Посилення системноi кризи тоталiтарного ладу (серед. 60-х— початок 80-х рр.). 4 страница

104. Створення та діяльність в роки Другої світової війни ОУН-УПА.

Укр.повстанська армія(УПА)-військ-пол.формування,що діяло в Україні в 1942-1950-х рр.;у ході війни вела боротьбу як проти фашистської Німеччини,так і проти рад.військ.

14 жовтня 1942р.-офіційна дата народження УПА. Згодом запроваджено цей день як свято українського війська , приурочене до дня покровительки війська Запорізького Пресвятої Богородиці.

УПА діяла на Волині , Поліссі, в Галичині.

Боролася як проти німців , так і проти радянських партизанів. ЇЇ командиром був Роман Шухевич ( Тарас Чупринка).На початку 1944р. вона налічувала 30-40тис.бійців.

У липні 1944 р. на таємних зборах у м. Самборі ОУН і представники політичних партій Західної України заснували Українську Галицьку визвольну раду (УГВР), яка очолила боротьбу як проти більшовицького, так і проти фашистського режимів.

На 1944р. УГВР контролювала територію 150 тис. кв. км. із населенням близько 15 млн. душ.

У березні 1944р.на території Західної України для боротьби проти українських повстанців було перекинуто спеціальні загони НКВС . Чисельність УПА на той час становила 100 тис. бійців.

В УПА були люди різних національностей. Вони переходили в УПА протестуючи проти політ. режимів Росії та Німеччини.

Практично з початку 50-х років за рішенням головного проводу ОУН активні бойові дії не розгортаються, деякі формування розпускаються, а орг. мережа переходить в глибоке підпілля і основних напрям роботи зосереджується на пропагандистсько-інформативній діяльності.

Останній військовий обов’язок воїни УПА виконували у жовтні 1956 року, коли вони сміливо боролися на кордоні з Угорщиною, щоб допомогти угорському анти-комуністичному повстанню

105. Україна в дипломатії країн-учасниць антигітлерівської коаліції.

На Кримській конференції в лютому 1945 р. США та Англія зобов'язалися підтримати пропозицію Радянського уряду щодо прийняття Української РСР та Білоруської РСР у члени ООН. Отже, боротьба за голоси (а значить і вплив) в ООН — одна з головних причин відновлення прав зовнішнього представництва України. На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН Україну обрано до складу Економічної і соціальної ради, а в 1948— 1949 рр. вона була постійним членом головного органу ООН — Ради Безпеки. Молода українська дипломатія була досить активною. У липні 1946 р. вона бере участь у Паризькій мирній конференції, у лютому 1947 р. укладає мирні договори з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією. На Дунайській конференції 1948 р., що розглядала питання про права судноплавства на Дунаї, українська делегація, підтримуючи СРСР, виступила проти збереження конвенції 1921 р., яка забезпечувала привілейоване становище в цьому регіоні недунайських держав — США, Англії та Франції.

Вихід Укр. наприкінці Другої світової війни на міжнародну арену, її вступ до ООН мав велике значення для подальшої розбудови укр. державності.

Треба визнати що дві кардинальні складові укр. питання – здобуття атрибутів державності та обєднання українських етнічних земель.були реально розвязані під егідою СРСР.та в наслідок 2-ї СВ. Заклалися традиції дипломатичної діяльності Укр. формувалось уявлення щодо місця країни у Європ. та світовій політиці.

106. Визволення України від фашистських загарбників. Формування кордонів УРСР під час та по закінченні Другої світової війни.

