Г) залежно від спрямованості контролю виділяють

1) зовнішній контроль;

2) внутрішній контроль;

д) залежно від призначення контролю виділяють:

1) за­гальний, що охоплює всі сторони діяльності суб'єкта, що контролюється;

2) цільовий контроль окремого напряму роботи.

Крім перелічених, існують й інші класифікації конт­рольної діяльності.

Зупинимося на видах контролю, які детерміновані міс­цем суб'єкта в системі державних органів (перша класифі­каційна група).

1. Контроль з боку органів законодавчої влади (норматив­ний контроль).

Це вид контролю, який здійснюється Верховною Радою України згідно з Конституцією України і прийнятими від­повідно до неї нормативними актами з даного питання.

Згідно з Конституцією України Верховна Рада здійснює контроль за: - виконанням державного бюджету (п. 4 ст. 85);

¨ діяльністю Кабінету Міністрів (п. 13 ст. 85, ст. 87, ст. 113);

¨ використанням наданих Україні від іноземних держав, банків, міжнародних фінансових організацій позик, не пе­редбачених Державним бюджетом України (п. 14 ст. 85);

¨ додержанням конституційних прав і свобод людини і гро­мадянина (п. 17 ст. 85, ст. 101).

Для реалізації контрольних повноважень Верховна Рада використовує постійно діючі і тимчасово діючі структури. До постійно діючих належать Рахункова палата і Уповно­важений Верховної Ради з прав людини.

Рахункова палата здійснює від імені Верховної Ради контроль за використанням засобів Державного бюджету (ст. 98 Конституції). Вона функціонує на підставі Закону України "Про рахункову палату" (в ред. від 14 січня 1998 р.) як постійно діючого, незалежного від будь-яких органів держави, органу контролю, який створюється Верховною Радою, підзвітний та підконтрольний їй.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини (ст. 101 Конституції) здійснює парламентський контроль за додер­жанням конституційних прав і свобод людини і громадя­нина. Його діяльність регламентується Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав лю­дини" від 23 грудня 1997 р.

Крім цього, згідно Із ст. 89 Конституції, Верховна Ра­да України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, створює тимчасові слідчі комісії.

Крім того, контрольні повноваження Верховної Ради України з конкретних питань можуть визначатися й інши­ми нормативними актами.

Зокрема, ст. 42 Закону України "Про надзвичайний стан" передбачає, що Верховна Рада України протягом усього часу дії надзвичайного стану здійснює контроль за дотриманням цього Закону і проводить періодичні депу­татські інспекційні перевірки територій, де введено над­звичайний стан. Усі посадові особи зобов'язані сприяти представникам Верховної Ради України у здійсненні пере­вірок і надавати вичерпну інформацію з питань, що нале­жали до їх діяльності в умовах надзвичайного стану. Права народного депутата України обмеженню не підлягають.

2. Контроль з боку Президента України та його апарату (президентський контроль).

Будучи главою держави. Президент України наділений правом контролю за додержанням законності в усіх струк­турах і сферах функціонування виконавчо-розпорядчої системи держави.

Він має право відмінити акти Кабінету Міністрів Украї­ни, Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Прези­дент є гарантом додержання Конституції України, забезпе­чення прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Кон­ституції)-

Для здійснення своїх функцій, зокрема й контрольних, Президент може створювати необхідні дорадчі, консульта­тивні та інші допоміжні органи та служби.

8. Контроль з боку громадськості (громадський контроль).

Його суб'єктами є громадські організації, трудові ко­лективи, органи самоорганізації населення, збори грома­дян за місцем проживання, громадяни.

Громадський контроль як засіб забезпечення законнос­ті в діяльності виконавчо-розпорядчих органів суттєво від­різняється від усіх інших видів контролю.

Ця відмінність полягає насамперед у тому, що громад­ський контроль не має державно-владного змісту. Тому рі­шення громадських організацій за результатами перевірок мають, як правило, рекомендаційний характер.

Важливою формою безпосередньої участі населення в місцевому самоврядуванні є загальні збори громадян за місцем проживання. Такі збори проводяться відповідно до "Положення про загальні збори громадян за місцем про­живання в Україні", затвердженого Верховною Радою Ук­раїни 17 грудня 1993 р.

Вони проводяться за необхідності, але не рідше одного разу на рік (ст. 4). На цих зборах можуть заслуховуватись інформації голів місцевих Рад, керівників Їх органів, а та­кож звіти керівників підприємств, організацій, установ, які належать до комунальної власності. Тут же може обго­ворюватися поведінка осіб, що порушують громадський порядок (ст. 6).

Збори мають право звертатися з пропозиціями до від­повідної Ради, державних органів, органів місцевого само­врядування, керівників підприємств, установ, організацій. Ці пропозиції повинні бути розглянуті в місячний термін. Про результати розгляду повинні бути поінформовані іні­ціатори зборів.

