Посилення системноi кризи тоталiтарного ладу (серед. 60-х— початок 80-х рр.). 2 страница

4 листопада більшовики провели засідання Рад робітничих і сол-х депутатів, яке визнало повноту влади в Україні за ЦР. Разом із тим вони розпочали підготовку до скликання Всеукраїнського з’їзду Рад роб-х, сол-х, сел-х депутатів для перетворення ЦР на більшовицький манер (тобто, реорганізації в дусі Центрального виконавчого комітету – ЦВК Рад України). У цих умовах 7(20) листопада 1917р. Мала рада обговорила і прийняла ІІІ універсал.

79. Українська Центральна Рада та Генеральний секретаріат – перші державні структури відродженої України. Склад, політична програма, універсали УЦР.

Центральна Рада — спершу загальноукраїнський центр, що об'єднував політичні, громадські, культурні і професійні організації; згодом, після Всеукраїнського Національного Конгресу — революційний парламент України, який керував українським національним рухом. Період дії: 4 (17) березня 1917 — 28 квітня 1918.

голова — М. Грушевський, заступники — С. Єфремов і В. Винниченко.

Для ведення поточної праці УЦР обрала виконавчий комітет УЦР (офіційна назва Комітет Центральної Ради), який згодом перейменовано на Малу Раду. Всі важливі справи наперед вирішувалися на засіданнях Малої Ради, а пізніше оформлені проекти затверджував пленум УЦР.

Програма ЦР:

1) Прагнення досягнення автономії У

2) Створ. воєн. формувань з укр.-ів(1 та 2 полки ім.Б. Хмель. та П.Полуботка)

3)Українізація шкіл

4)Видання укр. підруч-ів

I Універсал -23 червня 1917 - II Всеукраїнському Військовому З'їзді - "До українського народу, на Україні й поза її сущому" - відповідь УЦР Тимчасовому Уряду на його негативне відношення до автономної України.

1)Юридично закріп. аравоо У. на незал-ть

2)Проголош-ня автономії У в складі Рос.

3)Джерело влади-укр. народ

4) Всенар укр. збори- приймають закони

II Універсал – 20 лип. 1917 –

1. ЦР повинна поповн-ся представниками інших народів, що проживають на Україні;

2. Поповнена ЦР утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд;

3. Центральна Рада починає розробку закону про автономне обладнання України, який повинен бути затверджений Всеросійськими Установчими Зборами. До твердження даного закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономію України;

4. Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду.

Революц.події у Петрограді в жовт.1917, 3 Універсал

16 жов – за пропоз. Троцького створено Військ-револ. комітет Петроград. Ради – ВРК

21 жов – на мітингу в Смольному резолюція про підтримку ВРК гарнізоном

24 жов. – загони матросів прибули з Кронштадта за наказом ВРК.Займають телефон. станцію, телеграф і держ. банк.

25 жов. – загони ВРК пойшли в зим. палац і за арешт.членів тим час. уряду.

25 жовтня 1917 p. більшовики взяли владу в Петрограді, а 2 листопада в "Декларації прав народів Росії" проголосили невід'ємне право народів колишньої імперії на вільне самовизначення аж до виокремлення і утворення самостійної держави. ЦР засудила жовтневий переворот і захоплення влади більшовиками. 7 листопада 1917 p. на засіданні Малої Ради УЦР , виконуючи волю українського народу, проголосила ІІІ-м універсалом Укр Нар Республіку (УНР).УНР як демократична правова держава створювалася в межах федеративної Росії. Універсал проголошував націоналізацію поміщицьких і церковних земель, встановлення 8-годин. робоч. дня і робітничого контролю за виробництвом, національно-персональну автономію для нац. меншостей). Широко проголошений він був 9 листопада 1917р. на Софійському, майдані в Києві.

Більшовики вороже поставилися до українського руху. Національний рух в Україні входив в суперечність з інтересами централізованої пролетарської держави, яку будували більшовики на просторах імперії.

Війна Рос. проти УНР, 4 універсал

Народні маси були розчаровані внаслідок :

- помилок ЦР у сфері державотворення;- її непослідовності у вирішенні соціально-економічних питань.

