ЛЕКЦІЯ 21. Суб’єкти та об’єкти правовідносин.

Суб'єкт правовідносин — це такий суб'єкт суспільного життя, який здатний виступати учасником правовідносин як носій юридичних прав і обов'язків.

Поняття суб'єктів правовідносин і суб'єктів права не завжди збігається: по-перше, правовідносини не єдина форма реалізації норм права; по-друге, малолітні діти, душевнохворі люди, які є суб'єктами права, не можуть бути суб'єктами правовідносин; по-третє, конкретний громадянин завжди є суб'єктом права, але не завжди є учасником правовідносин.

У правовідносинах повинно брати участь не менше двох сторін, хоча учасниками правовідносин може бути необмежене коло осіб. Слід зазначити, що суб'єктами правовідносин можуть бути тільки люди або об'єднання людей.

Суб'єкти правовідносин поділяються на індивідуальні (фізичні особи) і колективні (об'єднання осіб).

Індивідуальними суб'єктами правовідносин є: громадяни, іноземні громадяни; особи без громадянства(апатриди);особи з подвійним громадянством (біпатриди). Індивідуальні суб'єкти правовідносин діють в усіх сферах суспільного життя: політич­ній, економічній, соціальній, ідеологічній та ін. На території України найбільше коло прав і обов'язків мають її громадяни, права інших осіб обмежені встановленими для них законами, зокрема вони не можуть проходити службу в лавах Збройних Сил України, обіймати окремі посади тощо.

Об'єднуючись, індивідуальні суб'єкти створюють колективні суб'єкти правовідносин, до яких можна віднести партії, спор­тивні організації, групи виборців, виборчий корпус, колективи підприємств, організації, які можуть бути як недержавними, так і державними.

Державні і недержавні організації реалізують свої повно­важення шляхом видання нормативних та індивідуальних актів, а також через їх виконання і дотримання завдяки матеріальним, організаційним та примусовим заходам. Наприклад, місцеві органи влади і самоврядування організують і забезпечують ро­боту житлово-комунальних, транспортних, лікувальних струк­тур; органи внутрішніх справ притягають правопорушників до відповідальності; суд постановляє вироки і рішення; ректор вузу відраховує студента за академічну заборгованість. Саме таким чином суб'єкти правовідносин беруть участь у соціально-полі­тичному житті суспільства та держави.

Деякі з перелічених вище колективних суб'єктів правовід­носин, діяльність яких так чи інакше пов'язана з необхідністю брати участь у господарській діяльності, здатні набувати статус юридичної особи.

Юридична особа — це суб'єкт права, якому притаманні такі ознаки:

а) організаційна єдність;

б) наявність у його розпорядженні відокремленого майнового комплексу;

в) право від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і обов'язків;

г) право від свого імені виступати позивачем і відповідачем у суді.

Суб'єктом правовідносин є також держава, яка може всту­пати в різні правовідносини, зокрема:

а) в міжнародно-правові (це відносини з іноземними держа­вами);

б) в державно-правові (відносини щодо прийому в громадян­ство, нагородженню державними відзнаками та нагородами тощо);

в) в цивільно-правові (відносини з приводу державної влас­ності з іншими суб'єктами права);

г) в процесуально-правові (відносини при винесенні судових рішень і вироків від імені України тощо). Держава може виступати позивачем або відповідачем у суді, хоча і не є юридичною особою.

Суб'єкти права реалізують свої права і обов'язки завдяки наявності у них правосуб''єктності, яка є можливістю й здат­ністю особи бути суб'єктом правовідносин з усіма правовими наслідками. Правосуб'єктність поряд із нормою права і юри­дичним фактом є передумовою виникнення правовідносин.

Правосуб'єктність складається з правоздатності, дієздатності і деліктоздатності, разом узятих. Ця категорія має об'єднуючий характер і відображає ситуації, коли правоздатність і дієздат­ність є невід'ємними одна від одної за часом. У колективних суб'єктів права правоздатність і дієздатність завжди збігаються за часом виникнення і дії.

Правоздатність — це абстрактна здатність суб'єкта права мати суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Кожна особа право­здатна від народження і до смерті. Правоздатність притаманна усім учасникам правовідносин, хоча вони не повинні обов'язково реалізовувати усі надані їм права.

Правоздатність поділяється на загальну і спеціальну.

Загальна правоздатність — це здатність володіти будь-якими з передбачених діючим законодавством правами і обов'язками.

Спеціальна правоздатність — це здатність, що пов'язана з певними особливостями суб'єкта, або така, що потребує спеціаль­них знань (наприклад, правоздатність лікаря, міліціонера, інваліда, дитини тощо). Правоздатність юридичних осіб є завжди спеціаль­ною. Вона виникає з моменту їх державної реєстрації, а в окремих випадках згідно з діючим законодавством про підприємницьку діяльність — з моменту отримання ними ліцензій на спеціально визначені види діяльності (наприклад, одержання ліцензії на право займатися медичною або юридичною практикою).

