Загальні засади правового статусу фызичних осыб як суб’єктів міжнародного приватного права.
Сумський державний університет
Кафедра міжнародного, європейського та екологічного права
ЗАТВЕРДЖЕНО
Завідувач кафедри міжнародного,
європейського та екологічного права
____________В.М. Завгородня
Лекція №4
Дисципліна : Міжнародне приватне право
Тема: Правовий статус суб’єктів міжнародного приватного права.
Розробив: ст. викладач кафедри
міжнародного, європейського
та екологічного права
Денисенко С.І.
Суми 2016
Міжнародне приватне право
Лекція №4
Тема: Правовий статус суб’єктів міжнародного приватного права.
1. Загальні засади правового статусу фізичних осіб як суб’єктів міжнародного приватного права.
2. Поняття та колізійні питання громадянства
3. Правосуб’єктність та правовий режим іноземців
4. Правовий статус певних категорій іноземців в Україні. (іммігранти, іноземці, які тимчасово перебувають на території України, біженці, особи, яким надано політичний притулок)
Загальні засади правового статусу фызичних осыб як суб’єктів міжнародного приватного права.
Серед суб’єктів МПП найбільш чисельна категорія – фізичні особи, правовий статус яких може бути різним.
Правовий статус фізичних осіб як суб’єктів МПП – це сукупність належних їм прав, свобод та обов’язків, визначених законодавством відповідної держави. Особливість правового статусу фізичної особи полягає в тому, що, перебуваючи в іншій державі, вона підпорядковується двом правопорядкам:
- своєму вітчизняному правопорядку, оскільки зберігає правовий зв’язок з державою свого громадянства чи постійного місця проживання, користується їх захистом та, в певній мірі, продовжує підпорядковуватись її законодавству;
- правопорядку держави перебування –тієї держави, на території якої фізична особа перебуває у конкретний момент.
У доктрині законодавства та на практиці до фізичних осіб-негроиадян достатньо часто застосовують загальне поняття «іноземці», що включає вужчі за значенням поняття; «іноземний громадянин», «особа без громадянства» (апатрид), «особа з кількома громадянствами» (біпатрид), «імігрант» та ін.
Основоположним для визначення правового становища фізичних осіб в певній державі, крім національного законодавства, є загальновизнані принципи й норми міжнародного права стосовно прав і обов’язків людини, що містяться у міжнародних документах; «Загальній декларації прав людини» (1946р.), «Міжнародному пакті про громадянські та культурні права» (1966р.), «Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права» (1966р.), «Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод» (1950р.) та ін.
Питання щодо правосуб’єктності фізичної особи у МПП, за загальним правилом, регулюється особистим законом фізичної особи.
Держава перебування для визначення правового статусу іноземців в межах своєї юрисдикції надає їм певний правовий режим (національний, найбільшого сприяння чи спеціальний). Сучасною тенденцією розвитку національних законодавств щодо правового статусу іноземців, відповідно до міжнародно-правового режиму, тобто зрівняння їх в правах з власними громадянами.
Разом з тм, національних правовий режим для іноземців не буває повним. Практично у всіх державах іноземні громадяни не можуть посідати вищі державні посади, обирати і бути обраними до представницьких органів влади, виконувати військовий обов’язок, бути суддями, прокурорами, нотаріусами та ін.
2. Поняття та колізійні питання громадянства
В юридичній літературі під громадянством прийнято розуміти певний правовий зв’язок держави та фізичної особи, що проявляється у їх взаємних правах та обов’язках.
В Україні дані питання регулюються Конституцією України та Законом України «Про громадянство України» від 18.01.2001р.
Кожна держава самостійно визначає належність особи до свого громадянства. (Підставами для набуття громадянства можуть бути походження, територіальний принцип, прийняття до громадянства, поновлення у громадянстві, усиновлення, встановлення опіки чи піклування над дитиною тощо.)
У деяких випадках фізична особа на законних підставах може мати подвійне (множинне) громадянство, що означає одночасну належність особи до громадянства двох або більше держав (таких осіб прийнято називати біпатридами); або не мати громадянства жодної держави, - тоді йдеться про особу без громадянства (апатрида).
Згідно ст.1 Закону України «Про громадянство України», фізичні особи за ознакою громадянства поділяються на громадян України, іноземних громадян (підданих), осіб з подвійним громадянством (біпатридів), осіб без громадянства (апатридів). В ст.2 Закону закріплені принципи на яких базується законодавство України про громадянство.
Одним із визначальних принципів законодавства України про громадянство є принцип єдиного громадянства. Громадянин України, що набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, управових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; якщо ж іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він також визнається лише громадянином України (п.1 ст.2 Закону України «Про громадянство України»).
В зв’язку з тим, що кожна держава в односторонньому порядку визначає «своїх» громадян та вирішуе різноманітні колізійні питання в даній сфері (громадянство дітей, громадянство осіб при зміні їх сімейного статусу, встановлення опіки та піклування тощо), як правило на користь власного громадянина, то у фізичних осіб часто виникає подвійне громадянство, що складає основну колізійну проблему у міжнародному приватному праві.