Більшовики взяли курс на скликання Всеукраїнського з’їзду Рад, спроможного об’єднати незадоволених політиків ЦР, здійснити внутрішній переворот, проголосити на теренах УНР більшовицьку владу.

4 грудня 1917р. - відкриття в Києві І Всеукраїнського з’їзду Рад.

- Публікація Раднаркомом Росії «Маніфесту до українського народу з ультимативними вимогами до Української ради»

- Провал сподівань більшовиків на здійснення мирного перевороту.

Ультимативні вимоги:

1. ЦР має визнати владу Раднаркому РСФРР, тобто само розпуститися.

2. ЦР не має пропускати війська козаків на Дон до отамана О.Каледіна.

3. ЦР має «сприяти революційним військам у справах їхньої боротьби з контрреволюційним кадетсько - калединським повстанням».

4. ЦР має припинити спроби роззброєння на території України радянських полків і робітничої Червоної гвардії.

Термін виконання вимог ЦР - 48 годин.

Відхилення ЦР ультиматуму Раднаркому Росії. Початок війни.

Загальне керівництво війною було покладене на В.Леніна, Л.Троцького, Й.Сталіна.

8 грудня раптовим ударом із Бєлгорода більшовицькі війська взяли Харків.

Необачна політик щодо створення власної УНР. На оборону У. встали хіба що підрозділи Вільного козацтва і добровільні загони, створення яких відбувалося вже в перебігу війни.

26 січня рад. війська зайняли Київ. Воєнні дії перекинулися на Волинь і Поділля.

Керівники ЦР діяли нерішуче.

11 січня Мала Рада ЦР прийняла ІV-й Універсал:

1) проголошувалася незалежність, суверенність УНР; 2) стверджувалося, що Україна хоче жити в мирі з усіма сусідами, але жоден з них не має права втручатися в її внутрішні справи; 3) демобілізувати армію, яка по укладенню миру буде замінена міліцією; 4) всю землю роздати селянам без викупу на початку весняних робіт; 5) націоналізувати ліси, води і підземні багатства краю; 6) проголошувалося, що держава бере під свій контроль усі банки; 7) ставилося завдання найближчим часом скликати Українські Установчі Збори, що схвалять Конституцію УНР.

Після прийняття IV Універсалу Ген. Секретаріат було перейменовано на Раду Народних Міністрів, головою якої обрано В. Винниченка.

Прийняття Унів. означало остаточний розрив з імперським центром.

Здобутки та прорахунки ЦР

Здобутки

1) Початок консолідації нац.. сил та визначення прагень ЦР

2)Боротьба за нац. – територ автономію У.

3) 1 Універсал і досягнення автономії

4) 3 Універсал і проголошення УНР

5) Київ перетвор. на важл. політ. центр

Прорахунки:

1) У соц. аспекті: приділивши особу увагу процесам нац. відродження, ЦР усунулась від розв*язання гострих соц.-економ. проблем

2) Адміністратив. аспект: справою створення армії займалося декілька організацій, але регулярна армія так і не була створена

3) ЦР не змогла створити нац. єдності серед українців=>невдача створеної державності

80. Українська держава гетьманської доби: зовнішня і внутрішня політика П.Скоропадського.

9 лютого 1918р.- нім. війська мали окупу­вати всю Україну, допомогти відновити владу ЦР. Але згодом розігна­ли ЦР, був закон про ліквідацію УНР та створення укр. держави. надано владу пронімецьки орієнт-му гетьману П. Скоропадському.

9 квіт. 1918 гетьм. проголошено Скоропадського.

Головою геть. уряду призн. Лізогуб

Мін. інозем. справ- Дорошенко

Була проголошена конституц. монархія.

Особ-ті внутр. політики Скоропадського:

- відновл-ня поміщ. землеволодінь, укріп. приват. вла-ті, свобода торгівлі

- придушення робочих і соціаліст рухів на У

- заборона соціаліст газет, запров-ня цензури

- придуш-ня селян повстань

- створення власних адмін.. органів

- спроба утворити укр. армію – гвардійська Сердюцька девізія та Галицько-Буковин. курень січових стрілців.

