Системарелігійного тазвичаєвогоправа

Правові системи багатьох країн Азії й Африки не відрізняються тим ступенем єдності, що притаманна наведеним правовим системам.

Однак у них є багато спільного за структурою і формою, усі вони ґрунтуються на концепціях, відмінних від тих, котрі панують у захід­них країнах.

Принципи, якими керуються незахідні країни, бувають двох видів:

1) визнається цінність права, але саме право розуміється інакше, ніж на Заході, має місце тісне переплетення права і релігії;

2) відкидається сама ідея права і стверджується, що суспільні відно­сини повинні регламентуватися іншими нормами — нормами зви­чаю, моралі та ін.

Першій характеристиці відповідають країни мусульманського, індуського й іудейського права, що входять в систему релігійного права, а другій — країни Далекого Сходу, Африки і Мадагаскару, що відносяться до системи звичаєвого права.

Мусульманське право— це система норм, виражених у релігійній формі і заснованих на мусульманській релігії — ісламі. Іслам вихо­дить з того, що право походить від Аллаха, який відкрив його лю­дині через свого пророка Мухаммеда. Воно охоплює всі сфери соці­ального життя.

Право Аллаха дане людині раз і назавжди, але божественні від­криття мають потребу в роз'ясненнях і тлумаченнях. Іслам — наймо­лодша з трьох світових релігій. Ця релігія встановлює, у що мусуль­мани повинні вірити; що вони повинні робити і чого не повинні. Ша­ріат у перекладі означає "шлях слідування" і становить те, що називається мусульманським правом. Шаріат заснований на ідеї обо­в'язків, покладених на людину, а не на правах, що вона може мати.

Мусульманське право має чотири основні джерела: Коран — свя­щенна книга ісламу; Сунна, або традиції, пов'язані з посланцем Бога; Іджма, або єдина угода мусульманського суспільства; Кійас, або суд­ження за аналогією.

До рис мусульманського права належать: архаїчність інститутів, казуїстичність і відсутність систематизації. Це — релігійне право, право общини віруючих. Звичаї не входять у мусульманське право і не є його джерелом. Поряд із релігією джерелом права виступає юри­дична доктрина.

Норми мусульманського права відрізняються від норм розгляну­тих правових систем своєрідністю, неповторністю джерел, структури, термінів, конструкцій, поняттями. Ісламські правознавці під нормою права розуміють правило, адресоване мусульманській общині Алла­хом. Це правило засноване не на логічних висновках, а на релігійних догмах, вірі. Тому його не можна змінити, скасувати, воно безпереч­не й абсолютне, повинне безумовно виконуватися. По змісту норми мусульманського права є зобов'язуючими.

Структура мусульманського права має також цікаві особливості. Воно не поділяється на публічне і приватне право чи на загальне пра­во і право справедливості. Тут існують інші принципи інтеграції, зв'язку норм, їхнього структурного об'єднання.

Під системою звичаєвого права розуміють існуючу у країнах ек­ваторіальної, південної Африки й на Мадагаскарі форму регламен­тації суспільних відносин, засновану на державному визнанні сфор­мованих природним шляхом соціальних норм, звичаїв. Численні на­родності Африки мають свої звичаї, покликані забезпечити єдність, згуртованість колективу, повагу пам'яті предків, зв'язок з навколиш­ньою природою, надприродними силами. Внутрішні конфлікти ви­рішуються не шляхом визнання права тієї чи іншої особи, а шляхом примирення тих, хто сперечається.

Міфічний характер звичаїв, їх розрізненість не дозволяють ефек­тивно використовувати їх для створення національних правових си­стем на зразок європейських. Нині лідери незалежних африканських держав здійснюють систематизацію діючих звичаїв, включають їх у галузеві кодекси, інші нормативні акти. Сучасний стан правового розвитку Африки можна охарактеризувати як складний перехідний період.