19 листопада 1942 р. — 2 лютого 1943 р. — Сталінградеька битва,яка поклала початок корінному перелому в війні на користь СРСР.18 грудня 1942 р. — звільнення першого населеного пункту УРСР — с. Півнівки Ворошиловградськрї обл 5 липня — 23 серпня 1943 р. — Курська битва, в ході якої було визволено Лівобережну Україну та Донбас Вересень—листопад 1943 р. — героїчна битва за Дніпро 6 листопада 1943 р. — визволення Києва.24 грудня 1943 р. — 29 лютого 1944 р. — Житомирсько-Бердичівська, Кіровоградська, Корсунь-Шевчевківська (найбільша, щомала результатом оточення 11 ворожих дивізій чисельністю 80 тис.чол..), Рівненсько-Луцька, Нікопольсько-криворізька операції.4 березня — середина квітня 1944 — Проскурово-Чернівецька,| Умансько-Ботошанська, Березнегувато-Снігірівська, Одеська операції. У результаті цих наступальних операцій було звільнено Правобережну й Південну Україну.8 квітня — 12 травня 1944 р. — Кримська наступальна операція, яка завершилася визволенням Криму. 8 жовтня 1944 р. — визволення останнього окупованого фашистами населеного пункту УРСР — с. Лавочне Дрогобицької області.28 жовтня 1944 р. — завершилося визволення Закарпаття, остаточне вигнання фашистських окупантів з українських земель. Радянські війська розпочали свій похід на захід, який закінчився перемогою у травні 1945 р .Наприкінці війни відбулися події, які мали велике історичне значення. Розпочався процес юридичного оформлення зх кордонів Укр. , у результаті якого більшість укр. земель були об’єднані в межах однієї держави. На Ялтинській конференції (1945) лідерів СРСР, США, та Великобританії було визнано приєднання Зх-Укр земель до СРСР. Ця домовленість була реалізована у двосторонніх договорах з Польщею та Чехословаччиною. А також в умовах мирного договору з Румунією. У результаті Сх. Галичина, Пн Буковина, Закарпаття та Пд. Бессарабія остаточно увійшли до складу України. 1954р до УРСР було приєднано Крим.

107. Депортація населення з території України та Криму (1944 р.).

В травні 1944 р за звинуваченням у зраді з півострова Крим було депортовано у віддалені райони СРСР 191 тис татар, 15 тис греків, 12.4 тис болгар, 10 тис вірмен. В кінці 1943 — на початку 1944 р. приймались рішення про висилку за межі України "пособників німецьким окупантам». В березні 1944 р. Державний Комітет Оборони (ДКО) прийняв постанову про виселення із західних областей УРСР родин активних учасників ОУН, УПА, УНРА на північ і схід .8 вересня 1944 р. було підписано угоду між Польським Комітетом Національного Визволення та урядом УРСР про взаємну репатріацію польського та українського населення з території Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя. Українців змушували терором до виїзду з Польщі. Близько 5 тис їх загинуло. На початок серпня 1946 р., коли було офіційно оголошено про закінчення «репатріації», на територію України було переселено понад 480 тис осіб.

108. Внесок українського народу в перемогу над нацистською Німеччиною.

Героїчною працею в тилу трудящі Укр. зміцнювали обороноздатність країни: шахтарі Донбасу працювали в Карагандинському, Челябінському, Підмосковному вугільних басейнах; за участю укр. гірників відкривалися нові родовища руд в Уралі і Сибірі.. У Нижньому Тагілі Харківський завод ім. Комінтерну виробив 35 тис. танків Т—34. За роки війни значний внесок у забезпечення продовольством Червоної армії та працівників тилу зробили хлібороби з України, евакуйовані у переважно Поволжя, Казахстан і Азербайджан. Могутня промислова база, великий досвід організаційної та виробничої діяльності спеціалістів і робітників України допомогли створенню в тилу потужного військово-промислового комплексу СРСР. На Уралі й у Сибіру виникли нові галузі виробництва — авіаційна, танкова, тракторна, моторотурбобудівна, електротехнічна промисловість, вугледобувне і хімічне машинобудування, металургія якісного металу, труб і прокату; у Казахстані — чорна металургія , машинобудування, металообробна, хімічна, легка промисловість; у Киргизії — кольорова металургія, енергетична, металообробна, шкіряновзуттєва, трикотажна, швейна промисловість; у республіках Середньої Азії — чорна і кольорова металургія, вугільна, легка промисловість. Народ України дав Збройним силам СРСР 6 млн бійців. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живий, став на все життя інвалідом. Із численної армії партизанів і підпільників, які вели боротьбу з фашистами на території України, 59% були українцями. Багато українців брали активну участь у русі опору в Зх-Європейських країнах.

109. Повоєнна вiдбудова та соцiально-полiтичний розвиток України (1945-1952 рр.).