- українізація шкіл

- відкрито 2 ВНЗ

- у лист 1918 відкрито Академію наук (Вернадський)

- основано галереї мистецтв, гос. архів

Скоропадському вдалося стабілін-ти фінанси сист. в У.

Ос-ті зовн. політики

Укр. держ підтрим. країни Четвертного союзу. Визнало її 12 держав.

12 черв 1918 – переговори між У. та Рос. – радян. делегація заяв. претензію на півд.. частину Курської на Воронеж. губернії, частину Харків, Єкатеринославської губ., Донбасу. Агетьман прагнув приєднати Крим на правах автономії.

Але громадська війна та економ блокада не дозвол. розв*яз сперечання між державами

14 черв. 1918 – закон «Про посольства і місії Укр держ.»

14.12.1918 — за Директорії відновлено назву УНР. Трохи до цього німецько-австрійська окупація скінчилася внаслідок поразки цих держав у Першій світовій війні

81. Політичні обставини утворення ЗУНР. Внутрішня і зовнішня політика, історичне значення ЗУНР

19 жовтня 1918 р- день проголошення на західноукр.землях держави, що пізніше дістала назву Західноукр. Народна Республіка. Наміри укр.політиків суперечили планам поляків, котрі вели підготовку до утворення польської держави, до складу якої планували включити західноукр. землі.

В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. укр.і військові з'єднання, що були в складі австро-угорської армії, взяли під контроль Львів, наступного дня — інші міста Галичини.

Керівниками нової влади були Євг.Петрушевич та Кость Левицький

Внутр. політика:

Було запроваджено 8-годинний робочий день, оголошено про початок аграрної реформи. Національні меншини дістали широкі права, їхнім представникам у майбутньому парламенті було обіцяно 30% депутатських місць.

Зовніш. політика:

З перших днів свого існуван. Республ.опинилася в стані війни з Польщею. Спроби добитися міжнар. визнання ЗУНР закінчилися невдачею. Представники Антанти натомість визнали права Польщі на окупацію Сх. Галичини.

Акт злуки:

Керівники ЗУНР і УНР пішли на переговори про створення єдиної держави. 22 січня 1919 р. у Києві на площі біля Софійського собору було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР. ЗУНР дістала назву Західна область УНР (ЗО УНР) і одержала повну автономію. Це однак не мало практичних наслідків.

Ліквідація:

З перших днів свого існування - в стані війни з Польщею, яка прагнула встановити контроль над Зах. Укр. До того ж ЗУНР опинилася в міжнародній ізоляції. Антанта погоджувалася на передачу Галичини Польщі, допомагаючи їй озброєнням і спорядженням, перекидаючи в Зах.Укр.найбоєздатніші польські війська.

Поль армія змусила війська ЗУНР відступати- 16-18 липня 1919 відступили до Збруча, де з'єдналися з частинами армії УНР.

Через 9 місяців свого існування ЗУНР була ліквідована, виїзд уряду ЗУНР в еміграцію. Західноукраїнська Народна Республіка проіснувала 257 днів. Безсумнівно, поразку ЗУНР зумовив цілий ряд факторів. Проте жоден із них не здатний перекреслити роль цього державного утворення в історичному просуванні українського народу шляхом національної свободи і державної незалежності. Реальне існування протягом восьми з половиною місяців національної галицької державності поставило на практичний ґрунт в українському русі гасло Соборної Української держави. Досвід ЗУНР підтвердив, що здобути і відстояти незалежну національну державу можливо тільки завдяки напрузі сил усіх соціальних верств і політичних сил нації.

ЗУНР увійшла в історію як героїчна сторінка у боротьбі українського народу за незалежність, вільний демократичний розвиток.

82. Утворення Директорії УНР, її реформи і зовнішньополітичні орієнтації.

Прихід Директорії до влади у грудні 1918р. започаткував нову добу в розвитку національно – демократичної революції – добу Директорії УНР.

Директорія була урядом соціального спрямування. Прийшовши до влади, вона розгорнула активну державотворчу діяльність. Була, зокрема, відновлена назва держави УНР, визначені органи влади: вища влада належала Директорії, законодавча – Трудовому конгресу, виконавча – Раді народних міністрів, а на місцях – трудовим радам селян. Також було ухвалено новий земельний закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу, 22 січня 1919р. проголошено Злуку УНР із ЗУНР. Землевласники і підприємці позбавилися політичних, а саме, виборчих прав.