Дієздатність — це здатність суб'єкта правовідносин своїми діями приймати на себе обов'язки і використовувати свої права. Іншими словами, це можливість реалізовувати правоздатність.

Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи, тоді як правоздатність не пов'язана з вказаними обставинами. Повна дієздатність (в головних її рисах) настає за досягненням особою вісімнадцяти років, а в окремих випадках і пізніше (наприклад, з двадцяти одного року особа може обиратися до місцевих органів влади; а з двадцяти п'яти років — призначатися суддею). Часткова дієздатність – від народження до 14 років. Неповна цивільна дієздатність – від 14 до 18 років.

У випадках, чітко визначених законом, за рішенням суду лю­дина може бути позбавлена дієздатності. Від імені гро­мадян, визнаних внаслідок душевної хвороби або слабоумства недієздатними, угоди укладають їх опікуни. У разі одужання або значного покращення здоров'я громадянина, визнаного недієздатним, суд відновлює його в дієздатності.

Деліктоздатність — це здатність суб'єкта права нести від­повідальність за свої протиправні вчинки. Загальна юридична відповідальність громадян настає з шістнадцяти років, а кримі­нальна відповідальність, за умов скоєння особливо тяжких зло­чинів, — з чотирнадцяти років. Деліктоздатність депутатів та дипломатичних осіб є обмеженою.

Правосуб'єктність фізичних та юридичних осіб втілюється у їх правовому статусі, а правовий статус державних органів і організацій в їх компетенції.

Компетенція — це сукупність прав, обов'язків, повноважень і предметів відання органів держави, посадових осіб і організацій, що визначені конституцією та іншими нормативними актами для вирішення завдань, що стоять перед ними.

Правовий статус особи — це сукупність усіх прав, обов'язків і законних інтересів суб'єктів права. Правовий статус кожної особи є індивідуальним (наприклад, чоловік не може мати відпустки за пологами, а кожна людина має право на власне ім'я). Крім того, слід розрізняти конституційний і спеціальний статус громадян.

Конституційний статус в усіх громадян однаковий: основні права і свободи однаковою мірою належать усім громадянам. А спеціальний статус пов'язаний з різними природними і право­вими чинниками, які обумовлюють певні особливості громадян. Так, спеціальний статус мають особи, які обіймають певну посаду або займаються певним видом діяльності. Наприклад, статус дер­жавного службовця, статус студента, статус особи, яка постраж­дала внаслідок аварії на Чорнобильський АЕС, і т. ін. Різниця в правовому статусі осіб полягає у:

1) розбіжностях, пов'язаних з природними чинниками (статус дитини, статус пенсіонера, статус жінки);

2) розбіжностях, пов'язаних з юридичними чинниками (ста­тус депутата, статус в'язня, статус посадової особи).

Спеціальним індивідуальним суб'єктом є посадова особа (Президент, суддя, інспектор ДАІ та ін.). Певні особливості пра­вового статусу притаманні особам з подвійним громадянством, які є одночасно і громадянами, і іноземцями.

Правосуб'єктність визначає становище людини в суспільстві, є умовою і гарантією стабільності його правового статуту.

В юриспруденції під об'єктом правовідносин розуміють ма­теріальні або нематеріальні блага, заради одержання, передачі або використання яких виникають права і обов'язкі учасників правовідносин.

Об'єкти правовідносин пов'язані з правами і обов'язками суб'єктів правовідносин, з можливістю користуватися і розпоря­джатися будь-чим. Вони обумовлені певним способом поведінки, дають змогу претендувати на певні за характером дії інших осіб. Залежно від характеру і видів правовідносин їх об'єктами є:

1) предмети матеріального світу: частини матеріальної приро­ди, природні ресурси, земля, надра, ліс тощо;

2) речі і цінності: засоби виробництва і споживання, будівлі, цінні папери, гроші тощо. Вони є об'єктами майнових правовідно­син, таких як купівля-продаж, дарування, заклад, обмін, зберігання, спадкоємство тощо;

3) особисті немайнові блага: життя, безпека, честь, гідність, відпочинок, освіта, здоров'я, свобода, право на ім'я, недотор­канність житла тощо. Вони є об'єктами правовідносин різних га­лузей права і врегульовані нормами кримінального, адміністра­тивного, цивільного, конституційного, сімейного права тощо;

4) послуги, як результат певної поведінки, внаслідок якої вини­кають права і обов'язки суб'єктів правовідносин. Вони мають місце у сфері управління, побутового обслуговування, господарської, культурної, освітянської та інших сфер діяльності людини (напри­клад, правовідносини, які виникають з приводу перевезення ванта­жу). Уповноважену особу цікавить переважно результат дій зо­бов'язаної особи — доставка перевізником вантажу в пункт при­значення у визначений термін, а не його поведінка;

5) продукти духовної творчості. Це результати інтелектуаль­ної діяльності: твори мистецтва, музики, літератури, “ноу-хау”, комп'ютерні програми та ін. З приводу таких об'єктів виникають правовідносини духовного характеру (наприклад, правовідноси­ни між автором і видавництвом; відвідування картинної галереї, театральної вистави, опери, балету тощо).