Єдність всіх антиколон. сил без відмінностей етнічного характеру та віри 6 страница

74. ПРОГОЛОШЕННЯ ІНДОНЕЗІЙСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ. БОРОТЬБА НАРОДНИХ МАС ЗА НЕЗАЛЕЖ. І ДЕМОКР.РОЗВ. КРАЇНИ.

Національно-визвольний рух в Індонезії отримав потужний поштовх на останньому етапі Другої світової війни. В останні тижні війни, 17 серпня 1945 р., японці дозволили місцевим націоналістам проголосити незалежність країни під назвою Республіка Індонезія. Британці, які займалися роззброєнням японців на території архіпелагу, зіткнулися з несподіваним для себе опором з боку індонезійських збройних формувань. За посередництвом британців, Голландія розпочала переговори з Республікою Індонезія про подальшу долю колишньої колонії. У листопаді 1946 р. підписано індонезійсько-голландську угоду, згідно з якою в майбутньому мали бути створені Сполучені Штати Індонезії, до яких увійшли б Республіка Індонезія, Східна Індонезія та Борнео. Згідно з підписаною в березні 1947 р. Лінгаджатською угодою, Голландія де-факто визнавала юрисдикцію Республіки Індонезія над територією островів Ява, Мадура та Суматра. Голландці мали відвести свої війська з території республіки, а місцеві лідери обіцяли не перешкоджати поверненню європейців у свої маєтки. Планувалося, що створені згодом Сполучені Штати Індонезії, своєю чергою, увійдуть до ще ширшого міждержавного утворення разом із власне Голландією, Гайаною та Кюрасао. Упродовж кільканадцяти наступних місяців, перекинувши до колишньої колонії значні військові та поліцейські сили, метрополія здійснила воєнну операцію з метою повернення повного контролю над Індонезією. Широкомасштабні бойові дії, що почалися 21 липня 1947 р., були успішними для голландців, однак зазнали значного міжнародного осуду. Протягом двох тижнів голландці захопили всі ключові міста Яви, та Суматри. В руках прихильників А. Сукарно залишилася заледве третина Яви. На захоплених територіях голландці встановили лояльні до себе місцеві уряди, що мали, за задумом Гааги, створити федеральну структуру, яка б дозволила тиснути на А. Сукарно. Під тиском міжнародного співтовариства 4 серпня 1947 р. голландці оголосили про припинення вогню, хоча й не відвели своїх військ із зайнятих територій. Остаточне припинення вогню було призначене 29 серпня 1947 р. Голландцям довелося повернутися за стіл переговорів. У січні 1948 р. на борту американського крейсера "Ренвілл", підписано угоду, яка передбачала повне припинення бойових дій та вільні вибори, під час яких мешканці утримуваних голландцями районів мали самостійно визначитися — ставати їм громадянами Республіки Індонезія чи якоїсь іншої держави у складі федеративних Сполучених Штатів Індонезії. Після провалу чергового раунду переговорів, у грудні 1948 р. голландці в односторонньому порядку розірвали переговори й розпочали створення федерального уряду майбутніх Сполучених Штатів Індонезії, контактуючи при цьому лише з лояльними до себе силами. Водночас оголошено про відмову від виконання Ренвільської угоди. Навесні 1949 р., за посередництвом ООН, відновився черговий раунд переговорів. Пригрозивши припинити допомогу в рамках "плану Маршалла", США змусили голландців піти на поступки. А. Сукарно повернувся із заслання, а 23 серпня 1949 р. в Гаазі розпочалася конференція "круглого столу". її результатом стало рішення про передачу суверенітету над індонезійською територією Республіці Індонезія, яка мала увійти до ширшого об'єднання — Сполучених Штатів Індонезії. Президентом країни залишився А. Сукарно, а прем'єром — М. Хатта.

75 КУРС А. САДАТА ТА ЙОГО НАСЛІДКИ ДЛЯ КРАЇНИ (1973 – ПОЧ. 80 – Х РР. ХХ СТ.