Березень 1946 р.— затвердження Верховною радою СРСР п'ятирічного плану відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 рр .Особливості відбудови. :Промисловість: більші масштаби відбудовчих робіт, ніж у будь-якій іншій країні Європи; проблема капіталовкладень (відмова від плану Маршала, розрахунок лише на внутрішні резерви);відновлення адміністративно-командних методів; початок відбудови з важкої промисловості (в Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу, Дніпрогес та інші великі електростанції, металургійні заводи тощо); розвиток важкої промисловості за рахунок легкої, с \г , науки і культури ;посилення диспропорції в розвитку економіки на користь військово-промислового комплексу (ВПК);повільне впровадження досягнень науково-технічного прогресу (підприємства працювали за старими технологіями, висока енерго- та матеріаломісткість виробів тощо);нестача робочої сили, особливо кваліфікованої; важливим чинником, що впливав на успіх відбудови, був ентузіазм народу (90 % працюючих охоплені різними формами соцзмагання),Сільське господарство: відновлення колгоспного ладу;надзвичайно складні умови відбудови с\г (скорочення посівних площ, поголів'я худоби, нестача робочих рук, техніки);мізерні капіталовкладення (7 % від загального обсягу асигнувань);важке становище селян (мізерна оплата праці, високі податки на підсобне господарство, відсутність .паспортів у селян, несплата пенсій тощо); голод 1946-1947 рр. Суспільно-політичне життя: Відновлення режиму одноосібної влади Й. Сталіна, культ особи якого досяг апогею;відсутність в Україні будь-якої самостійної політики; відновлення репресій; відсутність демократії та свобод громадян, зловживання владою (пік репресій в Україні припав на 1947 р., коли ЦК КП(б)У очолював найближчий соратник Й. Сталіна Л. Каганович).Підпорядкування політичному центру діяльності перших секретарів ЦК КП(б)У; М. Хрущов (1943-1946 рр. та 1948-1949 рр.).;Л. Каганович (1947 р.).;Л. Мельников (1950-1953 рр.). —Розгортання ідеологічної реакції — «ждановщини»

110. «Ждановщина» в Україні: ідеологічний наступ тоталітарного режиму на суспільство і культуру.

«Ждановщина» — це ідеологічна кампанія в СРСР, розгорнута у 1946- 1949 рр. у галузі науки, літератури, культури та мистецтва, в ході якої були піддані нищівній критиці діяльність інститутів історії України та історії української літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури — письменників_, композиторів, режисерів тощо. наступ сталінізму очолив секретар ЦК ВКПб А. Жданов Мета ждановщини в Україні — посилення контролю над творчими процесами в галузі культури, придушення національно-визвольного руху та будь-яких проявів української самостійницької ідеї. Наслідки: придушення паростків відродження української культури після війни; гальмування, розвитку науки, літератури і мистецтва в країні; обмеження свободи творчості; перетворення літературної критики на засіб утримання митців у рамках офіційної ідеології; ізоляція від надбань західної культури. Нещадної критики зазнали твори укр. літераторів Ю. Яновського , А. Малишка, О. Довженка. Зазнали утисків відомі вчені-генетики: М. Гришко, С. Гершензон, І. Поляков та Л. Делоне. Зазнав переслідувань В. Сосюра за вірш «Любіть Україну».

111. Радянiзацiя захiдних областей України у повоєнний період. Лiквiдацiя повстанського руху.

У 1944-1950 рр. в зах областях УРСР відбувалася прискорена радянізація. Швидкими темпами велася індустріалізація, запроваджувалися нові галузі виробництва.На відміну від індустріалізації, яка розпочалася одразу| ж після встановлення радянської влади, колективізація розгорнулася наприкінці 1948 р. і завершилася у 1950—1951 рр. Головним методом проведення політики колективізації було насильство. Жертвою насильства стала і греко-католицька церква. Відбувалися масові арешти і депортації священників. 8 березня 1946 р. Львівський собор проголосив про скасування Берестейської унії 1596 р., що означало ліквідацію• уніатської церкви в Україні. Це викликало обурення і опір місцевого населення. Рух опору тоталітарній системі очолювала ОУН-УПА. На противагу органам більшовицької влади вони намагалися утвердити нелегальні національно-державні структури. Це було криваве протистояння. Українське підпілля вчинило 14,5 тис. диверсій і терористичних акцій. Головні завдання вояки УПА вбачали у боротьбі проти сталінського режиму, за створення незалежної укр держави. У свою .чергу сталінське керівництво протидіяло ОУН-УПА, перетворивши боротьбу проти неї на справжній театр воєнних дій. У 1945—1946 рр. боротьба органів МВС-МДБ, армії, винищувальних загонів з ОУН-УПА досягла апогею. Здійснювалися прочісування величезних територій, арешти й депортації корінного населення, масові розстріли, провокації. Учасників ОУН і їх помічників заарештовували і висилали на схід. Між 1944-1947 рр. ОУН-УПА користувалася сильною підтримкою і мала більше 2 тис. бійців на території Польщі. У 1947 р. один із загонів УПА вбив популярного польського генерала К-Сверчевського, заступника міністра оборони Польщі. У квітні 1947 р. польській уряд за погодженням з урядом СРСР провів операцію під кодовою назвою “Вісла”. Суть якої полягала в депортації залишків укр. населення Закерзоння на захід і північ Польщі з метою його асиміляції та знищення баз діяльності ОУН УПА. Боротьба на західноукраїнських землях по суті набула характеру громадянської війни і призвела до великих жертв серед українського народу.