Одним із напрямів, які забезпечують реформування природних монополій, є застосування громадського конт­ролю за діяльністю суб'єктів природних монополій, зокре­ма через створення при них рад споживачів, включення представників об'єднань громадян у наглядові ради тощо ("Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій" — Указ Президента України від 10 вересня 1997 р.).

Нагляд та його види.

Адміністративний нагляд – це здійснення спеціаль­ними державними структурами цільового спостереження за дотриманням виконавчо-розпорядчими органами, під­приємствами, установами і організаціями та громадянами правил, передбачених нормативними актами.

Його суб'єктами є спеціально створені з цією метою державні структури:

а) інспекції;

б) міліція.

Усі інспекції залежно від компетенції можна поділити на дві групи:

1) ті, що мають повноваження міжвідомчого характеру (ДАІ, Держпожнагляд тощо);

2) ті, що не мають таких повноважень, тобто здійснюють свої функції тільки в межах того чи іншого відомства (інспекція польотів ци­вільної авіації, інспекція особового складу тощо).

Інспекції, що мають повноваження міжвідомчого (надвідомчого) характеру, є державними інспекціями. Вони здійснюють свої функції у межах наданої компетенції не­залежно від відомчої підпорядкованості об'єктів.

Державні інспекції. Система державних інспекцій за ха­рактером зв'язків з органами державної виконавчої влади неоднорідна.

Класифікуючи за цією ознакою, можна гово­рити про дві групи державних інспекцій:

1) організаційно відокремлена група Держінспекцій, підпорядкована безпосередньо уряду (Держгортехнагляд — щодо дотримання правил з безпечного проведення робіт у промисловості та гірському нагляді);

2) група інспекцій, які є цілком або частково структур­ними підрозділами центральних органів державної вико­навчої влади (міністерств, відомств).

Характерною щодо цього є діяльність добре нам відомої ДАІ, Держпожнагляду, органів санітарного нагляду або державної контрольно-ревізійної служби в Україні. Підпо­рядкованість державної інспекції тій чи іншій державній структурі фіксується у відповідному положенні. Положен­ня про ці інспекції затверджує Кабінет Міністрів України,

Повноваження державних інспекцій умовно можна поділити на три види:

1) з розробки норм і правил, виконання яких контролює інспекція. Повноваження даного виду, як правило, полягають у наявності в інспекцій прав готувати різні про­екти норм, правил тощо і вносити їх на розгляд відповід­ного органу управління;

2) з організації і здійснення нагляду. Як правило, це та­кі права: одержувати та витребувати матеріали (докумен­ти); обслідування на місці; давання обов'язкових приписів і вказівок; дозвільні повноваження (пуск, введення в екс­плуатацію, встановлення номерних знаків тощо); давання експертних висновків (пожежний нагляд, архітектурний будівельний контроль); мати свого представника в комісії з приймання, розслідування аварій тощо;

3) із застосування заходів державного примусу. Названа група повноважень, як правило, закріплюється у відповід­них статтях Кодексу про адміністративні правопорушення. Наприклад, зупинимося на повноваженнях із застосуван­ня заходів державного примусу деяких інспекцій.

Держпожнагляд (ст. 223 КпАП): ст. 120 -— порушення правил пожежної безпеки на транспорті; ст. 174 — пору­шення встановлених правил пожежної безпеки.

ДАІ (ст. 222): 122, 122', 124, 126, 127, 128 (перевищення швидкості; порушення вимог дорожніх знаків, Інших пра­вил руху тощо).

Держінспекція по маломірних суднах (ст. 227); 116, 116¹, 117, 118, 130 (порушення правил з охорони порядку і безпеки руху на річковому транспорті та маломірних суд­нах; порушення правил випуску судна в плавання; пору­шення правил користування маломірними суднами; пра­вил утримання; управління у стані сп'яніння).

Головна інспекція з безпеки польотів (ст. 228, 43, 111, 112, 120, 133, 135, 137 (санітарно-гігієнічні вимоги; безпе­ка польотів, поведінка під час польотів тощо), Держгортехнагляд (ст. 231).

Адміністративний нагляд міліції — це систематичний нагляд за точним і неухильним дотриманням посадовими особами та громадянами правил, що регулюють громад­ський порядок і громадську безпеку з метою попереджен­ня і припинення порушень цих правил, а також виявлення порушників і притягнення їх до встановленої законом від­повідальності (кримінальної чи адміністративної) або вжиття до них заходів громадського впливу.

