Основні положення Версальського договору

Політичні обмеження Німеччини Німеччина проголошувалася єдиним винуватцем війни.

• Заборонялося об’єднання з Австрією (аншлюс) з метою утворення єдиної Німецької держави.

• Німеччина повинна була видати воєнних злочинців Економічні Обмеження Накладалися великі репарації (Репарації - повне чи часткове матеріальне чи грошове відшкодування збитків, завданих війною, що виплачується переможеними переможцям) (в основному на користь Франції). У договорі не вказувалася конкретна їхня сума - її згодом мала визначити спеціальна комісія (у наступні роки було визначено суму 269 млрд золотих марок з терміном виплати 42 роки).

• Вугільні шахти Саару передавалися Франції на 15 років

Територіальні обмеження Німеччина поступалася територіями на користь 5 сусідніх держав.

• Країну булорозчленовано на дві частини: власне Німеччину й Австрію.

• До Франції переходили Ельзас і Лотарингія.

• Територія на лівому

березі Рейну поділялася на три зони, які повинні були бути звільнені від окупації переможцями через 5, 10 і 15 років.

• Міста Данциг (тепер польське місто Гданськ), Мемель (тепер литовське місто Клайпеда), а також Саар підлягали управлінню ЛігиНацій. У майбутньому населення цих регіонів мало право висловитися шляхом референдуму (плебісциту) щодо того, чи бажаєвоно приєднатися до Німеччини. • Східна Пруссія відокремлювалася від Німеччини «польським коридором». • Німеччина

втратила всі землі, захоплені нею на Сході в результаті поразки Росії: Україну, Білорусію, Польщу, Естонію, Латвію, Литву.

•Усі заморські німецькі колонії відходили під мандат Ліги Націй (у більшості з них цим мандатом скористалася ВеликаБританія).

Військові Обмеження Чисельність війська не могла перевищувати 100 тис. осіб. • Німецький Генеральний штабліквідовувався.

• Дозволялося мати не більше 6 «кишенькових» крейсерів.

• Заборонялося мати підводний флот та військовуавіацію.

• Накладалася заборона на важку артилерію і танки.

• Термін служби солдатів встановлювався у 12 років, а офіцерів -25.

• Усі фортеці на відстані до 50 км на схід від Рейну зносилися.

Перші 26 з 400 статей Версальського договору започатковували Лігу Націй - міжнародну міжурядову організацію. Створення Ліги В. Вільсон вважав ключовою проблемою конференції. За Статутом Ліги Націй, який був складовою Версальського договору і який підписали 44 держави, її засновниками вважалися країни, що брали участь у війні протиНімеччини (таких було 31), а також новоутворені держави (13). Оскільки Конгрес США, де переважали республіканці - прихильники політики ізоляціонізму, відмовився ратифікувати Версальський договір, то США не стали членом Ліги Націй. Це

стало особистою трагедією В. Вільсона, унаслідок якої він невдовзі відійшов від політики і помер. Ліга ж, штаб-квартира якої розташовувалась у Женеві (Швейцарія), формально проіснувала до квітня 1946 р., хоча фактично припинила діяльність 1939 р. напередодні Другої світової війни. Ліга Націй не мала офіційного прапора та емблеми. У 1939-1940 рр. використовувалася

неофіційна емблема п’ятикутної форми, що символізувала п’ять континентів і п’ять рас. Офіційними мовами були англійська, французька й іспанська (з 1920 р.). Ж. Клемансо наполягав на створенні армії Ліги Націй, проте американська і британська делегації рішуче виступили проти цього. Натомість США змушені були відмовитися від ідеї Міжнародного арбітражу і Світового міжнародного суду. 14 лютого 1919 р. В. Вільсон представив Статут Ліги Націй, який журналісти відразу нарекли «Євангелієм XX століття».

Структура організації Ліги Націй

АСАМБЛЕЯ

Збори представників країн-членів Рада Ліги націй

Чотири постійні члени Чотири тимчасові члени

Велика Британія, Франція, Італія, Японія змінювалися щорічно

Секретаріат

На чолі з Генеральним секретарем Ліги націй

Мандатна комісія

У світі створення Ліги одні сприйняли з надією і сподіванням, що вона не допустить нової війни, інші ж вважали її плодом ідеалізму її творців, найперше - В. Вільсона. Від самого початку існування Ліги було проблематичним. Так, багато неєвропейських учасників конференції були не задоволені з того, що в Раді Ліги Націй домінували європейські країни:

Британія, Франція й Італія. Уже на першому засіданні Асамблеї неєвропейці, особливо делегати від Аргентини, піддали організацію жорсткій критиці, називаючи її «європейським клубом». Вони виступали за демократичну Лігу, за те, щоб Рада обиралася всіма країнами на Асамблеї. Ці ідеї були відкинуті, й аргентинська делегація залишила конференцію. Також неєвропейські країни закидали, що в Лізі домінують білошкірі представники. Японці відверто заявили, що розцінюють таке становище як прояв расової дискримінації. Проте американці та британці відкинули і ці звинувачення.