Партизанський рух у 1943-1944 рр. 2 страница

Радянізація економіки Західної України збіглася з відбудовою зруйнованого в роки війни господарства. Було досягнуто значних успіхів:

• Побудовано нові заводи, оснащені сучасним устаткуванням (електроприладів, телефонно-телеграфної апаратури, сільськогосподарських машин, автонавантажу­вачів у Львові й ін.).

• Були створені нові галузі промисловості - хімічна, швейна, металообробна.

• Відбудовані і збільшили виробництво продукції заводи лісопильної, деревообробної промисловості.

• Збільшилися видобуток і переробка нафти, газу.

У 1950 р. у західних областях діяло 2500 великих і середніх промислових підприємств, що давали в 10 разів більше промислової продукції, ніж у 1940 р. Це свідчило про те, що завершилася індустріалізація краю.

Швидкими темпами була здійснена колективізація сільського господарства - до 1950 р. Так як населення не хотіло вступати в колгоспи, при проведенні колективізації широко використовувалися репресивні

Боротьба ОУН і УІ1А проти радянізації

У 1946 - 1948 рр. керівництво СРСР, прагнучи в найкоротший термін провести радянізацію Західної України, посилило репресії в краї:

• У 1946 - 1948 рр. було депортовано в східні райони СРСР 500 тисяч західних українців, переважно селян.

• Проводилися масові каральні акції не тільки проти ОУН і УПА, але і проти мирних жителів, запідозрених у співчутті до цих організацій.

• У 1946 р. була фактично ліквідована греко-католицька церква (приєднана до Російської православної церкви).

Репресивна політика, насильницька колективізація викликала невдоволення населен­ня. У цих умовах боротьба ОУН-УПА стала більш активною. Чисельність ОУН-УПА переви­щила 100 тис. чоловік. Головна мета ОУН-УПА залишилася тою ж самою - створення незалежної української держави. Керівник УПА - Роман Шухевич - очолив цілу низку збройних акцій проти радянської влади. Для придушення боротьби УПА в Західну Україну були направлені загони МВС-МДБ, війська, винищувальні загони. Повсюдно створювалися загони і групи самозахисту з населення краю.

У 1948 р. частина підрозділів УПА, зазнавши поразки, перейшла на територію Польщі, потім у західну зону Німеччини. У 1950 р. Р. Шухевич із загоном був оточений поблизу Львова силами МВС-МДБ. Шухевич загинув, загін був знищений.

У 1952 р. ОУН-УПА припинила існування як масова організація.

Факти біографії

Шухевич Роман (псевдонім Тарас Чупринка), 1907 - 1950рр. Член ОУН з 1925 р. У 1934 - 1937 рр. був в'язнем польських в'язниць і концтаборів. У 1938 р. нелегально прибув у Карпатську Україну, брав участь у створенні Карпатської Січі. Після розколу ОУН приєднався до бандерівської фракції. У1941 р. командував батальйоном «Нахтігаль». У1943 р. став Головним командиром УПА. Загинув в бою під Львовом у 1950 р.

Культурне життя в Україні в другій половині 40-х - на початку 50-х років

	Освіта
Відновлено систему освіти	• В 1950 р. мережа шкіл і вузів досягла довоєнного рівня. • Введені обов'язкове семирічне навчання дітей, вечірня і заочна форма навчання. • Створений фонд всеобучу, який надавав матеріальну допомогу дітям з малозабезпечених сімей. • Посилилась русифікація.
Наука
Успіхи в розвитку науки	Шкода, нанесена розвитку науки
• У 1946 р. був здійснений запуск першого в СРСР атомного реактора. • Створено лабораторію моделювання й обчислювальної техніки при Інституті електроніки. У 1948 - 1951 рр. тут створили першу малу електронно-обчислю­ вальну машину (ЕОМ). • Винайдено автомат зварювання металів (Інститут електрозварювання).	• У 1948 р. на серпневій сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук Т. Лисенко (якого підтримував Й. Сталін) здобув перемогу над прибічниками гене­тики. Почалися переслідування і репресії проти генетиків і їх вчених-біологів, що їх підтримували. • Багатьох вчених звинуватили в «буржуазній лженауковості» (наприклад, С.Лебедєва, створювача обчислювальної техніки, переслідували, звільняли з роботи).