112. УРСР в перiод десталiнiзацiї (1953-1964рр): напрямки реформування.

5 березня 1953 р. помер Й. Сталін. У 1956 р. на XX партії Хрущов виголосив промову «Про культ особи і його наслідки», засуджуючи диктаторську форму правління Сталіна і створений ним культ особистості. Крім того, він розкритикував злочини, скоєні і соратниками Лаврентія Берії

На з'їздібуло послаблено ідеологічні настанови, що стало початком «відлиги». Розпочалася реабілітація безневинно засуджених сталінським режимом. В Україні зростали вимоги реабілітувати таких націонал-комуністів, як Скрипник, Хвильовий і члени КПЗУ. Незабаром діячів культури, як драматург Микола Куліш, театральний режисер Лесь Курбас, кінорежисер світової слави Олександр Довженко й мислитель XIX ст. Михайло Драгоманов

Уряд УРСР у 1956 р. здобув у своє підпорядкування понад 10 тис. промислових підприємств. Зросла вага України в загальносоюзному народногосподарському комплексі. Внаслідок реформи управління економікою в 1957 р. питома вага промисловості України зросла з 36 % у 1953р. до 76 % у 1956 р. Підвищено самостійність колгоспів і радгоспів, збільшено у 7 разів закупівельні ціни на зерно, у 8 разів – на картоплю, у 5,5 рази – на продукцію тваринництва. В результаті – сільське господарство вперше стало рентабельним. Проте продукція народного господарства знаходила попит голо вним чином на внутрішньому ринку та в деяких слабкорозвинутих країнах світу. Її якість не відповідала світовим стандартам. Основну частину радянського експорту становила не готова продукція, а сировина, особливо нафта, газ.
Україна виступала одним з основних виробників с/г продукції. Проте село на середину 50-х років залишалося ще напівзруйнованим, а колгоспники – безправними. Але увага спрямовувалася на нарощування кількісних факторів, розширення площ під зернові культури. В УРСР удвоє збільшилися посівні площі під кукурудзу. Загострилися проблеми в розвиткові тваринництва. У другій половині 50-х років все ж таки вдалося досягти певного збільшення обсягу с/г продукції. Тому на семирічку (1959–1965 рр.) були заплановані нереальні темпи зростання.

У період „хрущовської відлиги” було здійснено ряд соціальних програм. Зокрема, в 1956р. було проведено пенсійну реформу в результаті якої середній розмір пенсій за віком зріс більше ніж у 2 рази, почали виплачувати пенсії колгоспникам.
Значно більше виділялося коштів на освіту і охорону здоров’я, на житлове будівництво. Скорочено тривалість робочого дня до 7 год. За 1950–1960 рр. кількість збудованих квартир у містах збільшилась у 17 разів, а будинків у селах – у 14 разів.
19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР за згодою з Президіями Верховних Рад Росії та України прийняла рішення про передання Криму зі складу РРФСР до складу УРСР.

Розширилася сфера вживання української мови, збільшилося видання українських книжок. Розпочалось видання фундаментальних наукових праць: „Українська Радянська Енциклопедія”, „Історія української літератури”, багатотомний словник української мови. З 1957 р. почав видаватися «Український історичний журнал» З'являлися численні україномовні журнали з природничих і суспільних наук.

У 1958 р. був прийнятий закон про зв’язок школи з життям, за яким батьки не мали права відмовитись від вивчення їхніми дітьми російської, англійської чи німецької мов, однак могли відмовитись від української.

З грудня 1949 р. М.Хрущова на посаді першого секретаря ЦК Компартії України змінив Л. Мельников. Він ще більше посилив боротьбу з українством, ігноруючи національні традиції українського народу, його історію та культуру. Переслідуються відомі діячі української культури, освіти, науки.