З 21 по 29 січня 1919р. працював Трудовий конгрес, який: схвалив Акт Злуки, висловився за демократичний лад в Україні, визнав за Директорією право призначати членів Ради народних міністрів, видавати закони, які мали затверджуватися Трудовим конгресом, доручив Директорії оборону України.

2 лютого 1919р., після приходу до влади, Директорія під тиском більшовицьких військ залишила Київ, перебравшись до Вінниці, а згодом – на територію ЗУНР, до Тернополя.

83. Причини поразки та історичні уроки української національно – демократичної революції 1917 – 1920-х рр.

Основні причини поразки:

- Низький рівень національної свідомості українців і, як наслідок, слабка соціальна база визвольного руху. Очолила національну революцію українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Інтелігенція була малою, а селяни – політично несвідомими, неосвіченими, неорганізованими. Робітники, підприємці, поміщики не підтримали ідею незалежності України.

- Відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім’я загальнонаціональних інтересів. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман П. Скоропадський, гетьманський режим впав під тиском Директорії УНР, українські комуністи визнавали лише радянську владу, не було єдності між УНР та ЗУНР.

- Несприятлива міжнародна ситуація. Боротьбу проти українського визвольного руху вели набагато сильніші вороги: у Наддніпрянській Україні – радянська Росія, білогвардійці, війська Антанти; у Західній Україні – Польща, яку підтримувала Антанта.
Історичні уроки:

У ході революції український народ створив власну державу і кілька років підтримував її існування.

Героїчна боротьба українського народу 1917 – 1920 рр. стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців. Без цієї боротьби було б неможливим проголошення державної незалежності в 1991р.

84. Брест – Литовська конференція та українське питання.

Керівники Центральної Ради бажали зблизитися з Францією і Великою Британією, які перемагали у війні з Німеччиною та її союзниками. Антанта, однак, була настроєна вороже до УНР, тому що не бажала розчленування своєї союзниці Росії. Вона не сумнівалася в недовговічності Раднаркому. Для Центральної Ради залишався тільки один вихід: взяти участь у переговорах у Брест-Литовську разом з делегацією Радянської Росії. Німеччина та її союзниця Австро-Угорщина були зацікавлені в укладенні миру з УНР, щоб мати можливість використати її продовольчі ресурси. З Брест-Литовська у Київ надійшло повідомлення, що представників УНР чекають на мирних переговорах.

9 лютого (27 січня) 1918 р. мирний договір між УНР і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Османською імперією було підписано. Українська делегація більше не приховувала, що ЦР потребує негайної збройної допомоги. Союзники теж розуміли, що одержати продовольство з України можна лише в разі її окупації значними силами.

85. Встановлення радянської влади в Україні : передумови, причини, наслідки.

Передумови:

Після громадянської війни постало питання про остаточне врегулювання відносин між республіками. Спеціально утворена для цього комісія на чолі зі Й.Сталіном, розробила так званий «план автономізації», який передбачав включення республік на правах автономії до складу Російської федерації. Але В. Ленін відкинув сталінський план, розробивши власний, за яким усі республіки на рівних правах входили до складу СРСР, зберігаючи за собою право вільного виходу.

На основі ленінського плану І з’їзд рад СРСР 30 грудня 1922р. прийняв рішення про утворення СРСР. До його складу ввійшли Російська Федерація, Українська РСР, Білоруська РСР, Закавказька федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан).

Причини:

- головною причиною утворення СРСР стало посилення впливу у всіх республіках єдиної, централізованої більшовицької партії;

- територіальні межі республік, які ввійшли до РС, були об’єднані в межах колишньої Російської імперії. Між ними існували історичні тісні економічні зв’язки;

- у роки громадянської війни 1917-1920 рр. між радянськими республіками склався воєнно-політичний союз, а пізніше, у 1921-1922 рр., воєнно-господарський та дипломатичний союзи.

Наслідки:

Юридичне оформлення СРСР остаточно завершилося в 1942 р., коли була прийнята Конституція СРСР.