Після смерті Г.А. Насера президентом Єгипту став Анвар Садат, який докорінно змінив внутрішню і зовнішню політику країни. В економічній сфері вводився інфітах - політика відкри­тих дверей. Створювались сприятливі умови для залучення іно­земного капіталу. Знімались обмеженням діяльності національ­ної буржуазії. Водночас не були розроблені механізми захисту інтересів власних товаровиробників. В Єгипет ринув потік іно­земних товарів. Випереджаючими темпами розвивалась торгів­ля, а не промисловість і сільське господарство. За роки правлін­ня А. Садата в Єгипті не було збудовано жодного великого підприємства. Недостатня увага до розвитку сільського господарства привела до того, що більш як половина продовольства,стала ввозитися з-за кордону, у тому числі 70% необхідної кількості пшениці. Зовнішній борг країни збільшився більш ніж у 10 разів - з 1,7 млрд. дол.в 1971 р. до 20 млрд. дол. в 1981 р. Такі тенденції в господарстві цривели до різкої майнової поляризації населення і високої соядіальної напруженості. У 1971 р. була прийнята нова конституція Єгипту. Поряд з законодавчими повноваженнями президент мав право призначати не лише міністрів, але й губернаторів провінцій, редакторів газет, ректорів університетів та інших впливових офіційних осіб. Вводилася багато­партійність. Конституція 1971 р. забороняла створення політич­них партій за класовою і релігійною ознакою, а також таких, що повторювали програми вже існуючих. Опозиція перебувала під жорст­ким контролем держави. У зовнішній політиці відбулася переорієнтація Єгипту на США і західні країни. Під впливом їх була порушена арабська єдність уставленні до Ізраїлю і палестинської проблеми. Прези­дент А. Садат поставив єгипетські національні інтереси вище від загальноарабських. У 1979 р. А. Садат підписав сепаратну двосторонню угоду з Ізраїлем. Договір викликав загальне обурення як в арабському світі, так і в самому Єгипті. Єгипет був виключений з Ліги арабських держав. 6 жовтня 1981 р. президент А. Садат був убитий на військо­вому параді в Каїрі ісламськими екстремістами, які таким чи­ном розправилися з ним за зраду арабських інтересів, співробіт­ництво з Ізраїлем і Заходом. Правління А. Садата оцінюється двояко. З одного боку він започаткував створення в Єгипті рин­кової економіки на нових засадах, вивів країну зі стану багато­річної конфронтації з Ізраїлем, скоротив військові витрати, по­вернув Синайський півострів. З іншого боку, президент А. Садат порушив загальноарабську єдність і не дістав підтримки єги­петського суспільства.

76. ЯПОНІЯ НА РУБЕЖІ НОВОЇ ТА НОВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ. «РИСОВІ» БУНТИ 1918Р. ВНУТР. І ЗОВН. ПОЛ. УРЯДУ У 20РР ХХ СТ.

Японія використала свою участь у Першій світовій війні на боці Антанти, щоб значно посилити свої економічні і зовнішньо­політичні позиції. Вона захопила німецькі колонії на островах Тихого океану і орендні території в Китаї.Під час війни, скориставшись сприятливими обставинами, Японія суттєво розширила збут своїх товарів у Азії, Африці, Латинській Америці. Зросла економічна могутність японських монополій, які зба­гатилися за рахунок воєнних замовлень, а також дістали мож­ливість розширити виробництво товарів для збуту за кордон.Незважаючи на економічне піднесення Японії внаслідок війни, народні маси країни переживали труднощі та зубожіння. Ціни на промислові товари підвищились на 120-300%, на продовольство -на 80-100%. Влітку 1918 р. в Японії відбулися «рисові бунти» — масові народні виступи проти росту цін на основний продукт хар­чування широких верств населення - рис. Загальна кількість їх учасників досягла 10 мли. чол. Основною вимогою був продаж риру за доступними цінами. Почались сутич­ки повсталих із поліцією та військами, які тривали два місяці. Народні виступи мали стихійний і неорганізований характер і за­знали поразки. Безпосередньо після закінчення світової війни Японія нама­галася закріпити свої здобутки. Паризька мирна конференція передала їй права на Каролінські, Маріанські і Маршаллові остро­ви, що належали Німеччині, і на китайську провінцію Шаньдун.Японія взяла активну участь в антирадянській інтервенції на Далекому Сході. Вона претендувала на російські території, на особливі права і привілеї в Росії. Її розрахунки не виправдалися через поразку антирадянських сил.