НТР і радянська наука
• Матеріальні і політичні умови не дали можливості науковим установам України (як і СРСР у цілому) працювати на рівні світової науки, що викликало відставання в НТР. • У деяких галузях (ракетно-космічна техніка, технічна кібернетика, фізика атомного ядра, фізика кристалів, танкобудування, літакобудування) Україна (як і СРСР у цілому) досягла значних успіхів.
Література і мистецтво
Література і мистецтво розвиваються в склад­них умовах	• 3 1946 р. посилюється контроль партійного апарату над культурою. • Від діячів культури вимагали насамперед дотримуватися класового підходу і принципу партійності у творчості. • ЦК КП(б)У у відповідності з рішеннями ЦК ВКП(б) приймає критичні постанови з питань літератури, діяльності театрів, журналів, щодо творчості окремих письменників, художників, поетів.
Починається пересліду­вання багатьох талано­витих діячів культури (ждановщина)	• О. Вишня був підданий принизливій критиці, звинувачений у відступі від радянської ідеології. • І. Сенченко (письменник) звинувачений у співробітництві з М. Хвильовим і у ворожості до радянського ладу. • Ю. Яновський, М. Рильський і вся редколегія журналу «Дніпро» звинувачені в націоналізмі.
Українським письменникам вдалося створити доробки висо­кого художнього рівня	• Трилогія 0. Гончара «Прапороносці»; роман М.Стельмаха «На нашій землі»; «Київські оповідання» Ю. Яновського; гу­мористичні оповідки 0. Вишні і багато інших.
Переглядається у відпо­відності з постановою ЦК КП(б)У репертуар те­атрів	• Обов'язковим стає переважання вистав на сучасні теми. • Від театральних діячів вимагають оспівувати успіхи соці­алістичного будівництва.
Кіномистецтво	• Основною продукцією кінематографа стали революційно-патріотичні фільми.
Розгорнулася боротьба з «космополітами»	• 3 1948 р. почалися гоніння на літературних і театральних критиків, євреїв за національністю, їх звинуватили в космополітизмі, антипатріотизмі, низькопоклонстві перед Заходом. • У 1950 р. ліквідовано Кабінет єврейської історії АН УРСР, заарештовані його провідні співробітники. • Заарештовано 18 єврейських письменників у зв'язку з так званою справою Єврейського антифашистського комітету.

ТЕМА 10. УКРАЇНА В УМОВАХ ПОЛІТИЧНОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА (1953-1964)

Основні поняття теми:

Лібералізація суспільства, ХХ з'їзд КПРС, реабілітація політв’язнів, дисидентський рух, науково-технічна революція, «шістдесятництво», «відлига»

Термін «десталінізація» означає відмовлення партійно-державного керівництва СРСР від методів, за допомогою яких функціонували органи влади з кінця 20-х років (у цей час країною фактично єдиновладно керував Й. Сталін) і часткову демократизацію суспільства.

Україна в 1953 - 1956 рр.

Внутрішньополітичне становище України

Внутрішньополітичне становище України в 1953 - 1956 рр. визначила гостра внутрішньопартійна боротьба, що почалася в керівництві ЦК КПРС (КПРС - нова назва ВКП(б) з 1952 р.) після смерті Й. Сталіна (5 березня 1953 р.). Формально вищими органами влади СРСР були ЦК КПРС і Верховна Рада, тому смерть секретаря ЦК КПРС Й. Сталіна не повинна була викликати політичну кризу, тим більше що існував механізм обрання нового секретаря. Але фактично вся повнота влади була зосереджена в руках Й. Сталіна і «вузького кола» найбільш впливових членів президії ЦК КПРС. Ця обставина породила конкуренцію, суперництво угруповань, які прагнули зміцнити владу за допомогою висування «свого» секретаря ЦК КПРС. Спочатку ця боротьба почалася в президії, а потім у ЦК і серед партійних керівників середнього і нижчого рівня. У боротьбу за владу були втягнені також органи державної безпеки, керівництво армії, союзних республік.