113. Розширення повноважень Української РСР у складі СРСР в період десталінізації.

У період хрущовської «відлиги» було здійснено ряд заходів, які розширили права республік, у тому числі і УРСР.

1. Українці стали частіше висуватися на керівні посади в республіці, а також в Союзі.

2. Розширились функції і підвищилась відповідальність КПУ.

3. Активізувалась діяльність УРСР на міжнародній арені. Так, якщо в 1953 р. республіка була членом 14 міжнародних організацій, то в 1955 р. — 29. До 1959 р. УРСР підписала або приєдналася до 65 міжнародних договорів та інших актів. У 1954 р. Україну відвідало 69 закордонних офіційних делегацій, у 1956 р. — 145, 1958 р. — 305. Україну стали відвідувати і закордонні туристи. Так, якщо в 1953 р. їх було лише 805 чоловік, то вже в 1958 р. — 23 054. Зросли обсяги участі України в зовнішньоекономічних зв’язках СРСР.

4. Унаслідок реформи управління економікою в 1957 р. під контроль Ради Міністрів УРСР, зокрема рад народного господарства і міс­цевих рад депутатів трудящих, перейшло 97 % підприємств проти 34 % у 1953 р.

5. Розширилися права республіки у формуванні свого бюджету, у питаннях матеріально-технічного постачання, збуту продукції, будівництва, використання капіталовкладень.

6. До підпорядкування республіки передавалися питання обласного адміністративно-територіального устрою, районування, віднесення міст до обласного, республіканського підпорядкування.

7. До компетенції УРСР належали питання прийняття криміналь­ного, цивільного і процесуального кодексів, установлення основ законодавства про судоустрій та судочинство.

Та всі ці заходи здійснювалися під суворим контролем центру, до якого згодом знову повернулися його командні функції.

114. Культурне життя в Україні (1953-1964рр.). «Шістдесятники», причини виникнення, діяльність.

Освіта: Шкільна реформаІ959 р. (впровадження обов'язкової восьмирічної освіти, перетворення 10-річних шкіл на 11-річні); Зростання кількості вузів, технікумів, профтехучилищ; Недостатня матеріальна база спеціальних навчальних закладів; Русифікація освіти; Неухильне, зменшення кількості укр шкіл; Викладання у вищих навчальних закладах переважно російською мовою.Наука: Розгортання НТР; Збільшення бюджетних видатків на розвиток науки; Провідна роль Академії наук УРСР на чолі з О. Палладіним (до І962 р.) та Б. Патоном (з 1962 р.). Створення Обчислювального центру на чолі з В. Глушковим (1957 р.); Розробка нових технологій Інститутом електрозварювання на чолі з Б. Патоном; дослідження проблем атомної енергетики у Харківському фізико-технічному інституті на чолі з І. Курчатовим; Розробка Інститутом механіки АН УРСР рекомендацій щодо створення міжконтинентальних ракет, дослідження теорії конструктивної міцності пластмас тощо; Створення у 1960 р. в Інституті фізики ядерного реактора; Внесок українських учених у розвиток космонавтики (участь у записку першого супутника Землі у 1957 р. тощо); Розробка нових методів хірургічного лікування серцевих захворювань під керівництвом М. Амосова; Видання першої багатотомної «Української Радянської Енциклопедії», «Укр. історичного журналу» та ін

Покоління митців «відлиги» не вписувалося у жорсткі ідеологічні межі «будівника комунізму». Згодом це покоління митців отримало назву «шістдесятники» — молоде покоління талановитих лі­тераторів і митців, які здобули собі визнання не тільки творчою, а й громадською діяльністю. Сприйнявши десталінізацію як початок оздоровлення радянського суспільства, вони намагалися зробити якомога більше для оновлення, олюднення всіх сторін суспільного життя.

Провідне місце серед покоління молодих поетів належало В. Симоненку. Основною ідеєю його творчості була безмежна любов до рідної землі. Стрімко увійшла в українську літературу наприкінці 1950-х років Ліна Костенко.

Українське музичне мистецтво збагатилося творами Б. Лятошинського, А. Кос-Анатольського, С. Людкевича, братів Г. та П. Майбородів, Ю. Майтуса, Л. Ревуцького, А. Штогаренка та інших.

Нову хвилю в кінематографі представляли С. Параджанов, Ю. Іллєнко, Л. Осика.

