Правова природа договору банківського рахунку

Відносини, які виникають між банком та клієнтом в зультаті відкриття та функціонування рахунку, умовно по­діляють на дві групи: відносини, пов'язані зі зберіганням у банку коштів клієнта, та зі здійсненням розрахункових опе­рацій банком за дорученням клієнта.

При внесенні вкладу в банк між ним та його клієнтом ук­ладається відповідний договір. Ці договірні відносини об'­єднує відповідна єдність змісту. Банк приймає від клієнта певну грошову суму, якою має намір розпоряджатися на свій розсуд, і зобов'язується повернути цю суму у встанов­лений строк або на першу вимогу клієнта з нарахуванням обумовлених відсотків. Все це свідчить про те, що такі договірні відносини повністю охоплюються конструкцією договору позики.

У діловому обороті, як правило, угоди укладаються вінтересах обох сторін. Клієнт має намір отримати кредит. Основна ж мета банку полягає в залученні якомога більшої кількості вільних коштів юридичних та фізичних осіб, щоб використовувати їх в якості кредитних ресурсів.

Як правовий інститут банківський рахунок становить сукупність правових норм, що відносяться до різних галузей права.

Практично у всіх банках світу існують свої локальні нормативні акти стосовно цих питань, наприклад: Правила ведення рахунків; Правила обслуговування клієнтів; Загальні умови укладання угод тощо. Для клієнта вони є обов'язковими у випадку договірного визнання.

Комерційні банки повинні відкривати рахунки фізичним та юридичним особам за певними правилами, з дотриман­ням встановлених Національним банком України вимог, зокрема вимог Інструкції НБУ «Про відкриття банками ра­хунків у національній та іноземній валюті», затвердженої постановою Правління НБУ від 18 грудня 1998 р. № 527. Вимоги відображають режим рахунку і диференціюються в залежності від виду рахунку.

Крім того, у комерційних банків існує публічно-правовий обов'язок повідомляти податковим органам за місцем реєст­рації власника рахунку відомості про відкриття рахунків протягом п'яти днів після відкриття.

Банківський рахунок слід розглядати як правовідносини, пов'язані зі зберіганням та рухом грошей. Серед досить ве­ликого складу учасників цих правовідносин необхідно ви­ділити перш за все публічно-правові суб'єкти — податкові органи держави та Національного банку і тільки потім приватно-правові суб'єкти — конкретний банк та клієнта, які укладають договір.

Банківські рахунки повинні розглядатися перш за все як форма підприємницької діяльності, у якої є свої нормативи та правила здійснення. З цього погляду банківський раху­нок є одним із компонентів виключно банківської діяльно­сті, що означає недопустимість ведення банківських рахун­ків іншими суб'єктами, а також зумовлює публічний характер самого договору банківського рахунку, який для банку є обов'язковим.

Належність банківського рахунку до підприємницької діяльності означає також стандартизацію видів і умов банківських рахунків, які розробляються, як правило, на рівні кожного банку в межах.

У зв'язку з банківським рахунком передусім виникають правовідносини між комерційним банком і Національним банком України та між комерційним банком і податковими органами. Наступний рівень правовідносин — між клієнта­ми банку та податковими органами. Останній рівень — це правовідносини між банком та клієнтом.

Форма і зміст повідомлення податкових органів про від­криття або закриття рахунків встановлюються центральним податковим органом України, тобто податковою адмініст­рацією. Примірник цього повідомлення, що надійшов до установи банку, з відміткою податкового органу про взяття на облік залишається у справі про відкриття рахунків. Крім того, повідомлення про відкриття (закриття) чи зміну но­мера рахунку надсилається також до Національного банку України для включення до зведеного електронного реєстру власників рахунків. Порядок і форма цього повідомлення встановлюються НБУ.

До отримання повідомлення про взяття рахунків суб'єктів підприємницької діяльності на податковий облік на цих рахунках здійснюються лише операції з зарахування кош­тів. Датою початку операцій за видатками з рахунків суб'­єктів підприємницької діяльності в установі банку є дата ре­єстрації отримання банком зазначеного повідомлення. Днем відкриття рахунку вважається дата, зазначена на заяві про відкриття рахунку.

У разі відкриття двох і більше поточних рахунків у на­ціональній валюті власник рахунку протягом трьох робочих днів від дня відкриття або закриття наступного рахунку ви­значає один з рахунків у національній валюті як основний, на якому обліковуватиметься заборгованість, що списується або стягується у безспірному порядку, і повідомляє но­мер цього рахунку податковому органу, в якому він обліковується як платник податків, за місцем своєї реєстрації та банкам, у яких відкриті додаткові рахунки в національній валюті, а також рахунки в іноземній валюті. Банки, в яких відкриваються додаткові рахунки у національній валюті та рахунки в іноземній валюті, протягом трьох робочих днів повідомляють податкові органи та установу банку, в якій відкрито основний рахунок, про відкриття таких рахунків із зазначенням їх номерів.

Місцезнаходженням власника рахунку вважається адре­са, зазначена у картці зі зразками підписів та відбитком пе­чатки, яка має відповідати адресі, яка зазначається у статуті та свідоцтві про державну реєстрацію. У разі зміни місце­знаходження власник рахунку протягом трьох днів від дня внесення змін до свідоцтва про реєстрацію суб'єкта підпри­ємницької діяльності зобов'язаний надати установі банку нову копію свідоцтва про реєстрацію з внесеними змінами, завірену нотаріально чи органом, який його видав.

При отриманні документів на відкриття чи переоформ­лення банківських рахунків банки зобов'язані здійснити пе­ревірку наданих документів на відповідність їх чинному за­конодавству, зокрема:

а)підписи осіб на заяві про відкриття рахунку мають бути розшифровані з обов'язковим зазначенням прізвища й ініціалів та ідентифіковані з підписами у картці зі зразками підписів та відбитком печатки;

б)свідоцтво про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності має відповідати зразкам, передбаченим у додатках 3,4 до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740;

в)посвідчувальні написи нотаріуса на документах вважаються дійсними у разі, якщо вони відповідають формам, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р. № 7/5 «Про затвердження форм реєстрів дляреєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчувальних документах», зареєстрованим Міністерством юстиції України 2 березня 1994 р. за № 38/247.

Слід звернути увагу на те, що всі суб'єкти права на банківський рахунок можуть реалізувати це право і зобов'язані це зробити на власний розсуд та вибір. Ще раз зазначимо, ідо чинним законодавством закріплено право на вільний вибір банку для обслуговування. І це право більш незахищеного партнера у банківському договорі забезпечене обов'язком банку укладати договір з будь-яким суб'єктом, який звернувся до нього, оскільки договір банківського рахунку для банку публічним.