До червня 1953 р. висунулося два найбільш реальні претенденти на владу в СРСР -Л. Берія (керівник органів держбезпеки) і М. Хрущов (секретар, а потім перший секретар ЦК КПРС). Обидва претенденти були досить впливові, мали прибічників у партії і керівних органах країни. В Україні, в інших республіках СРСР були прибічники як у Л. Берії, так і в М. Хрущова. У президії ЦК КПРС у М. Хрущова і Л. Берії не було підтримки більшості (президія складалася з 10 чоловік), члени президії відразу після смерті Й. Сталіна прийняли рішення про «колективне керівництво» і не збиралися підкорятися жодному лідеру. У той же час система влади, яка сформувалася за Й. Сталіна, не могла існувати без лідера, тому що по своїй суті була диктаторською, тоталітарною.

У боротьбі за владу, що спалахнула, Л. Берія був переможений швидко. Л. Берія, борючись за владу, вирішив домогтися мети за допомогою організації змови проти М. Хрущова. В Україні ці прагнення Л. Берії підтримали вищі посадові особи:

• П. Мешик - генерал-полковник, міністр внутрішніх справ УРСР;

• С. Мільштейн - генерал-лейтенант, заступник міністра внутрішніх справ УРСР;

• Л. Мельников - перший секретар ЦК КПУ (КПУ - нова назва КП(б)У з 1952 р.).

Проти спроб захоплення Л. Берією влади виступив Т. Строкач - генерал-лейтенант,

начальник Львівського управління МВС. Т. Строкач зміг вручити М. Хрущову матеріали, які підтверджували намір Л. Берії і його прибічників. Ці та багато інших матеріалів, що вже були в М. Хрущова, допомогли йому підготувати за допомогою своїх прибічників звинувачувальний документ, що дозволив йому на липневому (1953 р.) пленумі ЦК КПРС довести, що Л. Берія і його прибічники готували змову, вели антипартійні й антидержавні дії. Зокрема, Л. Берію звинуватили в шпигунстві, фальсифікації цілої низки політичних справ проти видатних членів партії. Л. Берія і його прибічники, у тому числі П. Мешик і С. Мільштейн, були заарештовані, позбавлені всіх посад, а згодом Л. Берія був розстріляний. М. Хрущов довів своє право на лідерство в президії ЦК КПРС, а отже, у країні.

Фактори біографії

Хрущов Микита Сергійович(1894 -1971 рр.).Народився в родині шахтаря. З 1908 р. працював на заводах і шахтах Донбасу робітником, У 1918 р. вступив до РСДРП(б). Брав участь у громадянській війні, потім був на партійній і господарській роботі в Україні. У 1929 р. вчився у Москві в Промисловій академії. З 1931 р. - на партійній роботі в Москві. У 1938 ~ 1949 рр. (з перервою в 1947р.) був секретарем ЦК КП(б)У. У1941 - 1945 рр. - член Військових Рад Південно-Західного, Сталінградського, Південного, Воронезького. 1-го Українського фронтів. З 1943 р. - генерал-лейтенант. З березня 1953 р. - секретар, а з вересня - перший секретар ЦК КПРС, одночасно в 1958 - 1964 рр. голова Ради міністрів СРСР.

У 1955 р. М. Хрущов досягнув ще одного рішучого успіху в боротьбі за владу. Він мусив Г. Маленкова подати у відставку з посади голови Ради міністрів. На цю посаду був призначений М. Булганін - член президії ЦК КПРС, прибічник М. Хрущова. М. Хрущов домігся включення до складу президії «своїх» людей - О. Кириченко' і М. Суслова, зумів відсторонити від активної діяльності в уряді Л. Кагановича і В. Молотова, що були, як і Маленков, його противниками.

М. Хрущов і його прибічники здобули перемогу над угрупованням Л. Берії під гаслами демократизації внутрішньополітичного життя країни, боротьби зі зловживаннями владою, незаконними репресіями. Наскільки вони були щирі, визначити майже неможливо. Безперечно М. Хрущов і його прибічники повинні були дотримуватися цих обіцянок, щоб зміцнити свій авторитет і владу.

У 50-ті роки трагедія формування тоталітаризму в СРСР була вже осмислена (звичайно, не офіційно, таємно) багатьма діячами науки, культури, партійними працівниками в повно­му обсязі. Досить ясними були і шляхи виведення СРСР із безодні командно-адміністративного, номенклатурно-розподільного соціалізму.

