IV. Про дисципліну і покору членів ордену

Ми охоче даємо можливість іншим чернечим орденам пере­вершувати пас у постах, службах божих та інших обмеженнях в способі життя, яким вони свято піддають себе, кожен згідно з своїм власним статутом і звичаєм. Що ж до істинної і цілковитої покори і відречення від усякої волі і роздуму, я хотів би, улюб­лені мої брати, щоб у цьому особливо відзначились ті, хто служить богу в нашій общині [ордені єзуїтів]. Я хотів би, щоб це стало відмітною якістю справжніх і хороших членів нашого ордену...

Бо, якби навіть начальник і не був наділений мудрістю, доб­ротою та іншими божественними дарами, все ж слід йому кори­тися з тієї єдиної причини, що він намісник бога і представник божественної влади. Ось чому я й хочу, щоб ви привчилися вба­чати в кожному начальнику самого господа нашого Ісуса Христа, і тому ставились до нього з тією релігійною відданістю, повагою і покірністю, які личать божественній величності...

Треба зректися нашої власної волі для того, щоб пройнятися божественною волею, вираженою начальником... Хто хоче при­святити себе богу, той повинен віддати йому, крім своєї волі, свій розум; у цьому й полягає третій і найвищий ступінь покори: треба не тільки хотіти так, як хоче начальник, треба відчувати так само, як він, треба підкорити йому cвої поняття настільки, щоб благочестива воля могла підкорити розум...

Підлеглий повинен дивитися на старшого, як на самого Хри­ста, він повинен коритися старшому, як труп, який можна пере­вертати в усіх напрямах, як палка, яка кориться всякому рухові, як куля з воску, яку можна видозмінювати і розтягувати« в усіх напрямах, як маленьке розп’яття, яке можна піднімати і яке можна рухати як завгодно...

Папі треба коритися без усяких заперечень, навіть ради гріха, і треба вчинити гріх, смертельний або звичайний, якщо началь­ник цього вимагає в ім’я господа нашого Ісуса Христа або внаслі­док обітниці коритись. Цей гріх можна вчинити ради речей або ради людей, для яких його визнають корисним, як для блага якоїсь окремої особи, так і для загального добробуту.

БУРЖУАЗНА РЕВОЛЮЦІЯ В НІДЕРЛАНДАХ

АНТВЕРПЕН В XVI ст.

Уривок а книги «Опис Нідерландів», написаної Лодовіко Гвіччардіні, племінником великого флорентинського гуманіста і історика Франческо Гвіччардіні. Автор книги прожив ряд років у Нідерландах, де вів великі торговельні справи.

Тривале перебування в Нідерландах дало можливість авторові озна­йомитися з життям і побутом країни. Його зауваження являють собою ре­зультат спостережень свідка і очевидця.

Антверпен займав особливе місце в історії Нідерландів. Це місто, роз­ташоване в гирлі Шельди, стало не тільки величезним торговельним пор­том, але й справжнім центром широкої міжнародної торгівлі. Значення Антверпена особливо зростає після великих географічних відкриттів, коли, за образним висловом одного історика, Антверпен став для всієї Європи воротами, через які безперервно вливався потік океанських товарів. Біля його великих набережних могли щодня навантажуватись 200–250 кораблів.

В XVI ст. Антверпен стає міжнародним центром торгівлі і кредиту, який притягує до себе товари, капітали і купців.

В Антверпен приїздять люди, які хочуть вивчити прийоми і техніку торгівлі. Антверпенська біржа і антверпенські банки стають школою май­бутніх комерсантів.

Тут формуються нові компанії, тут же виникають нові методи міжнарод­ної торгівлі і міжнародного кредиту.

...Місто живе головним чином торгівлею і своїм добробутом та славою у великій мірі зобов’язане іноземцям. Відзначу, по-перше, що крім місцевих жителів і приїжджих з інших місць країни, а також численних купців з Франції, яких тут під час миру буває дуже багато, в Антверпені є ще більш як тисяча купців, які належать до шести різних національностей і живуть тут навіть у воєнний час. В цю цифру входять і головні агенти іноземних купців. Це – німці, датчани з ганзейцями, італійці, іспанці, англійці і португальці. Найбільше тут, як видно, іспан­ців. В усякому разі, серед останніх найбільше жонатих і тих, що мають у місті свої будинки.

Підлягаючи місцевим законам, іноземні купці можуть жити тут цілком спокійно, носити свій національний одяг і додержу­ватися в усьому звичаїв своєї країни.

Іноземці користуються в Антверпені, як, зрештою, і скрізь в Нідерландах, більшою свободою, ніж в усіх інших державах світу.

