Революційні події в україні в 1905-1907 рр.

У 1905 р. в Російській імперії почалася революція. Зупини­мось на її характері та особливостях. Характер визначається ти­ми завданнями, які вона повинна була вирішити. Революція 1905-1907 рр. за своїм характером була буржуазно-демократичною, бо її безпосереднім завданням було повалення царизму, встановлення демократичної республіки, вирішення аграрного питання, по­кращення становища робітників (восьмигодинний робочий день і т.ін-і. Буржуазна революція відбиває потреби розвитку ка­піталізму, оскільки вона розширює і поглиблює розвиток його ос­нов. Тому революція не може не відбивати інтересів буржуазії. Проте в ній також зацікавлені робітники, селяни і інтелігенція, оскільки революція направлена на ліквідацію залишків кріпо­сництва, повалення царизму з його поліцейським режимом, роз­ширення демократії і т.ін.

Революція 1905 - 1907 рр. мала свої особливості, тобто відмінності від попередніх революцій в інших країнах. По-перше, це була перша революція XX ст., коли протиріччя капіталізму досягли апогею, і Російська імперія стала вузлом цих протиріч. По-друге, хоча революція була буржуазною за характером, бур­жуазія імперії не могла в ній грати вирішальної ролі, як це було у країнах Європи раніше, оскільки була недостатньо орга­нізованою і занадто прив'язаною до царизму. По-третє, в цій ре­волюції існували не два політичних табори (революційний і контрреволюційний, урядовий, як у Європі), а три, крім вищевка­заних, ще табір ліберально-буржуазний. Це ускладнювало по­літичну боротьбу.

Різною була й тактика партій в революції. Більшовики та есери виступали за збройне повстання як основний засіб ви­рішення завдань революції (есери, крім цього, також за терор). Меншовики, кадети, лідери українських національних партій виступали за парламентський шлях через вибори в Державну Думу. Чорносотенні партії виступали за беззаперечне збережен­ня існуючого ладу, тобто проти будь-яких змін. Головні події революції в Україні:

- січень - березень 1905 р. страйки робітників - 177 страйків, 170 тис. учасників;

- повстання на броненосці «Потьомкін» (14-25 червня 1905 р.);

- загальний політичний страйк (жовтень 1905 р. — 120 тис. учасників);

- створення профспілок (3 листопада 1905 р.; у 1907 р. 280 організацій);

- селянські виступи (за 1905 р. - 4 тис. у 7 тис. сіл);

- повстання матросів флотської дивізії у Севастополі (крей­сер «Очаків» та ін. На чолі з лейтенантом Шмідтом -листопад 1905 р.);

- повстання саперів у Києві на чолі з поручиком Б. Жа-данівським - листопад 1905 р.;

- грудневе збройне повстання 1905 р. (в Донбасі).

В ці роки значно посилився національний рух. Громадськість України виступала за рівноправність усіх народів, проти велико­державної, шовіністичної політики царизму, за право вільно ко­ристуватися рідною мовою. В цей час більпюго поширення набу­ває українська преса.У 1905-1907 рр. виходило уже 24 ук­раїномовних газети і журнали.

Поряд з політичними партіями в цей час виникають і культурно-освітні організації - «Просвіти», які керувались демократичними і ліберальними діячами української інтелігенції (М.Коцюбинський, Б.Грінченко, П.Мирний, Л.Українка). Вони засновували бібліотеки і читальні, організовували літературні і музичні вечори, лекції, спек­таклі, створювали школи з викладанням українською мовою. В Одеському університеті починається викладання історії України, а в Харківському - історії літератури українською мовою.

Українське питання обговорювалося і у Державних Думах. Вибори у І Думу відбулися весною 1906 р. Від України було об­рано 102 депутати, найбільше було кадетів - 36 чол. У Думі сформувалася «Українська думська громада», яка об'єднувала 45 депутатів. Основною її вимогою було надання автономії Україні. Вибори у II Думу відбулися у січні 1907 р. Знову від України об­рали 102 депутатів, і знову була створена «Українська думська громада». II Дума виявилася ще лівішою, ніж І Дума. «Думська громада» дещо розширила свої вимоги, пропонуючи допустити українську мову в систему освіти і державного управління. Для цього вони вважали за необхідне утворити кафедри української мови і історії в університетах, ввести українську мову в учитель­ських семінаріях. Діяльності «Думської громади» активно допо­магав видатний український історик М.Грушевський, який спе­ціально для цього переїхав до Петербургу. За його участю почали видавати журнал «Украинский вестник», а потім газети «Рідна справа» («Вісті з Думи»), де друкувались виступи депутатів, статті на актуальні політичні теми. Склад «Думської громади» був дуже строкатим, неоднорідним, і, крім того, в умовах спаду революції і посилення реакції майже неможливо було досягти якихось демократичних зрушень.

На початку XX ст. в Західній Україні розгорнулася боротьба за реформу виборчої системи, що була складовою частиною на­ціонально-визвольного руху. В результаті досить гострої бороть­би (наприклад, лише у січні 1906 р. в Галичині відбулося близько 300 митингів і зборів, у яких взяли участь майже 500 тис. чол.), імператор Австро-Угорщини видав указ про запровадження но­вого виборчого закону. Однак суттєвих змін це не принесло, ос­кільки, як і раніше, закон забезпечував переваги для австро-угорської і польської буржуазії. Зберігалась недемократична сис­тема куріальних виборів до місцевих органів влади. Лише у 1914 р. сейм схвалив новий виборчий закон, за яким українським пар­тіям надавалось 27,2% місць, українцям дозволялося займати по­сади службовців урядових установ у повітах Галичини і Букови­ни. Проте система виборів до місцевих органів влади так і не бу­ла змінена і українці знаходилися в нерівних умовах з іншими національними групами.