Європейські колонізатори в новому світі

Найкоротша повість про зруйнування Індії» – так називається ви­дана в Севільї книга, написана в 1552 р. Лас Касасом (1474 – 1565), домі­ніканським монахом, палким прихильником свободи індійців.

Лас Касас був в один і той самий час і проповідником, і істориком, і політиком, і адміністратором, але вся його діяльність багатогранна і кипуча, була спрямована до однієї мети – визволити індійців від гніту іспанських колонізаторів. Він був справжньою совістю Іспанії. Його поважали ін­дійці в ущелинах Анд, його боялися зухвалі аделантадо і генерал-капітани, для яких не існувало ніяких перешкод і законів, крім закону чистогана і наживи. Лас Касас кидає в лице прославленим конкістадорам страшні об­винувачення, він описує страхітливі жорстокості завойовників на Еспаньйолі і Кубі, в Мексиці і в Золотій Кастілії, в Перу і Тьєрра Фірме. Він зри­ває покрови, якими ревнителі католицького благочиния прикрили насиль­ників і убивців. З гірким сарказмом описує він своїх співвітчизників, які прийшли в Індію нібито для того, щоб наставити індійців, які косніють в язичестві, на «істинну віру». Він не обминає ні відомих і прославлених вождів конкісти, ні грошолюбних католицьких попів, ні радників і міні­стрів короля Іспанії. Лас Касас наводить цифри, посилається на незапе­речні факти, він говорить про мільйони індійців, винищених за півстоліття іспанського панування. Він проклинає «християн-іспанців», «носіїв циві­лізації», які розтоптали великі культури ацтеків і інків. Його книга була в кінці XVI і в XVII століттях перекладена на голландську, англійську, французьку, німецьку і італійську мови і багато разів перевидавалась у Західній Європі, її небувалий успіх за межами Іспанії пояснювався тим, що британські, голландські і французькі колонізатори в своїй боротьбі про­ти слабіючої іспанської колоніальної імперії знаходили в «найкоротшій повісті» багатющий матеріал для викривання держави-суперниці. Проте методи освоєння нововідкритих земель у голландців і англійців були ще більш жорстокими, ніж у іспанців. Лас Касас перебільшує число жертв іспанської колоніальної експансії, але пояснюється це тим, що в першій половині XVI ст. дані про чисельність тубільного населення були дуже неточні. Даремно, проте, сучасні іспанські і англо-американські історики приписують Лас Касасу тенденцію до «загального перебільшення». Картина розорення Індій, змальована Лас Касасом, дає історично вірне і глибоко правдиве висвітлення реального стану речей, який існував у Новому Світі.

ЛАС КАСАС – «ПРО ОСТРІВ ЕСПАНЬЙОЛА»

Острів Еспаньйола був першим, на якому, як ми вже говорили раніше, висадилися і вчинили великі спустошення і винищили тутешніх людей християни. І цей острів вони першим розорили і обезлюдили. І почали вони з того, що стали відбирати у індій­ців жінок і дітей, щоб жити з праці їх і щоб пожирати те, що потом і працею добували нещасні. І не задовольнялися вони тим, що давали їм індійці, бо здавалося їм, ненажерливим, що одер­жують вони мало. Не звикли вони задовольнятися тим, що слід мати для прохарчування, і те, чого було б досить на три доми і на 10 чоловік протягом місяця, з’їдав і знищував один христи­янин за день. І багато інших насильств, кривд і утисків терпіли Індійці від людей, яким хай навіки буде закрита дорога в рай. І деякі [індійці] ховали свій хліб, інші – жінок і синів, а багато хто тікав у дрімучі ліси, щоб позбутися людей, які говорили та­кою лютою і жорстокою мовою. Били їх християни кулаками, нагаями, палками, і піднімались у християн руки на вождів індійських селищ, і до того дійшло, що один християнський ка­пітан образив сім’ю головного короля всього острова.

І тому почали шукати індійці способів, щоб викинути хри­стиян із своєї землі, і повстали вони, але жалюгідною і нікчем­ною була їх зброя: слабкі вони були в нападі і ще слабші в за­хисті, і всі їх війни значили багато менше, ніж дитячі ігри в наших краях. Християни зі своїми кіньми, шпагами, списами наки­дались на них і чинили скрізь побоїща і жорстокості нечувані. І вступаючи в селища, не щадили ні дітей, ні стариків, ні жінок, ні породіль, знищуючи з корінням все живе, громлячи і руйнуючи і не лишаючи каменя да камені, наче пси, спущені з цепу.

Укладали вони парі і спорили про те, чи можна одним ударом ножа розтяти людину пополам або відразу відтяти сокирою голову, або випустити кишки. Відривали вони немовлят від материної груді і розбивали голови об камінь. Або кидали їх в річку і смі­ючись глузували, спостерігаючи як умираючий пускав бульбашки: «Дивись – як кипить душа, виходячи з тіла язичника». Або зв’язували спиною до спини матір і немовля і обох кидали у воду. Будували вони величезні шибениці на славу Христа і 12 апостолів і спалювали індійців живими на кострах. Або об­мотували людей сухою соломою, а потім запалювали. А в деко­трих і всіх тих, кого хотіли залишити живими, відтинали обидві руки і, прив’язавши їх до тіла, відпускали на волю, приказуючи: «Ідіть з листами – несіть нові звістки тим, хто втік від нас в гори». Так само убивали вождів і знатних, і деяких з них прив’язували до козлів, збитих з дерева, і розпалювали невеличкий огонь в ногах і з дикими вигуками спостерігали, як у страшних муках виходять душі з тіл нещасних. І через те що всі, хто міг втекти, ховалися в лісах або горах, рятуючись від людей таких жорстоких і безжалісних, від цих лютих звірів, від виродків і смертельних ворогів роду людського, то були навчені і видре­сирувані безстрашні мисливські пси, які могли розірвати на куски індійців, перш ніж встигали прочитати «Отче наш». І на­цьковували цих псів на індійців, і пожирали вони нещасних, як свиней, і великі спустошення вчинили серед індійців ці пси. І оскільки рідко траплялося, що індійці убивали, і до того ж справедливо, деяких християн, останні оголосили, що за кожного убитого християнина буде страчена сотня індійців..