Дійсно разюча картина – це змішання всяких націй, і дивна річ чути силу-силенну різних, відмінних одна від одної мов. Не пускаючись в подорож, тут же, в місті, маєш можливість приди­витися і навчитися наслідувати звичаї, манери і характер різних народів. Завдяки іноземцям у місті завжди знають усі новини з усього світу. Найбільш багаті і відомі з усіх куппів-іноземців – Фуггери, німці з міста Аугсбурга. Старший представник цієї фамілії – Антон, який був немовби главою над іншими і не так давно помер на своїй батьківщині, залишив по духівниці шість мільйонів золотих талерів, крім інших величезних багатств, зосереджених в руках цієї знаменитої і славної фамілії і здобутих за сімдесят років торговельної діяльності.

Користуючись своїм багатством, представники цієї фамілії досягли високих звань і посад і дістали володіння як в Німеччи­ні, так і в інших країнах.

Перед тим як перейти до дальшої розповіді, скажу, що король католицький [іспанський], король Португалії і англійська коро­лева не гребують знаменитими родовитими купцями, наближають їх до себе, доручаючи їм вести тут свої грошові справи. Люди ці прибрали назву агентів. Католицький король має тут двох агентів... Обидва мають від короля найширші повноваження: вони можуть брати в борг на біржі під векселі, під закладні та іншими способами гроші на свій розсуд в будь-якій кількості і на будь-який строк. За борг відповідає король або яка-небудь з провінцій, що належать короні... Португальський король має тут одного агента... Раніше у випадках, коли королі були у ве­ликих боргах або з якоїсь іншої причини мали потребу в грошах, агенти іноді позичали для них під час одного ярмарку до трьох мільйонів золотих талерів, які завжди поверталися в обіцяний строк, точно в зазначений день. Проте від деякого часу обидва королі, заборгувавши надміру, один з-за індійських експедицій, другий з-за французьких і турецьких воєн, а також, мабуть, вважаючи для себе обтяжливою зажерливість промітних купців-лихварів, не поспішають з ними розплатитися...

Переходячи до опису великих торговельних угод, які укла­даються тут щодня, зауважу, що і місцеві і приїжджі купці про­вадять тут величезні операції як з векселями і закладними, так і з товарами; коротко розповімо, як вони це роблять.

Ранком і ввечері, в установлені години, купці йдуть на англійську біржу, на якій протягом години через численних і різноплемінних маклерів укладають угоди на товари. Пізніше вони йдуть на Нову біржу, яка є найважливішим місцем, де зби­раються купці, і знов протягом години укладають при участі маклерів угоди, на цей раз уже на закладні і векселі...

Суть розрахунку векселями полягає в тому, що в Антверпені беруть або дають у борг певну суму грошей, яку повинні повер­нути або одержати де-небудь в Італії (або в іншому місці); опе­рація, коли дають або беруть гроші в одному місті, зобов’язу­ючись прийняти або повернути гроші в іншому, називається cambio. Придумали її переважно для зручності торгівлі, але ба­гато промітних купців, головним чином з найбагатших, не за­довольняються цим і через скупість, жадність і безустанне праг­нення до великих баришів спотворили цю чесну операцію. Вони, то вкладаючи гроші, то, навпаки, забираючи їх великими сумами з біржі, робили грошовий ринок нестійким і завдяки цьому на­живались, тоді як інші зазнавали збитків. Все ж вексельні опе­рації цілком допустимі і надзвичайно зручні; богослови не вважають їх несправедливою дазкивою, якщо вони ведуться по закону, бо заробіток на них часом дуже незначний, а риск великий, і нерідко рискують усім капіталом. А тепер поговоримо про за­кладні операції.

Так, приховуючи нечисті справи, називають нині віддачу грошей на строк під проценти. Наказом з ласки божої імператора Карла V, відновленим його сином, королем Філіпом, процент установлено в розмірі 12 річних, їх величності погодились на такий високий процент для того, щоб уникнути великих утруд­нень у важкий для купців час, але, як показали життя і при­клади минулого, високі проценти дуже важкі для людей бідних, а також шкодять самій торгівлі, тим більше що людська недо­бросовісність їх на ділі раз у раз ще збільшує. Операції ці були б дійсно корисні, якби задовольнялися нормальним приростом, хоч би 6% або 2½ %,які могли брати з дозволу імператорів дво­ряни, або ж трохи набавляли б, приблизно до 8%. Але не задо­вольняючись таким баришем, забувають міру і перетворюють угоду у важкий тягар і насильство.