Конституція СРСР позбавила союзні республіки права на зовнішню політику і торгівлю, прийняття власних рішень щодо розвитку транспорту, зв’язку, оборонної промисловості. Повноваження республіки обмежувалися сільським господарством, внутрішніми справами, охороною здоров’я, соціальним забезпеченням.

86.Економічна та суспільно-політична криза радянського суспільства на початку 1920-х рр.: пошуки виходу. НЕП, її суть та особливості впровадження в Україні.

Економічна криза:

- промисловість знаходилася у стані розрухи. У 1921 р. в Україні промислове виробництво становило 1/10 частину довоєнного рівня.

- сільське господарство також перебувало в катастрофічному стані: порівняно з 1913 р. посівні площі в Україні скоротилися на чверть, збір зерна - на третину. Все це ускладнювали засуха 1921 р. і голод, від якого загинуло близько 1 млн. осіб;

- у галузі фінансів – повна інфляція грошей.

Суспільно-політична криза:

- почалися повстання селянства проти політики «воєнного комунізму». Повстанським рухом була охоплена майже вся Україна.

- тяжкий економічний стан викликав незадоволення радянською владою з боку робітників, яке призводило до протестів, страйків.

- висувалися політичні вимоги, в тому числі – «Ради без більшовиків»;

- склалася криза в більшовицькій партії, в якій загострилися суперечки щодо подальшого розвитку країни.

Сутність непу:

Загальна криза в країні змусила більшовиків з 1921 р. перейти від політики «воєнного комунізму» до нової економічної політики.

Неп передбачав часткове повернення до ринкових відносин, різних форм власності, економічних методів управління народним господарством. Проте більшовики розглядали неп як вимушений захід, за допомогою якого можна буде подолати труднощі і досягти кінцевої мети – побудови комунізму.

У 1926 р. основні показники рівня розвитку легкої і харчової промисловості були вищі за довоєнні. У 1925-1926 рр. обсяг промислового виробництва в Україні досяг 99%.

87. Кооперативний рух в Україні на етапі 1920-х рр.: особливості в УСРР і на західноукраїнських територіях.

У 1920-ті рр. кооперування здійснювалося досить успішно. Подальше втілення ідеї кооперації дістали в рішеннях ХV з’їзду ВКП(б) і в першому п’ятирічному плані, затвердженому на весні 1929. Це давало можливість зробити вирішальний крок у здійсненні Ленінського кооп. плану. Проте у 1928 р у зв’язку із хлібозаготівельною кризою під тиском Сталіна було прийняте рішення посилити роль колгоспів і радгоспів, і надалі було порушено добровільну основу розвитку кооперації. Ця заборона мала негативні економічні і соц.-політ. наслідки. Ідеї ленінського кооп. Плану були спотворені. Відтак в УСРР суть кооперації було обмежено самим лише терміном «колгосп» й здійсненням політики насильницької колективізації. В розвитку економіки зах.-укр. земель важливе значення мав кооперативний рух. Важливим чинником у зростанні ролі кооперативів стали ветерани укр. армії, що вступали до них. Кожен організований кооператив, кожен гріш, що клався до укр. , а не польської кишені, вони вважали за удар по польському ворогові, ще одним кроком до незалежності. Кооперативи швидко утворили розгалужену мережу. У міжвоєнний час кооперативи об’єднували переважно сільських споживачів і торгівельні орг-ї і регулювали ціни на с\г продукти та готові вироби. Кількість кооперативів у Сх. Галичині різко зросла. Польський уряд перешкоджав розвитку кооперативного руху Галичини. Але попри всі труднощі кооперативний рух прискорював суспільну мобілізацію та національну інтеграцію серед укр. Галичини і свідчив про їхнє прагнення опікуватися власними справами.

88. Політика українізації в УСРР. Її зміст і результати.