Для цього було необхідно:

• Офіційно ретельно проаналізувати, як у СРСР сформувалася тоталітарна система, що сприяло цьому. Тобто розповісти, нарешті, усю правду.

• Невідкладно прийняти програму демократизації політичної системи СРСР, у якій мали бути передбачені: заходи для ліквідації монополії номенклатури на владу, по створенню багатопартійної системи, формуванню демократичної виборчої системи, відмови від класового підходу в практичній і теоретичній діяльності, а також початок ринкових реформ, створення багатоукладної економіки, скасування командно-адміністративних методів керівництва країною і, безумовно, припинення репресій і ідеологічного контролю над суспільством. Це означало б радикальне реформування радянського соціалістичного ладу.

Але на такий шлях керівництва країною М. Хрущов і його прибічники не стали і не могли стати, тому що, по-перше, були причетні до всіх трагічних сторінок історії 30-40-х років часу формування тоталітаризму в СРСР. А по-друге, не бажали віддавати безроздільну владу, що була можлива тільки в умовах тоталітаризму.

М. Хрущов зайняв сторожку позицію, суть її зводилася до такого: у цілому в СРСР побудоване справедливе, здатне до прогресу суспільство; необхідно позбавити його від репресій, сталінських методів керівництва, звеличування особи Й. Сталіна. У таких умовах у СРСР (і в Україні) почалася десталінізація.

Початок десталінізації в Україні

• Припинилися масові репресії. • Почалася реабілітація (зняття незаконного вироку і покарання) репресованих у 30-ті роки відомих радянських, партійних, військових діячів, учених. • З таборів ГУЛАГу в Україну поверталися ті, хто був репресований за дрібні «провини» - анекдоти про радянську владу і Й. Сталіна. На волю вийшли заарештовані по «справі лікарів» 1953 р. • На сторінках періодичної преси усе рідше згадувалося ім'я Й. Сталіна, з'явилися матеріали, що засуджували кривавий сталінський режим. • Буди розширені права союзних республік в економічному і культурному житті.

Таким чином, десталінізація в першій половині 50-х років мала обмежений характер,
вона торкнулася лише деяких проблем, критика сталінізму була обережною, не давала впевненості суспільству в тому, що демократичні зміни незворотні. Цьому часу була дана точна назва «відлига», «хрущовська відлига» (потепління серед зими). Появилася назва по повісті популярного письменника І. Еренбурга «Відлига», опублікованої в 1954 р. Як природна відлига може швидко закінчитися зимовим похолоданням, так і соціально-політична «відлига» була хиткою.

Територіальні зміни

У 1954 р. відбулася важлива територіальна зміна в Україні: за рішенням Верховної Ради СРСР (від 19 лютого 1954 р.) Кримська область була передана від РРФСР до УРСР. Цьому рішенню передувала постанова Президії Верховної Ради УРСР від 13 лютого 1954 р. Приводимо тексти цих документів.

Постанова Президії Верховної Ради УРСР про звертання Президії Верховної Ради РРФСР з питання передачі Кримської області до складу Української РСР Обговоривши подання Президії Верховної Ради РРФСР з питання передачі Кримської області із складу РРФСР до складу Української РСР, внесене на розгляд Президії Верховної Ради СРСР, Президія Верховної Ради Української РСР висловлює сердечну подяку Президії Верховної Ради Російської Федеративної Соціалістичної Республіки за цей великодушний, благородний акт братнього російського народу. Український народ з почуттям глибокого задоволення і палкої вдячності зустріне рішення про передачу Криму до складу Української РСР як нове яскраве виявлення безмежного довір'я і широкої любові російського народу до українського народу, нове свідчення братської дружби між російським і українським народами. Уряд України подбає про подальший розвиток і процвітання народного господарства Криму. Президія Верховної Ради Української РСР відповідно до подання Президії Верховної Ради Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки постановляє: Просити Президію Верховної Ради Союзу РСР передати Кримську область із складу Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. Голова Президії Верховної Ради Української РСР Д. С. Коротченко Секретар Президії Верховної Ради Української РСР В. І. Нижник

