард. Иллюзии. – М.: ООО ИД «София», 2006. – 176 с.

3. Виндельбанд В. Избранное. Дух историии. – М.: Юристъ, 1995. – 680 с.

4. Гайденко П.П. Прорыв к трансцендентному. Новая антология ХХ века. – М.: Республика, 1997. – 495 с.

5. Гриневич Сергій. Камінь знань: Поради старого Знахаря. – К.: Вид. центр «Просвіта», 2005. – 88 с.

6. Еліаде Мірча. Мефістофель і андроген. К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. – 591 с.

7. Кастанеда Карлос. [Сочинения]. Т. 1-2: Т.1: Учение дона Хуана. – К.: София. – 479с.

8. Кастанеда Карлос. [Сочинения]. Т. 1-2: Т.2: Отдельная реальность. – К.: София. – 479с.

9. Книги, которые должен знать современный человек / Е.Е. Трибис (авт.-сост.). – М.: Рипол Классик, 2003. – 366с.

10. Моромарко Микеле. Масонство в прошлом и настоящем: Пер. с ит. М.: Прогресс, 1989. – 304 с.

11. Паточка Ян. Негативний платонізм; Вічність та історичність; Єретичні есе про філософію історії / Богдана... Марусик (пер.). – К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2001. – 374с.

12. Проблема человека в западной философии. – М.: Наука, 1988. – 654 с.

13. Роже Каюа. Людина та сакральне. Пер. з фр. – К.: «Ваклер», 2003. – 256 с.

14. Роси Дзеио Сасаки. Где находится «я». / Психотерапия и духовные практики. Мн.: «Вида-Н», 1998. – 217 с.

15. Теплиц Кшиштоф Теодор. Все для всех. Массовая культура и современный человек / РАН; Институт научной информации по общественным наукам. – М., 1996. – 124с.

16. Уиндем Д. День триффидов. // Миры братьев Стругацких. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2000. – 608 с.

17. Хайдеггер М. Пролегомены к истории понятия времени. – Томск: Водолей, 1998. – 383 с.