Економічне середовище міжнародних корпорацій

Економічне середовище міжнародного менеджменту являє собою сукупність економічних відносин і ресурсів країн-господарів, що визначають можливості започаткування і розвитку відділень транснаціональних корпорацій у цій країні.

Ключові характеристики національних економік як елемента середовища міжнародного бізнесу і менеджменту включають таке:

· стабільність і рівень розвитку;

· рівень інфляції;

· стабільність національної валюти.

Класифікація національних економік за рівнем розвитку:

· розвинуті країни;

· країни з перехідною економікою;

· слаборозвинуті країни або країни, що розвиваються.

Для опанування практичних навичок порівняння економічного середовища різних країн використовують різноманітні інструмен­ти. Найбільш поширеними є такі:

· індекс конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму;

· індикатор структурних реформ Європейського банку реконструкції і розвитку;

· індекс лібералізації де Мело-Денізера-Гельба;

· індекс інституційної якості Кауфмана-Крейда-Зойдо-Лобатона-Ведера.

Індекс конкурентоспроможності визначається за такими факторами:

1) стан внутрішньої економіки (Е);

2) глобалізація: участь у міжнародній торгівлі та інвести­ціях (Г);

3) уряд: якість державної виконавчої політики (У);

4) фінанси: стан ринків капіталів, якість фінансових послуг (Ф);

5) інфраструктура: обслуговування бізнесу (І);

6) менеджмент: якість управління (М);

7) наука і технології: потенціал і використання науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт (Н);

8) людський фактор: наявність і кваліфікація (Л).

За цим індексом Україна посідає 59-те місце у світі. Показники конкурентоспроможності деяких країн наведені в табл. 2.2. З неї видно, що слабкі ланки економічного середовища пов’язані зі станом внутрішньої економіки, фінансами та інфраструктурою. Однак за людським фактором Україна посідає високе 21-ше місце.

Індикатор структурних реформ ЄБРРбазується на середньому значенні 8 показників: приватизація і реструктуризація підприємств, лібералізація і конкуренція, реформа фінансового сектору, та ін.Шкала оцінок від 1 (централізована планова економіка) до 4 (розвинута економіка). Останнім часом цей індикатор становить 2,4 (Україна і світове господарство, 2002, ст. 81). Для порівняння відзначимо, що зазначений індикатор становить для Угорщини 3,7, Естонії та Польщі — 3,5, Чехії — 3,4.

Індекс лібералізації де Мело-Денізера-Гельбаґрунтується на визначенні комулятивного показника зменшення впливу держави на економічні процеси.Україна має цей показник 2,55, у той час, як Угорщина — 6,84, Польща — 6,81, Словенія — 6,77, Хорватія — 6,53, Чехія — 6,4, Росія — 4,32.

Індекс інституційної якості Кауфмана-Крейда-Зойдо-Лобато­на-Ведеравизначається за 300 показниками економічного розвитку, що зведені в 6 груп і змінюються у межах від (–25) до (+25).Для розвинутих країн цей показникстановить (+12,6). Україна має від’ємний показник (–6), Угорщина (+8,7), Словенія (+8,5), Польща (+7,0), Чехія (+6,8), Естонія (+6,1).

4. СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ СЕРЕДОВИЩЕ МІЖНАРОДНИХ КОРПОРАЦІЙ.

Соціально-культурне середовище являє собою сукупність етнічних і культурних характеристик населення приймаючих країн, що створюють відповідні національні стереотипи поведінки.

Культура — це набуті знання, які використовуються людь­ми для пояснення досвіду і загальної суспільної поведінки. Ці знання формують цінності, створюють позиції і впливають на поведінку.

Основні характеристики культури:

1) засвоєність — культура не є біологічною рисою, а являє собою результат навчання і досвіду (Learned);

2) причетність — люди причетні до культури певних соціальних груп (Shared);

3) спадкоємність — культура передається від покоління до покоління (Trunsgenerational);

4) символічність — культура пов’язана з певними символами (Symbolic);

5) моделювання — культура має певну систему, цілісність і власну структуру (Patterned);

6) адаптивність — культура ґрунтується на здатності людей пристосовуватись до змін (Adaptive).

Можна згадати й інші сфери впливу культури суспільства на підходи в міжнародному менеджменті:

· централізація проти децентралізації прийняття рішень;

· безпечність проти ризику;

· індивідуальні винагороди проти групових;

· неформальні процедури проти формальних;

· висока організаційна лояльність проти низької;

· кооперація проти конкуренції;

· короткострокові горизонти проти довгострокових;

· стабільність проти інновацій.

Проблема впливу культури на міжнародний менеджмент полягає в тому, що в процесі управління кожний керівник сприймає іншу культуру не безпосередньо, а через призму власної культури.

Критерій самосприйняття — це неусвідомлене сприйняття інших культурних цінностей через власні цінності, що є основ­ною причиною виникнення проблем здійснення бізнесу за кордоном.

Використання цього критерію в менеджменті досягається шляхом постановки трьох взаємозв’язаних запитань:

1. Це є цікавим?

2. Це є іншим? (відрізняється від того, що ми робимо вдома).

3. Це є помилкове? (адже в такому разі не слід робити, як вдома).

Наши рекомендации