Указ Президиума Верховного Совета СССР о передане Кримской обпасти из состава РСФСР в состав УССР Учитывая общность экономики, территориальную близость и тесные хозяйственные и культурные связи между Крымской областью и Украинской ССР, Президиум Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик постановляет: Утвердить совместное представление Президиума Верховного Совета РСФСР и Пре­зидиума Верховного Совета УССР о передаче Крымской области из состава Российской Советской Федеративной Социалистической Республики в состав Украинской Советской Социалистической Республики. Председатель Президиума Верховного Совета СССР К. Ворошилов Секретарь Президиума Верховного Совета СССР Н. Пегов Москва, Кремль, 19 февраля 1954 г.

З приєднанням Кримської області Україна перетворилася в найбільшу республіку СРСР із великим економічним потенціалом.

Одночасно приєднання Криму ставило перед УРСР вдання вирішення проблем півострова, серед яких найважливішими були такі:

• Економіка Кримської області знаходилася в глибокій кризі. Особливо тяжким було становище в сільському господарстві. Необхідно було вживати термінових заходів по виведенню економіки півострова з кризи.

• Після насильницької депортації місцевого населення з Криму гостро повстьала проблема трудових ресурсів. Без вирішення цього питання був неможливий економічний, соціальний, культурний розвиток Криму.

Керівництво УРСР розробило ряд заходів, спрямованих на вирішення проблем Криму Але здійснити їх у 50-ті роки не вдалося через відсутність коштів.

Економічне становище України

На початку 50-х років економіка України (і СРСР у цілому) вступила в період відносно благополучного розвитку, що продовжувалося недовго. Уже на початку 60-х років почалась криза економіки України і СРСР у цілому.

Серед економічних досягнень 1950 - 1955 рр. можна назвати такі:

• Стала до ладу Каховська гідроелектростанція (1955 р.), ряд теплових електро­станцій. Потужність електростанцій зросла в 1,9 рази.

• Були зведені сотні нових шахт. Видобуток вугілля в Донецькому і Львівсько-Лохвиському вуглевидобувних басейнах зріс на 61,4%.

• Почався видобуток нафти в нових родовищах (Полтавська, Харківська області).

• Зросла виплавка сталі в 2 рази, алюмінію в 3,7 разів, чавуну - на 31%.

• У машинобудуванні, металообробці були досягнуті високі темпи росту.

• Після вересневого (1953 р.) пленуму ЦК КПРС, на якому розглядалися питання розвитку сільського господарства, зросли капіталовкладення в цю галузь економіки. Це і ряд інших заходів (підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, скасування ряду податків, списання заборгованостей по сплаті податків та ін.) сприяли деякому поліпшенню становища в селі, зростанню виробництва сільськогосподарської продукції.

На недоліки, небезпечні явища в розвитку економіки (відставання харчової і легкої промисловості, хижацьке ставлення до природних ресурсів, погіршення екологічної ситуації в результаті індустріалізації, невідповідність якості промислової продукції СРСР світовим стандартам, і найголовніше - сталу тенденцію радянської економіки до кризи) керівництво належної уваги не звертало.

Соціально-політичне життя і політична боротьба в Україні в 1956 - 1964 рр.

ХХ з'їзд КПРС і Україна

XX з'їзд КПРС відбувся в лютому 1956 р. Це був перший партійний з'їзд післясталінського періоду. М. Хрущов надавав цьому з'їздові великого значення, брав участь у ретельній його підготовці, домігся рішення про скликання з'їзду на вісім місяців раніше статутного терміну М. Хрущов і його прибічники планували вирішити на з'їзді важливі питання, пов’язані зі зміцненням влади:

• Легалізувати повноваження першого секретаря ЦК КПРС і відтіснити від влади політичних суперників.

• Піддати критиці сталінські методи керівництва країною, політику звеличування Й. Сталіна (культ особи), практику репресій.

У перші дні роботи з'їзд розглядав різні «планові» питання, включені до порядку денного.

В останній день роботи з'їзду новий склад ЦК обрав президію і секретаріат. Результати виборів не виправдали надій М. Хрущова: до складу президії ЦК увійшли його послідовні супротивники - Л. Каганович, Г. Маленков, В. Молотов. Але новий склад ЦК КПРС більш ніж на половину складався з людей, зобов'язаних своєю кар'єрою М. Хрущову. Після виборів президії М. Хрущов оголосив, що делегати з'їзду повинні зібратися на закрите засідання. На ньому він протягом чотирьох годин зачитував доповідь «Про культ особи і його наслідки».