Українізація — Тимчасова політика ВКП(б), що мала загальну назву коренізації — здійснювана з 1920-х до початку 1930-х років ЦК КП(б)У й урядом УРСР з метою зміцнення радянської влади в Україні засобами поступок у вигляді запровадження української мови в школі, пресі й інших ділянках культурного життя, а також в адміністрації — як державної мови республіки, прийняття в члени партії та у виконавчу владу представників української національності Причини проведення: 1) Через нац. револ-ю (17-20рр), щоб не повторилася

2)Загроза інтервенції Польщі, підтриманої Антантою

3)Поставити під контроль процес національного відродження на окраїнах

4)Пошуку спільної мови з селянством

Проголошувалася рівність мов і вказувалося на необхідність надання допомоги в процесі розвитку української мови. Згодом була утворена комісія з українізації на чолі з секретарем ЦК КП(б)У В. Затонським, до складу якої увійшли відомі партійні та державні діячі В. Чубар, М. Скрипник, Л. Каганович, О. Шліхтер, М. Попов, О. Шумський та ін.

Відкриття українських шкіл, видання українських газет, функціонування українського радіомовлення тощо.

Для розвитку національних меншин велике значення мало створення окремих адміністративно-територіальних одиниць у місцях компактного поселення неукраїнського населення. У цей час в Україні діяли 566 шкіл з німецькою мовою навчання, 342 — з єврейською, 31 — з татарською тощо.

На початку 30-х років українізацію, як і всю політику коренізації, почали поступово згортати. Остаточно політика коренізації в Україні була згорнута 1938 р - постанова Раднаркому УРСР про обов'язкове викладання російської мови в усіх неросійських школах, яка сприяла русифікації, і постанова Політбюро ЦК КП(б)У «Про реорганізацію національних районів та сільрад УРСР у звичайні райони та сільради».

Українізація означала виховання кадрів з представників корінної національності, впровадження в роботу партійного, господарського і радянського апаратів рідної для населення мови, розвиток національної культури. Проголошений радянською владою курс на українізацію відчутно позначився на роботі школи. Чисельність шкільних закладів з українською мовою викладання зростала. Якщо в 1925 р. їх було 79% від усіх шкіл, то в 1930 р. - 85%. У решті шкіл викладали мовами народів, які проживали в Україні: російською, грецькою, польською, німецькою, чеською, єврейською та ін. Політика українізації 20-х років викликала духовний ренесанс, розмаїття літературних організацій і об’єднань. Літературно - художні об’єднання виникали і розпадались, дискусії спалахували з новою силою. Найвідомішими об’єднаннями цього часу були: "Плуг" - спілка селянських письменників (П. Панч, А. Головко), "Гарт" - спілка пролетарських письменників (В. Еллан-Блакитний, М. Хвильовий, В. Сосюра), ВАПЛІТЕ - Вільна Академія Пролетарської Літератури (П. Тичина, М. Бажан, Ю. Смолич, Ю. Яновський). Виділялися групи неокласиків (М. Зеров, М. Рильський, Ю. Клен), символістів (П. Тичина, Ю. Меженко), футуристів та ін. Великою популярністю користувалися твори драматургів І. Кочерги, М. Куліша. У середині 20-х років в Україні нараховувалось 45 професійних театрів. У цей час на сцені ряду міст України виступали талановиті українські актори, які склали справжню плеяду представників українського театрального мистецтва. Театр "Березіль" у 1922 - 1923 рр. очолював талановитий реформатор і експериментатор театру, актор і режисер Лесь Курбас.

Наслідки:

В наслідок політики українізації, розпочатої в 20 -х роках - на початку 30 -х років ХХ ст., українська культура ще зазнавала піднесення. Українська мова поширювалась не тільки в селі, а й у місті. Вона використовувалася в державному апараті, в галузі освіти, в художній і науково-технічній літературі, в періодиці, в театральному мистецтві тощо. Поряд з українською розвивались також мови національних меншин. Однак, період національного піднесення був нетривалим. Українізація з самого початку була політично й ідеологічно обмеженою. Уже наприкінці 20-х років з’явився сигнал згортання українізації, а разом з нею і загального наступу на українську культуру. Так, у 1929 р. Центральний Виконавчий Комітет СРСР прийняв постанову, згідно з якою підприємства і установи центрального підпорядкування з Москвою і між собою мали спілкуватися російською мовою. Це призупинило опанування чиновниками української мови, а тих, хто нею спілкувався, називали націоналістами. М. Скрипник, який відповідав в уряді за освіту і підтримував українізацію, був звинувачений у створенні націоналістичної контрреволюційної організації і покінчив життя самогубством. Жертвами розправи стали й інші члени комісії з українізації.