Образотворче мистецтво визначалося творами народних майстрів К. Білокур, М. Приймаченко, Г. Василащук. Оригінальні форми й незвичний зміст принесла творчість художників О. Заливахи, А. Горської, В. Кушніра, В. Зарецького. З рухом шістдесятників тісно пов’язане ім’я талановитої художниці Т. Яблон­ської. Разом з В. Зарецьким вона стала основоположником і фун­датором фольклорного напряму в українському образотворчому мистецтві.

Багатьох приваблювало мистецтво таких майстрів сцени, як В. Доброволь­ський, Н. Ужвій, Ю. Лавров, Є. Пономаренко, М. Романов, К. Хохлов.

Також до шістдесятників належали І. Драч, М. Осадчий, Є. Свертюк, І. Світличний, М. Горинь, С. Караванський, В. Мороз, М. Лукаш, В. Стус, М. Холодний та ін.

Ідеї шістдесятників приваблювали молодь. У Києві та Львові виникли клуби творчої молоді, що об’єднували молодих інтелектуа­лів. Характерною особливістю їх діяльності був пошук оригінальних форм художнього самовираження, культивування національних культурних традицій і здобутків.

Така діяльність шістдесятників не могла не налякати владні структури. 8 березня 1963 р. після зустрічі М. Хрущова з творчою інтелігенцією, на якій він піддав брутальній критиці митців, розпочалася чергова ідеологічна кампанія проти шістдесятників. Критика доповнювалася адміністративними заходами: забороною друкувати твори, влаштовувати творчі вечори, забороною існування клубів тощо. Під таким тиском частина інтелігенції відійшла від активної громадської діяльності, зосередившись на професійній діяль­ності, не йдучи на конфронтацію з владою і висловлюючи свої ідеї в завуальованій формі. Інша частина — залишилась на своїх позиціях, ставши в опозицію до існуючої влади, тобто дисидентами (незгод­ними).

Посилення системноi кризи тоталiтарного ладу (серед. 60-х— початок 80-х рр.).

У жовтні 1964 р замість М Хрущова першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л. Брежнєв. Зміни в керівництві означали поворот від

Швидке поширення пияцтва та алкоголізму. У жовтні 1964 р замість М Хрущова першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л. Брежнєв. Зміни в керівництві означали поворот від форматорства до консерватизму. Брежнєвський період історії Укр. був періодом часткової реанімації сталінської командно-адміністративної системи, періодом суспільного й економічного застою. Структурна криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку: Економічна: Дефіцит товарів; Відмова або повільне запровадження нових технологій; Невисока якість більшості товарів; Продовольча криза, хронічна криза с\г; Прихована інфляція (зростання цін при незмінних розмірах заробітної плати); Переважно екстенсивний шлях розвитку економіки; Висока затратність виробництва, енергоємність і матеріалоємність продукції. Політична: Воєнні авантюри і нездатність вийти з них (Афганістан, Ефіопія, Ангола тощо); Нездатність вищого керівництва реагувати на нові тенденції розвитку світу;«Старіння» керівництва; Недієздатність законодавчих органів; Утрата динамічності в розвитку радянської моделі й, відповідно, її привабливості для інших країн; Корупція у вищих ешелонах влади: хабарництво, криміналізація, просування; по службовій драбині за принципом знайомства, родинних зв’язків, особистоївідданості; Посилення репресій проти інакомислячих. Ідеологічна:Розчарування в правильності обраного шляху розвитку (побудова комунізму); Розходження між ідеологічними догмами і реаліями життя; Усвідомлення нереальності досягнення мети побудови комунізму; Зростання дисидентського руху і настроїв у суспільстві; Посилення ідеологічного тиску на суспільство. Екологічна: Бездумна експлуатація природних ресурсів; Відсутність наукового обґрунтування розміщення виробничих потужностей; Руйнування природного середовища, придатного для життя людей (забруднення водоймищ, атмосфери тощо); Поступова деградація нації (генетичні зміни, зростання кількості дитячих захворювань і народження нездорових дітей, скорочення народжуваності, зростання числа хронічних захворювань тощо). Моральна: Поява явища подвійної моралі; Зростання престижності професій та посад, які дають змогу отримувати нетрудові доходи; Зростання кількості побутових злочинів; Прагнення досягти мети незаконним шляхом; Зростання кількості економічних злочинів; Наростання споживацьких настроїв; Швидке поширення пияцтва та алкоголізму.