Методами адміністративного нагляду міліції є:

а) безпосереднє спостереження в громадських місцях за виконанням громадянами та посадовими особами загальнообов'язкових правил;

б) періодичні перевірки виконання орга­нами, посадовими особами, громадянами встановлених правил;

в) виявлення порушень у ході перевірки скарг, за­яв, пропозицій та іншої інформації про правопорушників.

Адміністративний нагляд поділяється на загальний і спеціальний.

Загальний адміністративний нагляд містить нагляд за дотриманням загальнообов'язкових та інших правил. До них належать: правила перебування іноземців, правила дозвільної системи; правила паспортної системи тощо.

Спеціальний адміністративний нагляд міліції — це на­гляд за поведінкою певної категорії громадян.

Даний вид нагляду є примусовим заходом і встановлю­ється за звільненими з місць позбавлення волі відповідно до Закону "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 1 грудня 1994 р.

Закон формулює поняття цього виду адміністративного нагляду як системи "тимчасових примусових профілак­тичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ".

Визначає його завдання: "Адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них".

Цей вид адміністративного нагляду встановлюється ли­ше стосовно певної категорій повнолітніх осіб:

за­суджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях ви­правлення і залишаються небезпечними для суспільства.

У випадку, якщо є підстави вважати, що особа, .щодо якої встановлено адміністративний нагляд, залишається небезпечною для суспільства, адміністративний нагляд за поданням відповідного органу внутрішніх справ може бути продовжено кожного разу ще на шість місяців, але не біль­ше терміну, передбаченого законом для погашення або зняття судимості.

Термін адміністративного нагляду починається з дня оголошення особі постанови судді про встановлення адмі­ністративного нагляду.

Адміністративний нагляд здійснюється міліцією. Осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, беруть на облік, фотографують, а у разі необхідності у них беруть відбитки пальців. Працівники міліції зобов'язані система­тично контролювати поведінку цих осіб, запобігати пору­шенням ними громадського порядку та прав Інших грома­дян і припиняти їх, проводити розшук осіб, які уникають адміністративного нагляду.

Встановлено два види підстав для припинення адмі­ністративного нагляду: відповідно до постанови суду і ав­томатичне припинення адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд припиняється постановою судді за поданням начальника органу внутрішніх справ:

а) у разі погашення або зняття судимості з особи, яка пе­ребуває під наглядом;

б) достроково, якщо піднаглядний перестав бути небезпечним для суспільства і позитивно характеризується за місцем роботи і проживання-Автоматичне адміністративний нагляд припиняється:

а) після закінчення терміну, на який його встановлено, як­що органом внутрішніх справ подано клопотання про про­довження нагляду або суддя відмовив у продовженні наг­ляду;

б) у випадку засудження піднаглядного до позбав­лення волі і направлення його до місця відбування покарання;

в) у разі смерті піднаглядного.

Особи, щодо яких встановлено адміністративний наг­ляд, зобов'язані вести законослухняний спосіб життя, не порушувати громадський порядок і додержувати таких правил:

а) прибути у визначений виправно-трудовою уста­новою термін в обране ними місце проживання і зареєструватися в органах внутрішніх справ;

б) з'явитися за ви­кликом міліції в указаний термін і давати усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням правил ад­міністративного нагляду;

в) повідомляти працівників мілі­ції, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну. місця роботи чи проживання, а також виїзд за межі району (міста) у службових справах;

г) в разі від'їзду в особистих справах з дозволу міліції в інший населений пункт та пере­бування там більше доби зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ.

До осіб, щодо яких встановлено адміністративний наг­ляд, за постановою суду застосовуються частково або у повному обсязі такі обме­ження:

а) заборона виходу з будинку (квартири) у визначе­ний час, який не може перевищувати восьми годин на до­бу;

б) заборона перебування у визначених місцях району (міста);

в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в осо­бистих справах за межі району (міста);

г) реєстрація в мі­ліції від одного до чотирьох разів на місяць.

Під час здійснення адміністративного нагляду началь­ник органу внутрішніх справ з урахуванням особи піднаг­лядного, його способу життя і поведінки має право зміню­вати (зменшувати або збільшувати) обсяг обмежень, пе­редбачених цією статтею.

За порушення встановлених обмежень передбачена відповідальність згідно зі ст. 196' КК і ст. 187 КпАП.

Нагляд прокуратури. У даний час, згідно з п. 9 Пере­хідних положень Конституції України, прокуратура про­довжує виконувати функцію нагляду за додержанням і за­стосуванням законів. У юридичній теорії і практиці ця функція визначається як загальний нагляд прокуратури. Вона регламентована Законом "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р.

Загальний нагляд — це нагляд за виконанням законів виконавчо-розпорядчими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, грома­дянами.