89. Формування та діяльність інституцій радянської влади в Україні. Радянська Україна у Конституціях СРСР (1924 і 1936 рр.) й УСРР(УРСР) 1925, 1929 і 1937 рр.

26 січня 1924 р. відбувся II з’їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію Радянського Союзу. У ній було окреслено коло питань, що належали до компетенції вищих органів влади СРСР: зовнішня політика, кордони, збройні сили, транспорт, зв’язок, планування господарства, оголошення війни і підписання миру. Формально кожна республіка мала право виходу з СРСР, але механізму такого виходу так і не було розроблено. Тому, не змінюючи своєї зовнішньої форми, „союз республік” фактично перетворився на жорстко централізовану, унітарну державу. У травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР. IX Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, у якому було законодавче закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу. Конституція Української СРР 1929 склалася на основі тих змін у державному будівництві, в політичному та економічному житті УСРР, які відбулися в період з 1919 по 1929 рік. Конституція 1929 року, як і перша Конституція УСРР, законодавча закріпила принципи диктатури пролетаріату і республіку Рад як державну форму цієї диктатури. Конституція УСРР 1929 року, як і перші радянські конституції, закріпила рівноправність громадян, незалежно від їх расової і національної належності, та проголосила суперечним основним законам Української Радянської Республіки встановлення або допущення будь-яких привілеїв чи переваг з причин расової або національної належності, а також і будь-яке обмеження рівноправності національних меншостей та багато іншого. Після опублікування 12 червня 1936 року проекту нової Конституції СРСР Президія Центрального Виконавчого Комітету Української РСР 13 липня 1936 року утворила Конституційну комісію для розробки проекту Конституції УРСР. До кінця 1936 року робота над підготовкою проекту Конституції УРСР була комісією остаточно завершена. Конституція Української РСР 1937 року була побудована на основі Конституції СРСР 1936 року і в цілковитій відповідності до неї. Принцип відповідності Конституції УРСР, як і конституцій всіх інших республік, основним положенням Конституції СРСР випливав з спільності і єдності економічних, політичних та ідеологічних основ розвитку всіх радянських республік у складі СРСР. Разом з тим Конституція УРСР враховувала національні особливості республіки.

90. Міжнаціональні відносини і релігійне життя в УСРР у 1920-1930-ті рр.

В Укр. на поч. 30-х рр. існувало 25 нац. районів, включно з російськими, німецькими, єврейськими тощо. Діяло понад 1000 нац. селищних і сільських рад. Вільного розвитку набули нац. мови. Ними користувалися у сферах управління законодавства, освіти, літ. і мистецтва. Але із зміцненням адміністративно-тоталітарної системи з’являються спотворення у сфері нац. політики. Класовий принцип почав переважати над національним, і від його жорстокого дотику найбільше постраждала сфера нац. відносин. Ігнорувалися специфіка екон., соц.-культ. розвитку цілих нац. регіонів. Проводилися репресії багатьох нац. кадрів. Не можна погодитися, що з приходом радянської влади в нац. розвитку і в міжнац. відносинах не сталося суттєвих змін. За радан. влади УРСР стала чітко окресленим національним і територіальним цілим, із власним адмін. центром і апаратом. Таким чином, українці нарешті отримали територ.-адмін. рамки, що відображали їхню нац. самобутність, тобто те чого вони не мали з часів козацької Гетьманщини. В районах Укр., населених нац. меншинами у 20-ті рр. активно здійснювалась політика коренізаціі. Відкривалися школи з нім., болгарською, єврейською, пол.. та іншими мовами навчання. Створена у 1918 р Всеукр. Церковна рада наполягала на утвердженні в Укр. автокафедральної церкви. Підтримка автокефалії радян. владою пояснювалася бажанням розколоти і послабити російську православну церкву. Так з жовтня 1921 р було покладено початок УАПЦ. Але уже з 1926 р на укр. церкву почався наступ , а у січні 1930 р вона була ліквідована. Наслідком антицерковної політики в Укр. стали глибокі моральні деформації в суспільстві, зростання бездуховності.

Наши рекомендации