З доповіді М. Хрущова випливало, що партійно-державне керівництво СРСР вирішило відкоригувати тоталітарні методи керівництва країною і найбільш недемократичні ідеологічні принципи. У доповіді різкій критиці піддалися сталінські методи керівництва, створення культу особи Й. Сталіна, зосередження в його руках усієї повноти влади; засуджувалися репресії, приводилися численні факти зловживань владою і порушень законності. Доповідач виразив упевненість, що ці негативні явища будуть переборені і не стануть перешкодою для подальшого будівництва соціалізму.

Делегати з'їзду, серед яких не всі були прибічниками критики Сталіна, вислухавши доповідь, погодилися з пропозицією М. Хрущова розіслати його по партійних організаціях, а в пресі доповідь не публікувати.

Текст цієї доповіді вперше був опублікований у СРСР тільки в 1989 р. у журналі « Известия ЦК КПСС», №3, хоча за кордоном він був широко відомий. Уже 4 червня 1956 р. текст доповіді був опублікований державним департаментом США.

Ви можете при бажанні ознайомитися з повним текстом цього документа, взявши в бібліотеці відповідну літературу. Ми пропонуємо короткий переказ доповіді, що дає уявлення про її теоретичне і практичне значення.

Короткий зміст доповіді М. Хрущова

«Про культ особи і його наслідки»

• Доповідь завершувалася такими словами: «Мы должны со всей серьезностью отнестись к вопросу о культе личности. Этот вопрос мы не можем вынести за пределы партии, а тем более в печать. Именно поэтому мы докладываем его на закрытом заседании съезда. Надо знать меру, не питать врагов, не обнажать перед ними наших язв. Я думаю, что делегаты съезда правильно поймут и оценят все эти мероприятия. (Бурные аплодисменты.) Товарищи! Нам нужно решительно, раз и навсегда развенчать культ личности, сделать надлежащие выводы как в области идейно-теоретической, так и в области практической работы. Для этого необходимо: Во-первых, по-большевистски осудить и искоренить как чуждый марксизму- ленинизму и несовместимый с принципами партийного руководства и нормами партийной жизни культ личности, вести беспощадную борьбу против всех и всяческих попыток возродить его в той или иной форме. Восстановить и последовательно проводить во всей нашей идеологической работе важнейшие положения учения марксизма-ленинизма о народе как творце истории, создателе всех материальных и духовных богатств человечества, о решающей роли марксистской партии в революционной борьбе за преобразование общества, за победу коммунизма. В связи с этим нам предстоит провести большую работу над тем, чтобы с позиций марксизма-ленинизма критически рассмотреть и поправить получившие широкое хождение ошибочные взгляды, связанные с культом личности, в области исторической, философской, экономической и других наук, а также в области литературы и искусства. В частности, необходимо в ближайшее время провести работу по созданию полноценного, составленного с научной объективностью марксистского учебника по истории нашей партии, учебников по истории советского общества, книг по истории гражданской войны и Великой Отечественной войны. Во-вторых, последовательно и настойчиво продолжать проводимую в последние годы Центральным Комитетом партии работу по строжайшему соблюдению во всех партийных организациях, сверху донизу, ленинских принципов партийного руководства и прежде всего высшего принципа - коллективности руководства, по соблюдению норм партийной жизни, закрепленных Уставом нашей партии, по развертыванию критики и самокритики. В-третьих, полностью восстановить ленинские принципы советского социалистического демократизма, выраженные в Конституции Советского Союза, вести борьбу против произвола лиц, злоупотребляющих властью. Необходимо до конца исправить нарушения революционной социалистической законности, которые накопились за длительный период в результате отрицательных последствий культа личности. Товарищи! XX съезд Коммунистической партии Советского Союза с новой силой продемонстрировал нерушимое единство нашей партии, ее сплоченность вокруг своего Центрального Комитета, ее решимость выполнить великие задачи коммунистического строительства. (Бурные аплодисменты.) И тот факт, что ми сейчас во всей широте ставим принципиальные вопроси о преодолении чуждого марксизму-ленинизму культа личности и о ликвидации причиненных им тяжелых последствий, говорит о великой моральной и политической силе нашей партии. (Продолжительные аплодисменты.)»

