Боротьба за автономію україни

У той час скрізь по Україні вирували віча, з'їзди, збори. Широкої підтримки набули гасла українізації школи, суду, управління, транспорту. Головною вимогою маніфестантів було надання Україні автономії. 22 бе­резня 1917 р. Центральна Рада звернулася з відозвою До українського народу», у якій закликала селян, робітників, солдатів, городян, інтелігенцію, духівництво зберігати спокій, обирати своїх людей на всі посади, збирати кошти в український національний фонд, тво­рити нове вільне життя. І справді, національне життя в Україні значно активізувалося. Відроджувалися старі й виникали нові політичні організації та партії, відкри­валися українські клуби, товариства, відбувалися різно­манітні збори. Відновила діяльність «Просвіта», знову почала виходити газета «Нова Рада».

Важливою подією українського життя стала націо­нальна маніфестація, що відбулася в Києві 1 квітня 1917 р. Сто тисяч учасників — солдатів, робітників, студентів, учнів — йшли під українськими національ­ними прапорами. На Софіївському майдані відбулося грандіозне віче, учасники якого Прийняли резолюцію про підтримку Тимчасового уряду, а також вимагали широкої автономії України в складі демократичної. Російської держави та скликання Установчих зборів.

Оглядом сил українства, засобом його дальшої орга­нізації став Український національний-конгрес, який проходив у Києві 19 — 22 квітня 1917р. Делегати конгресу величезною більшістю голосів переобрали го­ловою Центральної Ради М.Грушевського, а його заступ­никами обрали (Е.Єфремова та В.Винниченка. Конгрес ще вище підніс авторитет Центральної Ради, визнавши її представницьким, законодавчим органом України.

Керівники Центральної Ради використали патріотичне піднесення українського народу, підтримавши його віковічне прагнення до волі. Проте задовольнити вимоги політичної автономії України ні Тимчасовий уряд, ні російська демократія (Петроградська рада) не поспіша­ли. Крім того, проти рішень Українського національного конгресу ополчилися російські консерватори Києва і, особливо, півдня України.

Незважаючи на заборону Тимчасового уряду, поча­лася українізація військових частин, де переважали українці. На Київському етапному пункті 3000 солдатів-українців утворили окремий полк, який назвали Першим полком ім.. Б. Хмельницького. Перший Всеукраїнський військовий з'їзд назвав Центральну Раду «єдиним компетентним органом» у вирішенні всіх справ України. Делегати з'їзду прийняли ухвалу про «націоналізацію армії», тобто про формування із солдатів-українців національних полків. З добровольців створювали загони «гайдамаків», «вільного козацтва».

Ставши провідною силою всього українського народу, Центральна Рада змогла рішучіше поставити вимоги перед тимчасовим урядом. З цією метою в кін. травня 1917р. до Петрограда прибула українська делегація із десяти членів Центральної Ради, яку очолював В. Винниченко. Висловивши свою прихильність до Тимчасового уряду, вона запропонувала надати широку ав­тономію Україні в межах федеративної Росії, утворити при Тимчасовому уряді посаду комісара в українських справах, призначити крайового комісара для всієї Укра­їни, провести українізацію армії, навчальних закладів, призначити на урядові пости в Україні людей, які володіють українською мовою, звільнити політичних в'язнів. Однак домагання української делегації було відхилено. Після цього Центральна Рада обнародува­ла декларацію, адресовану Тимчасовому урядові, в якій пропонувала передати українське питання на розгляд міжнародної конференції, а до того встановити в Україні владу крайового комісара від Центральної Ради, а в Петрограді при Тимчасовому уряді створити міністер­ство у справах України.

Всеукраїнський селянський з'їзд, який тим часом зібрався у Києві, ухвалив не чекати призначених на листопад Всеросійських установчих зборів, а раніше скликати Українські установчі збори, доручивши їм вирішити питання про самоврядування України. Після цього з’їзду до Центральної Ради було включено Раду селянських депутатів із 133 чол. Потім до Центральної Ради приєднався і Всеукраїнський робітничий з'їзд, кооптувавши своїх представників до її складу.