Предметом загального нагляду є:

1) відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадови­ми особами, вимогам Конституції України та чинним законам;

2) додержання законів про недоторканністьособи, со­ціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честіта гідності, якщо законом не пе­редбачений інший порядок захисту цих прав;

3) додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього сере­довища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів — також з власної ініціативи прокурора. Проку­ратура не підміняє органи відомчого управління та конт­ролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Загальний нагляд спрямовано на те, щоб акти, які ви­дають виконавчо-розпорядчі органи, відповідали чинному законодавству і щоб закони виконувалися адресатами точ­но і однаково.

Здійснюючи загальний нагляд, прокурор у межах своєї компетенції витребує для перевірки відповідності закону накази, інструкції, розпорядження та інші акти, що ви­даються державними й недержавними органами і органі­заціями.

Прокурор має право витребувати від цих органів і орга­нізацій необхідні документи, матеріали, статистичні та ін­ші відомості; вимагати проведення перевірок, ревізій у зв'язку з наявними даними про порушення законності; ви­магати виділення спеціалістів для з'ясування питань, які виникають при здійсненні нагляду; має право викликати посадових осіб і громадян і вимагати від них пояснень з приводу порушень закону.

До повноважень прокурора у сфері загального нагляду також належать: перевірки виконання законів у зв'язку з заявами, скаргами та Іншими повідомленнями про правопорушення; встановлення законності адміністративного затримання громадян і вжиття заходів впливу за адмініст­ративні правопорушення; вжиття заходів для відшкодуван­ня матеріальних збитків, якщо такі збитки було завдано внаслідок порушення законності.

Вимоги прокурора у зв'язку зі здійсненням загально­го нагляду обов'язкові для виконання всіма, кому вони адресовані.

При виявленні порушень закону прокурор або його за­хисник у межах своєї компетенції мають право:

1) опро­тестувати акти Прем'єр-міністра України, Кабінету Мі­ністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, мі­ністерств, державних комітетів і відомств, виконавчих І розпорядчих органів місцевих рад народних депутатів, під­приємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також рішення і дії посадових осіб;

2) вносити подання або протести на рішення місцевих рад народних депутатів залежно від характеру порушень;

3) порушувати у встанов­леному законом порядку кримінальну справу, дисциплі­нарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій;

4) давати приписи про усунення оче­видних порушень закону;

5) вносити подання до держав­них органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли;

Протест прокурора. Протест на акт, що суперечить за­кону, приноситься прокурором, його заступником до орга­ну, який його видав, або до вищестоящого органу. У тако­му ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи.

У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а та­кож припинення незаконної дії посадової особи, понов­лення порушеного права. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надхо­дження. Про наслідки розгляду протесту в це й же строк повідомляється прокурору.

У разі відхилення протесту або ухилення від його роз­гляду прокурор може звернутися з заявою до суду про ви­знання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідом­лення про відхилення протесту або закінчення передбаче­ного законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

Припис прокурора. Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступни­ком органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення.

Письмовий припис вноситься у випадках, коли пору­шення закону має очевидний характер і може завдавати іс­тотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору.

Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис ви­щестоящому прокурору, який зобов'язаний розглянути скаргу протягом десяти днів. Рішення вищестоящого про­курора є остаточним.

Подання прокурора. Подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень І умов, що їм сприяють, вноситься прокурором, його заступником у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженнями усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду. Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усу­нення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору.

Колегіальний орган, якому внесено подання, повідом­ляє про день засідання прокурору, який вправі особисто взяти участь у його розгляді.

Постанова прокурора. У разі порушення закону поса­довою особою або громадянином прокурор, його заступ­ник, залежно від характеру порушення закону, виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення підля­гає розгляду повноважною посадовою особою або відпо­відним органом у десятиденний строк після ЇЇ надходжен­ня, якщо інше не встановлено законом,

У протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов'язково зазначається, ким і яке положення закону по­рушено, в чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до його усунення.

Висновок

Отже, як ми переконалися забезпечення дисципліни і законності в державному управлінні здійснюється за допомогою контролю і нагляду, крім того звернення громадян до органів держави з питань забез­печення законності є їх конституційним правом. Воно за­кріплюється у ст. 40 Конституції України, яка наголошує, що усі мають право направляти Індивідуальні чи колектив­ні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів, що зобов'язані розглянути звер­нення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений зако­ном строк.

У розвиток конституційних положень діє ціла низка нормативних актів, які регламентують ці питання. По-пер­ше, це Закон України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 р. Крім нього, найважливішими актами, що регулюють правовідносини цієї сфери, є Указ Президента України "Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення" від 19 березня 1997 р. та Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в орга­нах державної влади і місцевого самоврядування, об'єд­наннях громадян, на підприємствах, в установах тощо.

Отже, ці засоби повною мірою забезпечують дотримання дисципліни і законності в державному управлінні.