Незважаючи на інформаційну насиченість і емоційність, доповідь М. Хрущова не відбивала дійсну картину історії СРСР у 30 — 40-ві роки. У доповіді були розкриті тільки зовнішні форми прояву тоталітаризму («культ особи») і найбільш зловісні випадки зловживання владою (масові репресії). У цілому політика партії на всіх етапах соціалістичного будівництва визнавалася правильною, що випливає з тексту доповіді.

Розвінчуючи тоталітарну політику Й. Сталіна, М. Хрущов зміцнив свою владу й автори­тет у радянському суспільстві. Він подбав, щоб архівні документи, які свідчать про його участь у репресіях, особливо в Україні в 1938 р., стали недоступними.

Внутрішньополітичний розвиток країни після XXз'їзду

Після XX з'їзду процес десталінізації прискорився, але він як і раніше не торкався коренів тоталітаризму. Багато проблем залишилися на довгі роки невирішеними, наприклад:

• Не була засуджена депортація селян у роки колективізації, масові виселення з рідних місць жителів Західної України.

• Не було дозволено повернутися на батьківщину виселеним з південних районів України татарам, німцям, іншим етнічним групам, хоча сам факт виселення був виз­наний незаконним.

• Не були переглянуті справи жертв політичних процесів, що відбулися до 1934 р.

• Не створені умови для дотримання прав людини (свобода слова, мітингів, зборів, віросповідання).

• Реабілітація засуджених не передбачала визнання провини держави перед жертвами репресій.

М. Хрущов, керівники країни, на словах засуджуючи сталінізм, у практичній діяльності часто використовували недемократичні методи.

Але навіть обмежена десталінізація викликала опір з боку партійно-державного апарату, обурення частини рядових комуністів.

У червні 1957 р., скориставшись цими настроями, президія ЦК КПРС здійснила спробу відсторонити М. Хрущова від влади. 3 11 членів президії тільки А. Мікоян, О. Кириченко,

М. Суслов виступили на підтримку Хрущова. Організатори змови - Л. Каганович, Г. Маленков, В. Молотов та члени президії, що їх підтримали, прийняли рішення про усунення М. Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС. М. Хрущов звернувся до ЦК КПРС (формально вищий партійний орган влади) і одержав підтримку. Проти усунення

М. Хрущова виступили Г. Жуков (міністр оборони СРСР), І. Сєров (керівник КДБ СРСР). У результаті М. Хрущов здобув перемогу. Його супротивники були виключені з президії за рішенням пленуму ЦК КПРС, а їхня постанова про відставку М. Хрущова - анульована. У члени президії були переведені прибічники М. Хрущова - Г. Жуков, Л. Брежнєв, Ф. Козлова, К. Фурцева, М. Шверник. Червневі події 1957 р. ліквідували «колективне керівництво» і зробили М. Хрущова вождем.

У жовтні 1961 р. відбувся XXII з'їзд КПРС,що став вищою точкою в процесі десталінізації. Про злочини Сталіна на з'їзді відкрито говорили багато делегатів. Були оголошені факти особистої участі в зловживаннях сталінського періоду К. Ворошилова. Л. Кагановича, Г. Маленкова, В. Молотова. З'їзд прийняв рішення ліквідувати всі зовнішні прояви культу особи Й. Сталіна.

У 1957 - 1963 рр. М. Хрущов починає ряд кадрових перестановок для ліквідації можливої небезпеки ослаблення свого становища диктатора:

• У листопаді 1957 р. Г. Жуков був знятий з посади міністра оборони, виведений зі складу президії ЦК КПРС.

• У грудні 1957 р. на посаду першого секретаря ЦК КПУ був призначений М. Підгорний

(О. Кириченко став секретарем ЦК КПРС).

• У 1953 р. М. Булганін був усунений з посади голови Ради міністрів СРСР, виведенний зі складу президії ЦК КПРС. На чолі Ради міністрів СРСР став М. Хрущов.