Види авторитарних режимів за метою їх встановлення.

Залежно від мети встановлення авторитарні державно_політичні

режими поділяються на три типи:

1. Модернізаційний тип. Метою його встановлення є проведення політико_правової і/або соціально_економічної модернізації

2. Стабілізаційний тип. Його метою є стабілізація становища в державі в умовах гострої політико_правової чи соціально-економічної кризи або підтримка статус_кво в державі

3. Тиранічний тип. Його метою є встановлення режиму особистої влади для задоволення особистих потреб (диктатура Сомоси в Нікарагуа, правління Івана Грозного). Характерною рисою авторитаризму тиранічного типу є його корумпованість.

Лібералізм – це громадсько_політична та ідеологічна течія, яка має на меті звільнення суспільства від пут держави, а особистість – від тиску авторитарного колективізму.

Види ліберального політичного режиму.Існує два основні різновиди ліберального політичного режиму: класичний (прихильники – Є. Бентам, Б. Констан, Дж. Локк, А. Сміт) та новий (М. Фрідмен, Ф. Хайєк).

Для класичного лібералізму характерні такі ознаки:

1) заміна свідомого керівництва економічними процесами, такими, що регулюються самі собою;

2) обґрунтування особистої та політичної свободи свободою економічною

3) використання (без примусу) стихійних (насамперед ринкових) сил суспільства;

4) ліберальна модель полягає в достатності існування раціональної та стабільної правової структури, у межах якої люди займаються будь_якою діяльністю згідно з особистими планами. Держава, у якої є спеціальний апарат примусу, повинна створювати умови, які б сприяли максимальному розвитку

індивідуальних здібностей, ініціативи й самостійності, прогнозування та планування діяльності громадян;

5) закон повинен перешкоджати будь_яким спробам обмежити

свободу вільного доступу в різні галузі на рівних засадах. Планування і конкуренція можуть поєднуватися лише за умови, що перше буде сприяти конкуренції, а не протидіяти їй

6) державі слід обмежитися лише встановленням загальних правил, які застосовувалися б до широкого кола ситуацій,надавши індивіду свободу в усьому, що залежить від локальних обставин

Класичному лібералізму відповідає концепція “держави –нічного сторожа”, суть якої полягала в тому, що держава повинна бути наділена лише мінімальними, найнеобхіднішими функціями, що забезпечують охорону порядку й захист країни від зовнішньої небезпеки.Для нового лібералізму (так званий неолібералізм), який став

результатом переосмислення економічної та соціальної ролі держави, характерними є:

1) збереження і захист природних прав людини;

2) договірний характер відносин між окремою людиною і державою;

3) пріоритет громадянських свобод над політичними, юридичними і моральними нормами;

4) адаптування до історичних, національних і культурних умов;

5) державне регулювання економіки;

6) втручання держави в суспільну сферу;

7) прагматизм, меркантилізм, раціоналізм;

8) пошук і досягнення консенсусу;

9) поліпшення соціальних умов реформування;

10) благодійність і доброчинність.

Неолібералізму відповідає концепція “позитивної держави”,яка за допомогою спеціальної системи податків та державних соціальних програм перерозподіляє матеріальні блага на користь незаможних верств населення. Саме з концепції позитивної держави утворилися теорії держави загального благоденства і соціальної держави.

Демократія– така форма організації і здійснення належної народу політичної влади, яка базується на рівноправній участі громадян у формуванні органів держави і контролі над їхньою діяльністю.

Для демократії характерні такі ознаки:

1. Населення країни бере участь у формуванні й здійсненні

державної влади шляхом прямої (референдум й вибори) та представницької демократії

2. Рішення приймається більшістю з урахуванням інтересів меншості

3. Існування громадянського суспільства з його розвиненою структурою

4. Наявність правової держави

5. Виборність та змінюваність центральних і місцевих органів державної влади, їхня підзвітність виборцям.

6. Гласність, свобода засобів масової інформації від цензури.

7. Легітимність державної влади.

8. Діяльність “силових” структур (поліція, органи безпеки,армія тощо) регламентується законом, знаходиться під демократичним контролем суспільства і використовується лише

за прямим призначенням.

9. Домінують методи компромісу, переконання, узгодження,а методи примусу і насильства вкрай звужені

10. У найважливіших сферах суспільного життя панує закон.

11. Реальна дія принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову

12. Стосовно суб’єктів господарювання і громадян діє принцип “дозволено все, що прямо не заборонено законом”.

13. Політичний плюралізм.

14. Проголошуються і реально забезпечуються права і свободи людини і громадянина

Пряма демократія – це влада більшості, здійснювана на мажоритарних принципах

голосування.

елітарна демократія. Для неї характерне виникнення вузького прошарку професійних політиків, які, власне, і взаємодіють своїми поглядами та ідеями, формуючи при цьому загальний світогляд еліти

Третє покоління демократії – представницька демократія, що відрізняється від елітарної демократії тим, що немає як такого майнового цензу, а є інтереси груп, виражені через своїх представників.

Четверте покоління демократії ще знаходиться на стадії формування. Є принаймні три основні назви демократії цього покоління: деліберативна (демократія діалогу), консенсусна (демократія злагоди) або партисипаторна (демократія участі). Суть демократії четвертого покоління полягає в тому, що вона організовується як динамічна піраміда з прямим народовладдям в основі та представницького народовладдя на кожному наступномурівні, починаючи з основи.