Політико-правові погляди К.-А. Гельвеція
Клод-Адріан Гельвецій (1715-1771) народився в Парижі, вчився в єзуїтському коледжі, згодом обіймав посаду генерального відкупника. У своїх творах «Про людину, її розумові здібності та виховання», «Про розум» мислитель блискуче розвивав передові ідеї французьких матеріалістів XVIII ст.
Заслуговує на увагу детально розроблена ним ідея про роль соціального довкілля в житті людини. Характер людини, писав він, -це продукт того середовища, яке її оточує, бо людина не народжується, а стає такою, якою вона є. її поведінка і характер визначаються становищем, в якому вона перебуває.
Для Гельвеція соціальне середовище, яке формує характер людини,- це передовсім політичні та правові установи. Це твердження філософа було значним кроком уперед у розвитку тогочасної політичної думки.
Мислитель твердив, що єдиною причиною людських дій, думок, пристрастей є фізична чутливість. До неї можна віднести найрізноманітніші прояви людської психіки і навіть такі явища, як муки сумління, дружбу, прагнення до влади, спілкування тощо. Джерелом останнього є інтерес і потреби. Завдання політики, за Гельвецієм, полягає в умінні управляти людськими пристрастями і використовувати їх в інтересах суспільства. Пристрасті - це єдиний рушій суспільного життя. Великі справи здійснюються в результаті пристрастей. Тому законодавці повинні не придушувати пристрасті, а вміло керувати ними. Доброчесність і щастя народу - наслідок мудрості його законів.
Гельвецій вважав, що вищим законом, обов´язковим для всіх, незалежно від соціального становища й посади, є суспільне благо, яке випливає із суспільних інтересів. Закони майбутнього суспільства повинні своєю метою мати загальне благо. Вони покликані забезпечити щастя та інтереси більшості громадян. Найважливішими з них філософ вважав закони про охорону власності, називаючи їх природними. Однак у питанні про сутність природного права в поглядах Гельвеція не було чіткості й послідовності. З одного боку, він розходився з ученням природного права та ніби заперечував незмінність і вічність природних законів, спертих на абсолютну справедливість; з іншого - заявляв, що народи наближаються до природного права з прогресом розуму, і сам проголошував природні закони у своєму моральному катехізисі.
Природні закони, гадав мислитель, утверджують необхідність власності, захист особи, свободу думки, безпеку, необхідність покарання тих, хто порушує ці права. Збереження власності - моральний бог держави: вона підтримує тут домашній мир і сприяє торжеству справедливості. Люди для того й об´єдналися, щоб забезпечити свою власність.
Отже, для Гельвеція ідеальний суспільний лад - приватновласницький. Але він виступав проти різкої майнової нерівності. Тому завдання ідеальної держави - законодавче регулювання відносин власності, щоб розподіляти її справедливо, збільшуючи кількість власників. Таке регулювання мислитель пропонував здійснювати згідно з принципом «соціальної корисності», тобто з урахуванням тієї реальної користі, яку громадянин держави приносить суспільству своєю діяльністю. На його думку, мудрий законодавець повинен, насамперед, подбати про працівників, тих, хто безпосередньо виробляє матеріальні блага, створює основу суспільного життя, потім про те, щоб загальнонародне багатство розподілялося відповідно до внеску кожного в загальну скарбницю суспільних благ і відповідно рівномірно серед усього населення.
Але такий рівномірний розподіл передбачав обмеження людьми своїх потреб. Гельвецій вважав, що це завдання може бути вирішено за допомоги просвітництва. Необхідно роз´яснювати людині закони суспільного функціонування і розвитку, її місце й роль у суспільстві. Водночас він розумів, що для такої складної проблеми, як задоволення людських потреб, самого лише просвітництва людей недостатньо. Для забезпечення справедливого розподілу суспільних благ законодавцям необхідно створити такі закони, які підтверджували б у суспільстві престижність інтересів людей до соціальних почестей, а не інтересів до багатства і розкоші. Все це свідчило про те, що Гельвецій, як й інші французькі матеріалісти XVIII ст., перебільшував роль законодавця й законів у житті суспільства.
Надаючи вирішального значення законам у суспільному розвитку, філософ розглядав також проблеми найкращих форм правління в майбутньому ідеальному ладі, хоча для нього сутність полягала не у формі влади, а в її змісті - чи діяла вона в інтересах загального блага, чи ні. Для Гельвеція це було визначальним принципом в оцінюванні тих чи інших форм влади. Мислитель ненавидів деспотизм, але й не був прихильником революції. На його думку, всі зміни повинні бути поступовими і здійснюватися через реформи, зокрема закони.
Негативно ставлячись до деспотії та вороже до аристократії, Гельвецій з явною симпатією казав про республіку з демократичними принципами. У своїх працях філософ особливо підкреслював переваги республіканської форми правління для забезпечення гармонійного зв´язку між приватними й загальними інтересами, для гарантування максимальної політичної свободи громадян і корінного поліпшення людських звичаїв.
Будучи натхненний прикладом Сполучених Штатів Америки як політичним ідеалом, Гельвецій висунув ідею федеративної держави, складеної з 36 невеликих республік, які мали рівну територію та управлялися на основі однакових законів.
Кожна республіка мусила мати своїх виборних службових осіб і власну поліцію. На чолі федерації мала стояти верховна рада, сформована делегуванням від кожної республіки чотирьох депутатів. Верховна рада відала питаннями ведення війни, політичними справами, спостерігала за тим, щоб закони республік змінювалися тільки за згоди всіх.
У своїх міркуваннях про республіканську форму і спробах змалювати контури майбутньої держави у формі республіки Гельвецій випередив не тільки Монтеск´є, а й Гольбаха. Зате в його поглядах на суспільство і державу не було достатньої чіткості й послідовності. Його міркування про походження суспільства і держави свідчили про відсутність у нього знань і фактичних даних про первісний стан людини. І все ж він писав, що людина в той час була слабкою, кепсько озброєною і могла стати жертвою ненажерливості сильніших тварин, ніж вона. Тому з метою самозбереження і добування засобів до існування їй необхідно було об´єднатися з подібними до себе. Але чи укладався при цьому якийсь договір - невідомо.
З іншого боку, Гельвецій зазначив, що причину утворення держави треба шукати в нерівному розподілі майна, а причину походження такої держави, як деспотія, він убачав у прагненні кожної людини бути деспотом. Негативно ставлячись до деспотизму, мислитель у своїх творах обґрунтовував право народу на опір тиранам. Влада, що здобута силою та втримується за допомоги сили,-це така влада, яку сила може відкинути. «Хоч би як називався ворог народу, останній завжди може вступити з ним у боротьбу і знищити його». Але Гельвецій, як уже відомо, і революцію вважав небажаною, надаючи перевагу проведенню суспільних перетворень мирним способом.
Отже, політико-правові погляди Гельвеція певною мірою були кроком уперед у теоретичному усвідомленні соціальної природи людини, її свідомості, політичного життя, потреб і звичаїв. Вони теоретично обґрунтовували вимогу демократичних прав і свобод, будучи скерованими безпосередньо проти основ феодально-абсолютистського ладу.